Рішення № 90495860, 07.07.2020, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/4754/19

2/214/136/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

07 липня 2020 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Прасолова В.М.

при секретарі - Шевченко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПАТ «Банк Золоті ворота», ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», про визнання договору удаваним та недійсним, суд-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ПАТ «Банк Золоті ворота» (далі за текстом «ПАТ»), ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі за текстом «ТОВ»), змінивши який, просить: визнати договір про відступлення прав вимоги за №178, укладений 26 січня 2018 року між ПАТ та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», удаваним правочином та таким, що під собою приховує договір купівлі-продажу прав вимоги; визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги за №178, укладений 26 січня 2018 року між ПАТ та ТОВ.

В обґрунтування позову вказує наступне. 07.12.2006 між відповідачами у даній цивільній справі, ПАТ та ОСОБА_2 , було укладено договір про надання споживчого кредиту за №49-К/06 на придбання транспортного засобу . 07.12.2006 між ним, позивачем та ПАТ було укладено договір поруки за №49-ІІ/06, згідно умов якого, він поручився перед банком, як кредитором, за виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту за №49-К/06. 07.12.2006 у забезпечення виконання вимог за договором про надання споживчого кредиту за №49-К/06 між ПАТ та ОСОБА_2 , було укладено іпотечний договір №49/2-3/06, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького МНО Кузнєцовою О.С. Відповідно до змісту п. 1.1. вказаного іпотечного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як іпотекодавцями та власниками майна було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру на третьому поверсі дев`ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 66,3 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Вказує, що рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.12.2011 у цивільній справі №2-1048/11/0408 встановлено факт проживання однієюсім`єюбез реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2001 року по 23.12.2011. В грудні 2018 року, у зв`язку з поданням представником ТОВ до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області заяви про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником (цивільна справа №214/8385/1), йому, позивачу, стало відомо, що 26.01.2018між відповідачами ПАТ та ТОВ було укладено договір про відступлення прав вимоги за №178. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до вимог ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Вважає, що таким чином, з системного аналізу положень ЦК України відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним. Разом з тим, згідно інформаційного листа ВАСУ від 11.12.2013 р. № 1713/12/13-13, в якому адміністративним судам було наказано керуватися ухвалою ВАСУ від 19.11.2013 р. № К/800/17433/13 у справі № 2а-7912/12/1370, вбачається, що договір відступлення права вимоги слід кваліфікувати як договір купівлі-продажу прав вимоги. У цьому рішенні було зазначено, що право вимоги як майновий об`єкт повністю відповідає законодавчо встановленим критеріям, які використовуються для позначення поняття активу. Такий об`єкт виникає в результаті минулих подій, а від його використання очікується вигода у вигляді його погашення грошовими коштами чи в інший спосіб. У бухгалтерському обліку оборотні активи визначені як грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 3 розділу І НП(С)БО 1). При цьому дебіторська заборгованість визнається різновидом оборотних активів. На основі викладеного ВАСУ дійшов висновку, що дебіторська заборгованість (а отже, і право вимоги як еквівалент поняття «дебіторська заборгованість») для цілей оподаткування є оборотним активом, тобто товаром. Позиція про те, що договори відступлення права вимоги є договорами купівлі-продажу права вимогивідображена, також, у листах Державної фіскальної служби України від 14.12.2015 р. № 26560/6/99-99-19-03-02-15, від 12.01.2016 р. № 360/6/99-99-19-03-02-15, від 06.05.2016 р. № 10161/6/99-99-15-03-02-15. Так, у абз. 1 п. 2 оспорювіавного договору про відступлення прав вимоги передбачено, що за цим договором новий кредитор в день укладення цього договору, але в будь-якому випадку не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів, відповідно до пункту 4 цього договору набуває усі права кредитора за основними договорами. При цьому, п. 4 вказаного договору про відступлення прав вимоги передбачено, що сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цьго договору, новий кредитор сплачує банку грошові кошти в сумі 16 810, 00 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок, ПДВ не передбачений. Таким чином, між ПАТ та ТОВ було укладено саме договір купівлі-продажу майнових прав, і в такому разі на правовідносини між сторонами поширюються положення про договір купівлі-продажу (ст. 656 ЦКУ). Вважає, що є підстави для визнання договору про відступлення прав вимоги за №178, укладеного 26 січня 2018 року між ПАТ та ТОВ удаваним правочином та таким, що під собою приховує договір купівлі-продажу прав вимоги. Відповідно до положень ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Відповідно до позиції Верховного Суду України, викладеній у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, при поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Зважаючи на вищевказане та рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.12.2011 у цивільній справі №2-1048/11/0408, яким встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2001 року по 23.12.2011, борг за договором про надання споживчого кредиту за №49-К/06 від 07.12.2006 є його, позивача та ОСОБА_2 спільним боргом. Наполягає, що з огляду на вказані обставини, укладання спірного договору від 26.01.2018 порушує його права та законні інтереси. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ч. 1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Відповідно до ст. 659 ЦК України, продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар. Зазначає, що ПАТ повинен був повідомити ТОВ про наявність поручителя за договором про надання споживчого кредиту за №49-К/06. Вказує, що положення спірного договору від 26.01.2018 таких застережень не містять, що свідчить про те, що даний договір суперечить вимогам ЦК України, а саме положенням ст. 659 ЦК України. Крім того, п. 3 спірного договору від 26.01.2018 банк та новий кредитор зобов`язані повідомити боржників про відступлення права вимоги за основними договорами протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання чинності цим договором у порядку, передбаченому чинним законодавством або відповідним основним договором. Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Наполягає, що спірний договір від 26.01.2019 не відповідає приписам чинного законодавства, оскільки ані його, як поручителя, ані боржника письмово не повідомлено про відступлення права вимоги, що передбачено вимогами договору, а тому є порушенням чинного законодавства. Вважає, що у суду є всі підстави визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги за №178, укладений 26 січня 2018 року між ПАТ та ТОВ.

