Рішення № 90468520, 17.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2020 року м. Київ № 640/5658/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до1) Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області 2) Державної податкової служби Українипроскасування вимог про сплату боргу та рішенняОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області (далі по тексту - відповідач 1, ГУ ДПС у Житомирській області); Державної податкової служби України, (далі по тексту - відповідач 2, ДПС України), в якому просить:

1) визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 22 листопада 2019 року №Ф-166247-50 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 5 508,36 грн;

2) визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 17 лютого 2020 року №Ф-166247-50 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8 262,54 грн;.

3) визнати протиправним та скасування рішення Державної податкової служби України від 10 січня 2020 року №1126/6/99-00-08-06-01-06.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він одночасно є самозайнятою особою адвокатом та найманим працівником у Державному вищому навчальному закладі «Бердичівський коледж промисловості, економіки та права». Як за найманого працівника єдиний соціальний внесок за нього сплачує роботодавець, а як самозайнята особа він має право подати податкову звітність за 2019 рік до 01 травня 2020 року, оскільки станом на час звернення до суду з даним адміністративним позовом звітність ним не подавалась, податковий орган не мав підстав для винесення податкових вимог на підставі поданої податкової звітності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

23 березня 2020 року позивачем надані додаткові пояснення по справі у яких зазначив, що постановою Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №04440/56328/18 (адміністративне провадження №К/9901/14353/19) скасовано індивідуальну податкову консультацію, якою надано роз`яснення само зайнятій особі, яка перебувала у трудових відносинах про необхідність сплати єдиного соціального внеску при неотримання прибутку, як самозайнята особа та перебування у трудових правовідносинах та сплатою єдиного соціального внеску роботодавцем. У зазначеній постанові наведено, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачено.

07 квітня 2020 року представником ГУ ДПС у Житомирській області надано до суду відзив, в якому він, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на те, що згідно реєстраційних даних АІС «Податковий блок» позивач перебуває на обліку, як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат) встановлення ознаки незалежної професійної діяльності з 03 грудня 1999 року. Інформація щодо припинення/зупинення незалежної професійної діяльності відсутня. Крім того, відповідно до пункту 4 розділу VІ Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком до цієї Інструкції. З наведеного вище вбачається, що органам ДПС надано право формувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) на підставі облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу. Наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску та фінансових санкцій є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про сплату недоїмки, без проведення додаткових перевірок.

04 травня 2020 року від ДПС України надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що ГУ ДПС у Житомирській області 22 листопада 2019 року прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-166247-50, якою ОСОБА_1 нараховано недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 5 508, 36 грн. За результатами розгляду оскарження зазначеної вимоги в адміністративному порядку, рішенням ДПС України від 10 січня 2020 року №1126/6/99-00-08-06-01-06 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 листопада 2019 року №Ф-166247-50 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення. Вказане рішення було прийнято на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника, згідно якої загальна сума заборгованості, станом на 31 жовтня 2019 року становила 5 508, 36 грн, у зв`язку з цим ГУ ДПС у Житомирській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 листопада 2019 року, відповідно до вимог чинного законодавства. Крім того, на момент виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_1 офіційно не припинив незалежну професійну діяльність та знаходиться на обліку, як платник єдиного внеску. Таким чином, ДПС України правомірно прийнято рішення від 10 січня 2020 року №1126/6/99-00-08-06-01-06 про відмову у задоволенні скарги.

Відповідно до частини восьмої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , згідно рішення Ради адвокатів Житомирської області від 30 червня 1999 року, отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 30 червня 1999 року №265.

Позивач перебуває на обліку в ГУ ДПС у Житомирській області, як платник єдиного податку, якому встановлено ознаку провадження незалежної професійної діяльності 03 грудня 1999 року.

З 17 лютого 2020 року ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ДПС у Житомирській області, як фізична особа - підприємець (номер запису 2 304 000 0000 016682).

ГУ ДПС у Житомирській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 листопада 2019 року №Ф-166247-50, якою, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, зобов`язано позивача сплатити недоїмку у сумі 5 508, 36 грн.

Також, 17 лютого 2020 року ГУ ДПС у Житомирській області винесено вимогу про сплату боргу №Ф-166247-50, якою, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, зобов`язано позивача сплатити недоїмку у сумі 8 262, 54 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковим органом вимогами, ОСОБА_1 оскаржив їх в адміністративному порядку до ДПС України.

Рішенням ДПС України від 10 січня 2020 року №1126/6/99-00-08-06-01-06, якою податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22 листопада 2019 року №Ф-166247-50 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями відповідачів, позивач звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Питання провадження адвокатської діяльності регулюються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №5076-VI передбачено, що адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (частина перша статті 13 Закону №5076-VI).

Відносини, що виникають щодо нарахування та ведення обліку єдиного соціального внеску, врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VІ передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

У підпункті 2 пункту 1 статті 7 Закону № 2464-VІ зазначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного суд дійшов до висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, адвокатську діяльність вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску є провадження такою особою адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь - яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19.

Також, суд зазначає, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 :

- 11 вересня 1999 року прийнятий на роботу на посаду юриста до Бердичівського машинобудівного коледжу;

- 01 вересня 2002 року переведений на посаду викладача з 01 вересня 2002 року.

У відповідності до наказу від 28 березня 2000 року Бердичівський машинобудівний коледж перейменовано у Бердичівський політехнічний коледж.

Згідно з наказом від 03 жовтня 2008 року №02-1/149 Бердичівський політехнічний коледж перейменовано у Державний вищий навчальний заклад «Бердичівський коледж промисловості, економіки та праці».

Також, відповідно до довідки про доходи, виданої Державним вищим навчальним закладом «Бердичівський коледж промисловості, економіки та права» загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року, за винятком аліментів, становить 128 131, 58 грн, з яких нараховано ЄСВ на заробітну плату у розмірі 28 188, 99 грн.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Разом з цим слід зазначити, що згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI ЄСВ - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Як установлено абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, а саме підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Таким чином, позивач документально підтвердив, що працює в викладачем в Державному вищому навчальному закладі «Бердичівський коледж промисловості, економіки та праці», отже в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 820/6324/17.

Крім того, висновки щодо протиправності подвійного оподаткування відповідають правовій позиції, викладеній у рішенні Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 520/3939/19.

Разом з тим, суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження отримання позивачем доходу від зайняття адвокатською діяльністю у 2019 році відповідачем не надано, а позивач, станом на час винесення спірної податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) такої звітності не подавав.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалася з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено обґрунтованості нарахування позивачу ЄСВ у вказаний період та правомірності оскаржуваної вимоги, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування вимог про сплату недоїмки (боргу) від 22 листопада 2019 року №Ф-166247-50 та від 17 лютого 2020 року №Ф-166247-50 про сплату податкового боргу (недоїмки).

Щодо вимоги позивача про ) визнання протиправним та скасування рішення ДПС України від 10 січня 2020 року №1126/6/99-00-08-06-01-06, суд зазначає наступне.

Пунктом 56.10 статті 56 Податкового кодексу України визначено, що рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, прийняті за розглядом скарги платника податків, є остаточними і не підлягають подальшому адміністративному оскарженню, але можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Відповідно до пункту 1 розділу IX Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21 жовтня 2015 року №916, Кконтролюючий орган у разі розгляду скарги перевіряє правомірність та обґрунтованість рішення, що оскаржується, та приймає рішення про результати розгляду скарги. За результатами розгляду скарги контролюючий орган приймає одне з таких рішень: 1) повністю задовольняє скаргу платника податків та скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується; 2) частково задовольняє скаргу платника податків та в окремій частині скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується; 3) залишає скаргу без задоволення, а рішення контролюючого органу, яке оскаржується, без змін; 4) зменшує (збільшує) суму грошового зобов`язання.

З огляду на те, що предметом перевірки у рішенні ДПС України про результати розгляду скарги від 10 січня 2020 року №1126/6/99-00-08-06-01-06 було правомірність нарахування, здійсненого органом державної податкової служби згідно податкових вимог про сплату недоїмки (боргу) від 22 листопада 2019 року №Ф-166247-50 та від 17 лютого 2020 року №Ф-166247-50 про сплату податкового боргу (недоїмки), щодо яких суд дійшов висновку про їх неправомірність та необхідність скасування, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення про результати розгляду скарги, яке є предметом спору у даній справі, також є неправомірним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 257 - 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу від 22 листопада 2019 року №Ф-166247-50, винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу від 17 лютого 2020 року №Ф-166247-50, винесену Головним управлінням Державної податкової служби у Житомирській області.

4. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України від 10 січня 2020 року №1126/6/99-00-08-06-01-06.

5. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 681, 60 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня шістдесят копійок).

6. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 840, 80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач 1: Головне управління Державної податкової служби у Житомирській області (код ЄДРПОУ 43142501, адреса: 10003, м. Житомир, вул. Юрка Тютюнника, 7)

Відповідач 2: Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ 43005393, адреса: 04053, м. Київ, Львівська площа, 8)