Рішення № 90517853, 22.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2020 року м. Київ № 640/14713/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ДоГоловного управління ДФС у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі-позивач/ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі-відповідач/ ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 р. № Ф-195054-17 та від 04.07.2019 р. № Ф-195054-17.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2019 р. прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позові вимоги мотивовані протиправним нарахуванням позивачу податкового боргу, оскільки позивач не здійснює незалежну професійну діяльність, у зв`язку із чим відсутні підстави для нарахування та сплати єдиного соціального внеску.

15.11.2019 р. та 30.12.2019 р. позивачем подано заяви про уточнення позовних вимог, у якій просить викласти позовні вимоги у зміненій редакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Встановлене згаданою нормою право позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог має обмеження у часі. Таким чином, право позивача збільшити позовні вимоги є обмеженим першим судовим засіданням, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням того, що провадження у справі відкрито 08.08.2019 р., тридцятиденний строк на здійснення деяких процесуальних дій сплинув 07.09.2019 р.

Зважаючи на те, що позивач не скористався своїм процесуальним правом щодо збільшення позовних вимог вчасно, зважаючи на часові обмеження на реалізацію такого права, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні заяви про уточнення позовних вимог слід відмовити.

Відповідач у письмовому відзиві на позов вказав на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії від 28.05.2009 р. № 30-38-31 ОСОБА_1 видано свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 3761.

27.07.2009 р. ОСОБА_1 взятий на облік як платник податків у Державній податковій інспекції у Подільському районі міста Києва за № 20143.

05.04.2017 р. ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізична особа-підприємець, основний вид економічної діяльності за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права та того ж дня взятий на облік, у тому числі, як платник єдиного внеску.

ГУ ДФС у м. Києві, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, прийнято вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 р. № Ф-195054-17, відповідно до якої позивачу визначено до сплати суму боргу (недоїмки) в розмірі 15 246,66 грн. та від 04.07.2009 р. № Ф-195054-17, відповідно до якої позивачу визначено до сплати суму боргу (недоїмки) в розмірі 13 410,54 грн.

Не погоджуючись із винесеними рішеннями, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI (в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної вимоги) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 8 вказаної статті Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ.

Так, у відповідності до пунктів 4, 5 частини 1 статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності віднесені до платників єдиного внеску.

Положеннями розділу IV Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 435 від 14 квітня 2015 року передбачено, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, отримують дохід від цієї діяльності та одночасно є фізичними особами-підприємцями, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти відповідно до виду діяльності та обраної системи оподаткування.

Аналіз наведених норм діючого законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що однією з необхідних умов для обчислення єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є проведення відповідної перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Як вбачається з наданої відповідачем виписки з інтегрованої картки платника єдиного внеску, у відповідності до якої у позивача, станом на 30.04.2019 р. утворилась недоїмка по сплаті єдиного внеску, яка складає 15 246,66 грн. та обліковується сума недоїмки у розмірі 13 410,54 грн. - станом на 30.06.2019 р.

Разом з цим, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів проведення відповідачем перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, що дозволяє суду дійти висновку про те, що останнім одразу на підставі лише даних наявних у інтегрованій картці було винесено оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки), тобто, заборгованість є неузгодженою.

При цьому, правильність нарахування недоїмки може бути встановлена лише за результатами відповідної перевірки, що буде відображено у акті. За відсутності такого акта перевірки, суд позбавлений можливості встановити обґрунтованість нарахованої суми боргу.

Так, суд звертає увагу, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2019 р. по справі № 640/2449/19 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 05 грудня 2018 року №Ф-195054-17.

Відтак, оскаржувані податкові вимоги винесені відповідачем з урахуванням попередньо встановленого розрахунку, згідно скасованої в судовому порядку вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05 грудня 2018 року №Ф-195054-17, а тому враховуючи відсутність доказів проведеної перевірки та відсутності відомостей щодо періодів нарахування позивачу єдиного соціального внеску, який підлягає сплаті, суд доходить висновку,що вимоги про сплату боргу з єдиного внеску від 15.05.2019 р. № Ф-195054-17 та від 04.07.2019 р. № Ф-195054-17 прийняті контролюючим органом формально, без врахування необхідності досягнення збалансованості між негативними наслідками для платника єдиного внеску та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (контроль над адмініструванням податків і зборів з метою забезпечення надходжень до бюджету), що свідчить про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача. Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході судового розгляду не довів обґрунтованість своїх висновків і правомірності прийнятого на їх підставі рішення.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 р. № Ф-195054-17 та від 04.07.2019 р. № Ф-195054-17.

Присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко