Рішення № 90564643, 14.07.2020, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" липня 2020 р. м. Вінниця Cправа № 902/1177/15

Господарський суд Вінницької області у складі

головуючого судді Лабунської Т.І.,

за участю: секретаря судового засідання - Матущак О.В.,

представника позивача - Демченко Г.Г.,

представника третьої особи Фонду державного майна України - Тихонюк С.Л.,

представника Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - Іванов А.К. (присутній),

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс-ЮГ" (код ЄДРПОУ 38295642, пров. Лютеранський, буд. 7, кв.14, м. Одеса, 67000)

до: Державного підприємства "Мурафський кар"єр" (код ЄДРПОУ 00371943, вул. Зарічна, б.1, с. Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область, 23530)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (колишній тимчасово виконуючий обов"язки керівника ДП "Мурафський кар"єр") АДРЕСА_2

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонд державного майна України (вул. Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01601)

про стягнення 1 425 925,18 грн

у межах справи

за заявою: Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області (23500, Вінницька обл., м. Шаргород, вул. Леніна, 222; код 24900872)

до: Державного підприємства "Мурафський кар`єр" (23530, Вінницька обл., Шаргородський р-н, с. Мурафа, вул. Зарічна, 1; код 00371943)

про банкрутство

В С Т А Н О В И В :

12.09.2019 року до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № б/н від 30.08.2019 року ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" до ДП "Мурафський кар"єр" про стягнення 1 425 925,18 грн за неналежне виконання умов договору про виконання робіт з переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) № 09/03-19 від 22.03.2019 року.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що відповідач всупереч умовам укладеного між сторонами договору на виконання робіт з переробки (потрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) № 09/03-19 від 22.03.2019 року не виконав належним чином договірних зобов"язань щодо повної оплати виконаних позивачем робіт, внаслідок чого у ДП "Мурафський кар"єр" виникла заборгованість перед ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" у розмірі 1 033 625, 74 грн.

Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку не розрахувався з позивачем за виконані роботи, ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" з метою захисту своїх порушених прав звернулося до суду для стягнення існуючого боргу в судовому порядку.

Ухвалою суду від 07.10.2019 року за вказаним позовом відкрито провадження в межах справи №902/1177/15 про банкрутство ДП "Мурафський кар"єр", визначено, що спір підлягає розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.10.2019 року.

Підготовче засідання з підстав, передбачених законодавством неодноразово відкладалося.

12.11.2019 року відповідачем подано до суду відзив № б/н від 11.11.2019 року на позовну заяву, в якому останній зазначив про підстави для відмови у задоволенні позову. Зокрема, однією з підстав за твердженням відповідача є недійсність даного договору. Як вказує відповідач на момент укладення спірного договору сторони усвідомлювали, що договір укладається без наявності повноважень у виконуючого обов"язки директора ОСОБА_1. на укладення договорів на суму більше 93 143,00 грн. Наступною підставою для відмови у позові відповідач у відзиві зазначає те, що оспорюваним договором встановлені розцінки на надання послуг, що в два і більше разів перевищують ринкову вартість відповідних послуг. Тобто, як стверджує відповідач виконання робіт здійснювалося по завищеній ціні. Окрім того, як вбачається із змісту відзиву у відповідача є сумніви в реальному наданні послуг, оскільки на думку останнього у позивача відсутні документи на обсяги наданих послуг, які заявлені у позовній заяві, а також дані бухгалтерського обліку ДП "Мурафський кар"єр" не підтверджують отримання (споживання) такого обсягу послуг.

Відтак, відповідач вказує на те, що є всі підстави вважати, що позивач реально та фактично не використовував техніку, що зазначена у договорі, не має до техніки жодного відношення, послуги реально не надавав або надавав, однак у дуже незначному розмірі.

27.11.2019 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" категорично не погодився з позицією відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву та в спростування останньої вказав про те, що договір на виконання робіт з переробки (потрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) № 09/03-19 від 22.03.2019 року не містить умов щодо розпорядження майном боржника, балансова вартість якого становить понад 1% балансової вартості активів боржника, а тому вимоги щодо укладення цього договору за погодженням з розпорядником майна на цей договір не поширюються.

При цьому, позивач вказує на те, що вартість робіт, які виконувалися ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" відповідно до договору не є об"єктом регулювання держави, тому сторони договору вправі самостійно визначати вартість цих робіт. Зміна керівництва підприємтсва та незгода нового керівництва з рішеннями попереднього керівництва не може бути підставою для відмови від виконання господарських зобов"язань.

