Рішення № 90564813, 21.07.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21.07.2020 Справа № 905/2444/19

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В., при секретарі судового засідання Бутовій Є.В., у судовому засіданні, розглянувши матеріали справи №905/2444/19

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ИСКРА», м. Слов`янськ Донецької області,

до відповідача 1 Виконавчого комітету Слов`янської міської ради, м. Слов`янськ Донецької області,

до відповідача 2 Державного реєстратора Бабак Катерини Юріївни, м. Слов`янськ Донецької області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Слов`янської міської ради,

про визнання протиправним рішення про державну реєстрацію права власності та скасування запису про державну реєстрацію.

Представники сторін:

від позивача: Федорченко А.В. (довіреність № б/н від 19.02.20)

Любимий О.І. (директор);

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи з боку відповідача: не з`явився.

Суть справи:

Позивач, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ИСКРА», звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Виконавчого комітету Слов`янської міської ради та державного реєстратора Бабак Катерини Юріївни про визнання протиправним рішення про державну реєстрацію права власності та скасування запису про державну реєстрацію.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує протиправністю дій відповідачів по реєстрації права власності на нежитлове вбудоване приміщення, розташоване за адресою: м. Слов`янськ, вул. Шовковична (колишня Іскри), будинок № 2, приміщення 2, за територіальною громадою м. Слов`янська в особі Слов`янської міської ради та просить скасувати запис про право власності №29053262 в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації права власності за Слов`янською міською радою на нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 22,3 кв. м, розташованого за адресою: м. Слов`янськ, вул. Шовковична (колишня Іскри) будинок №2 приміщення 2, реєстраційний номер нерухомого майна 1701057814141.

Ухвалою суду від 28 грудня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Слов`янську міську раду.

28 січня 2020 року від позивача до суду надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи та виклик свідків.

11 лютого 2020 від відповідача-2 до суду надійшов відзив на позовну заяву за вих. № 13/21-11 від 10.02.2020р., за змістом якого останній проти обставин, викладених у позовній заяві, заперечує в повному обсязі з огляду на те, що державним реєстратором К.Ю. Бабак 19 листопада 2018 року було отримано заяву про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою м. Слов`янська в особі Слов`янської міської ради, яка була оформлена належним чином відповідно до приписів чинного законодавства. Разом із заявою Радою було подано копії необхідних для такої реєстрації документів, перелік яких передбачено п. 44 Порядку державної реєстрації прав.

Крім викладеного, відповідачем-2 зазначено, що відповідно до п. 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права та їх обтяження, внесені до відповідного державного реєстру, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

5 березня 2020 року від третьої особи до суду надійшов відзив на позовну заяву за вих. № 01.01-12/400 від 04.03.2020р., відповідно до якого третя особа заперечувала проти задоволення позовних вимог в повному обсязі. На думку третьої особи, позивачем пропущено строк для звернення до суду з такими позовними вимогами, посилаючись на рішення Виконавчого комітету Слов`янської міської ради від 02.12.2005 року № 718 «Про оренду майна комунальної власності територіальної громади м. Слов`янська», яким орендодавцем нерухомого майна комунальної власності, що знаходиться на балансі комунальних підприємств, а також у суб`єктів господарювання та об`єднання співвласників багатоквартирних будинків, визнано управління комунальної власності територіальної громади м. Слов`янська, а також на рішення від 10.09.2008р. № 667 , яким скасовано функцію орендодавця на вищевказані нежитлові приміщення, раніше надані позивачу, яке було отримано бухгалтером позивача 10.09.2008р. Таким чином, кінцевий строк для звернення до суду з таким позовом є 10.09.2011 року.

Крім того, спірне приміщення не відноситься до спільного майна позивача, а є окремим інвентарним об`єктом та не було включено до балансу, який було передано на користь позивача у 2001 році.

6 березня 2020 року від відповідача-1 до суду надійшов відзив на позовну заяву за вих. № 101.01-12/401 від 04.03.2020р., який за своїм змістом є тотожним відзиву, що надійшов від третьої особи. В зазначеному візові відповідач також посилався на сплив строків позовної давності.

Ухвалою суду від 17 березня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про виклик свідків у судове засідання, закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання на 14 квітня 2020 року.

Представники позивача з`явилися у судове засідання та підтримали позовні вимоги.

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

У відповідності до ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору справа розглядається відповідно до ст.202 ГПК України без явки сторін за наявними в ній матеріалами.

