Рішення № 90516123, 21.07.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2020 року № 375/2424/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Рокитнянської районної державної адміністрації Київської області, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ керівника апарату Рокитнянської районної державної адміністрації від 28.11.2019 №229-к про звільнення ОСОБА_1 з посади керівника-адміністратора Центру надання адміністративних послуг Рокитнянської районної державної адміністрації, та поновити ОСОБА_1 на посаді керівника-адміністратора Центру надання адміністративних послуг Рокитнянської районної державної адміністрації;

- визнати факт необґрунтованої відмови щодо переведення ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділу управління персоналом на бухгалтерського обліку управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації грубим порушенням трудових прав та чинного законодавства про працю;

- стягнути з Рокитнянської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;

- стягнути з Рокитнянської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 15000, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що звільнення ОСОБА_1 з посади керівника-адміністратора Центру надання адміністративних послуг Рокитнянської районної державної адміністрації відбулось з порушенням норм чинного законодавства.

Позивач вважає, що наказ керівника апарату Рокитнянської районної державної адміністрації від 28.11.2019 №229-к є протиправним, оскільки відповідачем порушено законодавчо встановлений порядок звільнення. Зокрема, позивача не було повідомлено завчасно про передчасний вихід з декретної відпустки основного працівника, та неправильно розраховано кількість днів невикористаної відпуски, несвоєчасно проведено розрахунок грошових виплат при звільнені, відмовлено у наданні частини невикористаної відпустки перед звільненням.

Крім того, позивач вважає, що у даному випадку відповідач був зобов`язаний погодити її заяву про переведення на посаду заступника начальника відділу управління персоналом та бухгалтерського обліку управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації. Зокрема тому, що вказана посада на час її звільнення була вакантною та позивач відповідала кваліфікаційним вимогам щодо вказаної посади.

Відповідач з позовом не погодився, свої заперечення висловив у письмовому відзиві на позовну заяву. Зазначив, що ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади у зв`язку із виходом на роботу основного працівника. Також наголосив на тому, законодавством не передбачено строку попередження тимчасового працівника про час виходу на роботу основного працівника. Також, відсутній обов`язок у роботодавця здійснювати працевлаштування чи надання відпустки для подальшого працевлаштування в тій же установі особі, яка працювала на підставі строкового трудового договору.

Крім того, відповідач зазначив, що відмовив у переведенні ОСОБА_1 на посаду заступника начальника відділу управління персоналом та бухгалтерського обліку управління соціального захисту населення Рокитнянської районної державної адміністрації, оскільки зазначена посада до дати звільнення позивача була запропонована іншому працівнику шляхом повідомлення про зміну істотних умов праці.

Ухвалою суду від 27 січня 2020 року відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.

Протокольною хвалою суду від 31.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.04.2020.

У судове засідання, призначене на 07.07.2020, сторони не з`явились, від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Протокольною ухвалою від 17.07.2020, керуючись ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 КАС України, суд на місці ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, за Розпорядженням Голови Рокитнянської районної державної адміністрації № 61-К від 18.05.2016 ОСОБА_1 було призначено на посаду керівника-адміністратора Центру надання адміністративних послуг Райдержадміністрації в порядку переведення із посади головного спеціаліста відділу кадрової та юридичної роботи управління соціального захисту населення райдержадміністрації, на час перебуваня у соціальній відпустці у зв`язку із вагітністю та пологами ОСОБА_2 , із посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с. 71).

За Розпорядженням Голови Рокитнянської районної державної адміністрації № 265-К від 19.08.2016 відповідачем було продовжено трудові відносини із ОСОБА_1 на посаді керівника-адміністратора Центру надання адміністративних послуг райдержадміністрації із 22 серпня 2016 року на час перебування у відпустці ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та фактичного виходу її на роботу, із посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с. 73).

Наказом керівника апарату Рокитнянської райдержадміністрації від 25.06.2019 №87-в ОСОБА_2 надано відпустку без збереження заробітної плати тривалістю із 01.07.2019 по 30.12.2019, у зв`язку із чим відповідачем було продовжено трудові відносини із ОСОБА_1 на посаді керівника-адміністратора Центру надання адміністративних послуг райдержадміністрації із 01.07.2019 та фактичного виходу її на роботу (а.с. 73-74).