Разом з тим, позивачем зазначено, що в матеріалах справи містяться копії актів здачі - приймання робіт на весь обсяг робіт, виконаних ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" за договором. До того ж, як стверджує останній на виконання ухвали суду позивачем були подані для огляду оригінали всіх документів.

Ухвалою суду від 24.03.2020 року закрито підготовче провадження та призначено позовну заяву ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" до ДП "Мурафський кар"єр" про стягнення 1 425 925,18 грн за неналежне виконання умов договору про виконання робіт з переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) № 09/03-19 від 22.03.2019 року в межах справи № 902/1177/15 для судового розгляду по суті на 03.06.2020 року.

03.06.2020 року до суду надійшли письмові заперечення від арбітражного керуючого (розпорядника майна) Куца І.Я. № 02-26/79 від 03.06.2020 року на позовну заяву, в яких розпорядник майна заперечив проти позовних вимог, вказавши, що у матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували фактичне виконання робіт і здатність контрагентів виконати прийняті на себе зобов"язання. При цьому, у змісті заперечень зауважив, що договір укладений всупереч приписам ч. 8 ст. 22 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який діяв на час укладення договору, а саме без погодження з розпорядником майна.

Ухвалою суду від 03.06.2020 року розгляд справи по суті відкладено на 22.06.2020 року, а 22.06.2020 року суд своєю ухвалою оголосив перерву в судовому засіданні до 02.07.2020 року.

02.07.2020 року судове засідання у справі не відбулося, у зв"язку з перебуванням судді Лабунської Т.І. на лікарняному в період з 02.07.2020 року по 03.07.2020 року.

За таких обставин, суд ухвалою від 06.07.2020 року призначив судове засідання у справі на 14.07.2020 року.

Як з"ясовано судом, 10.07.2020 року від третьої особи - Фонду державного майна України надійшли до суду письмові пояснення № 10-52-13667 від 10.07.2020 року, в яких державним органом зазначено про те, що згідно із фінансовим звітом суб"єкта малого підприємництва станом на 01.01.2019 року балансова вартість активів ДП "Мурафський кар"єр" становила 9 314 300,00 грн. При цьому, вартість договору про виконання робіт з переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) № 09/03-19 від 22.03.2019 року значно перевищує 1% балансової вартості активів боржника. Тому, за твердженням Фонду державного майна України відповідний договір повинен був укладатися за попереднім погодженням з розпорядником майна з урахуванням ч. 8 ст. 22 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який діяв на час укладення договору. Відтак, як вказує третя особа вищенаведене є підставою для відмови у позові.

14.07.2020 року судове засідання проводилося в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon, за участю представника (адвоката) позивача Демченка Г.Г..

14.07.2020 року в судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні. При цьому, представник третьої особи підтримав позицію, викладену у письмових поясненнях № 10-52-13667 від 10.07.2020 року.

Представник відповідача, арбітражний керуючий (розпорядник майна) Куц І.Я. та третя особа - ОСОБА_1 на визначену дату та час в судове засідання не з"явились, незважаючи на належне їх повідомлення про проведення судового засідання.

Суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, розглянувши матеріали справи, детально дослідивши докази встановив наступні обставини.

22.03.2019 року між ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" (Виконавець) та ДП "Мурафський кар"єр" (Замовник) укладено договір № 09/03-19 на виконання робіт з переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту).

Відповідно до п. 1.1. договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Виконавець зобов`язався особисто та/або із залученням третіх осіб (субпідрядників) протягом визначеного в договорі строку виконувати за плату роботи з переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) шляхом використання техніки (з оператором):

- Екскаватор гусеничний, марка CASE СХ210, рік випуску 2007, обладнаний гідромолотом - 1 одиниця;

- Екскаватор гусеничний, NEW HOLLAND, модель Е305В, рік випуску 2011, обладнаний гідромолотом - 1 одиниця;

- Навантажувач колісний, одноковшовий, з фронтальною установкою ковша, Orenstein&Koppel, модель L35B, рік випуску 2000 - 1 одиниця;

Замовник зобов`язався прийняти відповідно до акту виконані роботи та сплатити їх вартість (п.1.2. договору).