З`ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення загальних зборів власників житлових приміщень, розташованих у будинку № 2 по вул. Шовковичній (на той час Іскри) м. Слов`янська Донецької області утворено Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Іскра» (далі ОСББ Іскра), яке 18 квітня 2001 року отримало свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

Рішенням Слов`янської міської ради (далі - Рада) № 402 від 18 липня 2001 року передано у користування житловий будинок, що знаходиться за адресою: вул. Іскри, 2, з балансу КП «ЖЕО» на баланс ОСББ «Іскра». Керуючись Законом України «Про оренду державного та комунального майна» п. 2 зазначеного рішення також було передано функції орендодавця на нежитлові приміщення у будинку по вул. Іскри, 2 на користь ОСББ «Іскра».

На виконання зазначеного рішення 1 серпня 2001 року КП «ЖЕО» передав з балансу, а ОСББ «Іскра» прийняв на баланс і обслуговування житловий будинок за адресою вул. Іскри, 2, про що свідчить наявний у матеріалах справи акт приймання-передачі, підписаний з обох сторін без зауважень.

Рішенням Виконавчого комітету Слов`янської міської ради № 667 від 10.09.2008р. «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Слов`янської міської ради» виключено з рішення виконкому № 402 від 18.07.2001 року «Про передачу у користування житлового будинку» пункт 2 ( «Передати функції орендодавця на нежитлові приміщення у житлових будинках, розташованих по вул. Іскри, 2 та по вул. Карла Маркса, 38, ОСББ «Іскра», керуючись при цьому Законом України «Про оренду державного та комунального майна». )

Під час здійснення заходів по утриманню та управлінню будинком ОСББ «Іскра» було встановлено, що в одному з приміщень будинку, розташованому на першому поверсі, знаходиться приватний кабінет масажу.

З`ясовуючи обставини розміщення кабінету позивачем встновлено, що правовою підставою знаходження кабінету у даному приміщенні є укладений між управлінням комунальної власності Слов`янської міської ради та ФОП Цатурян Т.В. договір оренди № 14/14 від 17.11.2014р.

15 листопада 2018 року позивачем скеровано на адресу Ради звернення щодо викладеного вище питання, на яке 30 листопада 2018 року було отримано відповідь, що нежитлове вбудоване приміщення площею 22, 3 кв. м., що знаходиться за адресою вул. Шовковична, 2, є майном комунальної власності та передано в оренду на законних підставах згідно з Порядком передачі в оренду об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Слов`янська.

Відповідно до запису про права власності в Державному реєстрі за № 29053262 спірне приміщення належить до комунальної власності Ради. Підставою виникнення права власності є довідка Ради за № -1.01.12/1896 про належність приміщення до комунальної власності, технічний паспорт № 6048 від 20.04.2018р., рішення виконкому Ради № 787 від 03.10.2018р. про присвоєння адреси нежитловому приміщенню та лист регіонального відділення Фонду державного майна України № 05-09-033345 від 20.07.2018р. про відсутність звернень до фонду з вимогами внесення щодо спірного об`єкта інформації до Реєстру об`єктів державної власності.

До матеріалів справи долучена копія технічного паспорту на будинок квартирного типу № 1737 від 20 січня 2020 року, який виготовлений на замовлення ОСББ «Іскра» експертом Амеліною М .О . , яка має кваліфікаційний сертифікат відповідального виконавця окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єкта архітектури АЕ № 002534 та додатки до нього.

Одним з додатків до технічного паспорту є план будинку квартирного типу по вул. Шовковичній, 2, м. Слов`янськ, згідно якого вбачається, що спірні приміщення мають порядковий номер XIV, XI, XV, XVI, XVII.

За змістом експлікації приміщень будинку квартирного типу вбачається, що спірні приміщення є приміщеннями загального використання, та мають наступні призначення: приміщення XI - коридор; приміщення XIV - колясочна; приміщення XV - вбиральня; приміщення XVI - вмивальник; приміщення XVII - комора.

Позивачем також долучено до матеріалів справи експертний висновок № 3194-3204 від 30.11.2018р., що ґрунтується на документації БТІ від 11.11.1990р. та копії довідки Ради про орендарів та власників приміщень. Предметом дослідження у даній експертизі були питання щодо встановлення, які саме приміщення розміщені на першому поверсі будинку, їх відповідність санітарно-технічним нормам, можливість використання комунікацій будинку за відсутності доступу до спірних приміщень, а також дослідження питання неподільності цих приміщень з усім будинком.

