Рішення № 90510058, 15.07.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14361/19

Провадження № 2/127/1988/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Іщук Т.П.,

за участі секретаря судового засідання Коваленко Д.І.,

позивача-відповідача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , відповідача-позивача ОСОБА_3 , її представника ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги зазначив, що з 22.01.2005 по 28.01.2019 перебував у шлюбі з ОСОБА_3 . За час шлюбу за спільні кошти подружжя придбало автомобіль марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , який було зареєстровано на ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_3 відчужено вказаний автомобіль ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу №0541/2019/1409534 від 11.04.2019. Позивач вказує, що дії відповідачів щодо укладення договору купівлі-продажу є недобросовісними, оскільки останні знали про те, що автомобіль належить подружжю на праві спільної сумісної власності. При цьому, ціна за якою реалізовано автомобіль за оспорюваним договором є значно меншою за його реальну вартість. Так, орієнтовна ринкова вартість такого автомобіля, на думку позивача, становить 474480,00 грн, а проданий він був за 347880,00 грн. Таке заниження вартості автомобіля також є доказом недобросовісності сторін договору. На думку позивача, вказаний договір є недійсним, оскільки укладений без його згоди, а зазначене майно підлягає поділу між колишнім подружжям, а тому просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу №0541/2019/1409534 від 11.04.2019, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ; визнати автомобіль марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і в порядку поділу автомобіля визнати за ОСОБА_1 і ОСОБА_3 право власності на 1/2 ідеальну частку за кожним у спільному майні подружжя, а саме автомобіля марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 .

Ухвалою суду від 07.06.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрите загальне позовне провадження.

21.06.2019 ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3 , про визнання її добросовісним набувачем транспортного засобу автомобілю марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 . Звертаючись з цим позовом вказувала, що вона є добросовісним набувачем, під час купівлі-продажу автомобіля їй не було відомо, що між подружжям виникли спірні правовідносини, а також зазначала, що позивач не вірно обрав спосіб захисту, а тому просила її позов задовольнити, а в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 02.07.2019 прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_3 , про визнання добросовісним набувачем транспортного засобу за договором купівлі-продажу та об`єднано зустрічний позов з позовом ОСОБА_1

18.07.2019 ОСОБА_3 також звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22.01.2005 між нею та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_6 . Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28.01.2019 в справі №127/33450/18 шлюб між нею та ОСОБА_1 розірваний. Донька проживає з матір`ю. ОСОБА_3 вказує, що вона має постійну роботу з 2000 року, працює і на даний час та отримує грошове утримання. При цьому зазначає, що 28.02.2019 вона звернулася до суду про поділ спільного майна подружжя, а саме про визнання за нею права власності на частину квартири АДРЕСА_1 . Крім того, вона звернулась до суду про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на неповнолітню дитину та ІНФОРМАЦІЯ_2 судом такий судовий наказ виданий. Крім того, вказує, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.05.2019 в справі №127/12230/19 видано обмежувальний припис щодо ОСОБА_1 , яким встановлено факт вчинення ним 15.04.2019 щодо ОСОБА_3 та доньки факту економічного насилля, а саме позбавлення права на користування спільною квартирою, спільним майном та особистим майном. Зазначає, що ОСОБА_1 приховував зароблені ним кошти від родини, даючи на сімейні потреби лише частину, та їй нещодавно стало відомо про те, що під час спільного проживання в шлюбі ОСОБА_1 позичав кошти, які є спільною власність подружжя, за борговими розписками певним особам, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 громадянину ОСОБА_7 - 8000,00 доларів США, 18.05.2018 ОСОБА_7 - 6000,00 доларів США та 26.10.2018 ОСОБА_8 - 22000 доларів США. З огляду на це, просила визнати кошти на загальну суму 36000,00 доларів США, що були передані відповідачем ОСОБА_1 за борговими розписками від 10.05.2018 ОСОБА_7 в сумі 8000,00 доларів США, від 18.05.2018 ОСОБА_7 в сумі 6000,00 доларів США, від 26.10.2018 ОСОБА_8 в сумі 22000,00 доларів США, - об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку коштів за кожним, що були передані ОСОБА_1 за цими борговими розписками.

Ухвалою суду від 23.07.2019 прийнято до провадження зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та об`єднано з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3 про визнання добросовісним набувачем транспортного засобу за договором купівлі-продажу.

