Рішення № 90510211, 21.07.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/1280/19

Провадження № 2/487/143/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2020 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Карташевої Т.А.,

за участю секретаря Бурятинської В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Заводського районного суду міста Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» про стягнення заробітної плати за суміщення посад,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій», в якому, надавши відповідний розрахунок, просила стягнути з ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» на її користь заробітну плату за незаконне суміщення посад зі своєю основною роботою, а саме: виконання додаткової роботи та посадових обов`язків бухгалтера з повною матеріальною відповідальністю, обов`язки завідуючого камерою схову, перонного контролера, касира, інкасатора в розмірі 26 442 грн., з яких: з 01.01.2017 по 31.12.2017 доплати за суміщення професій (посад) складає 12240 грн., з 01.01.2018 по 31.12.2018 доплата за суміщення професій (посад) складає 14202 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що 18.06.2015 відповідно до наказу №137-к ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» її поновлено на посаді диспетчера Миколаївського міжміського автовокзалу з 22.12.2014.

19.06.2015 відповідно до наказу №140-к її переміщено без згоди на Миколаївський приміський автовокзал із збереженням суттєвих умов праці (у тому числі оплати праці та режиму роботи).

Починаючи з січня 2017 до основних посадових обов`язків позивача як диспетчера Миколаївського приміського автовокзалу керівництво підприємства у зв`язку з відсутністю робочого персоналу додало їй обов`язки бухгалтера з повною матеріальною відповідальністю, обов`язки завідуючого камерою схову, перонного контролера, касира, інкасатора, але офіційно це ніде не оформлено та заробітна плату за виконання вищевказаних додаткових обов`язків їй не сплачується. За невиконання в повному обсязі посадових обов`язків, які не відносяться до компетенції позивача, керівництво ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» погрожує їй звільненням. Вона не давала усної або письмової згоди на виконання іншої роботи, яка не входить до її посадових обов`язків як диспетчера, керівництво поставило її перед фактом та під тиском загрузило працею, яку вона не повинна виконувати.

Суміщення посад є істотною зміною умов праці, про що працівника слід попередити за два місяця. Проте керівництво ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» не повідомляло її про зміну істотних умов праці.

Позивач вважає, що ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» грубо порушує норми додержання законодавства про працю та порушує її права і інтереси працівника, людини та жінки (одинокої матері).

27.11.2018 позивач зателефонувала на урядову «гарячу лінію» та на «гарячу лінію» Миколаївської облдержадміністрації щодо порушення вимог законодавства про працю керівництвом ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій».

01.12.2018 з відділу кадрів ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» направлено на роботу автовокзалу касира, старшого касира та начальника автовокзалу. В одному кабінеті, на одному робочому місці вони повинні були виконувати свої службові обов`язки. В цей день вона передала касу старшому касиру ОСОБА_2 . У зв`язку з психологічним тиском на робочому місці з боку начальника ОСОБА_3 , який виконував наказ генерального директора ОСОБА_4 , їй стало погано, тому її було госпіталізовано у лікарню, де вона проходила курс лікування з 01.12.2018.

04.12.2018 Управлінням Держпраці у Миколаївській області було розглянуто її звернення від 27.11.2018 і повідомлено, що буде проведено інспекційне відвідування ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» щодо додержання законодавства про працю.

Позивач вважає, що вказані незаконні дії відповідача призвели до її моральних страждань, вона втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані через напругу на роботі, втрата честі, гідності та ділової репутації.