За текстом дослідницької частини експертом зазначено, що за адресою вулиця Шовковична, буд. 2, м. Слов`янськ, Донецька область на даний час знаходиться будівля житлового 9-ти поверхового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями на першому поверсі. Порівнюючи конфігурацію перегородок вбудованих приміщень частково не співпадає з наданими кресленнями БТІ.

Експерт зазначає, що проектна документація на будинок надана не була, але під час візуального дослідження було встановлено, що в будівлі наявні допоміжні приміщення - підвали, технічні поверхи в яких розміщуються комунікації, колясочні та інші, призначені для обслуговування житлового будинку.

Також експертом наведено, що він має на увазі, застосовуючи такі поняття, як «нежитлове приміщення» та «вбудовані приміщення». Відтак, нежитлове приміщення - приміщення в структурі житлового будинку, що не відноситься до житлового фонду та є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Вбудоване приміщення - приміщення, що є частиною внутрішнього об`єму будівлі, яке по периметру обмежене стінами і перегородками будівлі, по висоті обмежене чистими підлогами і чистим перекриттям відповідного поверху будівлі; приміщення, яке розташоване в межах огороджувальних конструкцій існуючої споруди.

Експерт зазначив, що згідно наданої документації БТІ в будинку знаходяться приміщення XIV та XVII, що обліковуються як нежитлові вбудовані приміщення з окремим входом-виходом. Стосовно приміщень XI, XV, XVI зазначено, що вони числяться як нежитлові вбудовані приміщення з входом-виходом крізь загальну під`їзну сходову площадку.

Візуальним оглядом експерта встановлено, що фактично частина приміщень вже розподілені, мають власника або орендаря. У даних приміщеннях можливо встановити порядок користування, який повинен бути узгоджений з власником цих приміщень.

Крім того, в матеріалах справи наявний технічний паспорт спірних будівель № 6048 від 20.04.2018, наданий відповідачем-2, згідно якого вбачається, що спірні приміщення є вбудованим нежитловим приміщенням.

Право власності гарантовано Конституцією України. Зокрема, відповідно до статті 41 Конституції кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Право власності визначається виключно законами України. (ч. 7 ст. 92 Конституції України)

Право спільної власності регулюється Главою 26 Цивільного кодексу України.

Відтак, за змістом статті 355 Кодексу майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Частина друга цієї статті поділяє спільну власність на спільну часткову та спільну сумісну власність.

Згідно із статтею 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Статтею 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Метою створення об`єднання відповідно до статті 4 Закону є забезпечення і захист прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на звернення до суду з позовними вимогами, що стосуються права спільної власності власників квартир у багатоквартирному будинку.

Враховуючи предмет спірних правовідносин, суд зазначає про необхідність визначення суб`єктного складу спірних відносин та статус спірних приміщень на підставі доказів, як сторони, керуючись принципом диспозитивності, надали суду.

Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Поняття «багатоквартирний будинок» та «допоміжне приміщення» наведено у статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», відповідно до п. 1, 2 ч. 1 якої багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку є приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

П. 6 цієї частини також визначено поняття спільного майна багатоквартирного будинку. А саме, спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Таким чином, допоміжні приміщення, стають об`єктами права спільної власності

співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном

одночасно з придбанням квартир, що засвідчується будь-яким документом, якім підтверджується право власності особи на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій.

Така позиція суду узгоджується із позицією Конституційного Суду, висловленої у рішенні 1-2/2004 від 2 березня 2004 року. Набуте особою право на квартири житлового

фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним і забезпечується державою та захищається судом.

При цьому у багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Таким чином, критерії розмежування допоміжних та нежитлових приміщень є досить чіткими, а тому відсутні підстави стверджувати, що у будь-яке нежитлове приміщення є допоміжним.

При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення чи відносяться вказані приміщення до допоміжних або є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення, приміщення соціальних служб тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Така позиція суду узгоджується із позиції, висловленою Верховним Судом у його постановах від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

Протягом розгляду справи жодним з учасників не надано переконливих доказів того, що спірні приміщення будувалися або як допоміжні приміщення, або як інші приміщення в багатоквартирному будинку, що не належать до житлового фонду, тобто є самостійними об`єктами нерухомого майна, з іншим призначенням, ніж допоміжні приміщення.

Як вже було зазначено вище, під час підготовчого провадження сторонами долучено до матеріалів справи технічні паспорти на спірні приміщення. Крім того, позивачем надано суду експертний висновок, предметом дослідження якого також виступає спірне приміщеня, можливість здійснення співвласниками будинку права власності у житлових приміщеннях (квартирах) за відсутності доступу до спірних приміщень.