Під час розгляду справи заявлялися клопотання про відкладення розгляду справи, розгляд справи за відсутністю позивача, які задоволені.

У судове засідання 7 липня 2020 року позивач не прибув, подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності та зазначив, що позов підтримує повністю.

У судове засідання 27 вересня 2019 року, 11 грудня 2019 року, 29 січня 2020 року, 27 березня 2020 року, 7 липня 2020 року відповідачка не прибула, про час та місце розгляду справи була належним чином повідомлена, заяв про причини неявки суду не подала.

У судове засідання 11 грудня 2019 року, 29 січня 2020 року, 27 березня 2020 року, 7 липня 2020 року представник відповідача ПАТ до суду не прибув, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, заяв про причини неявки суду не подав.

У судове засідання 27 вересня 2019 року, 11 грудня 2019 року, 27 березня 2020 року, 7 липня 2020 року, представник відповідача ТОВ не прибув, про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Разом з тим подав відзив, в якому зазначив, що з позовом не згоден. На обґрунтування своєї позиції навів наступне. 7 грудня 2006 року між та ОСОБА_2 було укладено договір № 49-К/06 про надання споживчого кредиту. 7 грудня 2006 року, в якості забезпечення виконання зобов`язань позичальника за договором № 49-К/06 про надання споживчого кредиту від 07 грудня 2006 року, між банком та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір № 49/2-3/06, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кузнецовою О.С. за реєстровим № 5706. Згідно умов іпотечного договору, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передали в іпотеку банку наступне нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру на третьому поверсі дев`ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 66,3 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку належить іпотекодавцям на праві приватної спільної сумісної власності, дана обставина підтверджується свідоцтвом № С-2507 про право власності на житло від 3 грудня 1999 року. Відповідно до п.3.1. договору іпотеки, іпотекодавці засвідчують, що майно нікому не продане, не передане в іпотеку, під забороною (арештом) не перебуває, судових справ щодо нього не ведеться. Прав третіх осіб на майно немає. Майно не підлягає вилученню та вільне від зобов`язань, крім тих, що передбачені даними кредитними та іпотечними договорами. Зазначає, що таким чином, посилання позивача на те, що майно, яке знаходиться у спільній власності, може бути передано у заставу (іпотеку) лише за згодою усіх співвласників є безпідставним, оскільки позивач станом на даний момент, а також на момент укладання іпотечного договору № 49/2-З/06 не був власником даного предмета іпотеки. На підставі постанови Правління Національного банку України від 31.07.2014 № 456 «Про віднесення ПАТ до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 01.08.2014 прийнято рішення № 67 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ, згідно з яким з 04.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ. Тимчасовою адмінстрацією ПАТ було прийнято рішення про початок продажу ліквідаційної маси банку. В свою чергу, ТОВ стало переможцем відкритих електронних торгів № UA-EA-2017-12-20-000009-b з продажу прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, в результаті чого 26 січня 2018 року між ТОВ та ПАТ було укладено договір № 178 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором, який був укладений між ПАТ та ОСОБА_4 , перейшло до ТОВ. 26 січня 2018 року між ТОВ та ПАТ було укладено договір про відступлення прав за іпотечним договором № 49/2-З/06 від 07.12.2006 року, відповідно до якого права іпотекодержателя за іпотечним договором № 49/2-З/06 від 07.12.2006 року, перейшло до ТОВ. Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Наполягає, що таким чином, усі права кредитора(іпотекодержателя) за кредитним договором та договором іпотеки ОСОБА_5 належать ТОВ. Зазначає, що приймати участь у торгах щодо продажу активів банку, може будь яка юридична та фізична особа, порядок проведення даних торгів регулюється відповідними положеннями. Відповідно до постанови КМУ від 06 вересня 2017 р. № 717, замовник самостійно та безоплатно через авторизовані електронні майданчики оприлюднює в електронній торговій системі оголошення щодо продажу майна не пізніше ніж за сім днів до дати аукціону. Відповідно до п. 8 постанови КМУ від 06 вересня 2017 р. № 717, доступ до інформації, оприлюдненої в електронній торговій системі, є безоплатним та вільним. Відповідно до п.9 постанови КМУ від 06 вересня 2017 р. № 717, після оприлюднення оголошення щодо продажу майна потенційні покупці, які мають наміри взяти участь в електронних торгах (аукціонах), сплачують гарантійний внесок на рахунок оператора електронного майданчика та подають заяву про участь в електронних торгах (аукціонах) через електронну торгову систему. Заява про участь в електронних торгах (аукціонах) подається в електронному вигляді шляхом заповнення електронних форм з окремими полями, де зазначається інформація про цінову пропозицію, про учасника та завантажуються необхідні документи, що визначені замовником в оголошенні щодо продажу майна. Інформація про проведення даних торгів перебувала у вільному доступі на офіційних електронних ресурсах, тому вважає, що позивач мав можливість самостійно ознайомитись з інформацією про проведення торгів, а також взяти в них участь. Ввважає, що посилання позивача про те, що ПАТ мав повідомити його щодо продажу прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами є безпідставними та необгрутнованими. Зазначає, що згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними передбачають, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статі 203 цього Кодексу. Крім того, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ст. 215 ЦК України). Разом з тим, статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення. Вважає за необхідне додати, що відповідно до пункту 3.4. Постанови Пленуму ВГС України від 29.05.2013 № 11 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину. Вважає, що позивачем не надано жодних доказів, що свідчать про недійсність укладеного між банком (первинним кредиторам) і ТОВ (новим кредиторам) договору № 178 про відступлення прав вимоги від 26 січня 2018 року, а тому цей договір є правомірним правочином. Наполягає, що ухвала Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області №214/83/85/18 про відмову у задоволенні заяви ТОВ про заміну сторони виконавчого провадження у справі №2н-6197/08 жодним чином не доводить факт недійсності договору № 178 про відступлення прав вимоги від 26 січня 2018 року оскільки дана ухвала не стосується предмета розгляду даної справи. Вказує, що на підтвердження заявлених вимог, позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів щодо недійсності договору №178 про відступлення прав вимоги від 26 січня 2018 року. Відповідно до ст. 263 ЩІК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішенні справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлена обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід поза задовольнити або в позові відмовити, інше. Відповідно до ст. 213 ЦПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі. Відповідно до ст. 229 ЦПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередні дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідка оглянути речові докази. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконання» що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємні зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Зазначає, що ТОВ наголошує на тому, що позовні вимоги ОСОБА_1 не є обгрунтованими, та є безпідставними, оскільки договір про відступлення прав вимоги від 26 січня 2018 року відповідає вимогам чинам законодавства, та укладено без порушень. Просить відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

У судовому засіданні безпосередньої досліджені наступні докази: договір про надання споживчого кредиту (а.с.10-11, 64-65, 72-74), договір поруки (а.с.12, 66), іпотечний договір (а.с.13-14, 67-68, 75-76), рішення суду (а.с.15-16, 59-61), договір про відступлення права вимоги (а.с.17-18, 56-58, 77-79), ухвала суду (а.с.20), свідоцтво про шлюб (а.с.55), свідоцтво про право власності (а.с.62, 82), свідоцтво про смерть (а.с.63), договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором (а.с.80-81), протокол електронних торгів (а.с.83-84), наказ (а.с.85), протокол загальних зборів (а.с.86), витяг (а.с.87-89), статут (а.с.90-94).

Суд, керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належними доказами наступні: договір про надання споживчого кредиту (а.с.10-11, 64-65, 72-74), договір поруки (а.с.12, 66), іпотечний договір (а.с.13-14, 67-68, 75-76), договір про відступлення права вимоги (а.с.17-18, 56-58, 77-79), ухвала суду (20), протокол електронних торгів (а.с.83-84), наказ (а.с.85), протокол загальних зборів (а.с.86), витяг (а.с.87-89), статут (а.с.90-94), так як вони стосуються предмету спору, а саме укладення кредитного договору, договору поруки та іпотечного договору, укладення договору уступки вимог по кредитному договору.

Суд вважає належними доказами наступні: рішення суду (а.с.15-16, 59-61), свідоцтво про шлюб (а.с.55), так як вони стосуються предмету спору, а саме перебування в шлюбі та проживання однією сім`єю позивача та відповідачки ОСОБА_2 .

Суд вважає належними доказами наступні: свідоцтво про право власності (а.с.62, 82), свідоцтво про смерть (а.с.63), так як вони стосуються предмету спору, а саме особи, яка є власником квартири, яка є предметом договорі іпотеки, яким забезпечений кредитний договір.

Суд вважає неналежним доказом договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором (а.с.80-81), так як він не стосуються предмету спору, оскільки цей договір не оспорюється.

Суд, відповідно до ст. 78 ЦПК України, вважає допустимими доказами досліджені у судовому засіданні вказані вище письмові докази, які визнанні належними, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази, які визнані належними та допустимими, є достовірними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

7 грудня 2006 року між ПАТ та ОСОБА_2 , було укладено договір про надання споживчого кредиту. 7 грудня 2006 року між позивачем та ПАТ було укладено договір поруки за №49-ІІ/06, згідно умов якого, позивач поручився перед банком, як кредитором, за виконання ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту за №49-К/06. 7 грудня 2006 року у забезпечення виконання вимог за договором про надання споживчого кредиту, укладеного між ПАТ та ОСОБА_2 , було укладено іпотечний договір, відповідно до змісту п. 1.1. вказаного іпотечного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , як іпотекодавцями та власниками майна, було передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру на третьому поверсі дев`ятиповерхового житлового будинку, загальною площею 66,3 кв.м., житловою площею 39,2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказані обставини встановлені договорами (а.с.10-11, 64-65, 72-74, 12, 66,13-14, 67-68, 75-76).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що встановлено свідоцтвом про смерть (а.с.63).

Рішенням суду від 23 грудня 2011 року встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 2001 року по 23 грудня 2011 року, що встановлено рішення суду (а.с.15-16, 59-61).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 31.07.2014 № 456 «Про віднесення ПАТ до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 01.08.2014 прийнято рішення № 67 "Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ, згідно з яким з 04.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ.Тимчасовою адмінстрацією ПАТ було прийнято рішення про початок продажу ліквідаційної маси банку.

ТОВ стало переможцем відкритих електронних торгів з продажу прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами, 26 січня 2018 року між ТОВ та ПАТ було укладено договір № 178 про відступлення прав вимоги, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором, який був укладений між ПАТ та ОСОБА_2 , перейшло до ТОВ.

В грудні 2018 року у зв`язку з поданням представником ТОВ до Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області заяви про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником, позивачу стало відомо, що 26 січня 2018 року між ПАТ та ТОВ було укладено договір про відступлення прав вимоги за №178, що встановлено змістом позову та ухвалою (а.с.20).

До взаємин між сторонами належить застосувати норми Конституції України, ЦК України, СК України.

Як передбачено ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є справедливість.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до вимог ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як передбачено ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Судом встановлено, що ТОВ стало переможцем відкритих електронних торгів № UA-EA-2017-12-20-000009-b з продажу прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами. Як встановлено у судовому засіданні 26 січня 2018 року між ТОВ та ПАТ було укладено договір, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором, який був укладений між ПАТ та ОСОБА_2 , перейшло до ТОВ. Цей договір зазначений як договір про відступлення прав вимоги. Відповідно до пунктів 1 та 4 вказаного договору ТОВ сплачує ПАТ 16810 грн. 00 коп.

