Рішення № 90514806, 22.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2020Справа № 910/6031/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ФУД СЕРВІС"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАУНТЕР"

про стягнення 6997,03 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МД ФУД СЕРВІС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАУНТЕР" про стягнення 6997,03 грн, з яких: 5829,38 грн - основний борг, 34,35 грн - інфляційні втрати, 157,00 грн - 3% річних, 976,30 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки №100 від 17.01.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ФУД СЕРВІС" залишено без руху.

19.05.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про продовження строку на подання відзиву на позов.

Оскільки, питання щодо відкриття провадження у справі не було вирішено на момент подання відповідачем клопотання про продовження строку на подання відзиву на позов, суд залишив без розгляду відповідне клопотання.

27.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.06.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/6031/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

12.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ФУД СЕРВІС". Заперечуючи позовні вимоги відповідач заперечив отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАУНТЕР" товару за видатковими накладними, доданих позивачем до позову (№СФ00005148 від 28.05.2019, №СФ00004968 від 24.05.2019, №СФ00004825від 21.05.2019), оскільки видаткові накладні не містять підпису уповноваженої особи Товариства.

25.06.2020 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив та клопотання про витребування доказів.

Розглянувши клопотання позивача про витребування доказів, суд зазначає наступне.

У своєму клопотання позивач просить суд витребування у Державної податкової служби у Голосіївському районі м. Києва:

інформацію про включення ТОВ "ДІСКАУНТЕР" до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними № 929 від 21.05.2019, № 1075 від 24.05.2019, № 1258 від 28.05.2019, отриманими від ТОВ "МД ФУД СЕРВІС";

належним чином засвідчені копії декларацій з ПДВ ТОВ "ДІСКАУНТЕР" з додатком №5 з розшифровкою по контрагентах за січень - травень 2019 року

інформацію з реєстру отриманих і виданих податкових накладних про включення ТОВ "ДІСКАУНТЕР" до вказаного реєстру податкових накладних № 929 від 21.05.2019, №1075 від 24.05.2019, №1258 від 28.05.2019, отриманих від ТОВ "МД ФУД СЕРВІС".

У відповідності до ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Оскільки, у відповідності до ч.2 ст.80 ГПК України, позивач мав подати відповідне клопотання разом із позовною заявою, а обґрунтованих обставин, які унеможливлювали подати клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від позивача, не наведено, суд на підставі ч.1 ст.81 ГПК України залишив без задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МД ФУД СЕРВІС" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІСКАУНТЕР" (покупець, відповідач) укладений договір поставки №100 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити на умовах договору товар у власність покупця, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар на умовах та у порядку, передбаченому цим договором та відповідним підтвердженням (п.1.1.).

Згідно із п.1.2. договору асортимент, кількість, ціна товару та способи і терміни поставки товару визначаються в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2.1. договору, поставка товару здійснюється за видатковими накладними, що формуються у відповідності до підтвердження, якщо інше не визначено додатковою угодою сторін.

За змістом пункту 2.2. договору товар, по договору може постачатись на наступних умовах: самостійний вивіз товару покупцем із складу постачальника - "самовивіз"; поставка товару постачальником в адресу/и вказану/і покупцем у заявці.

Згідно із п.2.4. договору, отримання товару покупцем підтверджується підписанням уповноваженим представником покупця видаткової накладної на товар та/чи товарно-транспортної накладної.

Відповідно до п.3.2. договору постачальник здійснює поставку товару за цінами, визначеними сторонами у підтвердженні та видаткових накладних.

У пункті 6.1. договору передбачено, що покупець зобов`язаний розрахуватись за товар протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару (дата підписання покупцем видаткової накладної постачальника), якщо інше не буде зазначено додатковою письмовою угодою сторін.

Пунктом 7.4. договору встановлено, що за порушення строків оплати за отриманий товар покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника, за вимогою останнього, неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати товару за весь період прострочення, з розрахунку суми заборгованості, що діяла у період прострочення.

Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2019 включно, крім випадку дострокового припинення договору відповідно до умов договору.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що на виконання умов договору позивач згідно видаткових накладних, доданих до позову та які зазначені у акті звірки взаємних розрахунків у період з 18.01.2019 по 28.05.2019, поставив відповідачу товар на суму 83959,47 грн.

Відповідач оплату поставленого товару здійснив частково на суму 78130,09 грн, у підтвердження чого позивач надав суду платіжні доручення №246 від 6520,53 грн, №277 від 13.02.2019, №312 від 21.02.2019, №341 від 28.02.2019, №382 від 07.03.2019, №394 від 13.03.2019, №423 від 20.03.2019, №474 від 04.04.2019, №510 від 23.04.2019, №560 від 06.05.2019, №626 від 24.05.2019, №637 від 27.05.2019.

Оскільки відповідач оплату поставленого товару здійснив частково, у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 5829,38 грн.

У зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, позивачем здійснено нарахування пені у сумі 976,30 грн, 3% річних у сумі 157,00 грн та інфляційних втрат у сумі 34,35 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як підтверджено наявними у матеріалах справи видатковими накладними за період з 18.01.2019 по 28.05.2019, актом звірки взаємних розрахунків за 2019 рік, платіжними дорученнями про здійснені часткові оплати, заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки №100 від 17.01.2019 за поставлений у період з 18.01.2019 по 28.05.2019 становить 5829,38 грн.

Відповідач заперечуючи позовні вимоги посилається на те, що видаткові накладні, додані позивачем до позову (№СФ00005148 від 28.05.2019, №СФ00004968 від 24.05.2019, №СФ00004825від 21.05.2019) не містять підпису уповноваженої особи ТОВ "ДІСКАУНТЕР".

У відповідності до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У пункті 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 визначено, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; . Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно із п. 2.4. Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п. 2.5. Положення, документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

За змістом пункту 2.2. договору, найменування, асортимент, кількість і вартість товару визначаються відповідною видатковою накладною, яка є невід`ємною частиною договору.

З урахуванням наведеного та у відповідності до погоджених сторонами умов договору, первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції є накладна, в якій зазначається найменування товару, його кількість, асортимент та вартість.

Згідно із підписаним між сторонами актом звірки взаємних розрахунків, у відповідача утворилася заборгованість за видатковими накладними №СФ00004825 від 21.05.2019, №СФ00004968 від 24.05.2019, №СФ00005148 від 28.05.2019 (за видатковою накладною №СФ00004825 від 21.05.2019 залишок боргу становить 2025,55 грн, видаткові накладні №СФ00004968 від 24.05.2019 на суму 2862,17 грн та №СФ00005148 від 28.05.2019 на суму 941,66 грн - не підписані).

Дослідивши надані позивачем у матеріали справи видаткові накладні судом встановлено, що вказані видаткові накладні містять відомості про найменування, кількість і вартість товару, містять підписи представників сторін.

При цьому, наведені вище норми Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку не встановлюють обов`язку скріплювати підпис на первинному документі печаткою.

Позивачем надано у матеріали справи акт звіряння розрахунків складений станом на 31.12.2019, що був підписаний зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАУНТЕР" бухгалтером підприємства Мурашко М.А.

Акт звірки містить відомості щодо найменування операції, номер первинного документа, зокрема в акті відображено поставку за видатковими накладними №СФ00004825 від 21.05.2019 на суму 3138,17 грн, №СФ00004968 від 24.05.2019 на суму 2862,17 грн, №СФ00005148 від 28.05.2019 на суму 941,66 грн.

Суд зазначає, що у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" акт звірки не є первинним документом.

Однак, відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" головний бухгалтер або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; бере участь в оформленні матеріалів, пов`язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов`язків.

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18.

Оскільки, у акті звірки станом на 31.12.2019 знайшли відображення поставки позивачем відповідачеві товару за спірними видатковими накладними, вказаний акт також підтверджує здійснення поставки товару за видатковими накладними №СФ00004825 від 21.05.2019, №СФ00004968 від 24.05.2019, №СФ00005148 від 28.05.2019.

Згідно із частинами 1, 2, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Водночас, у частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що "У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

З урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності та відповідно до правил доказування відповідач, заперечуючи позовні вимоги та факт поставки товару, повинен довести зазначені обставини.

Однак відповідач всупереч наведеним приписам процесуального закону не надав жодних доказів у підтвердження своїх заперечень.

З урахуванням наведеного суд відхиляє заперечення відповідача як необґрунтовані.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У пункті 6.1. договору сторонами погоджено, що відповідач здійснює оплату за товар протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару (дата підписання відповідачем видаткової накладної позивача), якщо інше не буде зазначено додатковою письмовою угодою сторін.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Ураховуючи викладене вище, оскільки матеріалами справи підтверджується невиконане зобов`язання за договором поставки №100 від 17.01.2019 у сумі 5829,38 грн, доказів оплати вказаної суми заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 5829,38 грн.

Згідно із розрахунком, наведеним у позові позивач визначає прострочення грошового зобов`язання з 08.06.2019.

Однак, як встановлено судом вище, заборгованість відповідача утворилася за видатковими накладними №СФ00004825 від 21.05.2019 у сумі 2025,55 грн, №СФ00004968 від 24.05.2019 у сумі 2862,17 грн, №СФ00005148 від 28.05.2019 у сумі 941,66 грн.

Ураховуючи встановлені договором строки оплати, відповідач зобов`язаний здійснити оплату за поставлений товар за видатковою накладною №СФ00004825 від 21.05.2019 у строк до 04.06.2019; за видатковою накладною №СФ00004968 від 24.05.2019 у строк до 07.06.2019; за видатковою накладною №СФ00005148 від 28.05.2019 у строк до 11.06.2019.

Отже, нарахування пені слід здійснювати за період з 08.06.2019 по 11.06.2019 на суму 4887,72 грн, за період з 12.06.2019 по 08.12.2019 на суму 5829,38 грн.

Відповідно нарахуванням 3% річних слід здійснювати за період з 08.06.2019 по 11.06.2019 на суму 4887,72 грн, за період з 12.06.2019 по 30.04.2020 на суму 5829,38 грн.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений товар передбачена у п.7.4. договору, згідно із яким, за порушення строків оплати за отриманий товар покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника, за вимогою останнього, неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати товару за весь період прострочення, з розрахунку суми заборгованості, що діяла у період прострочення.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

За змістом п.7.4. договору вбачається, що сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання грошових зобов`язань встановленням відповідальності у вигляді пені, узгодили інший, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строк, за який нараховується пеня.

Здійснивши перерахунок пені судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 972,69 грн, у зв`язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

За перерахунком суду сума 3% річних становить 156,69 грн, у зв`язку із чим суд задовольняє позовні вимоги у цій частині частково.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у сумі 34,35 грн, судом встановлено, що розрахунок здійснений правильно, у зв`язку із чим, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ФУД СЕРВІС".

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІСКАУНТЕР" (03150, м.Київ, ВУЛИЦЯ ВЕЛИКА ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 72, ідентифікаційний код 41950541) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МД ФУД СЕРВІС" (03151, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПОВІТРОФЛОТСЬКИЙ, будинок 66, ідентифікаційний код 42078268) заборгованість у сумі 5829,38 грн, пеню у сумі 972,69 грн, 3% річних у сумі 156,69 грн, інфляційні втрати у сумі 34,35 грн та судовий збір у сумі 2100,82 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.07.2020.

Суддя С.О. Турчин