Як вбачається зі змісту наданих сторонами технічних паспортів статус спірних приміщень є суперечливим. Лише у технічному паспорті, зробленому на замовлення позивача 20.01.2020 року, спірні приміщення визначені із зазначенням цільового призначення (коридор,колясочина,вбиральня,комора,вмальник), яке характеризує їх як допоміжні.

Стосовно наданого експертного висновку, суд зазначає, що за змістом ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. У висновку експерт зауважив, що будівельна та технічна документація для дослідження йому не надавалася, у зв`язку з чим він робив висновки виходячи із візуального огляду житлового будинку та технічного паспорту. Експерт зробив висновок про пов`язаність всіх приміщень та квартир між собою єдиною системою трубопроводів гарячої та холодної води, каналізаційними стояками, теплопостачання, опалення, вентиляції. Проте така пов`язаність всіх об`єктів нерухомості в житловому будинку не тягне за собою беззаперечний висновок про те, що всі нежитлові приміщення є допоміжними.

До того ж, експерт, на підставі технічної документації від 1990 року, зазначив , що спірні нежитлові приміщення 1-14,1-15,1-16 числяться як окремі нежитлові приміщення з окремим входом та виходом.

Крім того, експертом не встановлено статус спірних приміщень, а лише зазначено, що приміщення є нежитловими вбудованими приміщеннями. Разом з тим, експертом не встановлено, чи є дані приміщення допоміжними.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що висновки експерта, зроблені ним на підставі неповного пакету документів (без будівельної та технічної документації), а також в умовах відсутності остаточного висновку щодо статусу конкретного спірного об`єкту, не можуть бути прийняті судом в якості належного доказу обставин, які мають суттєве та головне значення у зазначеному спорі.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними, у розумінні статті 76 Кодексу, доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Таким чином, суд зазначає, що в ході розгляду справи жодний з учасників не навив належних та допустимих доказів в обґрунтування власної позиції.

Розглядаючи позицію відповідачів у справі , а також у спірних відносинах, через призму прав, які надаються сторонам у справі, у тому числі, прав щодо надання доказів, суд зазначає.

Позивачем обраний спосіб захисту у вигляді вимог до Виконавчого комітету Слов`янської міської ради та державного реєстратора Бабак Катерини Юріївни про визнання протиправним рішення про державну реєстрацію права власності та скасування запису про державну реєстрацію.

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб, що встановлений договором або законом.

Метою звернення позивача з даним позовом є захист права спільної власності власників квартир багатоквартирного будинку. Порушення свого права позивач вбачає в оформленні шляхом здійснення державної реєстрації речового права на спірне майно за третьою особою Слов`янською міською радою.

Отже, за змістом відносин, які склалися між учасниками справи, має місто спір про право власності на нерухоме майно (нежитлові об`єкти ).

Статтею ст. 328 ЦК України визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, у тому числі на нерухоме майно, є наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача щодо нерухомого майна, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права.

Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За змістом висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в частині 1 статті 317 ЦК України, у тому числі й право володіння.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 3 Закону принципом державної реєстрації є обов`язкова державна реєстрація речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна, правочини щодо нерухомого майна вчиняються , якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав. При цьому реєстрація права власності хоча і є необхідною умовою, з якою закон пов`язує виникнення речових прав на нерухоме майно, однак реєстраційні дії є похідними від юридичних фактів, на підставі яких виникають, припиняються чи переходять речові права, тобто державна реєстрація сама по собі не є способом набуття права власності. Близький за змістом правовий висновок неодноразово сформульований Верховним Судом, зокрема в постановах від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19.

Тобто, відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

Якщо позивач оскаржує дії державного реєстратора, який вчинив їх за заявою третьої особи, тобто дії стосуються правовідносин, які виникли чи виникають між державним реєстратором та іншою, відмінною від позивача, особою, вбачається спір про право між позивачем та іншою особою, право за якою зареєстровано щодо нерухомого майна. Цей спір повинен розглядатися в порядку цивільного чи господарського судочинства, залежно від суб`єктного складу сторін, за своєю природою він є приватноправовим спором. Цей висновок суду базується на висновках Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17.

Суд встановив, що позивач, стверджуючи про набуття права власності на спірнє приміщеня, не надав доказів належності цього приміщення до допоміжних, тоді як обраний ним відповідач - Виконавчий комітет Ради, який, хоча і здійснював деякі дії щодо сприяння набуття третьою особою - Слов`янською міською радою права власності на спірний об`єкт, проте не є добросовісним або недобросовісним власником цього майна. Хоча відповідач - Виконавчий комітет Ради не визнає прав позивача на спірне майно, проте таке невизнання не має жодних юридичних наслідків та значення в умовах відсутності у обраного позивачем відповідача жодних прав та компетенцій (крім дій за дорученням від імені третьої особи) щодо спірного майна.