19 листопада 2019 року ОСОБА_2 звернулася із заявою, в якій остання повідомила про намір приступити до виконання своїх обов`язків з 29.11.2019 (а.с. 76).

27 листопада 2019 року начальником відділу управління персоналом Рокитнянської РДА Бендус Т.І. повідомлено ОСОБА_1 про те, що попередні умови проходження державної служби не може бути збережено у зв`язку зі скороченням штатної чисельності працівників та реорганізацією структури апарату Рокитнянської районної державної адміністрації та по закінченню терміну цього попередження запропоновано позивачу працевлаштуватися на посаді начальника-адміністратора відділу з питать надання адміністративних послуг та державної реєстрації Рокитнянської райдержадміністрації на час перебування у відпустці тривалістю, визначеною у медичному висновку, відповідно до ч. 6 ст. 179 КЗпП України ОСОБА_2 та фактичного її виходу на роботу. Із вказаним повідомленням ОСОБА_1 була ознайомлена, на зміну істотних умов праці погодилась (а.с. 90).

Наказом керівника апарату Рокитнянської райдержадміністрації №228-К від 28.11.2019 у зв`язку із достроковим виходом із відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 вирішено вважати її такою, що приступила до роботи на займаній посаді керівника-адміністратора ЦНАП Рокитнянської РДА Київської області з 29.11.2019 (а.с. 77).

Наказом керівника апарату Рокитнянської райдержадміністрації №229-К від 28.11.2019 ОСОБА_1 звільнено із посади керівника-адміністратора Центру надання адміністративних послуг Рокитнянської районної державної адміністрації у зв`язку із закінченням строкового договору та фактичним виходом на роботу ОСОБА_2 Відділ фінансово-господарського забезпечення зобов`язано здійснити необхідні розрахунки та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки за 31 календарний день (а.с. 78).

Наказом керівника апарату Рокитнянської райдержадміністрації №231-К від 29.11.2019 також зобов`язано відділ фінансово-господарського забезпечення здійснити необхідні розрахунки та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки за 20 календарних днів (а.с. 82).

Вважаючи дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та відмови у переведенні її на іншу посаду незаконними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, врегульовані Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон №889-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя статті 5 Закону №889-VIII).

Отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про державну службу», а у частині, що ним не врегульовані - норми законодавства про працю.

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Підстави та порядок припинення державної служби врегульовано Розділом ІХ Закону №889-VIII.

Так, пунктом 2 частини 1 статті 83 Закону №889-VIII регламентовано, що державна служба припиняється, зокрема у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби.

Згідно п.1 ч. 1 ст. 85 Закону №889-VIII, у разі призначення на посаду державної служби на певний строк державний службовець звільняється з посади в останній день цього строку.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що державний службовець, призначений на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед днем виходу на службу тимчасово відсутнього державного службовця. У такому разі тимчасово відсутній державний службовець зобов`язаний письмово повідомити керівника державної служби не пізніш як за 14 календарних днів про свій вихід на службу.

Частиною 1 статті 21 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 23 КЗпП України встановлено, що трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Пунктом 2 статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, серед іншого, є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Як уже було зазначено судом та убачається із матеріалів справи, позивача було призначено на посаду керівника-адміністратора Центру надання адміністративних послуг Рокитнянської РДА Київської області строково, на час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку основного працівника ОСОБА_2 із 22.08.2016 - на дату фактичного її виходу на роботу. Також, було продовжено трудові відносини із позивачем із 01.07.2019 на час перебування у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до частини 6 статті 179 КЗпП України, тобто із чітким визначенням терміну.

Отже, трудовий договір з позивачем укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін відповідно до п. 2 ч. 1 статті 23 Кодексу законів про працю України.

Що стосується доводів позивача про порушення відповідачем вимог ч.2 статті 85 Закону №889-VIII у зв`язку з тим, що позивача не було за 14 календарних днів повідомлено про вихід основного працівника, суд зазначає наступне.

Так, основний працівник ОСОБА_2 19.11.2019 подала заяву з проханням вважати її такою, що приступила до виконання своїх посадових обов`язків з 29.11.2019 та перервати надану їй відпустку по догляду за дитиною, при цьому про свій вихід на роботу відповідача попередила за 10 днів, чим порушила вимоги статті 85 Закону №889-VIII.

Однак, на думку суду, наведене порушення щодо завчасного повідомлення про вихід на роботу основного працівника не може бути самостійною підставою для продовження трудових відносин з позивачем та визнання наказу про його звільнення незаконним.

Відповідно, обов`язок повідомити керівника про намір вийти на службу покладено на тимчасово відсутнього основного працівника, при цьому, роботодавець не зобов`язаний нести відповідальність за недотримання вказаної вимоги третьою особою.

Разом з тим, жодним нормативно-правовим актом не встановлено обов`язок роботодавця повідомляти працівника, з яким укладено строковий трудовий договір з чітко визначеною конкретною датою про наступне вивільнення у зв`язку з виходом на роботу основного працівника за 14 днів.

Суд звертає увагу, що подаючи заяву про призначення на тимчасову посаду (на період відпустки основного працівника), позивач надав свою згоду на відповідний строк роботи та усвідомлював наслідок такої згоди, а саме, припинення трудових відносин після закінчення цього строку.

Суд також зазначає, що розглядуваний трудовий договір було укладено з позивачем строком до настання певної умови - виходу на службу з відпустки по догляду за дитиною основного працівника. таким чином, дії відповідача щодо звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із виходом на роботу ОСОБА_2 є правомірнити та не суперечать чинному законодавству.

Суд також критично ставиться до доводів позивача про необґрунтованість відмови у переведенні на іншу посаду, з огляду на наступне.

Як убачається із матеріалів справи, відповідач відмовив у переведенні позивача на іншу посаду у зв`язку із тим, що вказана посада була запропонована іншому працівнику шляхом повідомлення про зміну істотних умов праці, у зв`язку зі скороченням чисельності працівників райдержадміністрації.

Крім того, законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо обов`язкового працевлаштування працівника, трудові відносини із яким припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який вони були укладені.

У повідомленні про переведення позивача на іншу посаду у зв`язку зі змінами істотних умов праці також було зазначено про здійснення такого переведення тимчасово, на час перебування ОСОБА_2 у відпустці по догляду за дитиною.

Що стосується доводів позивача про протиправність відмови відповідача у наданні частини невикористаної відпустки у разі звільнення, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР), право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом, та забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно зі ст. 3 Закону № 504/96-ВР, за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Статтею 11 Конвенції Міжнародної організації праці № 132 про оплачувані відпустки (переглянутої у 1970 році), ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці № 132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки» від 29 травня 2001 року передбачено, що особі, що працює за наймом, надається після припинення роботи оплачувана відпустка, пропорційно тривалості періоду її роботи, за який вона ще не отримала відпустку, або замість цього їй виплачується компенсація чи надається еквівалентне право на майбутню відпустку.

Як свідчать матеріали справи, позивачем не заперечується факт виплати йому відповідачем усіх належних до сплати сум при звільненні, в тому числі й частину невикористаної відпустки.

Отже, виплативши позивачу грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки, у відповідача відсутній обов`язок у наданні самої відпустки. Разом з тим, надання позивачу частини невикористаної відпустки з наступним звільненням жодним чином не слугувало б підставою продовження трудових відносин із позивачем у майбутньому.

Крім того, будь яких доказів щодо надання відповідачу позивачем заяви про надання йому частини невикористаної відпустки перед звільненням у матеріалах справи не міститься.

Інші позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди також задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про незаконність та скасування наказу про звільнення.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За наслідками розгляду справи суд дійшов висновку, що відповідач при звільненні позивача із займаної посади дотримався процедури звільнення, провів її у відповідності до вимог чинного законодавства України, відтак, підстав для визнання протиправним та скасування наказу та, відповідно, поновлення позивача на посаді немає. Так само відсутній обов`язок відповідача щодо обов`язкового працевлаштування позивача на іншу посаду у порядку переведення.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.