Рішення № 90515431, 21.07.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 липня 2020 р. Справа № 120/2019/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

18.05.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , як законного представника своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у якій законний представник позивача просить суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 13.04.2020 року за № 2-8653/15-20-СГ щодо відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 та зобов`язати відповідача надати такий дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована за межами населеного пункту Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що в липні 2019 року ОСОБА_1 , діючи як законний представник своєї неповнолітньої дитини, від імені та в його інтересах звернувся до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області з письмовим клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області. Однак, за результатами розгляду відповідного клопотання ГУ Держгеокадастр у Вінницькій області наказом від 13.04.2020 № 2-8653/15-20-СГ відмовлено у наданні дозволу із посиланням на те, що заявник ( ОСОБА_2 ) є неповнолітньої особою. Позивач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою необгрунтованою та такою, що прийнята з підстав не передбачених частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою суду від 25.04.2020 позову заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

03.06.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, посилаючись на те, що наказом від 13.04.2020 року за № 2-8653/15-20-СГ неповнолітньому ОСОБА_2 було відмовлено у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України та ЦК України. Так, відповідач зазначає, що відповідно до статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття) згідно статті 34 ЦК України. Тобто, набувати та розпоряджатися земельними ділянками самостійно, зазначені особи, мають право при досягненні 18 років. Оскільки в ході розгляду клопотання встановлено, що ОСОБА_2 не досяг повноліття, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Також відповідач просить врахувати, що ст. 118 ЗК України передбачено, що лише громадяни України мають право на звернення та отримання відповідного дозволу на розроблення документації із землеустрою, тоді як у позивача відсутні необхідні документи передбачені ст. 5 Закону України «Про громадянство України», зокрема паспорт громадянина України, який б підтверджував її статус громадянина, а тому вважає, що Головним управлінням правомірно відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Що стосується іншої позовної вимоги в частині зобов`язання надати дозвіл на відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення садівництва, то відповідач звертає увагу суду, що такі вимоги передбачають втручання у дискреційні повноваження останнього, у зв`язку з чим задоволенні бути не можуть. За таких обставин відповідач вважає позов необгрунтованим та вказує на відсутність підстав для його задоволення.

09.06.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому останній заперечує щодо доводів відповідача та просить адміністративний позов задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Водночас частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

Згідно свідоцтва про народження Серії НОМЕР_1 від 09.02.2012 - ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_3 (матір) є батьками неповнолітнього ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

14.07.2019 ОСОБА_1 діючи в інтересах свого малолітнього сина, ОСОБА_2 , звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із заявою про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області (межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0524886100:03:003:0726).

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №К-13197/0-2804/0/95-19 від 07.08.2019 вказано, що клопотання не може бути розглянуте по суті, з тих причин, що повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом №К-13197/0-2804/0/95-19 від 07.08.2019, позивач звернувся до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.11.2019 у справі № 120/2815/19-а адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області при розгляді клопотання ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 від 14.07.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина, ОСОБА_2 від 14.07.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

На виконання даного рішення суду, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуло клопотання ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 від 14.07.2019, за наслідком чого наказом № 2-25742/15-19-СГ від 26.12.2019 відмовлено у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки у клопотанні не зазначено вид документації із землеустрою та у зв`язку із невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів.

Позивач, вважаючи наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-25742/15-19-СГ від 26.12.2019 протиправним, звернувся з адміністративним позовом до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.03.2020 у справі № 120/64/20-а адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26.12.2019 № 2-25742/15-19-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 від 14.07.2019 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки орієнтованою площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні.

На виконання рішення суду від 13.03.2020, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянуло клопотання ОСОБА_1 в інтересах свого малолітнього сина ОСОБА_2 від 14.07.2019.

За результатами повторного розгляду клопотання ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області наказом «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 13.04.2020 за № 2-8653/15-20-СГ відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2 га, із земель державної власності сільськогосподарського призначення підставі ч. 7 ст. 118 ЗК У країни щодо невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, оскільки в ході розгляду встановлено, що на даний момент громадянином ОСОБА_2 не досягнуто повноліття.

Законний представник своєї неповнолітньої дитини ОСОБА_1 вважає відмову протиправною та такою, що не відповідає положенням ч. 7 ст. 118 ЗК України, а тому за захистом прав своєї неповнолітньої дитини звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 18 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у ч. 1 ст. 19 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, відповідно до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення садівництва із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття права власності визначається главою 19 Розділу ЗК України.

Так, згідно із ст. 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

Зокрема, ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.02.2020 року в справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 року в справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 року в справі за № 818/1707/16 та від 14.05.2020 року в справі за № 360/536/17-а.

Тобто, відповідач, розглядаючи заяву ОСОБА_1 повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. У випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст. 118 ЗК України.

Водночас, у вказаному наказі ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.04.2020 за № 2-8653/15-20-СГ не зазначає, що має місце невідповідність місця розташування земельної ділянки, що планується до відведення, вимогам законів, прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, чи генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку. Єдиною підставою для такої відмови слугувало те, що ОСОБА_2 не досяг повноліття та не має повної цивільної дієздатності.