Суд звертає увагу, що в даному випадку між позивачем та саме третьою особою існує не вирішений у встановленому порядку (зокрема із застосуванням визначеного ЦК України механізму визнання права власності) спір про право власності на спірне приміщення. Проте, звертаючись з позовом лише до державного реєстратора та Виконавчого комітету, позивач намагається оспорити право власності третьої особи - Ради виключно у площині здійснення похідних реєстраційних дій щодо майна. Зазначене, з огляду на визначений законодавством порядок набуття речових прав на нерухомість та принцип диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 ГПК України), унеможливлює вирішення спору судом по суті при розгляді заявлених позовних вимог в умовах відсутності позовних вимог до зареєстрованого власника - Слов`янської міської ради.

Задоволення заявленого позову без вирішення по суті спору про право власності між позивачем та третьою особою не тільки не матиме наслідком поновлення прав позивача, а й призведе до стану правової невизначеності щодо спірного нерухомого майна внаслідок вилучення з державного реєстру відповідного реєстраційного запису щодо власника цього майна, в умовах відсутності позовних претензій до зареєстрованого власника.

За таких обставин, суд зазначає, що в обставинах, які були досліджені в суді , окрім вимог щодо правомірності реєстраційних дій, повинні бути вимоги, які відповідно до ст. 16 , гл. 29 ЦК України, ст. 22 ГК України є належними в умовах позиції щодо привласнення спірного майна неналежним власником.

Така позиція суду узгоджується із позицією Верховного суду України, висловленою у постанові від 20.05.2020 р. по справі № 911/1902/19.

Таким чином, суд зазначає, що спір про скасування запису щодо права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на цей об`єкт. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Реєстрі. Така позиція суду узгоджується із висновками Великої палати Верховного суду , зробленими у справі 911/1580/18 .

В ході розгляду справи суд роз`яснював учасникам, що право власності зареєстровано за третьою особою та намагався з`ясувати, яким чином на час подання позову порушуються права позивача Виконавчим комітетом Ради. Проте, позивач не навів обґрунтованих аргументів та не скористався правами, передбаченим ст. 48 ГПК України, що унеможливлює залучення судом належного відповідача самостійно.

За змістом ст. 20 ГПК України господарський суд вправі розглядати вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, що порушують права на майно (майнові права), тільки у випадку якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Враховуючи відсутність позовних вимог позивача до належного відповідача - Слов`янської міської Ради, та наявності вимог до неналежного відповідача Виконавчого комітента ради, тягне за собою відмову у задоволені позивних вимог про визнання протиправним рішення про державну реєстрацію права власності та скасування запису про державну реєстрацію.

Така позиція суду узгоджується із позицією Верховного суду, викладеної у постанові по справі № 905/386/18.

Враховуючи вищевикладене, суд вимушений відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій щодо реєстрації права власності на спірне приміщення в умовах пред`явлення такого позову саме до виконавчого комітету Слов`янської міської ради.

Стосовно клопотання відповідача -1 про застосування строків позовної давності, суд зазначає, що у зв`язку із прийнятим рішенням щодо відмови у задоволені позову, розгляд питання щодо строків позовної давності втрачає матеріальні та процесуальні підстави.

Стосовно клопотання третьої особи про застосування строків позивної давності, суд зазначає. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Таким чином, заява про сплив позовної давності, яка зроблена будь-якою іншою особою, крім сторони у спорі, не є підставою для застосування судом позовної давності.

Враховуючи попередній висновок про відмову в задоволені позову та приписи матеріального права щодо застосуванні позовної давності, суд відмовляє у задоволені клопотання третьої особи.

Витрати щодо сплати судового збору, у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «ИСКРА» до Виконавчого комітету Слов`янської міської ради та державного реєстратора Бабак Катерини Юріївни про визнання протиправним рішення про державну реєстрацію права власності та скасування запису про державну реєстрацію - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку передбаченому розділом IV ГПК України з урахуванням приписів п.4 Прикінцевих та п.17 Перехідних положень.

Суддя П.В. Демідова

Повний текст рішення складено та підписано 24.07.2020.

Інформацію щодо руху справи можна отримати на інформаційному сайті http://www.reyestr.court.gov.ua, веб-порталі "Судова влада України" (dn.arbitr.gov.ua).