Рішення № 90492270, 07.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2020 року м. Київ № 640/3806/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

за участю:

від позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;

від відповідача - Григорян О .О .

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (далі - Міністерство, Мінекономіки) від 17.01.2020 №162-к "Про звільнення ОСОБА_1 " у частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики;

- стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 18.02.2019 до поновлення на посаді;

- стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на користь ОСОБА_1 50000,00 грн моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що відповідачем при прийнятті спірного наказу не було попереджено останню про наступне вивільнення за два місяці, як було передбачено редакцією Кодексу законів про працю України, не запропоновано іншої роботи в міністерстві, не погоджено звільнення з профспілкою міністерства та вищестоящого органу, як члена профспілкового комітету, не враховано наявність у позивача додаткового переважного права на залишення на роботі як особи з інвалідністю, що не досягла пенсійного віку. Враховуючи характер правопорушення з боку відповідача, а також, що позивач зазнала дуже глибоких фізичних та душевних страждань у зв`язку з повторним незаконним звільненням, яке позбавило останню можливості реалізації функцій державного службовця і соціального захисту як інваліда, та вимушеним повторним зверненням до суду за захистом своїх прав, вважає обґрунтованою сумою для стягнення в якості відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями керівництва Мінекономіки, які призвели до незаконного звільнення, у розмірі 50000,00 грн.

Ухвалою суду від 24.02.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/3806/20 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 24.03.2020.

13.03.2020 до суду від представника відповідача Григорян О.О. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого остання просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначила, що Законом України від 19.09.2019 № 117 "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади", який набрав чинності 25.09.2019 виключено частину першу статті 43 Закону України "Про державну службу", тобто, законодавцем установлено, що скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу не є підставою для зміни істотних умов державної служби. Статтею 83 Закону України "Про державну службу" у редакції з 25.09.2019 визначено перелік підстав припинення державної служби, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення. Пояснила, що законодавець, прийнявши зміни до Закону України "Про державну службу", скасував застосування при звільненні на підставі скорочення чисельності або штату працівників законодавства про працю, попередження про наступне вивільнення працівників та вимоги надавати пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби або іншої роботи (посади державної служби) при вивільненні державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". У зв`язку зі скороченням посади державної служби та зміною штатного розпису Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України без скорочення чисельності або штату державних службовців, вважає, що відповідачем правомірно прийнято спірний наказ на підставі частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". На переконання відповідача, до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми трудового законодавства, позаяк останні врегульовані спеціальним нормативно-правовим актом - Законом України "Про державну службу". Звернула увагу, що позивачем не надано належних та допустимих доказів моральних страждань внаслідок звільнення останньої, тому вимоги у цій частині є також необґрунтованими.

19.03.2020 до суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

20.03.2020 до суду від представника відповідача Григорян О.О. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Зважаючи на неявку учасників справи у судове засідання 24.03.2020, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, розгляд справи відкладено на 28.04.2020.

24.04.2020 до суду від представника відповідача Нестеренко Н.М. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати у підготовчому судовому засіданні 28.04.2020, відкладено розгляд справи на 02.06.2020.

05.05.2020 позивачем подано до суду відповідь на відзив, за змістом якої остання просить суд задовольнити позов. Зазначила, що відповідачем не спростовано доводів позивача, викладених у позовній заяві. Натомість, вважає, що відзив містить власне тлумачення норм законодавства, яке суперечить законодавству України та положенням Конвенції міжнародної організації праці, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3933-ХІІ.

29.05.2020 позивачем подано до суду заяву про долучення до матеріалів справи копії листів Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 18.05.2020 № 2205-22/31277-09, від 25.05.2020 № 2205-22/32790-09.

02.06.2020 до суду від представника відповідача Суховій О.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

02.06.2020 позивачем подано до суду додаткові пояснення, у яких остання додатково акцентує увагу на правомірності заявлених вимог.

Ухвалою суду від 02.06.2020 закрито підготовче провадження у справі № 640/3806/20; призначено розгляд справи № 640/3806/20 по суті у судове засідання на 07.07.2020; повторно витребувано у Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України належним чином засвідчену копію штатного розпису станом на 04.11.2019.

15.06.2020 до суду від представника відповідача Григорян О.О. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи належним чином засвідченої копії штатного розпису на 2019 рік від 04.09.2019, який діяв до затвердження штатного розпису на 2019 рік від 11.11.2019.

Позивач та її представник у судовому засіданні 07.07.2020 позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.07.2020 заперечувала проти позовних вимог та просила суд відмовити у задоволенні позову.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 07.07.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та її представника, представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Так, наказом Мінекономіки від 05.11.2019 № 322 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України" внесено зміни до структури апарату Міністерства, затвердженої наказом Мінекономіки від 18.09.2019 № 26, виклавши її в новій редакції, що додається (том 1 а.с. 151-164).

У затвердженій структурі апарату відсутній Департамент розвитку підприємництва та регуляторної політики, натомість утворено Департамент регуляторної політики та підприємництва.

Зі штатного розпису на 2019 рік апарату Мінекономіки, прийнятого відповідно до наказу відповідача від 05.11.2019 № 322 вбачається, що у Департаменті регуляторної політики та підприємництва наявні три посади заступника директора департаменту (том 2 а.с. 62-80).

Протоколом оперативної наради від 16.01.2020 зафіксовано неможливість переведення до нової структури Департаменту ОСОБА_5 та ОСОБА_1 (том 2 а.с. 56).

Наказом Мінекономіки від 17.01.2020 № 162-к звільнено ОСОБА_1 з посади заступника директора департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики 17.02.2020 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Підставою для прийняття вказаного наказу стали наказ Мінекономіки від 05.11.2019 № 322 "Про внесення змін до структури апарату Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України", штатний розпис Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 11.11.2019; протокол оперативної наради департаменту регуляторної політики та підприємництва від 16.01.2020.

Вважаючи, що звільнення відбулось з порушенням її прав, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України 10.12.2015 N 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон N 889-VIII).

За змістом статті 5 Закону N 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Так, відповідно до положень частин першої-третьої статті 87 Закону N 889-VIII (у редакції, що діяла до 19.09.2019) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі;

2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування;

3) отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності;

4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Законом України від 19.09.2019 № 117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" були внесені зміни та доповнення до Закону N 889-VIII.

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 87 Закону N 889-VIII (у редакції, що діє з 19.09.2019) державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону);

4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону);

7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади";

9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

Зміна керівників або складу державних органів, керівників державної служби в державних органах та безпосередніх керівників не може бути підставою для припинення державним службовцем державної служби на займаній посаді з ініціативи новопризначених керівників, крім випадків, передбачених статтею 87-1 цього Закону.

У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Таким чином, на час звільнення позивача редакція Закону N 889-VIII не передбачала обов`язку роботодавця пропонувати працівнику можливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації перед звільненням.

Разом з тим, згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Так, враховуючи те, що спеціальним Законом України "Про державну службу" не визначено строк попередження державного службовця та обов`язок пропонувати працівнику можливість переведення на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, в межах спірних правовідносин мають застосовуватись положення законодавства про працю, у відповідності до частини третьої статті 5 Закону N 889-VIII.

За правилами пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Одночасно, частиною другою вказаної статті КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника на іншому підприємстві чи після розірвання з працівником трудового договору відповідно до вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП не є обов`язком роботодавця.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто, вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки, обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду, і які існували на день звільнення.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2020 по справі № 753/22893/17.

Матеріалами справи підтверджено, що звільнення позивача з посади заступника директора департаменту управління державною власністю - заступника директора департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики відбулось з порушенням вимог статей 40, 42, 43 КЗпП, а відтак протиправним та таким, що підлягає скасуванню є спірний наказ від 17.01.2020 № 162-к.

Також, про протиправність спірного наказу додатково свідчить доданий до матеріалів протокол оперативної наради від 16.01.2020, яким без жодних пояснень констатовано неможливість переведення до нової структури Департаменту ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Суд акцентує увагу і на тому, що згідно доданого до матеріалів справи штатного розпису, що діяв з 04.09.2019, кількість штатних одиниць в департаменті підприємництва та регуляторної політики становила 58 (том 2 а.с. 159-172). При цьому, у штаті було передбачено три посади заступника директора департаменту.

Згідно доданого до матеріалів справи штатного розпису, що діяв з 05.11.2019, кількість штатних одиниць в департаменті регуляторної політики та підприємництва становила 47. При цьому, у штаті було передбачено три посади заступника директора департаменту.

Враховуючи, що посада, яку обіймала позивач, не була скорочена, суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для звільнення останньої з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 87 Закону N 889-VIII.

Крім того, позиція суду підтверджується і внесенням змін до частини третьої статті 87 Закону N 889-VIII згідно із Законом України від 14.01.2020 № 440-IX "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" (набрав чинності 13.02.2020), відповідно до яких суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Таким чином, позивача про наступне вивільнення не було попереджено ні відповідно до діючих станом на час прийняття наказу про звільнення норм Кодексу законів про працю України, ні відповідно до норм Закону N 889-VIII.

Статтею 235 КЗпП визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині скасування наказу Мінекономіки від 17.01.2020 №162-к та поновлення останньої на посаді заступника директора департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики з 18.02.2020, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 235 КЗпП передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи з наведених норм та встановлених обставин, ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.02.2020 по день ухвалення судового рішення.

Середній заробіток визначається відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 32 постанови Пленум Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 № 9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення вказаного вище Порядку.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідачем надано суду довідку № 2121-12/172 від 06.03.2020, відповідно до якої середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні два місяці роботи складає 28894,37 грн, середньоденна заробітна плата - 1375,92 грн (том 1 а.с. 150).

Заперечень з приводу наданої суду довідки та вказаних в ній сум середньомісячної та середньоденної заробітної плати від позивача не надходили.

Згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 03.08.2019 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" кількість робочих днів у лютому 2020 року - 20, у березні 2020 року - 21, у квітні 2020 року - 21, у травні 2020 року - 19, у червні 2020 року - 20, у липні 2020 року - 23.

Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.02.2020 (наступний день за днем звільнення) по 07.07.2020 (день ухвалення рішення про поновлення на роботі) у розмірі 130712,40 грн (95 робочих днів х 1375,92 грн).

Поряд з цим, вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пункті 5 цієї ж постанови Пленуму № 4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що спірним наказом відповідача їй заподіяно моральну шкоду, а саме, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача та заподіянням позивачеві шкоди.

Водночас, сам по собі факт протиправної поведінки відповідача не свідчить про завдання позивачеві моральної шкоди.

За таких обставин, в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Пунктами 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з 18.02.2020 та в частині стягнення з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 27518,40 грн (1375,92х на 20 робочих днів) підлягають негайному виконанню.

Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, ідентифікаційний код 37508596) від 17.01.2020 №162-к.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на посаді заступника директора департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з 18.02.2020.

Стягнути з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2, ідентифікаційний код 37508596) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.02.2020 по 07.07.2020 у сумі 130712,40 грн.

У задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора департаменту розвитку підприємництва та регуляторної політики Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України з 18.02.2020 та в частині стягнення з Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 27518,40 грн.

Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя В.П. Катющенко

Повний текст рішення складено та підписано 20 липня 2020 року.