19.04.2019 від відповідача - ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що твердження позивачки про виконання обов`язків бухгалтера з повною матеріальною відповідальністю, завідуючого камерою схову, перонного контролера, касира, інкасатора поруч з основними обов`язками диспетчера, не відповідають дійсності. За весь час періоду роботи, починаючи з 19.06.2015 не було видано жодного наказу та/або розпорядження щодо збільшення посадових обов`язків, щодо суміщення посад. Позивач жодного разу не писала заяв щодо згоди на виконання збільшеного об`єму роботи та отримання доплати за збільшений об`єм робот. На протязі всього період роботи позивача вона ні разу не зверталася до відповідача щодо недонарахування заробітної плати, або з приводу того, що її графік не співпадає з табелем робочого часу, або вона виконує роботу, яка виходить за межі посадових обов`язків. Посилання позивачки про тиск і погрози з боку керівництва ПрАТ "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» є надуманим та жодним доказом не підтверджується. Відповідно до Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №378/895/АВ від 11.02.2019 Управлінням держпраці у Миколаївській області не було встановлено порушень прав працівників з боку відповідача.

У відповіді на відзив від 03.06.2019 позивач зазначила, що після переміщення її на Миколаївський приміський автовокзал, через скорочення штату усним наказом начальника автовокзалу окрім основних обов`язків вона повинна була виконувати додаткову роботу: завідуючого камерою схову, бухгалтера, квиткового касира, інкасатора та завідувати пультом охорони у нічний час. Вона подала заяву про оплату за збільшений об`єм роботи, але начальник автовокзалу повідомив, що усним наказом генерального директора ПрАТ "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» ОСОБА_4 вона повинна виконувати зазначені вище обов`язки без додаткової оплати. Це підтверджується наказом №140-к від 19.06.2015, де від ознайомлення вона відмовилась, копіями звітів, касових книг, чеків та довідкою з банку, де відображена інкасація ПрАТ "МОПАС". Вона не могла не виконувати роботу, що виходить за межі її обов`язків, оскільки має статус одинокої матері та змушена працювати понад норми займаної посади, тому що на її утриманні перебуває неповнолітня донька.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги, надали пояснення, аналогічні змісту позовної заяви. Позивач в подальшому надала заву про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, також в подальшому надала заяву про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши сторони, свідка ОСОБА_5 , дослідивши надані докази, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює у Приватному акціонерному товаристві "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій" з 24 березня 2005 року (наказ №17-к від 23.03.2005) по теперішній час на посаді диспетчера, що підтверджується довідкою №35 від 16.01.2019.

Відповідно до наказу №137-к від 18.06.2015 ОСОБА_1 було поновлено на посаді диспетчера Миколаївського міжміського автовокзалу з 22.12.2014 на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27.02.2015 (справа №487/493/15-ц) про поновлення на роботі ОСОБА_1 .

Згідно з наказом №140-к від 19.06.2015 у зв`язку з виробничою необхідністю нестачею диспетчерів на Миколаївському приміському автовокзалі, на підставі службової записки в.о. начальника Миколаївського приміського автовокзалу переміщено ОСОБА_1 , диспетчера на Миколаївському міжміському автовокзалі з 23 червня 2015 року на Миколаївський приміський автовокзал із збереженням суттєвих умов праці (у тому числі оплати праці та режиму роботи).

За приписами ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про оплату праці» та ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про оплату праці», яка визначає структуру заробітної плати, основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно зі ст.105 КЗпП України працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов`язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника. Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

Виходячи з вказаної норми закону, суміщення професій (посад) розцінюється як виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою).

Суміщення професій (посад) має такі особливості: робота за другою посадою не відображається в табелі обліку використання робочого часу; друга посада є у штатному розписі, але залишається вакантною; для допущення працівника до роботи за суміщенням посад, за загальним правилом, достатньо подання заяви працівником та видачі керівником наказу про суміщення; окремий трудовий договір не укладається, запис у трудову книжку про суміщення не вноситься; порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у наказі про суміщення; оплата роботи за другою посадою на законодавчому рівні класифікується як надбавка до заробітної плати.

Крім того, питання, щодо суміщення професій (посад) регулюється постановою Ради Міністрів СРСР від 04.12.81 р. №1145 "Про порядок і умови суміщення професій (посад)" (далі - Постанова №1145) та Інструкцією щодо застосування постанови Ради Міністрів СРСР від 04.12.81 р. № 1145 "Про порядок і умови суміщення професій (посад)", затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань, Міністерства фінансів СРСР і ВЦРПС від 14.05.82 р. № 53-ВЛ, які є чинними відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12 грудня 1991 р. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України деяких актів законодавства Союзу PCP", і застосовуються у частині визначення поняття «суміщення професій (посад)».

Загальні норми та принципи суміщення професій з урахуванням Постанови №1145 та Інструкції №53 в частині, що не суперечить законам України, визначаються так: суміщення професій (посад) та виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи допускаються на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації за згодою працівника протягом встановленої законодавством тривалості робочого дня (робочої зміни) якщо це економічно доцільно і не веде до погіршення якості продукції, виконуваних робіт, обслуговування населення.

Постановою №1145 передбачено, що суміщення професій (посад) допускається за згодою працівника протягом встановленої законодавством тривалості робочого дня (робочої зміни), якщо це економічно вигідно і не призводить до погіршення якості продукції, виконуваних робіт, обслуговування населення.

Суміщення професій (посад) не може встановлюватись роботодавцем, якщо для виконання роботи законодавством передбачено вимоги до рівня освіти, та стану здоров`я працівника.

Також слід зазначити, що неоформлення наказом (розпорядженням) роботодавця виконання роботи працівником на умовах суміщення професій (посад) не може розглядатися як відсутність змін у трудових відносинах, якщо поведінка сторін трудового договору фактично засвідчила їхню волю до настання відповідних правових наслідків і те, що такі правові наслідки настали.

Якщо роботодавець доручив виконувати працівнику роботу на умовах суміщення професій (посад), а працівник із відома та/або розпорядження роботодавця, яке документально не було оформлено, приступив і виконував поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою), що підтверджується належними доказами, такі відносини вважатимуться трудовими відносинами на умовах суміщення професій (посад).

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 8-рп/щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» роз`яснено, що «...у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, а також усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком».

Звернувшись до суду із вказаними позовними вимогами, ОСОБА_6 посилалася на те, що вона поряд з основною роботою на посаді диспетчера Миколаївського приміського автовокзалу в період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р., з 01.01.2018р. по 31.12.2018р. виконувала додаткову роботу та посадові обов`язки бухгалтера з повною матеріальною відповідальністю, обов`язки завідуючого камерою схову, перонного контролера, касира, інкасатора, за виконання якої їй не здійснювалась оплата.

У зазначений позивачкою період діяли Колективний договір Приватного акціонерного товариства "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій" на 2017 рік, реєстраційний номер 20/17 від 31 березня 2017, Колективний договір Приватного акціонерного товариства "Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій" на 2018 рік, реєстраційний номер 10/17 від 3 квітня 2018.

Відповідно до ІV розділу Колективного договору на 2017р. "Формування фонду оплати праці, нормування й оплати праці, захист заробітної плати" адміністрація зобов`язується встановити види і розміри доплат і надбавок за суміщення професій (посад). Перелік розмірі доплат і надбавок до посадових окладів приведено у Додатку№1.

Відповідно до Додатку №1 до колективного договору ПрАТ "МОПАС" на 2017 рік "Перелік розміру доплат і надбавок до посадових окладів" доплати одному працівнику за суміщення професій (посад), збільшення обсягу робіт визначаються в розмірі до 50% за наявності отриманої економії по окладах в посадах, які суміщаються працівником.

Аналогічні положення зберіглися і в Колективному договорі на 2018 рік.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому в силу ст.79 цього кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в порядку ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, обов`язок по доказуванню та наданню доказів покладається на сторони.

Судом встановлено, що за вказаний позивачкою період, коли вона, нібито, виконувала роботу за суміщенням посад, відповідачем накази про суміщення позивачкою посад бухгалтера, завідуючого камерою схову, перонного контролера, касира, інкасатора не видавалися.

Позивачкою також не подавалася керівництву заява про суміщення вказаних посад.

Не видавалися відповідачем і накази про встановлення розміру надбавки за виконання позивачкою обов`язків за суміщенням посад.

В матеріалах справи містяться розрахункові листи, довідки про доходи, з яких вбачається, що за вказаний позивачкою період вона отримувала заробітну плату виходячи з встановленого окладу, інформація про те, що позивачці встановлювалися доплати за суміщення, в них відсутня. Позивачкою не надано до суду доказів того, що вона не погоджувалась з такою оплатою праці.

Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 в період з 01.01.2017р. по 31.12.2018р. виконувала роботу за суміщенням посад на підставі усного розпорядження генерального директора ПрАТ "МОПАС" ОСОБА_4 , позивачкою також суду не надано.

Крім того, позивачкою не зазначено та не підтверджено належними доказами, які саме обов`язки та який обсяг робіт, їх характер та складність вона виконувала, скільки часу витрачала на їх виконання протягом робочого дня, тощо.

Позивач хоча і зазначає в позовній заяві, що виконувала обов`язки бухгалтера, завідуючого камерою схову, перонного контролера, касир, інкасатора, проте, таке її твердження спростовується копіями штатних розкладів, наданих відповідачем.

Так, як вбачається зі штатних розкладів ПрАТ "МОПАС" на 2017 рік з 01.01.2017, на 2018 рік з 01.01.2018, року, на 2018 рік з 06.03.2018 року, на 2018 рік з 01.04.2018 року, в Миколаївському приміському автовокзалі, де на посаді диспетчера працює ОСОБА_1 , відсутні такі посади як бухгалтер, завідувач камери схову, інкасатор, що виключає можливість суміщення цих посад взагалі. Посади перонного контролеру та касиру квиткового і касиру (вбиральня) були наявні у штатному розкладі на 2017 рік з 01.01.2017, проте у штатному розкладі на 2018 рік починаючи з 01.01.2018 року вже відсутня посада перонного контролеру, що також виключає суміщення цієї посади.

Крім того, суд враховує, що відповідно до Акту інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №МК378/895/АВ, Управлінням Держпраці у Миколаївській області встановлено, що за період з 01.11.2018 по 08.02.2019 в ПрАТ прийнято на роботу 18 працівників. Відповідно до наданих в ході інспекційного відвідування табелів обліку використання робочого часу в ПрАТ "МОПАС" ведеться достовірний облік виконуваної працівником роботи та забезпечено бухгалтерській облік витрат на оплату праці. Заробітна плата виплачується за виконану працівниками роботу та виплачується в строки встановлені Колективним договором. Зі змісту Акту також вбачається, що інспекційне відвідування проводилося і раніше, з 02.11.2018 по 06.11.2018 (Акт від 06.11.2018 №2158/895/АВ), припис щодо усунення порушень не видавався.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалася і на облік руху по касам, касову книгу на 2018 рік, проте їх ксерокопії не можуть вважатися належними та безспірними доказами, адже невідомо, в якій спосіб вони отримані, також вони не свідчать, що внаслідок їх видання позивач виконувала роботу за суміщенням посад. З касової книги на 2018 рік не видно, хто саме вносив до неї відомості. А свідок ОСОБА_5 яка була допитана в судовому засіданні за клопотанням позивачки, лише повідомила про ту роботу, яка виконувалась свідком в 2016-2017рр.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заробітної плати за виконану роботу при суміщенні посад за вказаний у позовній заяві період часу є недоведеними належними та допустимими доказами, а тому суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 79-81, 89, 141, 259, 263-265, 353-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій» про стягнення заробітної плати за суміщення посад відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21.07.2020 року.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 .

Відповідач: ПрАТ «Миколаївське обласне підприємство автобусних станцій», адреса місцезнаходження: 54029, м. Миколаїв, пр. Центральний, 24-б, код ЄДРПОУ: 03117820.

Суддя Т.А.Карташева