Рішення № 90513060, 20.07.2020, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1688/17

Провадження № 2-468/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2020 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Тиханського О.Б.,

за участю секретаря Авсюкевич Н.В.,

за участю прокурора Тарасенко А.С.,

представника КМУ Сінька А. А. ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Київської області, що діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Київське лісове господарство»,

ВСТАНОВИВ:

12.06.2017 прокурор в інтересах позивача звернувся до суду з даною позовною заявою, обґрунтовуючи яку зазначив, що в ході проведення перевірки було встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2007 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність вище вказаним громадянам та передано у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 1,5782 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району та передано їм власність вищевказані земельні ділянки. В подальшому на підставі вказаного розпорядження було отримані державні акти на землю В подальшому ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.06.2008 № 5201 відчужила частину земельної ділянки площею 0,4008 га від земельної ділянки площею 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154 на користь ОСОБА_4 . Так само, за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.06.2008 № 5191 ОСОБА_5 відчужив частину земельної ділянки площею 0,3883 га від земельної ділянки площею 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153 на користь ОСОБА_4 .

Разом з тим, вказані земельні ділянки накладаються на землі лісового фонду, а тому прокурор просить задовольнити позов та визнати недійсним вказане розпорядження, державні акти та витребувати їх з незаконного володіння на користь держави.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримала з підстав викладених в позовній заяві, додатково зазначила, що про порушення законодавства при виділенні земельних ділянок у власність органам прокуратури стало відомо після отримання інформації від ДП «Київське лісове господарство» в жовтні 2016 року, оскільки з інших джерел таку інформації не можливо було виявити, а публічна кадастрова карта наповнюється інформацією поступово і таких відомостей до 2016 року та не було. КМУ було повідомлено при підготовки позовної заяви та направленням відповідного листа в 2017 році.

Представник КМУ в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, вказав, що КМУ дізналось про порушення земельного законодавства при виділенні земельних ділянок у власність у 2017 році після отримання відповідної документації від прокуратури. Самостійно таку інформацію вони не можуть перевірити, оскільки у них відсутні контролюючі функції щодо моніторингу законності передачі земельних ділянок у власність.

Відповідач ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомлена в судове засідання не з`явилась, подала клопотання про розгляд справи без її участі, проти задоволення позову заперечує. Представником відповідача при первісному розгляді справи в суді першої інстанції подано заяву про застосування пропущення строків позовної давності.

Представник Обухівської РДА, будучи належним чином повідомлена в судове засідання не з`явилась, подала клопотання про розгляд справи без її участі, при винесенні рішення покладаються на розсуд суду .

Інші особи, будучи належним чином повідомлені в судове засідання не з`явились, відповідач ОСОБА_3 при первісному розгляді справи в суді першої інстанції подано заяву про застосування пропущення строків позовної давності

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, вислухавши прокурора, представника позивача, дослідивши докази, подані сторонами, повно і всебічно оцінивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2007 № 1043 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність вище вказаним громадянам та передано у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 1,5782 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району та передано їм власність вищевказані земельні ділянки.

На підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2007, управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі видано 11.03.2008 ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 040424 на площу 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100218 та ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 040423 на площу 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100217.

В подальшому ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.06.2008 № 5201 відчужила частину земельної ділянки площею 0,4008 га від земельної ділянки площею 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154 на користь ОСОБА_4 .

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.06.2008 № 5201 управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі ОСОБА_4 24.02.2009 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 470451, площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010933100010.

Так само, за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26.06.2008 № 5191 ОСОБА_5 відчужив частину земельної ділянки площею 0,3883 га від земельної ділянки площею 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153 на користь ОСОБА_4 .

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.06.2008 № 5191 управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі ОСОБА_4 24.02.2009 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 470450, площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010933100011.

Відповідно до листів та наданих фрагментів з публічної кадастрової карти ВО «Укрдержліспроект», ДП «Київське лісове господарство» та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, кварталу 4 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які додаються.