Пунктом 2.1.2. договору передбачено, що Замовник зобов`язаний підписати та повернути Акт виконаних робіт Виконавцю протягом 5 робочих днів з моменту отримання. Якщо Замовник протягом зазначеного строку не підписує акт виконаних робіт та не надає обґрунтованих заперечень щодо акту, то після закінчення вищезазначеного строку акт виконаних робіт вважається підписаним замовником та таким, що набув чинність в редакції наданій Виконавцем.

Згідно з п. 4.1. договору вартість наданих Виконавцем послуг згідно умов даного договору становить:

- 53,00 грн, в т.ч. ПДВ, за 1 (одну) тону переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту);

- 33,00 грн, в т.ч. ПДВ, за 1 (одну) тону навантажування перероблених (подрібнених) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту);

- 1 200, 00 грн, в т.ч. ПДВ, за 1 (одну) мотогодину навантажувальних робіт, додатково Замовник повинен компенсувати витрати на паливо згідно виставленого Виконавцем Акту використання палива.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що розрахунковий період за який складається Акт виконаних робіт становить 10 (десять робочих днів) (декада), розрахунковий період за який складається Акт використаного палива становить один календарний місяць.

Сторони домовились, що об`єм перероблених (подрібнених) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) визначається із кількості фактично вивезених відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту), з подальшим зваженням її на вагах та використанням коефіцієнту 1, 90. Ваги мають бути повірені та, опломбовані з відповідними відмітками в документах. Допускається визначення об`єму перероблених (подрібнених) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) інструментальним способом, шляхом визначення їх геометричного об`єму. Замовник та Виконавець повідомляють один одного про прізвища осібб уповноважених вести облік (визначити) об`єм виконаних Виконавцем за кожну зміну робіт в місці виконання робіт. Замовник зобов`язаний негайно після закінчення зміни подати уповноваженому представнику Виконавця на погодження відомості про виконані Виконавцем за зміну об`єми робіт. В разі відсутності повідомлення Замовника про уповноважених осіб та/або неподання відомостей про виконані за зміну об`єми робіт такі об`єми визначаються Виконавцем самостійно. В такому випадку Замовник не має право відмовитися від прийняття та оплати виконаних Виконавцем об`ємів робіт за розрахунковий період, визначених та зазначених Виконавцем в АКТІ виконаних робіт за відповідних розрахунковий період (п.4.3. договору).

Відповідно до п. 4.4 договору, загальна вартість послуг складається із суми вартості робіт, які вказані в актах виконаних робіт, і являються невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 4.5. Замовник протягом 3 (трьох) банківських днів зобов`язується оплатити виконані Виконавцем роботи шляхом перерахування зазначені в Акті виконаних робіт кошти на поточний рахунок Виконавця, аналогічні умови оплати встановлюються також на оплату Акту використання палива.

Як встановлено судом, на виконання умов договору № 09/03-19 від 22.03.2019 року ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" з квітня 2019 року по червень 2019 року виконав роботи на загальну суму 1 203 625, 74 грн, що підтверджується наступними актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписані сторонами договору без зауважень та скріплені печатками підприємств: Акт № 158 від 30.04.2019 року на суму 166 399, 20 грн, Акт № 159 від 30.04.2019 року на суму 27 600, 00 грн, Акт №3 від 15.05.2019 року на суму 70 286, 70 грн, Акт №4 від 24.05.2019 року на суму 267 267, 37 грн, Акт №5 від 27.05.2019 року на суму 73 563, 60 грн; Акт №6 від 27.05.2019року на суму 231 049, 74 грн; Акт №7 від 27.05.2019 року на суму 123 000, 00 грн та актами, які направлені на адресу Замовника та вважаються узгодженими відповідно до п.2.1.2. договору (отримання актів здачі-приймання робіт 24.06.2019 року підтверджується накладною служби доставки "Спецкур`єр"): Акт № 316 від 21.06.2019 року на суму 94 453,13 грн; Акт № 317 від 21.06.2019 року на суму 58 806,00 грн; Акт № 318 від 21.06.2019 року на суму 97 200,00 грн.

З вищевикладеного вбачається, що позивачем виконано узгоджені сторонами роботи за договором на виконання робіт з переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) № 09/03-19 від 22.03.2019 року на суму 1203 625,74 грн, що підтверджується відповідними актами здачі-приймання робіт (надання послуг).