ОСОБА_1 07.08.2019 через свого представника подав до суду відзив на зустрічний позов ОСОБА_3 , у якому вказав, що вважає зустрічну позовну заяву безпідставною та необґрунтованою, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню. Зауважив, що ОСОБА_3 було достеменно відомо про усі доходи колишнього чоловіка, які усі повністю відображені нею в поданих щорічних деклараціях із зазначенням конкретних сум. Зазначене, на його думку, спростовує твердження ОСОБА_3 про відмову ОСОБА_1 повідомляти її про його заробіток (дохід), що особливо важливо для визначення джерела походження коштів, які було надано за розписками третім особам, і які (розписки) знаходилися і знаходяться у ОСОБА_3 . При цьому вказує, що ОСОБА_3 не надає жодних доказів того, яке відношення має до конкретно цих коштів та в чому виявилася її особиста участь в їх отриманні. Більше того, в зустрічній позовній заяві позивачка зазначає, що вона не знала про них, а відповідно, і не могла докласти будь-яких зусиль для їх отримання. Це пояснює тим, що вказані кошти були отримані ним безпосередньо у позику відповідно до укладеного усного договору саме з метою надання цих же коштів третім особам з ціллю отримання відсотків за їх використання. На думку ОСОБА_1 , 36000,00 доларів США не є спільними сумісними коштами, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені. Додатково вказав, що 27.12.2018, тобто ще до розірвання шлюбу, ОСОБА_8 було повернуто взяті у борг 22000,00 доларів США з відсотками, що надавалися за розпискою від 26.10.2018. Про дану обставину ОСОБА_3 було відомо, адже знайома особисто із позичальником, як і знала, що ОСОБА_3 повернув 22000,00 доларів США іншій особі в якої й отримав ці кошти по усній домовленості. Решта ж коштів була витрачена ОСОБА_3 або ж у неї зберігається, про що ОСОБА_1 достеменно не відомо. Крім того, на думку ОСОБА_1 , предметом позову є визнання коштів, що були передані за борговими розписками об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на 1\2 частку цих коштів за відповідачем - позивачем, що не може вважатися вірним способом захисту в розумінні ст. 5 ЦПК України, отже в позовних вимогах має бути відмовлено повністю.

Інших заяв по суті учасники справи не надавали.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.10.2019 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на транспортний засіб марки «Honda», моделі «CR-V», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06.11.2019 призначено судову автотоварознавчу експертизу з визначення ринкової вартості автомобіля марки «Honda», моделі «CR-V», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , на момент його продажу 11.04.2019 року з урахуванням його технічного стану на момент продажу.

В підготовчому засіданні 02.06.2020 позивачем за первісним позовом ОСОБА_1 подано заяву, в якій він уточнив позовні вимоги в частині способу поділу та просив в порядку поділу майна стягнути на його користь грошову компенсацію вартості 2/3 частки майна - автомобіля марки HONDA CR-V, білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , відступивши від рівності часток з урахування того, що майно продане без його згоди та за заниженою ціною, та залишив без розгляду позовну заяву в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, про що постановлені відповідні ухвали суду від 02.06.2020 ( а.с.229-232,241 т.1).

Ухвалою суду від 02.06.2020 зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_3 , про визнання добросовісним набувачем транспортного засобу за договором купівлі-продажу залишений без розгляду; скасовані заходи забезпечення позову (а.с.242, т.1).

В судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали та просили визнати автомобіль марки HONDA CR-V, білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_3 грошову компенсації вартості 2/3 частини автомобіля марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , що становить 316 320, 00 грн. При цьому ОСОБА_1 також вказував, що ним було надане оголошення про продаж цього автомобіля, однак він не погоджувався на ціну меншу чим 16,5 тис. доларів США. Позовні вимоги ОСОБА_3 не визнали, заперечували проти їх задоволення з підстав, викладених у відзиві на її позов. При цьому визнавали передачу коштів за розписками.

Відповідач-позивач ОСОБА_3 та її представник в судовому засіданні підтримали вимоги зустрічного позову та надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Щодо позову ОСОБА_1 , то не заперечували, що автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, однак наголошували, що майно продане за його згодою та йому було повідомлено про можливість повернення частини коштів, виходячи з ціни за якою його було продано, відмічали, що підстав для відступлення від рівності часток не має.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 22.01.2005 перебували в шлюбі, який розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28.01.2019 у справі 127/33450/18.