Тому суд приходить до переконання, що укладений між ПАТ та ТОВ правочин про відступлення права вимоги є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання договору купівлі-продажу, який вони насправді вчинили. Тому відносини сторін регулюються правилами щодо договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до положень ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу

Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

У судовому засіданні встановлено, що позивач та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2001 року по 23 грудня 2011 року , а тому борг за договором про надання споживчого кредиту є спільним боргом позивача та ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 659 ЦК України, продавець зобов`язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Як передбачено ст. 556 ч.2 ЦК України, до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

Суд приходить до переконання, що ПАТ повинен був повідомити ТОВ про наявність поручителя за договором про надання споживчого кредиту за №49-К/06, тобто про права позивача щодо набуття прав кредитора. Однак всупереч вказаним положенням ст.ст. 556, 659 ЦК України, положення спірного договору від 26 січня 2018 року таких застережень не містять.

Також суд приходить до переконання, що ПАТ зобов`язаний був повідомити ТОВ і про права позивача як співвласника боргу.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд бере до уваги, що відповідно до п. 3 спірного договору від 26 січня 2018 року ПАТ та ТОВ зобов`язані були повідомити боржників про відступлення права вимоги за основними договорами протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання чинності цим договором у порядку, передбаченому чинним законодавством або відповідним основним договором.

Судом встановлено, що ані позивача, як поручителя, ані ОСОБА_2 , письмово не повідомлено про відступлення права вимоги, що передбачено вимогами договору, що є порушенням ст.ст. 628 та 629 ЦК України.

В своїх запереченнях, викладених у відзиві, ТОВ зазначає, що приймати участь у торгах щодо продажу активів банку, може будь яка юридична та фізична особа, порядок проведення даних торгів регулюється відповідними положеннями, що інформація про проведення даних торгів перебувала у вільному доступі на офіційних електронних ресурсах, тому вважає, що позивач мав можливість самостійно ознайомитись з інформацією про проведення торгів, а також взяти в них участь. Також зазначає, що посилання позивача про те, що ПАТ мав повідомити останнього щодо продажу прав вимоги за кредитним та іпотечним договорами є безпідставними та необгрутнованими. Суд не бере вказані заперечення до уваги, оскільки позивач, на обгрунтування своїх позовних вимог не посилається на те, що не був повідомлений про торги.

На підставі викладеного, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Таким чином, суд вважає, що позивач необґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, звернувся до суду за захистом своїх прав, у спосіб, передбачений ст.16 ч.2 п.2 ЦК України.

При цьому суд приходить до переконання, що укладання спірного договору порушує права та законні інтереси позивача як поручителя, так і особи, для якої борг за кредитним договором є спільним борговим зобов`язанням з відповідачкою ОСОБА_2 , так як при укладенні цього договору ПАТ не повідомив ТОВ про права позивача на предмет договору купівлі-продажу та про укладення цього договору позивач не був повідомлений.

Отже дослідивши письмові докази, зміст позову та відзиву на позов, суд на підставі ст. 12 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 13 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, вважає, що позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України, судові витрати належить стягнути з відповідачів в рівних частках на користь держави по 512 грн. 27 коп.

Керуючись ст.8 Конституції України, ст.ст.3, 15, 16, 203, 215, 235, 512, 556, 628, 629, 655, 656, 659 ЦК України, ст.ст.61, 74 СК України, ст.ст.12, 13, 133, 141, 258-260, 263-265, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ), ПАТ «Банк Золоті ворота» (місцезнаходження м. Харків, пр. Науки, 36, код ЄДРПОУ 20015529), ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, офіс 32, 1код ЄДРПОУ 38750239) - задовольнити повністю.

Визнати договір про відступлення прав вимоги за №178, укладений 26 січня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті ворота» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», удаваним правочином та таким, що під собою приховує договір купівлі-продажу прав вимоги.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги за №178, укладений 26 січня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Золоті ворота» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія».

Стягнути з ОСОБА_2 , ПАТ «Банк Золоті ворота», ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», з кожного окремо, на користь держави судовий збір в сумі по 512 грн. 27 коп.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішененя може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Повне рішення складено 13 липня 2020 року.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов