Рішення № 90496674, 09.07.2020, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/1439/17

09 липня 2020 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого-судді - Грещука Р.П.,

секретарів - Шпитко М.І., Кушнірчук М.Д.,

з участю представника позивача: - Насадюк А.І.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача, адвоката - Капака В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м.Надвірна цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

13.07.2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг і у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 13.01.2011 року , згідно якої отримала кредит у розмірі 10000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником прав та обов`язків ПАТ КБ «Приватбанк». 14.06.2018 року проведено державну реєстрацію вказаних змін, що є загально відомим фактом.

Зазначає, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ОСОБА_1 при укладенні вищезазначеного договору дала свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банкуОСОБА_1 зобов`язана була слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення овердрафту, що передбачено п.2.1.1.5.7 договору. Однак відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору № б/н від 13.01.2011 року, що відображено у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором, ОСОБА_1 станом на 05.06.2017 року має заборгованість в сумі 55894 грн. 65 коп., з яких: 9477,41 грн. - заборгованість за тілом кредитом; 3096,90 - нараховані відсотки за користування кредитом; 40182,50 грн. - нарахована пеня, а також нараховані штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф /фіксована частина/, 2637,84 грн. - штраф /процентна складова/.

Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.01.2011 року у розмірі 55894,65 грн., а також судові витрати по справі в сумі 1600 грн.

20.07.2017 року відповідач ОСОБА_1 подала заперечення на позовну заяву, в якому вважає позов необґрунтованим, оскільки відсутні підстави для його задоволення та заперечує проти його задоволення. Зазначає, що 05.06.2015 року близько 21 год. 00 хв. до неї зателефонувала невідома особа, яка представилася представником «ПриватБанку» та мала повну інформацію, щодо заробітної карти, оскільки чітко вказала номер карткового рахунку та останні поступлення і інформацію про рух коштів по картковому рахунку. Вказала, що її попросили зайти з власного телефону в додаток «Приват 24», мотивуючи це тим, що потрібно збільшити ліміт для отримання коштів. При цьому, ніяких даних вона не повідомляла, а зайшовши з телефону в додаток «Приват 24» побачила, що з її зарплатної карти зникли 3500,00 грн. та з кредитної карти 10 000,00 грн. Після чого, вона одразу подзвонила на гарячу лінію банку на номер «3700» із аудіо заявою про шахрайські дії. Наступного дня звернулася до відділення банку, після чого були заблоковані карткові рахунки та написала заяву до служби безпеки банку. Кошти в сумі 3500,00 грн. банком було повернено на зарплатну карту, які згодом були зараховані їй до загального боргу. 08.06.2015 року подала заяву до Надвірнянського ВП, де 08.07.2015 року дані були внесенні до ЄРДР №12015090200000348 та розпочате досудове розслідування. В подальшому вона зверталася зі скаргою на бездіяльність працівників поліції до прокуратури Надвірнянського району, однак станом на 19.07.2017 року проведення слідчих дій щодо встановлення осіб-шахраїв не дало результатів.

Крім того, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подав пояснення на заперечення проти позову, в якому представником позивача зазначено, що відповідач ОСОБА_2 звернулася до них з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 13.01.2011 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що підтверджується наданим суду фото клієнта, випискою по картковому рахунку, де чітко прослідковується те, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомат, здійснював розрахунки через термінал в касах магазинів, а також частково сплачувала заборгованість за договором. Зазначає, що з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином. Надана виписка по картковому рахунку та розрахунку заборгованості є належним та допустимим доказом по справі. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контрозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Зазначають те, що клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, до моменту письмової заяви про блокування коштів на Картрахунку і за всі операції, які не супроводжуються авторизацією, до моменту постановки картки до стоп-листа Платіжної системи. Згідно матеріалів справи не вжито заходів щодо запобігання втрати чи розкрадання картки, ПІНу, а тому вважають, що в даному випадку відповідальність за операції, що проводилися несе тільки клієнт, а тому просять суд позовні вимоги банку задоволити в повному обсязі.

Представник позивача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», участь якого визнана обов`язковою - ОСОБА_3 , в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю з підстав, наведених в позовній заяві, які просила задоволити. В подальші судові засідання представник позивача не прибула, натомість на адресу суду направила письмову заяву, в якій просить продовжувати розгляд справи у її відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 та їх представник - адвокат Капак В.М. в судовому засіданні позов не визнали і просили в його задоволенні відмовити. Відповідач ОСОБА_1 суду пояснила, дійсно, 13.01.2011 року в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», вона, з метою отримання банківських послуг, підписала заяву згідно якої отримала кредит в розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. 05.06.2015 року внаслідок шахрайських дій невідомої особи з її зарплатної карти зникли 3500,00 грн. та з кредитної карти 10 000,00 грн. Після чого вона подзвонила на гарячу лінію банку та наступного дня звернулася до відділення ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та правоохоронних органів. Зазначає, що розслідування по кримінальному провадженню триває до цього часу, винних осіб не встановлено.

Суд, вислухавши сторони по справі, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.80,81 ЦПК України, і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи, та, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, прийшов до висновку що позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до задоволення не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частиною 1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до змісту ч. 1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що 13.01.2011 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір, який відповідно ч. 1 ст.634 ЦК України є договором приєднання та складається з Анкети - заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приват Банку та самих Правил та Умов. Відповідач ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ( а.с.7-23).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором б/н від 13.01.2011 року станом на 05.06.2017 року утворилася заборгованість у розмірі 55894,65 гривень, з яких: 9477,41 грн. - заборгованість за тілом кредитом; 3096,90 - нараховані відсотки за користування кредитом; 40182,50 грн. - нарахована пеня, а також нараховані штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф /фіксована частина/, 2637,84 грн. - штраф /процентна складова/ ( а.с.5-6).

Вказана сума заборгованості станом на день розгляду справи відповідачем позивачу не сплачена.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

З`ясовано, що 05.06.2015 року із платіжної картки відповідача невідома особа шахрайським способом заволоділа грошовими коштами в сумі 9655,91 грн. Про вказані шахрайські дії відповідач дізналася цього ж дня і відразу у телефонному режимі повідомила позивача про даний факт. Крім того, нею була подана заява до Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області про те, що невідома особа шахрайським способом заволоділа грошовими коштами (а.с.39). Списання коштів відбулося без будь-якого паролю-підтвердження чи дзвінка - попередження.

Відомості про дане кримінальне правопорушення внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015090200000348 від 08.07.2015 року за попередньою правовою кваліфікацією ч.1 ст.192 КК (а.с.40). Листом Надвірнянського ВП ГУНП в Івано-Франківській області від 18.07.2017 року відповідача повідомлено, що в даному кримінальному провадженні остання визнана потерпілою ( а.с.41).

Таким чином, судом достовірно встановлено факт вчинення шахрайських дій зі сторони третіх осіб щодо відповідача ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ст.1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 7,8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою правління НБУ від 05 листопада 2014 року № 705, емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Конституційний Суд України у Рішенні від 10 листопада 2011 р. у справі № 15- рп/2011 роз`яснив, що положення пунктів 22, 23 ст. І, ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

В силу вимог п. 6 розділу VI. «Загальні вимоги до безпеки здійснення платіжних операцій та управління ризиками» «Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання», затвердженого постановою правління НБУ від 05 листопада 2014 року № 705 (надалі за текстом Положення 705) передбачено, що користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

В силу вимог п. 7. зазначеного вище розділу VI Положення 705 передбачено, що емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором.

Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу.

Відповідно до п. 8. Розділу VI Положення №705 передбачено, що емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок.

Пункт 9 розділу VI Положення №705 передбачає, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зважаючи на той факт, що 05.06.2015 року кошти шахрайським способом невстановленою особою були викрадені з картки відповідача, про що нею одразу було повідомлено, як позивача так і правоохоронні органи тому, у позивача немає правових підстав для пред`явлення позову про стягнення коштів з відповідача, що були викрадені іншою особою, а також немає правових підстав для стягнення відсотків, пені та штрафних санкцій за такими коштами.

Аналогічну правову позицію займає і Верховний Суд України, викладену у постановах від 13 травня 2015 року у справі № 6-71 цс 15, а також Верховний Суд в своїх постановах від 14 лютого 2018 року у справі №127/23496/15-ц та від 20.06.2018 р. в справі № 320/1169/16-ц.

Окрім того, суд звертає увагу, що у позовній заяві позивач зазначив, що відповідно до заяви б/н від 13.01.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 10000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Однак, згідно листа №3122007860 від 15.01.2016 року, який міститься в матеріалах справи вбачається, що між сторонами був укладений договір №SAMDN50000067295172 від 23.08.2012 року (а.с. 108). При цьому із долученого представником позивача в судовому засіданні скріні фото №1 відповідача із виданою картою № НОМЕР_1 з якою відбулося зняття коштів, вбачається, що карта була видана 23.08.2012 року ( а.с.138). Таким чином, незрозуміло за яким договором утворилася заборгованість, яку просить стягнути позивач.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги по стягненню боргу, в тому числі розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 січня 2011 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічний висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019р. по справі №342/180/17.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. А частина 2 цієї ж статті передбачає, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В силу вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ЦПК України вказує, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Також суд зазначає, що ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 17.12.2019 року витребувано з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» для огляду в судовому засіданні наступні документи: Оригінал заяви позичальника ОСОБА_1 від 13.01.2011 року; Оригінал «Тарифів банку»; Оригінал «Умов та правил надання банківських послуг»; Оригінал довіреності представника банку, виданої на ім`я ОСОБА_4 ; Оригінал довіреності представника банку, виданої на ім`я ОСОБА_5 . Однак, жодний із витребуваних для огляду документів позивачем не був наданий суду.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

За таких обставин, суд оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», оскільки вони є необґрунтованими та не підтверджуються належними доказами.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до п. 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача у разі відмови в позові.

Тому понесені позивачем витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду з вказаним позовом стягненню з відповідача не підлягають.

Відповідно до ст.ст. 207, 526, 549, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054, 1073 ЦК України, Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положенням про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України №705 від 05 листопада 2014 року, керуючись ст.258, ч.6 ст.259, ст.263, ст.265, ч.1 ст.268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Грещук Р.П.

Повний текст рішення

виготовлено 20.07.2020 року.