05.12.2017 придбаний легковий автомобіль марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , який був зареєстрований на ОСОБА_3 .

Вказані обставини визнаються сторонами.

11.04.2019 у Територіальному сервісному центрі МВС 0541 РСЦ МВС в Вінницькій області між ОСОБА_3 , як продавцем з однієї сторони, та ОСОБА_5 , як покупцем з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу №0541/2019/1409534 транспортного засобу легкового автомобіля марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 . За домовленістю сторін ціна транспортного засобу склала 200000,00 грн ( а.с.46, т.1)

Згідно розписки складеної ОСОБА_3 11.04.2019, вона отримала від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 13000,00 доларів США за продаж належного їй на праві приватної власності автомобіля марки HONDA CR-V, білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 (а.с.47, т.1).

За інформацією, відображеною в декларації про суттєві зміни майнового стану ОСОБА_3 , дохід від продажу автомобіля становить 347880,00 грн (а.с.8, т.1). Остання направила позивачу повідомлення від 12.04.2019 про порядок передачі частки цих коштів (а.с.7, т.1).

Згідно боргової розписки від 10.05.2018 ОСОБА_7 , паспорт серія НОМЕР_5 , виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 24.02.2000 року, отримав від ОСОБА_1 суму кошти в розмірі 8000,00 доларів США, що еквівалентно 201000,00 грн до курсу НБУ, які зобов`язався повернути до 24.06.2018. Кошти зобов`язався повернути з урахуванням відсотків за користування, всього в розмірі 9500,00 доларів США, що еквівалентно 245000,00 грн до курсу НБУ.

Згідно боргової розписки від 18.05.2018 ОСОБА_7 , паспорт серія НОМЕР_5 , виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 24.02.2000, отримав від ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 6000,00 доларів США, що еквівалентно 159000,00 грн до курсу НБУ, які зобов`язався повернути до 25.05.2018. Кошти зобов`язався повернути з урахуванням відсотків за користування, всього в розмірі 6500,00 доларів США, що є еквівалентно 200000,00 грн до курсу НБУ.

Згідно боргової розписки від 26.10.2018 ОСОБА_8 , паспорт серія НОМЕР_6 , виданий Шевченківським ГУ УМВС в м. Києві 02.07.2008, отримав від ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 22000,00 доларів США, що еквівалентно 616000,00 грн до курсу НБУ, які зобов`язався повернути до 25.12.2018. Кошти зобов`язався повернути з урахуванням відсотків за користування, всього в розмірі 26400,00 доларів США, що еквівалентно 739200,00 грн до курсу НБУ.

Встановленим судом фактичним обставинам у справі відповідають правовідносини, врегульовані нормами СК України та ЦК України зокрема, в частині щодо права спільної сумісної власності подружжя, здійснення останнім цього права, способів та порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Частиною 2 статті 60 Сімейного кодексу України передбачено, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело та час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Спірне майно, а саме автомобіль марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , було придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час шлюбу, а тому він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Вказана обставина також визнається і відповідачем-позивачем у справі ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 372 ЦК України в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ст.70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до роз`яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст.70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і випадки коли один із подружжя не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.1ст.60СК). Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Аналізуючи наведені вище норми сімейного законодавства України, можна дійти висновку, що майно, яке набуте подружжям під час перебування у шлюбі та є об`єктом права спільної сумісної власності цього подружжя у випадку вирішення питання про його розподіл підлягає поділу між сторонами у рівних частках.

Водночас за наявності обставин, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, які стосуються неналежного виконання одним із подружжя батьківських обов`язків та неналежного матеріального забезпечення сім`ї, частку іншого з подружжя у такому майні може бути збільшено.

Обов`язок, передбачений ст.12, 81 ЦПК України, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, у такому випадку покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року в справі №456/828/17.