Однак, відповідач не здійснив повну оплату робіт за вказаним договором у повному обсязі, сплативши на користь ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" лише частину суми у розмірі 170000,00 грн, а саме:

- 50 000 грн - 19 квітня 2019 року (підтверджується випискою з банківського рахунку від 19.042019 року);

- 50 000 грн - 22 квітня 2019 року (підтверджується випискою з банківського рахунку від 22.04.2019 року);

- 20 000 грн - 26 квітня 2019 року (підтверджується випискою з банківського рахунку від 26.04.2019 року);

- 50 000 грн - 03 травня 2019 року (підтверджується випискою з банківського рахунку за 03.05.2019 року).

Судом з"ясовано, що вищезазначені суми були сплачені на підставі виставленого рахунку № 36 від 01 квітня 2013 року на суму 166 399, 20 грн.

Таким чином, відповідач здійснив оплату виконаних робіт на суму 166 399, 20 грн, які підтверджені Актом № 158 від 30.04.2019 року.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами 21.06.2019 року була здійснена звірка взаємних розрахунків за договором № 09/03-19 від 22.03.2019 року за період з 01 червня 2019 року по 21 червня 2019 року, за результатами якої виявлено заборгованість ДП "Мурафський кар`єр" перед ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" у розмірі 1 033 625, 74 грн.

Таким чином, з вищевикладених обставин слідує, що борг ДП "Мурафський кар`єр" перед ТОВ "Теплолюкс-ЮГ" становить 1 033 625, 74 грн, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

За своєю правовою природою спір, який виник між сторонами випливає із договору підряду.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Укладений між сторонами по справі договір на виконання робіт є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до cт. cт. 173, 174 ГК України (cт.cт. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно cт. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

В силу ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Статтею 854 ЦК України визначено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

З аналізу викладених норм вбачається, що договір підряду є оплатним, і обов`язку підрядника виконати певну роботу відповідає обов`язок замовника відповідну роботу прийняти та оплатити.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За приписами ч. 2 ст. 218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Приписами ст. 614 ЦК України передбачено, особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем зобов"язань за договором про виконання робіт з переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) № 09/03-19 від 22.03.2019 року та відсутність повної і своєчасної оплати зі сторони відповідача.

Окрім, основного боргу у розмірі 1 033 625,74 грн позивачем заявлено до стягнення 6 560,54 грн - 3 % річних, 75 651,18 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов"язань та 310 087,72 грн - штрафу.

Як вбачається із змісту позовної заяви 3 % річних за неналежне виконання умов договору позивачем нараховано за період з 01.09.2016 року по 17.10.2018 року.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, розглянувши дану позовну вимогу дійшов наступних правових висновків.

В ч. 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Оскільки, ухвалою суду від 05.10.2015 року порушено провадження у справі про банкрутство ДП "Мурафський кар`єр" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, суд з урахуванням приписів Кодексу України з процедур банкрутства не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 6 560,54 грн.

Разом з тим, судом розглянуто вимогу позивача про стягнення з відповідача 75651,18 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов"язань та 310 087,72 грн - штрафу. Як з"ясовано судом пеню у розмірі 75 651,18 грн позивачем нараховано за період з 04.05.2019 року по 19.08.2019 року. Суд, перевіривши правильність обрахунку пені за вказаний період та штрафу не виявив помилок.

В п. 5.5. договору сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого акту за кожний день прострочення. Додатково, Замовник зобов"язаний сплатити на користь Покупця штраф у розмірі 30% від суми неоплачених актів.

Відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частинами 2, 3, 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення вчинення виконавчих дій.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Оскільки, позивач звернувся із вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство і є поточним кредитором, вимога про стягнення 75 651,18 грн - пені та 310 087,72 грн - штрафу є обгрунтованою та правомірною.

Принагідно, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку потрібно сплатити у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов"язання.

Одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов"язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності і може застосовуватися різний набір санкцій.

Однак, беручи до уваги те, що відповідач є державним підприємством щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, має тяжкий фінансовий (майновий) стан, збитковість, відсутність понесення позивачем збитків пов`язаних з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, а також з урахуванням того, що пеня та штраф є лише санкціями за невиконання зобов`язання, а не основним боргом суд дійшов висновку про зменшення пені та штрафу до 500,00 грн, керуючись наступним.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначено, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема, норми моралі, традицій, звичаїв, тощо, які легітимізовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (ч.3 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із ч. 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Слід зазначити, що законодавчо не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Крім того, враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З огляду на викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України та дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, вважає за необхідне зменшити розмір заявлених до стягнення пені та штрафу.

