Рішення № 90516744, 22.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № №420/490/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А 3880 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А 3880 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб, зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову суму у розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін відповідно до ст. 262 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, а позивачу - відповіді на відзив.

Ухвалою суду від 09.04.2020 року суд ухвалив подальший розгляд цієї справи проводити в порядку загального позовного провадження.

На підставі розпорядження Одеського окружного адміністративного суду від 02.06.2020 року №62 та відповідно до повторного протоколу автоматичного розподілу справ від 02 червня 2020 року справу передано на розгляд судді Свиді Л.І.

Ухвалою суду від 04 червня 2020 року справу прийнято до свого провадження.

Позивач в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи без його участі. Позов обґрунтований позивачем тим, що відповідачем протиправно не виплачено на його користь грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015-2019 роки, а тому суд має зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та виплатити грошову суму у розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надіслав заяву про розгляд справи без участі відповідача. З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду, грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки ч. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.

Згідно з ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищевикладені приписи КАС України суд прийшов до висновку про можливість продовження розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Позивач проходив військову службу та перебував на фінансовому забезпеченні у Військовій частині А 3880.

Згідно із наказом командира Військової частині А 3880 (по стройовій частині) від 06.08.2019 року №174, капітана ОСОБА_1 , звільненого наказом командира Військової частині А 2393 від 27.05.2019 року з військової служби у запас за п. «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) ч. 5 п. 2 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 05.08.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (аркуш справи 11).

Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 у грудні 2015 року отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій Серії НОМЕР_2 від 15.12.2015 року (аркуш справи 8).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був звільнений з військової служби 27 травня 2019 року, що не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

В позовній заяві позивач зазначає, що за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій він не використовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної відпустки, у зв`язку із чим, він звернувся до суду із даним позовом.

При цьому, з відповіді Військової частині А 3880 від 14.04.2020 року №528 вбачається, що під час проходження військової служби за контрактом у Військовій частині А 3880 додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки позивачу не надавалася, відповідна грошова компенсація не надавалася. З приводу надання такої відпустки позивач не звертався (аркуші справи 87-88).

Ця справа має ознаки типової справи, переліченої у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до ст. 1-2, ч. 2-3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Згідно із п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з невикористанням позивачем, який є учасником бойових дій додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Відповідно до ст. 4, ст. 16-2 Закону України «Про відпустки», передбачені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно із п. 8, абз. 3 п. 14, п. 17, п. 18, п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

В постанові Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) зазначено, що аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби (пункт 31 постанови).

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п. 8 ст. 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до п. 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки (пункт 32-33 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Таким чином, колегія суду дійшла висновку, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ (пункт 34 постанови Великої плати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18).

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Оскільки грошова компенсація відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки позивача передбачена нормами законодавства та відповідачем така компенсація не нарахована та не виплачена, відмова відповідача у проведенні таких дій є протиправною бездіяльністю відповідача.

Таким чином, враховуючи допущення Військовою частиною А 3880 протиправної бездіяльності щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, у суду є всі підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Щодо позовної вимоги в частині визнання протиправної бездіяльності Військової частини А 3880 щодо не нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб, зобов`язання Військової частини А 3880 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову суму у розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до п.242 Положення №1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

У даному випадку мало місце виключення позивача зі списку особового складу без проведення остаточного розрахунку, а саме: не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11, а тому для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Як встановлено судом, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Нарахування індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень відповідача, а тому після набрання даним рішенням законної сили та його виконання відповідачем, позивач не позбавлений права звернутись з позовом про виплату компенсації втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В свою чергу, на даний момент виплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки не проведена.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 550 грн., суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, позивачем наданий до суду акт виконаних робіт за договором про надання адвокатських послуг №23/1 від 19.12.2019 року, відповідно до якого під час дії договору адвокатами були надані адвокатські послуги: первісна консультація; аналіз судової практики; формування правової позиції по справі; отримання, правовий аналіз вхідної кореспонденції; формування та направлення вихідної кореспонденції; консультація клієнта з питання збору доказових матеріалів; отримання, правовий аналіз та опрацювання вхідної кореспонденції; формування та направлення вихідної кореспонденції; підготовка позовної заяви (аркуш справи 10) та квитанцію про оплату на суму 5500 грн. (аркуш справи 9).

При цьому, на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката, ним не надано до суду договору про надання адвокатських послуг №23/1 від 19.12.2019 року, детального опису робіт (наданих послуг) із зазначенням вартості цих послуг, а тому підстав для стягнення на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у суду не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані, відповідають вимогам законодавства та підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та зобов`язання здійснити такі виплати, а в іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вiйськової частини А 3880 (смт. Чорноморське, Доброславський район, Одеська область, 67570, код ЄДРПОУ 26615087) про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, зобов`язання Військової частини А 3880 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки, визнання протиправної бездіяльності Військової частини А 3880 щодо не нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб, зобов`язання Військової частини А 3880 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову суму у розмірі середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 3880 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

Зобов`язати Військову частину А 3880 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018, 2019 роки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.І. Свида

.