Позивач ОСОБА_3 , ініціюючи питання про відступ від рівності часток, вказує, що автомобіль було відчужено без його згоди та за ціною, яка є суттєво нижчою за його ринкову вартість, що свідчить про те, що відповідач витратила зазначене майно на шкоду інтересів як власних, так і позивача, а також їх спільної дитини. Однак, суд відмічає, що відсутність письмової згоди особи на відчуження автомобіля не свідчить про витрачання майна на шкоду інтересам сім`ї. При цьому, суд звертає увагу на пояснення ОСОБА_3 , який зазначав, що автомобіль був і ним виставлений на продаж, відповідні оголошення були розмішені на інтернет-сайті, а також на повідомлення ОСОБА_3 після продажу автомобіля ОСОБА_1 про порядок повернення йому його частки коштів. Щодо ціни продажу, то суд відмічає, що матеріали справи не містять доказів, які б вказували на суттєво вищу ринкову вартість автомобіля. При цьому суд звертає увагу, що вартість автомобіля, визначена при проведенні експертизи, хоча і різниться з вартістю продажу, однак не є суттєво більшою (збільшена лише на 6%), що також не свідчить про витрачання майна на шкоду інтересам сім`ї.

З огляду на викладене, в суду відсутні підстави стверджувати, що вказані обставини є підставою для відступлення від рівності часток та збільшення частки позивача-відповідача в цьому майні відповідно до ст. 70 СК України.

Інших доводів щодо відступлення від засад рівності часток подружжя позивач-відповідач не зазначив та доказів не надав.

Отже, з огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що спірний автомобіль є об`єктом спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та підлягає поділу між ними в рівних частках.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12. 2007 № 11).

Отже вартість майна визначається виходячи з дійсної ( ринкової) його вартості.

Враховуючи вказані положення суд не бере до уваги позицію відповідача-позивача про вартість майна, визначену сторонами договору при продажі автомобіля.

Згідно Висновку експерта Вінницького відділення КНДІСЕ від 14.02.2020 №7826/19-21, за результатами проведення автотоварознавчої експертизи, ринкова вартість автомобіля марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , з урахуванням його технічного стану, станом на 11.04.2019 року склала 372053,40 грн, в тому числі ПДВ.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про необхідність поділу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільного сумісного майна подружжя, а саме автомобіля марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , з урахуванням його ринкової вартості, що складає 372053,40 грн шляхом стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації ринкової вартості 1/2 частини цього автомобіля, що становить суму в розмірі 186026,70 грн (1/2*372053,40 грн).

При стягненні грошової компенсації, суд враховує положення ч.4 та 5 ст.71 СК України, а також згоду позивача за первісним позовом про отримання ним грошової компенсації.

При цьому звертає увагу, що за системним тлумаченням частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації за частину майна при його поділі повинен надати той з подружжя, на чию користь така компенсація присуджується, оскільки іншому з подружжя присуджується майно. Вимога одного з подружжя (позивача) про стягнення з іншого з подружжя (відповідача) грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, не породжує обов`язку такого відповідача попередньо вносити відповідну грошову суму на депозитний рахунок суду. До такого висновку суд дійшов з урахуванням правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 13 червня 2018 року по справі №299/2587/15.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_3 , то суд дійшов таких висновків.

Пунктами 22, 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" визначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири та транспортні засоби тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

ОСОБА_3 , звертаючись до суду вказує, що кошти, які були передані в позику, є спільною власністю подружжя і відповідно підлягають поділу.

ОСОБА_3 , заперечуючи щодо цього вказує, що відповідач ОСОБА_3 не надає жодних доказів того, яке відношення має до цих коштів та в чому виявилася її особиста участь в їх отриманні. Зауважує, що в зустрічній позовній заяві позивачка сама зазначає, що вона не знала про них, а відповідно, і не могла докласти будь-яких зусиль для їх отримання. Вказує, що вказані кошти були отримані ним безпосередньо у позику відповідно до укладеного усного договору саме з метою надання цих же коштів третім особам з ціллю отримання відсотків за їх використання. На думку ОСОБА_1 , 36000,00 доларів США не були спільними сумісними коштами, а тому позовні вимоги не можуть бути задоволені.

З цього приводу суд зазначає, що обов`язок довести, що майно, придбане в шлюбі, є особистою приватною власністю одного з подружжя, покладається на останнього.

Тобто, спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, які мають відповідати вимогам належності та допустимості, визначеним ст.77-78 ЦПК України, та за правилами ст.12,81 ЦПК України є процесуальним обов`язком даної сторони.