Судом констатовано, що дійсно на момент звернення ОСОБА_2 до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області (14.07.2019 ) та на момент винесення оскаржуваного наказу від 13.04.2020 року за № 2-8653/15-20-СГ, останній не досяг чотирнадцятирічного віку, а відтак відноситься до малолітньою особи в розумінні ч. 1 ст. 31 ЦК України.

Так, відповідно до ст. 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

При цьому, за змістом частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відтак, в інтересах малолітньої особи мають діяти її законні представники.

Матеріали справи свідчать, що в інтересах малолітнього - ОСОБА_2 із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, звернувся його батько ОСОБА_1 (законний представник), від імені якої підписана дана заява.

Таким чином, вказаний правочин вчинено дієздатною особою - батьком позивача в інтересах правоздатності малолітнього ОСОБА_2 , що відповідає нормам Цивільного кодексу України.

Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 802/1596/17-а (провадження № К/9901/11218/18) постановою від 11 квітня 2018 року.

У той же час, надання відповідачем вказаного дозволу жодним чином не гарантує розроблення такої документації, її наступного погодження та набуття у майбутньому у власність відповідної земельної ділянки на підставі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Тобто, правочин у формі клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою і правочин, згідно якого набувається у власність земельна ділянка є різними правочинами за своєю суттю та змістом і регулюються різними положеннями чинного законодавства. Так, в даному випадку мова йде не про розпорядження земельною ділянкою, як нерухомим майном (ст. 181 ЦК України), а про ініціювання процедури виділення, формування та передання у власність такої земельної ділянки, первісним етапом якої є отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відтак, у суду є підстави вважати, що відповідачем фактично не було розглянуто клопотання позивача та не надано йому оцінку виходячи із вимог частини сьомої статті 118 ЗК України, які визначають підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відповідності саме бажаного місця розташування (земельної ділянки) умовам визначених в такій нормі.

Крім того, на думку суду, відповідач у своєму відзиві помилково ототожнює поняття набуття громадянства України за народженням з вичерпним переліком документів, які лише підтверджують громадянство України, визначених ст. 5 Закону України «Про громадянство України».

Так, належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час, за народженням та з інших підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України», громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках. Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України, спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи. Виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства Указом Президента України покладено на Державну міграційну службу України та її територіальні органи.

Згідно з вимогами ст.ст. 6, 7 вказаного Закону громадянство України набувається, зокрема, за народженням. Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Як вбачається зі змісту свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Хмільнику Хмільницького міськарайонного управління юстиції у Вінницькій області 09.02.2012 року, ОСОБА_2 народився в м. Хмільник, Хмільницький район, Вінницька область, Україна, про що 26.06.2007 року складено відповідний актовий запис № 32. Батьками ОСОБА_2 є громадяни України.

Тобто, неповнолітній ОСОБА_2 отримав статус громадянина України не внаслідок наявності одного з визначених у ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документів, а з підстав автоматичного набуття громадянства України за народженням на території України та перебування обох батьків у громадянстві України.

Підсумовуючи вищенаведене, суд враховує, що дійсно, хоча малолітня дитина - ОСОБА_2 і не отримав паспорт громадянина України в силу недосягнення достатнього віку, однак, не може вважатись особою, яка не набула громадянства в розумінні Закону України «Про громадянство України».

А тому суб`єктний склад осіб, які мають право на отримання у власність земельної ділянки, визначений ст. 118 ЗК України, поширюється на правовідносини, які виникли у даній адміністративній справі, оскільки неповнолітня ОСОБА_4 є громадянкою України.

У зв`язку із вищевикладеним, суд доходить висновку, що оскаржуваний наказ від 13.04.2020 року № 2-8653/15-20-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою" не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, у зв`язку з чим є протиправним, а позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо наступної позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована за межами населеного пункту Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, то суд зважає на таке.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного суду у справі № 825/602/17.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку не виконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

В силу положень ст.244-2 Кодексу адміністративного судочинства, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

При вирішенні клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою суб`єкт владних повноважень діяв необґрунтовано, без урахування всіх обставин, адже позивач неодноразово звертався до суду за захистом свої прав щодо належного розгляду клопотання від 14.07.2019, рішеннями судів спори вирішено на користь позивача, та безпідставно відмовив в задоволенні відповідного клопотання за відсутності до того визначених законом підстав, а відтак його поведінка у спірних правовідносинах є протиправною та порушує права та законні інтереси позивача.

Зазначене також узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п.70 рішення Європейського суду з прав людини від 28.06.1990 у справі «Обермейєр проти Австрії»; п.155 рішення Європейського суду з прав людини від 04.03.2014 у справі «Гранд Стівенс проти Італії»).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку що позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права, а тому позовні вимоги позивача належить задовольнити.

Відповідно до частин першої - другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13.04.2020 №2-8653/15-29-СГ «Про відмову надання дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання від 14.07.2019 р. щодо надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка розташована за межами населеного пункту Сальницької сільської ради Хмільницького району Вінницької області, із урахуванням висновків суду та прийняти рішення у вигляді наказу, яким надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку документації із землеустрою.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Законний представник позивача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ: 39767547).

Рішенням в повному обсязі складено: 21.07.2020 р.

Суддя Віятик Наталія Володимирівна