Рішення № 90492163, 21.07.2020, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2020 р. м. Чернівці справа № 600/605/20-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Левицький В.К., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Чернівецькій області від 06.03.2020 р. № Ф - 64127-53 про сплату боргу (недоїмки) в частині суми недоїмки з єдиного соціального внеску, нарахованої станом на 29.02.2020 р. в розмірі 7718,18 грн.

В обґрунтування адміністративного позову позивач вказує, що Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області у відповідності до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2020 р. № Ф - 64127-53 у розмірі 7718,18 грн.

Вказану вимогу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на те, що ним своєчасно сплачувався єдиний соціальний внесок, а відповідач безпідставно здійснював самостійно подвійне нарахування йому єдиного соціального внеску, як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність - адвокат.

Ухвалою суду від 01.06.2020 р. відкрито провадження у адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

З метою з`ясування всіх обставин у справі, ухвалою суду витребувано з Головного управління ДПС у Чернівецькій області письмові докази.

Цією ж ухвалою визнано поважними причини пропуску позивачем строки звернення до суду та поновлено такий строк.

Головне управління ДПС у Чернівецькій області (далі - відповідач) подало до суду відзив на адміністративний позов, в якому просило у задоволенні адміністративного позову відмовити у повному обсязі, оскільки згідно даних облікової картки платника (позивача), як платника єдиного соціального внеску нараховано недоїмку у сумі 7718,18 грн, що стало підставою для формування оскаржуваної вимоги.

Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України на подання відповіді на відзив.

З`ясувавши обставини справи, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 (с. Рингач, Новоселицький район, Чернівецька область, РНОКПП НОМЕР_2 ) зареєстрований 09.04.2003 р. як фізична особа-підприємець (а.с. 14).

Довідкою про взяття на облік платника податків підтверджується взяття позивача на облік в органах державної податкової служби 11.04.2003 р. за № 133 (а.с. 16).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців серії ААВ № 298672 від 15.05.2012 р. позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (а.с. 15).

Відповідно до свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_1 від 21.05.2012 р. позивач з 01.01.2012 р. як суб`єкт підприємницької діяльності перебуває на спрощеній системі оподаткування, на ІІ групі з сплатою єдиного податку в розмірі 20 % від розміру мінімальної заробітної плати, з здійсненням господарської діяльності за КВЕД 69.10 "Діяльність у сфері права" (а.с. 17).

На підставі рішення Чернівецької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 03.12.1993 р. № 45 позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 121 від 03.12.1993 р. (а.с. 13).

Дослідженням інтегрованих карток платника за 2017 - 2019 р. р. за платежем «Єдиний соціальний внесок» встановлено наступне:

- станом на 31.12.2016 р. у позивача обліковувалася переплата зі сплати єдиного соціального внеску у сумі 646,74 грн;

- станом на 31.12.2017 р. позивачу нараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 7326,00 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску в сумі 8096,00 грн, переплата склала 1416,74 грн;

- станом на 31.12.2018 р. позивачу нараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 16036,02 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску в сумі 9724,00 грн, недоїмка склала 4895,28 грн;

- станом на 31.12.2019 р. позивачу нараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 13176,90 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску в сумі 11028,18 грн, недоїмка склала 7044,00 грн;

- станом на 29.02.2020 р. позивачу нараховано єдиного соціального внеску на загальну суму 2754,28 грн, сплачено позивачем до бюджету єдиного соціального внеску в сумі 2080,00 грн, недоїмка склала 7718,18 грн.

За даними облікової картки платника єдиного соціального внеску видно самостійне нарахування позивачу контролюючим органом ще одного платежу єдиного внеску у мінімальному розмірі та його самостійне погашення за рахунок сум існуючих переплат, нарахування недоїмки та їх погашення за рахунок сум єдиного внеску, що надходять від платника (позивача), як фізичної особи - підприємця.

Внаслідок таких дій контролюючого органу, що здійснював адміністрування єдиного соціального внеску, за даними облікової картки платника станом на 29.02.2020 р. у позивача обліковується борг (недоїмка) у розмірі 7718,18 грн (а.с. 54-60).

06.03.2020 р. відповідачем у відповідності до вимог ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано вимогу № Ф-64127-53 про сплату боргу (недоїмки), якою повідомлено позивача, що станом на 29.02.2020 р. заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 7718,18 грн. (а.с. 35, 61).

Як зазначив позивач, оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2020 р. № Ф-64127-53 він отримав 06.04.2019 р., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 61, 92).

Наведена обставина не заперечувалася відповідачем у поданому до суду відзиві.

Ухвалою суду від 01.06.2020 р. визнано поважними причини пропуску позивачем строки звернення до суду та поновлено такий строк.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно із п.1 та 2 ч. 1. ст. 1 Закону України від 05.07.2012 р. № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.3 ст. 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 р. № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі Закон - №2464-VI, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ч. 2 ст. 2 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 2, 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).

Перелік платників єдиного внеску наведено в ст. 4 Закону № 2464-VI.

Згідно з п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування;

- особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Отже, законодавець розмежовує платників єдиного внеску на фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що Закон № 2464-VI не визначає такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. Фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску.

Судом встановлено, що позивач є платником єдиного внеску - фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, тобто є платником єдиного внеску в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI.

Відповідно до абз. 1 п.1 та 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017 р.) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, в розумінні Закону № 2464-VI застрахована особа може бути застрахованою один раз, єдиний внесок за себе як фізичну особу-підприємця повинна нараховувати та сплачувати самостійно один раз. Відтак, подвійне нарахування одній застрахованій особі єдиного внеску з одного і того самого виду доходу є неприпустимою та суперечить меті запровадження державою консолідованого страхового внеску.

В контексті норм п. 3 ст. 1 Законом № 2464-VI позивач, як фізична особа одночасно є страхувальником та застрахованою особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і самостійно сплачує за себе у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Судом встановлено, що позивач своє право на зайняття адвокатською діяльністю реалізовує як приватний підприємець. В період часу з 01.01.2017 р. по 29.02.2020 р. позивач щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за себе, як застраховану особу в розмірі мінімального страхового внеску, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно довідки ГУ ДПС у Чернівецькій області від 08.05.2020 р. № 2931/ФОП/24-1353-08, позивач дійсно перебуває на обліку в Новоселицькому управління ГУ ДПС у Чернівецькій області як суб`єкт господарської діяльності з 06.12.1993 р. У період з 06.12.1993 р. по 31.03.2003 р. позивач здійснював діяльність на загальній системі оподаткування, а з 01.04.2003 р. по 31.12.2005 р. - на спрощеній системі оподаткування. З 01.01.2006 р. по 31.03.2006 р. позивач здійснював діяльність на загальній системі оподаткування, а з 01.04.2006 р. по даний час здійснює діяльність на спрощеній системі оподаткування шляхом отримання свідоцтва платника єдиного внеску та ним було сплачено податки (а.с. 72-73).

За оскаржуваною вимогою від 06.03.2020 р. № Ф-64127-53 позивачу нарахована недоїмка, за те, що він двічі не сплатив єдиний соціальний внесок на забезпечення майбутніх страхових виплат на свою користь, з однієї суми задекларованих ним як приватним підприємцем доходів, зокрема, як підприємець, і як адвокат.

Оскільки позивачем сплачено мінімальний внесок як фізичною особою-підприємцем та в повній мірі виконано обов`язок, встановлений Законом № 2464-VI, суд вважає, що вимога відповідача про подвійне нарахування позивачу як застрахованій особі єдиного внеску з одного і того самого виду доходу є протиправною.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених, зокрема, у п. 4, 5 ч.1 ст. 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених, зокрема, у п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у п. 4, 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, здійснюється податковим органом з внесенням Пенсійним фондом відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч. 2 ст. 5 Закону № 2464-VI).

Відповідно до ст. 5 Закону № 2464-VI та інших нормативно-правових актів розроблено Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 р. № 1162, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 03.12.2014 р. за № 1553/26330 (далі - Порядок № 1162), який є нормативно-правовим актом у розумінні ч. 3 ст. 117 Конституції України та джерелом права, яке застосовується судом, відповідно до ч. 2 ст. 7 КАС України.

Цим Порядком визначаються питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах Державної фіскальної служби України, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01.01.2016 р., надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття/зняття з обліку платників єдиного внеску (п. 2 розділу І Порядку № 1162).

Порядок поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах, зокрема, 4, 5 ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI (п. 3 розділу І Порядку № 1162).

Дані про взяття на облік платників єдиного внеску в порядку інформаційної взаємодії передаються державному реєстратору в день взяття їх на облік за місцезнаходженням чи місцем проживання із зазначенням: дати взяття на облік, найменування та коду за ЄДРПОУ контролюючого органу, в якому такого платника взято на облік, реєстраційного номера платника єдиного внеску (п. 3 розділу ІІ Порядку № 1162).

Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб-підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15.05.2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV) (п. 4 розділу ІІ Порядку № 1162).

Розділом ІІІ Порядку № 1162 встановлено порядок взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV.

Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (п. 1 розділу ІІІ Порядку №1162).

Платники єдиного внеску, зазначені в п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (п. 2 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону № 755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 3 до цього Порядку (п. 4 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Аналіз положень Порядку № 1162 свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення "ознаки незалежної професійної діяльності" Порядок № 1162 не передбачає.

Ухвалою суду від 01.06.2020 р. витребувано від відповідача, в т.ч.: всі документи та матеріали, які стали підставою для прийняття оскаржуваної вимоги від 06.03.2020 р. № Ф-64127-53.

Частиною 9 ст. 80 КАС України встановлено, що у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду заяву подану позивачем за формою № 1-ЄСВ до контролюючого органу про взяття його на облік платником єдиного внеску осіб, який провадить незалежну професійну діяльність.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене, суд вважає не підтвердженою ту обставину, що позивач звертався до податкового органу із заявою за формою №1-ЄСВ, як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Натомість, відповідач самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності (адвокат) до інтегрованої картки платника з кодом класифікації доходів бюджету 71040000, що не узгоджується з нормами Порядку № 1162, якими визначена процедура взяття на облік платників єдиного внеску.

Щодо внесення відомостей про платника єдиного внеску до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.

Державний реєстр створюється для забезпечення, зокрема, ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації (ч. 1 ст. 16 Закону № 2464-VI).

Державний реєстр складається з реєстру страхувальників і реєстру застрахованих осіб (ч. 2 ст. 16 Закону № 2464-VI).

Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз. 2 ч. 3 ст. 16 Закону № 2464-VI).

Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз. 3 ч. 1 ст. 20 Закону № 2464-VI).

Відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами (абз. 3 ч. 2 ст. 20 Закону № 2464-VI).

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 р. № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 р. за №785/25562, затверджено Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - Положення №10-1), яке відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначає порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з Реєстру застрахованих осіб.

З метою забезпечення обробки інформації в Реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (п. 1 розділу ІІІ Положення № 10-1).

Облікова картка відкривається у разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом (п. 2 розділу ІІІ Положення № 10-1).

До облікових карток Реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Дослідивши форму витягу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (додаток 8 до Положення № 10-1, пункт 6 розділу V), суд зазначає, що до відомостей, які містить цей витяг, віднесено й відомості щодо статусу застрахованої особи, серед типів якого нормотворець визначає фізичну особу-підприємця і самозайняту особу, під якою мається на увазі особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, що обумовлює висновок про те, що такого статусу застрахованої особи, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, Положення № 10-1 не визначає.

Системний аналіз норм Закону № 2464-VI та Положення № 10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення "ознаки незалежної професійної діяльності" та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд доходить висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 р. № 435, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 23.04.2015 р. за № 460/26905 (далі - Порядок № 435), визначає процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до Державної фіскальної служби України, яка є центральним органом виконавчої влади, який реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів.

Пунктом 16 розділу IV "Формування звіту" Порядку № 435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Положення п. 16 розділу IV "Формування звіту" Порядку № 435 відсилають до додатка 5 "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску", розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника "фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності" формою звіту не передбачено.

Отже, приписи п. 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням п. 4 та 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Суд констатує наявність колізії між приписами нормативно-правових актів різної юридичної сили - невідповідність між приписами закону та положеннями підзаконного нормативно-правового акта. За правилом колізійного принципу "lex superior derogate legi interior" нормативний акт вищої юридичної сили має пріоритет над нормативним актом нижчої юридичної сили. Отже, потрібно резюмувати, що положення закону за своєю юридичною силою превалюють над нормами підзаконних нормативно-правових актів. Відповідно визначення спеціального "змішаного" правового статусу на рівні підзаконного нормативного-правового акта (Порядку), з огляду на невідповідність положенням закону, є неправомірним, а тому не повинно братися до уваги в аспекті правозастосовної діяльності.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон № 2464-VI не передбачає.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

У пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону № 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Оскільки йшлося про майновий інтерес, то контролюючий орган повинен був діяти у належний спосіб (у цьому випадку з урахуванням приписів Закону № 2464-VI, де не передбачено такого платника єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності) та з урахуванням послідовності дій (способів) у частині взяття на облік платника єдиного внеску з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (зміни таких) та застосовувати ті процедури, які б вказували на ясність дій.

Зміст правового регулювання вищевказаних норм відповідає позиції Верховного Суду, висловленій, зокрема у рішенні від 02.09.2019 р. справа №520/3939/19.

Частиною 2, 4 ст. 25 Закону № 2464-VІ передбачено, що у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. 4. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

За змістом ч. 6 ст. 1 Закону № 2464-VІ недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Беручи до уваги наведені норми права та встановлені по справі обставини, враховуючи повне виконання позивачем обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску як фізичною особою - підприємцем, а також відсутність обов`язку щодо сплати двічі єдиного соціального внеску, суд вважає, що оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 ст. 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та наявні докази, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому суд задовольняє адміністративний позов у повному обсязі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи видно, що за подання вказаного позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.1699322058.1 від 08.05.2020 р. (а.с. 9).

Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 139, 243, 245, 246 та 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 06.03.2020 р. № Ф - 64127-53.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (вулиця Героїв Майдану, 200-А, місто Чернівці, код ЄДРПОУ 43143196).

Суддя В.К. Левицький