Такий правовий висновок викладений і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, про що вказувалося вище.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно ч.1 ст.77,81 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Разом з тим, жодних доказів про те, що кошти, які надавались ОСОБА_1 у борг третім особам, є його особистою приватною власністю або отримані ним у позику та договори укладені не в інтересах сім`ї суду не надано. Його доводи ґрунтуються на власних поясненнях, що не може бути доказом в справі в силі положень ст.76 ЦПК України. При цьому, як вказувалося, існує презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, згідно якої саме сторона, яка оспорює поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, повинна це довести. Натомість, визнаючи обставину надання ним коштів в позику в період шлюбу, ОСОБА_1 поклав обов`язок доведення спільної власності на іншу сторону.

Щодо доводів позивача-відповідача про повернення ОСОБА_8 боргу в сумі 22000,00 доларів США з відсотками, що надавалися за розпискою від 26.10.2018, то суд зазначає наступне.

Оригінал боргової розписки від 26.10.2018 наявний у відповідача-позивача ОСОБА_3 , завірена копія якої міститься в матеріалах справи, згідно якої ОСОБА_8 , паспорт серія НОМЕР_6 , виданий Шевченківським ГУ УМВС в м. Києві 02.07.2008, отримав від ОСОБА_1 суму коштів в розмірі 22000,00 доларів США, що еквівалентно 616000 грн до курсу НБУ, які зобов`язався повернути до 25.12.2018. Кошти зобов`язався повернути з урахуванням відсотків за користування всього в розмірі 26400,00 доларів США, що еквівалентно 739200 грн до курсу НБУ.

Відповідно до ч.3 ст.545 ЦК України наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку, у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (постанова від 31.10.2018 по справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18), досліджуючи питання виконання боргового зобов`язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив висновок про те, що статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

В матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_8 , згідно якої останній повертає кошти отримані ним від ОСОБА_1 в розмірі 25000,00 доларів США. Однак, зі змісту даної розписки не можливо встановити за яким саме борговим зобов`язанням ОСОБА_8 повернуто кошти ОСОБА_1 та чи стосувалося це позики від 26.10.2018.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що судам при вирішенні спорів між подружжям про майно необхідно враховувати, що при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СК України).

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів.

Тобто особа, передавши у власність іншій особі кошти у позику, набуває право вимоги на ці кошти та її право власності на кошти трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві особи вимагати повернення цих коштів.

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Як установлено судом ОСОБА_9 були укладені договори позики, такі договори укладені під час перебування сторін у шлюбі, договори укладені в інтересах сім`ї, договори не виконані, відповідно подружжя набуло право вимоги за цими договорами позики та саме право вимоги за цими договорами як майнове право є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та було наявне у подружжя на момент припинення їхніх відносин. Другий з подружжя в порядку поділу майна має право на право вимоги половину цих коштів, а не на право власності на половину цих коштів. Проте особа зазначених позовних вимог не заявляла.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до положень ст.141 ЦПК України. Зважаючи на часткове задоволення первісного позову з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, зокрема судовий збір в розмірі 2628,66 грн ( з урахуванням задоволеної вимоги немайнового характеру та вимоги майнового характеру) та 1177,50 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертизи. Питання розподілу витрат на правничу допомогу, про які заявлено представником відповідача-позивача в судових дебатах, суд вирішує з урахуванням положень ч.8 ст.141, ч.7 ст.265 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 60, 69-71 СК України, ст. 325, 368, 372 ЦК України, ст. 13, 81, 141, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати автомобіль марки HONDA CR- V , білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частки майна - автомобіля марки HONDA CR-V, білого кольору, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_4 , в розмірі 186026,70 грн ( сто вісімдесят шість тисяч двадцять шість гривень 70 коп).

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2628,66 грн судового збору та 1177,50 грн витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Встановити відповідачу-позивачу ОСОБА_3 п`ятиденний строк після ухвалення рішення для подання доказів щодо розміру понесених витрат на правничу допомогу.

Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати (витрати на правничу допомогу) в цій справі на 12.00 год. 23 липня 2020 року в залі судових засідань № 6 Вінницького міського суду Вінницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_8 .

Повний текст рішення складений 21.07.2020.

Суддя: