Рішення № 90516352, 21.07.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/4114/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2020 року

м. Львів, вул. Чоловського, 2

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2847 Повітряних Сил Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

28.05.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А2847 Повітряних Сил Збройних Сил України, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2847 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення із списків частини (19.09.2018) компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- стягнути з Військової частини А2847 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.08.2018 до дня фактичного розрахунку 27.02.2020 у розмірі 267886,50 гри., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.08.2018 №428 (додаток №5) підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом "б" пункту 2 (за станом здоров`я) частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та наказом командира військової частини А2847 (по стройовій частині) від 19.09.2018 №220 (додаток №6) виключено зі списків особового складу, усіх видів забезпечення. Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 від 24.02.2016 (додаток №4) ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. 27.02.2020 Військова частина А2847 виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період 2017-2018 р.р. та понесені ним судові витрати, у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у сумі 26410,57 грн відповідно до рішення Львівського окружного адміністративного суду (справа №1.380.2019.004788 від 20.11.2019). На особисту заяву від 05.03.2020 (вх. № 160/44пс) до командира військової частини А2847, щодо виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч. 1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") за період з 20.08.2018 до дня фактичного розрахунку 27.02.2020 листом від 01.04.2020 №350/489/445пс у такий виплаті відмовлено. Позивач вказує, що у відповідності до п. 242 Положення, ст. 116 КЗпП, військова частина А 2847 була зобов`язана організувати проведення розрахунку за всіма видами забезпечення із ОСОБА_1 , який провести на день виключення із списків частини. Таким чином, за період з 20.09.2018 по день фактичного розрахунку 27.02.2020 терміном 525 днів військова частина А2847 зобов`язана нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100 (далі Порядок №100).

Відповідач позов не визнав, 07.07.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому зазначено, що жодним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність Збройних Сил України не передбачено обов`язок військових частин щодо виплати середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Окрім того, вказує, що позивачем помилково визначено період за який йому нібито має бути виплачено середній заробіток. У позовних вимогах вказано період з 20.08.2018 по 27.02.2020. В свою чергу, позивача наказом командуючого Повітряних Сил Збройних Сил України від 13.08.2018 №428 було звільнено з військової служби у запас 13.08.2018. Позивача було виключено із списків особового складу військової частини А2847 наказом командира військової частини А2847 від 19.09.2018 №220. Відповідно, початковою датою для обраховування середнього заробітку не може бути 20.08.2018. Щодо наданого позивачем розрахунку суми середнього заробітку, то він також має помилки. Зокрема, розмір середнього грошового забезпечення позивача становить 15563 х 2=31126грн: 62 дні=502,03 грн на день а сума середнього заробітку за 525 днів становить 502,03 х 525= 263565, 75 гривень. Тобто, позивачем невірно визначено кількість днів, у зв`язку з чим сума середнього заробітку, яку просить задовольнити позивач є завищеною. На думку відповідача, у позивача відсутнє право на отримання середнього заробітку (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні і відповідно відсутнє право на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб. Звертаю увагу, що сума середнього грошового забезпечення, сплати якого вимагає позивач, значно перевищує суму, яка була сплачена позивачеві за рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2019. Керуючись принципами справедливості та співрозмірносгі, виходячи з правової позиції, визначеної у постанові ВСУ у справі №6-54цс11 від 12.01.2012, враховуючи неістотність суми основного боргу порівняно із розміром компенсації, просить зменшити розмір середнього заробітку.

У поданій 10.07.2020 відповіді на відзив позивач проти доводів відповідача заперечує повністю, зазначає, що на суб`єкта владних повноважень - Відповідача, у якій Позивач проходив військову службу та перебував на усіх видах забезпечення покладається обов`язок організувати та вжити заходів із проведення з ним повного розрахунку за всіма видами забезпечення на день виключення із списків частини. Такий термін, у силу приписів вказаного Положення надається із дня видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби, до дня виключення із списків частини і за умови належної організації такого звільнення, військовослужбовець, на день виключення із списків частини мав бути повністю розрахований. Таким чином, у відповідності до п. 242 Положення, ст. 116 КЗпП, у період з 13.08.2018 до 19.09.2018 відповідач був зобов`язаний організувати проведення розрахунку за всіма видами забезпечення із позивачем, який провести на день виключення із списків частини.

Ухвалою від 18.06.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Суд всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив наступне.

Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.08.2018 №428 підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом "б" пункту 2 (за станом здоров`я) частини п`ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"

Наказом командира військової частини А2847 (по стройовій частині) від 19.09.2018 №220 підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу, усіх видів забезпечення.

Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 від 24.02.2016 ОСОБА_1 набув статусу учасника бойових дій з правом на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.11.2019 позов ОСОБА_1 задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність військової частини А2847 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.09.2018; зобов`язано військову частину А2847 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.09.2018.

