Рішення № 90517456, 21.07.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2020 року Чернігів Справа № 620/1031/20

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зайця О.В.,

за участю секретаря Новик Н.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Зенченко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми), Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про стягнення грошової (вихідної) допомоги,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просить:

1. Визнати бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати протиправною;

2. Стягнути з правонаступника Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області - Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), код ЄДРІ1ОУ 43316700, на користь ОСОБА_1 грошову (вихідну) допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме 16439,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні позивача з Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області у зв`язку з ліквідацією йому не була виплачена вихідна допомога в розмірі не менше середнього місячного заробітку, що є порушення приписів статті 44 Кодексу законів про працю України. Позивач вважає, оскільки на день його звільнення статтею 87 Закону України Про державну службу не було передбачено виплати вихідної допомоги у випадку ліквідації підприємства, установи, організації, тому необхідно застосовувати Кодекс законів про працю України, а саме статтю 44 цього Кодексу, де передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 зазначеного Кодексу працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, через їх необгрунтованість.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , звільнений 26.12.2019 з посади заступника начальника відділу розгляду звернень та забезпечення діяльності комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Головним територіальним управлінням юстиції у Чернігівській області не виплачено позивачу вихідної допомоги в розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII Про державну службу (надалі - Закон №889-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами ст. 1 Закону №889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону №889-VIII дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Статтею 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Підстави для припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини 1 якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Частиною 3 ст. 83 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, ліквідація державного органу.

Частиною 4 ст. 87 Закону №889-VIII передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Суд звертає увагу на те, що законодавець Законом України № 117-IX від 19.09.2019 Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади, який набрав чинності 25.09.2019, частину першу статті 87 Закону №889-VIII доповнив пунктом 1-1, а саме виокремив підставу для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення як ліквідація державного органу, яка була включена у попередню редакцію пункту 1 частини 1 статті 87 цього Закону, тобто до 25.09.2019, відповідно до якої підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Відтак, питання щодо виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу не було врегульоване на час виникнення спірних правовідносин. Натомість, посилання на п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №889-VIII, як на підставу виплати вихідної допомоги, у частині 4 цієї статті на час виникнення спірних правовідносин залишилося незмінне.

Разом з тим, як зазначалося судом вище, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Враховуючи наведене, суд вважає, що до спірних правовідносин слід також застосувати норми законодавства про працю, а саме Кодекс законів про працю України.

Відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Таким чином, пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України гарантує працівнику, в тому числі і державному службовцю, право на отримання під час звільнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини 1 статті 44 Кодексу законів про працю України.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як випливає з практики Європейського суду з прав людини, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2008 року у справі "C. Дж. та інші проти Болгарії", заява № 1365/07, пункт 39, від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява № 21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Суханов та Ільченко проти України" ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява № 68385/10 п. 35 та № 71378/10).

Таким чином, приймаючи наказ від 26.12.2019 № 1518/2 Про звільнення ОСОБА_1 в частині звільнення позивача з посади у зв`язку з ліквідацією державної установи, Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області зобов`язане було також застосувати до спірних правовідносин положення статті 44 Кодексу законів про працю України та здійснити виплату позивачу, як працівнику, під час звільнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

З наведених підстав суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 грошову (вихідну) допомогу в розмірі середньомісячної заробітної плати, а саме 16439,33 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 22 липня 2020 року.

Суддя О.В. Заяць