Постанова № 905502, 31.05.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

№ К-8196/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31травня2007 року                                                                                                  м. Київ

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Шипуліної Т.М.

при секретарі                                Гончаренку Р.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу закритого акціонерного товариства «Об‘єднання Дніпроенергобудпром»

на постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід 05.09.2005 р.

у справі№ 14/105 господарського суду Кіровоградської області

за позовомзакритого акціонерного товариства «Об‘єднання Дніпроенергобудпром»

до Світловодської об‘єднаної державної податкової інспекції

провизнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 14.06.2005 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2005р., в задоволенні позову ЗАТ «Об‘єднання «Дніпроенергобудпром»» до Світловодської ОДПІ про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення від 28.10.2004 р. № 0000902310/0 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій вмотивовані тим, що оскільки відповідно до підпункту 1.18.2 пункту 1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати лізингодавця на купівлю об’єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат лізингодавця або до складу його основних фондів, податок на додану вартість, нарахований на залишкову вартість основних фондів, переданих позивачем у фінансовий лізинг ЗАТ «Світловодське кар’єроуправління» згідно договору від 30.12.2002 року, не повинен включатися до податкового кредиту в податковій декларації за грудень 2002 року, а відшкодовується за рахунок інших джерел, як це передбачено підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що податковим повідомленням-рішенням Світловодської ОДПІ від 28.10.2004 р. № 0000902310/0 ЗАТ «Об‘єднання «Дніпренергобудпром»» визначено податкове зобов’язання за платежем з податку на додану вартість в сумі 123152,50 грн., в тому числі основний платіж – 79502,00 грн. та штрафні санкції, накладені на підставі підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», - 43650,50 грн.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податку в сумі 30293,00грн. із донарахованої суми податкового зобов’язання слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті перевірки від 25.10.2004 р. №65/2310-14276579, про завищення в податковій декларації з податку на додану вартість, поданій позивачем до ОДПІ за грудень 2002 року, суми податкового кредиту на 30473,78 грн. внаслідок невідкоригування податкового кредиту на суму податку, нараховану на залишкову вартість основних фондів /чотири лічильники багатотарифні електричні загальною залишковою вартістю 15489,52 грн. та буровий станок залишковою вартістю 136879,39 грн. /, переданих позивачем ЗАТ «Світловодське кар’єроуправління» у фінансовий лізинг на підставі договору від 30.12.2002 р.

Матеріалами справи підтверджено, що вказані основні фонди були придбані позивачем через його структурний підрозділ – госпрозрахункову структурну одиницю Світловодське кар’єроуправління в жовтні 2000 року / лічильники багатотарифні електричні / та в червні 2002 року / буровий станок / та введені в експлуатацію в травні та липні 2002 року відповідно.

На дату придбання вказаних основних фондів структурний підрозділ позивача –кар’єроуправління був зареєстрований як самостійний платник податку на додану вартість з виписуванням продавцями на його ім‘я податкових накладних № 88 від 18.10.2000 р. та № 56 від 27.06.2002 р. щодо продажу зазначених основних фондів. Суми податку, на які були виписані ці податкові накладні, були включені до податкового кредиту в податкових деклараціях з податку на додану вартість, які до податкового органу подавало кар’єроуправління як платник податку.

Згідно протоколу зборів засновників від 22.10.2002 р. проведена реорганізація позивача із створенням на базі кар’єроуправління нової юридичної особи – ЗАТ «Світловодське кар’єроуправління», зареєстрованого рішенням виконкому Світловодської міської ради № 1222 від 12.12.2002 р.

Відповідно до договору від 30.12.2002 р. позивач передав у фінансовий лізинг ЗАТ «Світловодське кар’єроуправління» вище вказані основні фонди, які не увійшли до статутного фонду цього підприємства.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач відповідно до підпункту 7.4.4 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не має права на включення до податкового кредиту суми податку, нараховану на залишкову вартість основних засобів, переданих у фінансовий лізинг, пославшись при цьому на підпункт 1.18.2 пункту 1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до зазначеного підпункту в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 24.12.2002 р. № 349, фінансовий лізинг / оренда / - господарська операція фізичної чи юридичної особи, що передбачає придбання орендодавцем за замовленням орендаря основних фондів з подальшим їх переданням у користування орендарю на строк, що не перевищує строку повної амортизації таких основних фондів з обов’язковою подальшою передачею права власності на такі основні фонди орендарю.

Витрати орендодавця на купівлю об’єктів фінансового лізингу не включаються до складу валових витрат або до складу основних фондів такого орендодавця.

Встановлені цим підпунктом правила податкового обліку щодо витрат на купівлю об’єктів фінансового лізингу мають силу лише щодо фінансового лізингу в розумінні цього підпункту, обов’язковою ознакою якого, зокрема є придбання основних фондів орендодавцем на замовлення орендаря.

Відсутність такої умови при придбанні вищезазначених основних фондів виключає підстави для застосування цього підпункту до господарської операції передачі позивачем цих основних фондів ЗАТ «Світловодське кар’єроуправління».

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній до 31.03.2005 р., податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених / нарахованих / платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів / робіт, послуг /, вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва / обігу / та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 цієї статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів / робіт, послуг /, дата виписки відповідного рахунку / товарного чека / - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів / робіт, послуг /.

За змістом наведених правових норм право на податковий кредит обумовлюється правом платника податку на віднесення до валових витрат, основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, вартості придбаних товарів / робіт, послуг / в податковому звітному періоді, з яким Закон пов’язує дату виникнення такого права.

Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено обов’язку платника податку відкоригувати суму податкового кредиту у зв’язку із подальшою зміною призначення придбаних товарів / робіт, послуг /, у зв’язку з використанням їх в операціях, що не підлягають оподаткуванню чи звільнені від оподаткування.

З набранням чинності Законом України від 25.03.2005 р. № 2505-ІУ «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України» абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», викладеним в редакції зазначеного Закону, передбачено, що у разі подальшого використання товарів / послуг / в операціях, що не є об’єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, чи переведення основних фондів до невиробничих активів, з метою оподаткування такі товари / послуги /, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання / виготовлення, будівництва, спорудження /.

Неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій підпункту 1.18.2 пункту 1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» призвело до ухвалення незаконних судових рішень. З огляду на те, що обставини справи встановлені повно і правильно, ухвалені по справі судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову з викладених вище підстав.

Відсутність законних підстав для донарахування податкового зобов’язання тягне за собою і відсутність підстав для накладення на позивача штрафних санкцій у відповідній сумі, оскільки згідно з положеннями пункту 1.5 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» штрафна санкція / штраф / є мірою відповідальності за порушення платником податків правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства «Об‘єднання Дніпроенергобудпром» задовольнити.

Скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.09.2005р., рішення господарського суду Кіровоградської області від 14.06.2005р., позов задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Світловодської ОДПІ від 28.10.2004р. № 0000902310/0 в частині визначення ЗАТ «Об‘єднання Дніпроенергобудпром» податкового зобов‘язання за платежем з ПДВ в сумі 45439,50 грн., в тому числі основний платіж в сумі 30293,00 грн. та штрафні санкції в сумі 15146,50 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                                                             Усенко Є.А.

Судді                                                                                                           Бившева Л.І.

                                                                                                                      Костенко М.І.

                                                                                                                      Маринчак Н.Є.

                                                                                                                      Шипуліна Т.М.

З оригіналом згідно

Суддя                                                Усенко Є.А.