Аналогічної позиції стосовно застосування приписів ст. 233 ГК України, 551 ЦК України дотримується Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18.

При цьому, суд критично відноситься до позиції відповідача, викладеної у відзиві на позовну заяву з огляду на те, що відповідачем не надано жодних доказів відсутності повноважень у ОСОБА_1 на момент укладення договору про виконання робіт з переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) №09/03-19 від 22.03.2019 року, а також доказів виконання робіт по завищеній вартості.

Стосовно твердження відповідача про те, що даний договір підлягав погодженню з розпорядником майна, оскільки передбачав розпорядження майном боржника, балансова вартість якого складає понад один відсоток балансової вартості активів боржника суд вважає за необхідне зазначити, що дана позиція ДП "Мурафський кар"єр" є обгрунтованою з огляду на приписи ч. 8 ст. 22 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній на час укладення договору). Зокрема, в даній нормі Закону про банкрутство йдеться про те, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна вчиняють правочини (укладають договори) щодо розпорядження у будь-який спосіб іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника, та укладання інших значних правочинів (договорів).

При цьому, в ч. 9 ст. 22 Закону про банкрутство зазначено, що розпорядник майна має право на подання до господарського суду позову щодо визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником з порушенням порядку, встановленого цим Законом.

Тобто, з наведено слідує, що укладення боржником правочину з порушенням порядку, встановленого Законом про банкрутство може бути підставою для визнання такого договору недійсним. Однак, вимога про визнання недійсним договору про виконання робіт з переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) №09/03-19 від 22.03.2019 року не заявлялась жодною стороною, в тому рахунку арбітражним керуючим (розпорядником майна) Куцом І.Я..

При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно ст. 1212 ГПУ України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи викладене, у випадку визнання недійсним договору про виконання робіт з переробки (подрібнення) відсортованих відходів негабаритного каменю (негабариту) №09/03-19 від 22.03.2019 року, борг за вказаним договором в будь - якому випадку підлягатиме стягненню з відповідача на користь позивача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів… мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. І хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суд обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Саме такі висновки викладені у рішенні ЕСПЛ від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України".

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, суд оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позову, задовольнивши позов в частині стягнення 1 033 625,74 - основного боргу, 500,00 грн - пені, 500,00 грн - штрафу, при цьому відмовивши в задоволенні 6 560,54 грн - 3% річних, 75 151,18 грн - пені та 309 587,72 грн - штрафу.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов"язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з урахуванням наведених правових приписів витрати, пов"язані зі сплатою судового збору у розмірі 21 290,48 грн слід покласти на відповідача, а у розмірі 98,41 грн залишити за позивачем.

Частиною 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Керуючись ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства; ст.ст. 1, 2, 3, 11, 12, 13, 18, 20, 73, 74, 76-78, 86, 91, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 326, 327 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Мурафський кар`єр" (код 00371943, вул. Зарічна, б.1, с. Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область, 23530) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс-ЮГ" (код 38295642, пров. Лютеранський, буд. 7, кв.14, м. Одеса, 67000) 1 033 625,74 - основного боргу, 500,00 грн - пені, 500,00 грн - штрафу, 21 290,48 грн - витрат, пов"язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ.

4. Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6 560,54 грн - 3% річних, 75 151,18 грн - пені та 309 587,72 грн - штрафу.

5. Витрати, пов"язані зі сплатою судового збору у розмірі 98,41 грн залишити за позивачем.

6. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

7. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Копію рішення суду надіслати згідно переліку рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 24 липня 2020 р.

Суддя Лабунська Т.І.

віддрук.прим:

1 - до справи

2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Теплолюкс-ЮГ" (пров. Лютеранський, буд. 7, кв.14, м. Одеса, 67000)

3 - Державне підприємство "Мурафський кар"єр" (вул. Зарічна, б.1, с. Мурафа, Шаргородський район, Вінницька область, 23530)

4 - арбітражний керуючий Куц І.Я. (вул. Січових Стрільців, 58, каб. № 1, м. Коломия, Івано - Франківська обл.)

5 - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

6 - Фонд державного майна України (вулиця Генерала Алмазова, 18/9, м. Київ, 01601)