Вирок № 90554577, 23.07.2020, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/396/20

Номер провадження 1-кп/623/184/2020

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Одарюка М.П.,

за участю секретаря судового засідання Костенко В.В.

прокурора Козир М.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника Міщенко І.І.,

потерпілої ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12019220320001033 від 15 листопада 2019 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця міста Ізюм, Харківської області, українця, громадянина України, є особою з інвалідністю 3 групи, з вищою освітою, розлученого, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, приватного підприємця, не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

14 листопада 2019 року, приблизно о 19 годині 04 хвилини, ОСОБА_1 керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить підприємству Литовської Республіки - «Valeriya», рухався по проспекту Незалежності зі сторони вулиці Гагаріна в напрямку вулиці Приладобудівників в місті Ізюмі, Харківської області.

В процесі руху по вказаній ділянці дороги грубо порушив вимоги пункту 18.1 Правил дорожнього руху України, згідно з яким: «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека» та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , яка перетинала проїжджу частину по нерегульованому пішохідному переходу з права наліво по напрямку руху автомобіля.

Внаслідок дорожньо-транспортної події ОСОБА_2 спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому 3 пястної кістки лівої кисті, перелому лівої лонної кістки, перелому лівої малогомілкової кістки, забійної рани лоба, садна 1-го пальця лівої кисті, які по ступеню тяжкості відносяться до середньої тяжкості, по критерію тривалості розладу здоров`я.

Порушення вимог пункту 18.1 Правил дорожнього руху України ОСОБА_1 знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і виразилося в тому, що він, керуючи технічно справним автомобілем «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, повинен був зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходу, в результаті чого допустив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , що спричинило вищевказані наслідки.

Прокурор у судовому засіданні просив суд призначити обвинуваченому шість місяців арешту з позбавленням права керування транспортними засобами на строк - 2 роки.

Захисник просила суд призначити мінімально можливе покарання з огляду на визнання своєї вини обвинуваченим.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, не визнав та пояснив, що 14 листопада 2019 року, о 19 годині 04 хвилини, він рухався на своєму автомобілі Фольксваген Пассат, з технічно справними фарами, їхав на ближньому світлі, по вулиці Гоголя на проспект Незалежності в місті Ізюмі зі швидкістю 40 км./год. В автомобілі разом з ним їхали ОСОБА_3 , який сидів на передньому сидінні поруч з водійським, та ОСОБА_4 , який сидів на задньому сидінні. На вулиці Гоголя ОСОБА_1 об`їжав ями, тому, входячи в поворот на проспект Незалежності, він на рівні правої фари побачив потерпілу ОСОБА_2 . Зреагувати вчасно не встиг, збив потерпілу центром переднього бампера, вона впала на капот автомобіля, в момент удару натиснув тормоз і одразу зупинився. Видимість в той час на тій ділянці дороги дуже погана, освітлення там також відсутнє, потерпіла була в темному одязі і в капюшоні, тому ОСОБА_1 не бачив як потерпіла підходила до дороги. Що на даній ділянці дороги є знак про пішохідний перехід та сам пішохідний перехід (полос не видно, вони затерті, в бруді та піску), обвинувачений не знав, хоча і їздить по цій дорозі кожного дня, оскільки мешкає на проспекті Незалежності. ОСОБА_1 вийшов з машини, підняв потерпілу, яка лежала за пішохідним переходом посередині полоси, по якій рухався обвинувачений, і поклав до салону автомобіля, остання була в свідомості, розмовляла, відвіз її на санпропускник, там придбав все необхідне, що сказали лікарі, дочекався приїзду поліцейських, яким розповів про обставини ДТП. На автомобілі після аварії були наступні пошкодження: вм`ятина на капоті, пошкодження решітки радіатора. Крім того додав, що на місці ДТП був слід від гальмування його автомобіля. Також вважає, що потерпіла ОСОБА_2 не виконала вимоги ПДР України для пішоходів при переході через пішохідний перехід.

В подальшому під час судового розгляду та судових дебатів обвинувачений визнав свою провину, повідомив, що відшкодував шкоду, завдану потерпілій на суму 20000 грн., просив суворо не карати, призначити штраф без застосування додаткового покарання, оскільки має дітей та роботу, кається.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що 14 листопада 2019 року о 19 годині вона йшла по вулиці Гагаріна вниз в сторону проспекту Незалежності. Біля круга зі сторони магазину «Бомба» зупинилась перед пішоходним переходом, подивилась вліво і направо, автомобілів не було, освітлення на тій ділянці дороги досить достатнє, перед нею на протилежній стороні був зелений автобус, який від`їзжав від зупинки. Оскільки перешкод для перетину дороги в неї не було, ОСОБА_2 почала переходити по пішохідному переходу. Вона була твереза, йшла не в навушниках, на голові був капюшон, однак жодних звуків руху автомобіля вона не чула. Вона дійшла до середини пішохідного переходу, коли її збила машина. Прийшла до тями потерпіла вже в лікарні, де лікувалася 8 днів, ще 4 тижні вона лежала вдома. Зі слів обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілій стало відомо, що він на своєму автомобілі відвіз її до лікарні.

Від цивільного позову відмовилась, оскільки обвинувачений виплатив їй компенсацію за заподіяну шкоду у розмірі 20000 грн.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 повідомив суду, що він працює на посаді старшого інженера зв`язку в Ізюмському ВП ГУНП в Харківській області, в приміщенні якого обладнане його робоче місце з моніторами до камер спостереження, які встановлені в громадських місцях міста Ізюма, в тому числі, для виявлення та фіксації правопорушень. До свідка у зв`язку з службовою необхідністю звернувся старший слідчий ОСОБА_6 з проханням переглянути відеозаписи з камер спостереження на наявність інформації за фактом ДТП в кінці вулиці Гагаріна за вказаний ним період часу. Свідок переглянув в архіві відеоспостереження, виявив ДТП, скопіював відрізок моменту пригоди на носій інформації. В цей же день його допитали в якості свідка і він видав старшому слідчому ОСОБА_6 скопійований запис самого моменту ДТП, яке сталося в 2019 році, в темний період доби, більш точної дати він не пам`ятає, яким зафіксовано, що в момент ДТП пішохід вже був на пішохідному переході, що знаходиться в районі зупинки та магазину «Бомба». Також повідомив, що камери встановлені по кругу в тому районі, одна встановлена на стовпі ЛЕП та направлена на магазин «Бомба», інша навпроти. Додав, що оригінал відеозапису з усіх камер спостереження зберігається на сервері, доступ до якого має свідок, старшому слідчому надав фрагмент запису з однієї камери.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 повідомив суду, що він був свідком ДТП за участі автомобіля під керуванням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так як знаходився в автомобілі Фольксваген, сидів на передньому пасажирському сидінні. ДТП відбулося восени, в темний час доби, близько 19 години, точну дату ДТП він не пам`ятає, біля магазину «Бомба» на проспекті Незалежності. Автомобіль рухався в сторону заводу ІПЗ, потерпілу ОСОБА_2 свідок побачив в останні секунди перед зіткненням з автомобілем, до цього він дивився в свій телефон. ОСОБА_2 була одягнена в темний одяг, тому її було погано видно. Вона йшла з правого боку по ходу руху автомобіля, який збив її серединою капоту. Після зіткнення з автомобілем потерпіла лежала на дорозі в 1,5 м. від автомобіля, свідок до неї підходив, вона була при свідомості, розмовляла, крові не було. Після ДТП ОСОБА_1 надав потерпілій допомогу та відвіз її на санпропускник Ізюмської ЦМЛ. У автомобіля на капоті після аварії була вм`ятина та пошкоджена решітка. Також додав, що проводився слідчий експеримент, з яким він не згоден, тому що знаку пішохідного переходу не видно, він розташований високо, хоча протокол свідок підписав без зауважень.

Окрім допиту обвинуваченого, потерпілої, свідків, судом було досліджено письмові докази по справі, надані сторонами судового провадження, речові докази по справі, диски, зокрема:

- протокол огляду транспортного засобу від 14 листопада 2019 року з фото-таблицею до нього, згідно якого було оглянуто автомобіль «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , розташований біля будівлі Ізюмської центральної лікарні «Піщанської Богоматері» за адресою: Харківська область, місто Ізюм, вулиця Залікарняна, 2, та на момент огляду зафіксовано зовнішні пошкодження: вмятина (деформація) на капоті з передньої сторони, деформація решітки радіатора (а.с. 60-62);

- протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 14 листопада 2019 року зі схемою до протоколу огляду місця ДТП, згідно якого о 23 годині 00 хвилин було оглянуто місце ДТП, яке розташоване на нерегульованому перехресті з рухом по колу, вид покриття асфальтобетон, стан покриття сухе, забруднене, дорожнє покриття двох напрямків, шириною 19 м., на проїжджій частині дорожня відмітка відсутня, до проїжджої частини примикають праворуч та ліворуч бордюрний камінь та тротуар, опори ЛЕП, за тротуаром будівлі міського типу, дорожній знак 1.19, темна пора доби, автомобіль покинув місце пригоди, інших слідів не виявлено. Даний протокол та схема підписані обвинуваченим без зауважень (а.с. 63-66);

- протокол огляду речей від 22 листопада 2019 - огляд відеозаписів з назвою файлу NVR_ch29_20191114190342_20191114190526, розмір файлу 14,9 МБ., та NVR_ch29_20191114190335_20191114190553, розмір файлу 21,7 МБ, на якому зафіксовано час та місце наїзду автомобіля на пішохода та подальший його рух, а саме те, що пішохід виходив на пішохідний перехід без зупинки та слідує по ньому до наїзду автомобілем (а.с. 67);

- постанова від 22 листопада 2019 року про визнання речовими доказами оптичних дисків «VS CD-R», на якому міститься відеозапис з назвою файлу NVR_ch29_20191114190342_20191114190526, розміром файлу 14,9 МБ, відеозапис з назвою файлу «VS CD-R», на якому міститься відеозапис з назвою файлу NVR_ch29_20191114190335_20191114190553, розміром файлу 21,7 МБ (а.с. 68);

- довідка про витрати на проведення автотехнічної експертизи №7/1262СЕ-19 від 16 грудня 2019 року у розмірі 2512,16 грн. (а.с. 69);

- висновок експерта №7/1262СЕ-19 від 16 грудня 2019 року, яким встановлено, що до ДТП робоча гальмівна система, рульове керування та ходова частина автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , перебувала у працездатному стані, при якому були відсутні будь-які несправності, які могли б впливати на її вихідні параметри (а.с. 70-76);

- постанова про визнання речовим доказом від 15 грудня 2019 року автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , який належить підприємству Литовської Республіки «Valeriya» та переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_1 (а.с.77);

- розписка ОСОБА_1 від 15 грудня 2019 року про отримання автомобіля «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , який належить підприємству Литовської Республіки «Valeriya», на відповідальне зберігання (а.с. 78);

- протокол проведення слідчого експерименту від 20 грудня 2019 року із схемою до нього за участі свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , понятих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з доданою до нього схемою, згідно якого свідки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розповіли та показали, за яких обставин трапилося ДТП, зауважень та доповнень на протокол від учасників не надійшло (а.с. 79-81);

- протокол проведення слідчого експерименту від 20 грудня 2019 року із схемою до нього за участі потерпілої ОСОБА_2 , понятих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , з доданою до нього схемою, згідно якого потерпіла ОСОБА_2 розповіла та показала, при яких обставинах трапилося ДТП (а.с. 82-83);

- супровідний лист №19/121/7/1-1010-2020 від 24 січня 2020 року про направлення висновку експерта (а.с. 84);

- довідка про витрати на проведення автотехнічної експертизи №7/31/32/33/11/1/18 КПСЕ-20 від 22 січня 2020 року у сумі 4710,30 грн. (а.с. 85);

- висновок експерта №7/31/32/33/11/1/18 КПСЕ-20 від 22 січня 2020 року, яким встановлено:

По показанням пішохода ОСОБА_2 :

1,2,3. Оцінка дій пішохода ОСОБА_2 не вимагає застосування спеціальних технічних знань і може бути проведена слідчим самостійно відповідно до вимог розділу 4 Правил дорожнього руху України.

4. У розглядаємій дорожній ситуації водій автомобіля «Volkswagen Passat» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України.

5. У діях водія автомобіля «Volkswagen Passat» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 вбачаються невідповідності вимогам п. 18.1 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку із ДТП.

6. Водій автомобіля «Volkswagen Passat» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти наїзду на пішохода виконанням вимог п. 18.1 Правил дорожнього руху України.

По показанням водія ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_3 :

1,2,3. Оцінка дій пішохода ОСОБА_2 не вимагає застосування спеціальних технічних знань і може бути проведена слідчим самостійно відповідно до вимог розділу 4 Правил дорожнього руху України.

1.

4. З причин, вказаних в дослідницькій частині висновку, питання постанови «Як повинен був діяти водій автомобіля «Volkswagen Passat» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 в даній дорожній обстановці відповідно Правил дорожнього руху України?», експертами не вирішувалось.

5. З причин, вказаних в дослідницькій частині висновку, питання постанови «Чи маються в діях водія автомобіля «Volkswagen Passat» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 невідповідності вимогам Правилам дорожнього руху України, які знаходяться у причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою?», експертом не вирішувалось.

6. З причин, вказаних в дослідницькій частині висновку, питання постанови «Чи мав водій автомобіля «Volkswagen Passat» реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 технічну можливість запобігти даній дорожньо-транспортній події?», експертом не вирішувалось.

7. З причин, вказаних в дослідницькій частині висновку, встановити який час пройшов з моменту виходу пішохода ОСОБА_2 на проїжджу частину до моменту наїзду на неї автомобілем «Volkswagen Passat» р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , не представляється можливим.

8. Місце наїзду автомобіля «Volkswagen Passat» р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , на пішохода ОСОБА_2 розташовувалося на пішохідному переході. (а.с. 86-96);

-висновок експерта №12-ІЗ/20 від 23 січня 2020 року, яким встановлено, що закритий перелом 3 пястної кистки лівої кисті, перелом лівої лонної кистки, перелом лівої малогомілкової кістки, забійна рана лоба, садна 1 го пальця лівої кисті утворилися у неї від дії тупих твердих предметів та ударі об них, могли утворитися в умовах ДТП, яка мала місце 14 листопада 2019 року. Усі пошкодження на лівій половині тіла у гр. ОСОБА_2 утворилися майже одночасно, забійна рана лоба утворилася при падінні на дорожнє покриття., могли утворитися при наїзді легкового автомобіля. По ступеню тяжкості це середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, що викликають довготривалий розлад здоров`я (пункт 2.2.1. Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених Наказом №6 МОЗУ від 17 січня 1995 року) (а.с. 97-98);

-протокол тимчасового доступу до речей і документів від 22 січня 2020 року, згідно якого отримано доступ до медичної картки стаціонарного хворого №6525/801 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 18 аркушах (а.с. 99);

-опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 22 січня 2020 року, а саме: медичної картки стаціонарного хворого №6525/801 на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 18 аркушах (а.с. 100);

-копія ухвали Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 20 листопада 2019 року, згідно якої накладено арешт на автомобіль марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , який належить підприємству Литовської Республіки - « Valeriya », що був у фактичному користуванні ОСОБА_1 (а.с, 101-102);

-диск, який знаходиться в пакеті з написом «Експертна служба. Висновок №7/31/32/33/11/1/18 КПСЕ-20 від 22 січня 2020 року. Експерт ОСОБА_11 дата пакування 24.01.20 ЄРДР 12019220320001033 14 листопада 2019 р., на якому маються відеозаписи з назвою файлу NVR_ch29_20191114190342_20191114190526, розмір файлу 14,9 МБ., та NVR_ch29_20191114190335_20191114190553, розмір файлу 21,7 МБ. (а.с. 103);

-технічний паспорт на автомобіль (а.с.126);

-висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння чи перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 14 листопада 2019 року, згідно якого у гр. ОСОБА_1 ознак сп`яніння не виявлено (а.с. 127);

-диск, наданий обвинуваченим ОСОБА_1 в судовому засіданні, на якому мається запис під назвою «Bomba 5 Kvartira main 201911140348 190407 », який був отриманий, як повідомив ОСОБА_1 в судовому засіданні, через 5-6 днів з моменту ДТП (а.с. 147);

-товарні чеки від 14 листопада 2019 року Аптека №25 про придбання ліків та медичних товарів (а.с. 148-149);

-повідомлення прокурора Ізюмської місцевої прокуратури Козир М.В. за вих. №37-1224-19 від 31 січня 2020 року, адресоване підозрюваному ОСОБА_1 та захиснику Міщенко І.І., про завершення досудового розслідування та зобов`язання відкрити матеріали, які будуть використовуватися як докази в суді (а.с. 151);

-повідомлення підозрюваного ОСОБА_1 та захисника Міщенко І.І. про те, що вони не мають відомостей, які будуть використовуватися як докази в суді (а.с. 152).

Внаслідок проведеного судового розгляду суд приходить до наступних висновків.

Згідно частини 1 статті 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Аналізуючи здобуті у справі та безпосередньо досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством та є такими, що в їх сукупності безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченим злочину, інкримінованого стороною обвинувачення.

Враховуючи викладене, оцінивши всі безпосередньо досліджені докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України, що виразилась у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, а саме пункту 18.1 Правил дорожнього руху України у випадку наближення до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, водій повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, що заподіяло потерпілій середньої тяжкості тілесне ушкодження, доведена поза розумним сумнівом.

Первинне невизнання обвинуваченим ОСОБА_1 своєї провини, суд розцінює як спосіб захисту від пред`явленого йому обвинувачення, оскільки доводи захисту спростовуються наведеними вище доказами (показаннями потерпілої, свідків, письмовими доказами, висновком експерта, відеозаписами), в їх сукупності, сумніватися в об`єктивності яких у суду немає підстав.

Відносно наданого обвинуваченим диску з відеозаписом (а.с. 147) суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК України.

ЄСПЛ у своїй прецедентній практиці зазначає про те, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд у кримінальному провадженні, включаючи елементи такого провадження, що відносяться до процедури, має бути змагальність, і що має бути забезпечена рівність сторін між обвинуваченням та захистом. Право на змагальний судовий процес у кримінальній справі означає, що і обвинувачення, і захист повинні мати можливість володіти інформацією, ознайомитись із матеріалами і могти прокоментувати зауваження та докази, подані іншою стороною, а також надавати щодо них пояснення (рішення ЄСПЛ у справі «Брандштеттер (Brandstetter) проти Австрії» від 28 серпня 1991 року, §§ 66-67). Крім того, пункт 1 статті 6 Конвенції вимагає, щоб органи прокуратури розкрили стороні захисту будь-які суттєві докази, що їм відомі, за або проти обвинуваченого (mutatis mutandis, рішення у справі «Роу та Девіс (Rowe та Davis) проти Сполученого Королівства», цит. вище, § 60, «Леас (Leas) проти Естонії», цит. вище, § 77).

Принцип змагальності є наскрізним, і він не вичерпується реалізацією положень статті 290 КПК України. Навпаки, після передачі кримінального провадження до суду, саме суд у ході розгляду справи під час безпосереднього дослідження кожного доказу у змагальній процедурі забезпечує безпосереднє дотримання принципу змагальності.

На етапі досудового розслідування сторони відповідно до статті 290 КПК України повинні розкрити всі докази, які є у їхньому розпорядженні. Однак оцінка належності, достовірності та допустимості кожного із доказів буде здійснюватися судом, який, аналізуючи кожен із доказів, повинен дослідити процесуальні документи (ухвали, постанови, клопотання тощо), що стали підставою для отримання будь-якого з доказів.

Згідно ч.6 ст. 290 КПК України сторона захисту за запитом прокурора зобов`язана надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до житла чи іншого володіння, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем сторони захисту, якщо сторона захисту має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді. Сторона захисту має право не надавати прокурору доступ до будь-яких матеріалів, які можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Вирішення питання про віднесення конкретних матеріалів до таких, що можуть бути використані прокурором на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення і, як наслідок, прийняття рішення про надання чи ненадання прокурору доступу до таких матеріалів, може бути відкладено до закінчення ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування.

Як вбачається з наданих прокурором документів прокурором було направлено повідомлення (вих. №37-1224-19 від 31 січня 2020 року), адресоване підозрюваному ОСОБА_1 та захиснику Міщенко І.І., про завершення досудового розслідування та зобов`язання відкрити матеріали, які будуть використовуватися як докази в суді (а.с. 151), у відповідь на яке підозрюваний ОСОБА_1 та захисник Міщенко І.І. зазначили, що вони не мають відомостей, які будуть використовуватися як докази в суді (а.с. 152).

Відповідно до ч.12 ст. 290 КПК України якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Зважаючи на ці обставини суд не допускає відомості, що містяться на СD-диску, який надав обвинувачений в якості доказу, оскільки обвинувачений не здійсним відкриття цих відомостей прокурору, хоча отримав відео на стадії досудового розслідування, про що особисто повідомив суд під час судового засідання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та його дії кваліфікує за частиною 1 статті 286 КК України.

Аналізуючи зібрані по справі докази, які характеризують особистість обвинуваченого, суд вбачає наступне:

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 3 групи, приватний підприємець, розлучений, з його слів має чотирьох неповнолітніх дітей (документально підтверджується троє неповнолітніх дітей), на обліку у лікарів психіатра, нарколога не перебуває, строкову військову службу не проходив, на обліку в Ізюмському ОМВК перебуває, не судимий, має статус обвинуваченого у кримінальних провадженнях по обвинуваченню у скоєнні кримінальних правопорушень за ч.1 ст.122, ч.1 ст. 296, ч.2 ст. 342, ч.2 ст. 345 КК України, за місцем реєстрації та проживання характеризується формально нейтрально, має обмеження у праві керування транспортними засобами до погашення аліментів, про що свідчать: довідки лікарів, вимога щодо судимості та його свідчення, довідка з військкомату, характеристика, тощо (а.с.110-125,128-134).

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта №62 від 28 січня 2020 року ОСОБА_1 на теперішній час страждає на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання алкоголю, на теперішній час утримання. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення (14.11.2019 р.), ОСОБА_1 перебував у стані вищевказаного хронічного психічного захворювання, поза тимчасового розладу психічної діяльності. Міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. На теперішній час ОСОБА_1 відповідно до свого психічного стану застосування примусових заходів медичного характеру не потребує (а.с. 135-137).

Згідно частини 1 статті 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого.

Відповідно до наданої досудової доповіді орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінено як низькі.

Обставиною, яка згідно статті 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_1 є добровільне відшкодування завданих збитків потерпілій.

Щире каяття як обставина, що пом`якшує покарання обвинуваченого згідно п.1 ч.1 ст. 66 КК України судом не враховується з огляду на категоричне невизнання своєї провини обвинуваченим під час досудового розслідування та судового розгляду, намаганням перекласти вину на потерпілу, яка, зі слів обвинуваченого, йшла не по пішохідному переходу в темному одязі.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Суд вважає дії обвинуваченого направленими на намагання максимально пом`якшити собі покарання, розуміючі те, що його вина у скоєнні ДТП та завдання потерпілій тілесних ушкоджень доведена письмовими доказами, представленими прокурором.

Обставин, які згідно статті 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 , судом не встановлено.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке законом віднесено до нетяжкого злочину, особу винного, обставини, визнані судом такими, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Судом при призначенні покарання враховуються вимоги статті 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» визначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною статті 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, кримінально - правову особистість винного - систематичне вчинення злочинів, соціально - психологічну - алкогольна залежність, наразі в стадії утримання, фізичну - інвалідність 3 групи, обставину, що пом`якшує покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, те, що обвинувачений вчинив злочин, керуючи транспортним засобом, право керування якого йому було обмежено, в діях потерпілої як пішохода відсутні порушення Правил дорожнього руху, вона йшла по пішохідному переходу, то суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основного покарання у вигляді арешту строком на 3 місяці.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 статті 286 і статті 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає як основні покарання, так і додаткове покарання, як позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Суд враховує всі обставини справи, зокрема, особу обвинуваченого, відсутність судимості, однак обвинувачений обмежений у праві керування транспортними засобами, при цьому продовжував керувати автотранспортним засобом, у результаті чого порушив пункт Правил дорожнього руху України та сталася дорожньо-транспортна пригода і тому обвинуваченому слід призначити також додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

В рамках кримінального провадження потерпіла ОСОБА_2 звернулася до суду з цивільним позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину, від якого наприкінці судового розгляду відмовилась.

Суд, враховуючи принципи змагальності та диспозитивності, вважає за можливе прийняти відмову потерпілої від позову, у зв`язку з чим залишає його без розгляду.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили обрати у вигляді тримання під вартою в ДУ "Харківський слідчий ізолятор", зважаючи на положення статті 377 КПК України, ризики, передбачені п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, а також з огляду на призначення міри покарання у вигляді арешту.

Судові витрати згідно частини 2 статті 124 КПК України, а саме витрати, пов`язані із залученням експертів для проведення судової автотехнічної та комплексної судової експертизи в сумі 7222 гривні 46 копійок, що проводились Харківським НДЕКЦ, підлягають стягненню з обвинуваченого.

Арешт, накладений згідно ухвали Харківського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року по справі №623/4554/19 у відповідності до частини 4 статті 174 КПК України підлягає скасуванню, а відповідний речовий доказ після набрання вироком законної сили слід повернути ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 50, 65-67, частиною 1 статті 286 КК України, статтями 100, 124, 126, 370, 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 286 КК України і призначити основне покарання у виді 3 (ТРЬОХ) місяців арешту із застосуванням додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами на строк - 1 (ОДИН) рік.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили обрати у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду, з послідуючим триманням в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».

Строк тримання під вартою ОСОБА_1 необхідно рахувати з моменту фактичного затримання, тобто з 23 липня 2020 року, зарахувавши його в строк відбування покарання.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди залишити без розгляду.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за проведення експертизи №7/1262СЕ-19 від 16 грудня 2019 року в сумі 2512 гривень 16 копійок, експертизи №7/31/32/33/11/1/18 КПСЕ-20 від 22 січня 2020 року в сумі 4710 гривень 30 копійок, всього 7222 гривні 46 копійок, які підлягають перерахуванню до державного бюджету (одержувач: Держава, код доходів 24060300, р/р UA548999980000031116115020005, код банку 37999680, УК Слобідсь/м.Хар Слобідськи/24060300, банк: Казначейство України (ЕАП).

Скасувати арешт, накладений ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року на автомобіль марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 .

Речові докази - автомобіль марки «Volkswagen Passat», реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузову НОМЕР_3 , повернути ОСОБА_1 , диски залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому, прокурору, потерпілій.

Головуючий суддя М.П. Одарюк