Вказані матеріали лісовпорядкування відповідно до ч. 5 Розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують це право на раніше надані землі.

Так, відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2016 та планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп» земельні ділянки, які перебувають у власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розташовані у виділах 12, 13, 17 кварталу 4 Козинського лісництва , є земельними ділянками лісового фонду. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року накладаються на землі лісогосподарського призначення (кварталі 4 Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство»).

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року спірні земельні ділянки у кварталі 4 Козинського лісництва покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики:

виділ 12: площа 0,2 га, склад - 10 дерев сосни звичайної, вік 93 роки (на момент відведення), висота - 26 м, діаметр 46 см., запас на 1 га - 340 метрів кубічних;

виділ 13: площа 0,3 га, болото низинне, рослинність - осоково - сфагнова;

виділ 17: площа 0,8 га, склад - 10 дерев сосни звичайної, вік 11 років (на момент відведення), рік створення 1996.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином, право користування спірною земельною лісовими ділянкою посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України в державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 84 ЗК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Рішення про вилучення спірної земельної ділянки має право приймати відповідний орган державної виконавчої влади, який в силу вимог ст. ст. 6, 19 Конституції України зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 32 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень районних державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передачу у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

Відповідно до ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

За ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України Кабінет вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею більше як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Отже, вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 га, а також зміна їх цільового призначення, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Разом з тим, одним розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2007 № 1043 передано у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 1,5782 га, яка становить єдиний лісовий масив, знаходиться в одному кварталі та використовувалась для ведення лісового господарства, що підтверджується інформаціями Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, ДП «Київське лісове господарство», Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» та схемами розташування земельних ділянок.

Державні акти на право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , видані в один день - 11.03.2008.

Таким чином, встановлено, що Обухівська районна державна адміністрація фактично вилучила змінила цільове призначення земель лісового фонду у вигляді єдиного масиву земельну ділянку площею, яка значно перевищує 1 га, що свідчить про перевищення районної державної адміністрації передбачених законом повноважень.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 07.09.2016 у справі № 6-1030цс16, від 16.12.2015 у справі № 6-2510ц15, від 22.04.2015 у справі № 6-65цс15, від 21.01.2015 у справі № 6-224цс14, від 20.03.2013 у справі № 6-13цс13.

Отже, вищевказані розпорядження прийняті Обухівською районною державною адміністрацією поза межами компетенції, у зв`язку з чим видача в подальшому державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та укладення в подальшому договорів купівлі-продажу земельних ділянок відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Зокрема, в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст. 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України.

Зважаючи на вищенаведене розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2007 № 1043 прийнято всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 19, 55, 56, 57, 84, 122, 149 ЗК України, ст. 5, 27, 31 Лісового кодексу України.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Нормами ст. 6 Лісового кодексу України визначено, що всі ліси в Україні є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному земельним та цим кодексами.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

А єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, за якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

В той же час, ч. 1 ст. 57 даного Кодексу передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Крім цього, відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок вилучення земельних ділянок врегульовано ст. 149 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та ДП «Київське лісове господарство» погодження про можливість вилучення вищевказаних земель лісогосподарського призначення в кварталі 3 Козинського лісництва не надавались.

Разом з тим, розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2007 № 1043 передано у власність земельні ділянки загальною площею 1,5782 га лісогосподарського призначення для інших цілей, ніж визначені законом, за відсутності згоди землекористувача, без вилучення її з постійного користування ДП «Київське лісове господарство» всупереч вимогам ч. 1 ст. 57, ч. 5 ст. 116, ч. 2 ст. 149 Земельного кодексу України.

Крім того, надання спірних земельних ділянок у приватну власність для сільськогосподарських потреб відбулась з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно ч. 3 ст. 57 Лісового кодексу України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Однак, Київським обласним управлінням лісового та мисливського господарства погодження на зміну цільового призначення вищевказаних земельних ділянок не надавалось та відповідні рішення органів державної влади про зміну цільового призначення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб не приймались.

В порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України, ст. 57 Лісового кодексу України Обухівською районною державною адміністрацією передано у власність громадянам землі лісогосподарського призначення загальною площею 1,5782 га, що розташовані у кварталі 13 Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарства» без зміни цільового призначення лісової ділянки, за відсутності погодження органу лісового господарства, що підтверджується листом Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 27.10.2016.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Так, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Таким чином, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2007 № 1043 прийнято всупереч ст. 19 Конституції України, ст. 20 Земельного кодексу України та ст. 57 Лісового кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 21 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

В порушення вимог раціонального використання земель Обухівською районної державною адміністрацією передано у власність відповідачам для ведення особистого селянського господарства землі лісогосподарського призначення, вкриті багаторічними лісовими насадженнями, без їх збереження.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.(ст. 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з ч. 3 ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Вимогами ст. 155 Земельного кодексу України передбачено визнання недійсним акта органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, що порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2007 № 1043 прийнято усупереч вимогам ст. 19 Конституції України, ст. ст. 19, 20, 55, 56, 57, 84, 116, 122, 149 ЗК України, ст. 5, 27, 31 Лісового кодексу України, у зв`язку з чим підлягає визнанню недійсним в порядку передбаченому ст. ст. 21, 152, 155 Земельного кодексу України.

Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до вимог ст. 373 ЦК України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону..

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 388 цього ж Кодексу, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 Цивільного кодексу України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 Цивільного кодексу України.

У зв`язку із цим, необхідно розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було передане у зв`язку із виконанням іпотечного договору та відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Окрім того, не відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі ст. 346 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Так, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, держава як власник спірного майна делегувала Кабінету Міністрів України повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Таким чином, здійснення Обухівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

Відповідно до ст. 396 вказаного Кодексу особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

У даному випадку, суд приходить до висновку, що вірним способом захисту порушеного права є пред`явлення до суду віндикаційного позову в порядку, визначеному ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

За ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Право відповідачів на спірні земельні ділянки виникло на підставі незаконних державних актів на право власності на земельні ділянки, що вказує на те, що до них перейшло право власності на спірні земельні ділянки від держави протиправно поза волею власника.

Зважаючи на те, що відповідачами спірні державні акти на право власності на земельні ділянки були зареєстровані у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом визнання недійсними цих державних актів на право власності на земельні ділянки, та витребування їх на користь держави.

Також суд звертає увагу, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірних земельних ділянок знали або, проявивши розумну обачність, могли знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, витребування спірних земельних ділянок з володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з їх власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Щодо повноважень прокурора на пред`явлення даного позову, суд виходить з наступного.

Як зазначено у Постанові ВП ВС №12-194гс19 від 26.05.2020, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

На обґрунтування права на звернення до суду з даним позовом прокурор вказав, що дана позовна заява вжита як захід прокурорського реагування та направлена, насамперед, на захист інтересів держави, оскільки протиправне отримання відповідачами земельних ділянок у власність з порушенням вимог земельного законодавства суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України, що призводить до порушення інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації в Україні принципів регулювання земельних відносин.

Згідно ст. 113 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, вирішення питань державного управління у сфері, зокрема, охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

До основних повноважень Кабінету Міністрів України, відповідно до ст. 116 Конституції України та ч. 2 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», належить забезпечення проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування та здійснення в межах своїх повноважень державного управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Згідно п. «а» ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

На цей час в силу положень ч. 8 ст. 122, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України правом розпорядження оспорюваними земельними ділянками державної форми власності лісогосподарського призначення є виключно Кабінет Міністрів України.

Таким чином, прокуратура Київської області звертається до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, як органу державної влади, уповноваженого на даний час державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення.

Відповідно до листа Прокуратури Київської області віл 29.05.2017, прокуратурою повідомлено про підготовку даного позову та описано ряд порушень земельного законодавства, позов подано 12.06.2017, тобто вже після звернення до КМУ.

Крім того, суду не надано доказів щодо повноважень КМУ здійснювати контроль у сфері земельних відносин та наявності повноважень щодо витребування та отримання інформації щодо ухвалень рішень з земельних питань, місця їх розташування тощо.

Таким чином, судом встановлено причини, які визнаються поважними, які перешкоджали КМУ самостійно звернутись до суду, а від так право прокурора для звернення до суду є обґрунтованим та законним.

Щодо строку позовної давності.

Постановою ВС від 04.09.2019 по даній цивільній справі було визначено, що необхідно встановити з якого часу стало відомо органу уповноваженому державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно правової позиції Верховного Суду України відображеної у іншій постанові від 01.07.2015 у справі № 6-178цс15, визначено, що перебіг строку позовної давності за позовами прокуратури, поданими в інтересах державних органів, органів місцевого самоврядування має рахуватись з часу коли відповідний орган довідався чи міг довідатись про порушення його прав чи особу, що їх порушила, а не з часу отримання таких даних прокуратурою.

Отже, закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з моментом коли саме уповноваженому органу, право якого порушено внаслідок прийнятого незаконного рішення, стало відомо про таке порушення.

Як встановлено в судовому засіданні, про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 24.10.2016, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 24.10.2016 та ДП «Київське лісове господарство» від 03.10.2016, що є об`єктивними обставинами, пов`язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави, оскільки даних, що інформація щодо розташування спірних земельних ділянок у публічній кадастровій карті, яка наповнюється інформацією поступово з 2013 року суду не надано.

Кабінет Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження відомо не було до 2017 року (часу повідомлення про такі порушення прокуратурою), оскільки воно приймалось без його участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірних ділянок не надавалось. Крім того, інформація про виведення землі із складу земель лісогосподарського призначення та їх передачу у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Органами державного контролю своєчасно ці порушення не виявлено, у зв`язку з чим Кабінет Міністрів України на захист порушених прав держави до суду не звертався.

Крім того, як вже зазначалось суду не надано доказів щодо повноважень КМУ здійснювати контроль у сфері земельних відносин та наявності повноважень щодо витребування та отримання інформації щодо ухвалень рішень з земельних питань, місця їх розташування тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що строк позовної давності позивачами та прокурором не пропущений, оскільки КМУ про факт таких порушень стало відомо у 2017 році, а від так позов підлягає до задоволення.

Щодо судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе стягнути судові витрати за сплату судового збору за подачі позову, апеляційної та касаційної скарги в рівних частинах з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі 5320,70 грн. з кожного, а всього 21282,80 грн.

Керуючись ст. ст.19, 20, 23, 30,48, 49, 52, 53, 56, 57, 77, 80, 81, 263-266 ЦПК України, відповідно до ст. ст. 42, 57 Лісового Кодексу України, ст.ст. 3,12,20,21, 22, 38, 152, 153, 155, 207 Земельного Кодексу України, ст.ст. 16, 20, 21,203, 2015, 317, 319, 321, 328, 387, 388 Цивільного Кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов першого заступника прокурора Київської області, що діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Київське лісове господарство» - задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 22.08.2007 № 1043 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради».

Визнати недійсним державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 040424 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154 виданий на ім`я ОСОБА_2 ; серії ЯЖ 040423 площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153 виданий на ім`я ОСОБА_3 , серії ЯЖ 921250 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280 та серії ЯЖ 470451 площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281 виданий на ім`я ОСОБА_4 .

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння земельні ділянки: ОСОБА_2 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154; ОСОБА_3 площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153; ОСОБА_4 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280 та площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281, які розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Стягнути на користь прокуратури Київської області судові витрати за сплату судового збору за подачі позову, апеляційної та касаційної скарги в рівних частинах з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 у розмірі 5320,70 грн. з кожного, а всього 21282,80 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 21.07.2020.

Суддя О.Б. Тиханський