Відповідачем виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку у сумі 26410,57 грн здійснена 27.02.2020.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У рішенні Верховного Суду у зразковій справі від 16.05.2019 справа №620/4218/18 адміністративне провадження №Пз/9901/4/19 суд вказав, що: "відповідно до частини 8 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Так, відповідно до частини 14 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2016 року по 2018 рік."

Отже з позиції Веховного Суду у вказаній вище справі, компенсація невикористаних відпусток має відбуватися при звільненні, відтак невиплата компенсації за навикористані відпустки є несвоєчасним розрахунком при звільненні.

Судом встановлено, що з позивачеві нараховані 26410,57 грн належної компенсації за невикористані відпустки. Вказані кошти перераховані та зараховані на картковий рахунок позивача 27.02.2020, що підтверджується випискою по банківському рахунку та не заперечується відповідачем.

З огляду на наведене суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Оскільки, грошову компенсацію за невикористані відпустки позивачу не виплачено в день його виключення із списків особового складу та всіх видів забезпечення - 19.09.2018, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13.05.2020 справа № 810/451/17 Провадження № 11-1210апп19 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ тлумачить поняття "якість закону" так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. аnd Others v. Bulgaria") від 24.07.2008, заява № 1365/07, п. 39, "Олександр Волков проти України" від 29.01.2013, заява № 21722/11, п. 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France") від 11.11.1996, заява № 17862/91, п. 31-32, "Вєренцов проти України" від 11.04.2013, заява № 20372/11, п. 65).

Як зазначалось раніше, на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України", а саме у пункті 57 цього рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 є застосовним до спірних правовідносин.

Як свідчить зміст рішення у справі "Меньшакова проти України", позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд Суду, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.

Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15.06.1999 та 26.11.2003 щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 08.07.1997 та 25.05.1998, та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов`язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю України. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.

Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні "Меньшакова проти України" вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак це не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.

Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та оцінювати надані їм докази (рішення у справі "Waiteand Kennedy v. Germany", заява № 26083/94, п. 54).

Тому за висновком ЄСПЛ не було порушення статті 6 Конвенції щодо скарги заявниці на відсутність доступу до суду (п. 59 рішення).

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015, провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Оскільки остаточний розрахунок із ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням не проведено при виключенні останнього із списків частини 19.09.2018 то із відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 20.09.2018 по 27.02.2020 за затримку терміном 525 днів.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки військової частини А2847 № 350/489/47/319пс від 10.04.2020 розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за липень 2018 року становить 15563,00 та за серпень 2018 року становить 15563,00 грн.

15563,00 грн х 2 = 31124грн / 61 день = 510.26 грн середньоденне грошове забезпечення складає 510,26 грн.

Для обчислення середнього заробітку з 20.09.2018 до дня фактичного розрахунку - виплати грошової компенсацій за невикористані дні додаткової відпустки 27.02.2020 необхідно застосувати показник 510,26грн. в день , тобто: 510.26х 525 днів = 267886.50 грн.

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

При задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

При розгляді даної справи суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у Постанові від 24.12.1999 № 13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18), висновки Верховного Суду України від 27.04.2016 по справі №6-113цс16 та застосувати принцип співмірності, з урахуванням таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати тощо.

Аналогічна позиція викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 по справі № 2-1579/11.

Враховуючи, що недоплачена сума компенсації за невикористані відпустки становить 26410,57 грн є більш ніж в десять разів меншою ніж середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 267886,50 грн (525 днів затримки розрахунку * 510,26 грн) суд вважає правильним застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.

Зокрема, істотність частки компенсації за невикористану відпустку в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 26410,57 грн/267886,50 грн. (сума компенсації за невикористані відпустки/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0985.

Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 510,26 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 0,0985 х 525 (робочих днів затримки розрахунку) = 26386,82 грн.

Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 26386,82 грн з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності до подібних правовідносин викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 по справі № 806/345/16, від 18.07.2018 у справі № 825/325/16, від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а, у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі №6-39цс11.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, то суд зазначає, що дана виплата не пов`язана з виконанням позивачем обов`язків служби, а відтак і не підпадає під випадки виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, які визначені зазначеним Порядком.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Оскільки позивач згідно з ст. 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, враховуючи приписи ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2847 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 в день виключення із списків частини компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Стягнути з Військової частини А2847 (82400, м. Стрий, вул. Виговського, 15, ЄДРПОУ 07694655) на користь ОСОБА_1 середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.09.2018 до дня фактичного розрахунку 27.02.2020 у розмірі 26386 (двадцять шість тисяч триста вісімдесят шість) грн 82 коп.

У задоволенні вимог про стягнення з Військової частини А2847 на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі у сумі 241499,68 грн - відмовити.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 21.07.2020.

Суддя Грень Н.М.