Рішення № 90467908, 07.07.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 р. Справа № 520/13384/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

при секретарі - Куриленко Н.В.,

за участі представників:

позивача - Чехової О.О., відповідачів - Вишневського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення і наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 25.11.2019 року №201-19;

- скасувати наказ Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області №473 від 23.09.2019 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року (суддя Мінаєва К.В.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по даній справі. Призначено підготовче засідання. Також, ухвалою суду було запропоновано відповідачам подати до суд відзиви на позов, а позивачу - відповідь на відзиви.

Ухвалою суду від 27.02.2020 року занесеною до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи по суті на 17.03.2020 року.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року було відкладено судове засідання по адміністративній справі на 06 квітня 2020 року.

Згідно Витягу з протоколу автоматичного розподілу справи між суддями від 27.03.2020 року, справу розподілено до провадження судді Шевченко О.В.

Ухвалою суду від 01.04.2020 року прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення і наказу, зобов`язання вчинити певні дії. Призначено підготовче судове засідання.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 24.09.2019 року позивач отримав повідомлення № 88 від 23.09.2019 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У повідомленні зазначено, що на підставі наказу Головного управління ДМС України в Харківській області № 473 від 23.09.2019 року згідно з ч.6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" позивачу відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись з наказом Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області позивач направив скаргу до Державної міграційної служби України, в якій просив скасувати наказ. Проте, 04.12.2019 року позивач отримав повідомлення від ГУ ДМС у Харківській області № 108 від 03.12.2019 року, яким повідомлено, що ДМС України прийнято рішення від 25.11.2019 року № 201-19 про відхилення скарги. Позивач вважає рішення ДМС України від 25.11.2019 року № 201-19 та наказ ГУ ДМС України в Харківській області від 23.09.2019 року № 473 протиправними, незаконними та такими, що підлягають скасуванню в судовому порядку.

Представником відповідача - Державної міграційної служби України, надано до суду відзив на позов (а.с. 69 - 72), в якому він заперечував проти задоволення позовних вимог зазначивши, що особа без громадянства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУДМС України в Харківській області 15.05.2017. Рішенням ДМС України № 388-18 від 12.11.2018 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись з даним рішення позивач оскаржив його в судовому порядку. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року по справі №520/10676/18, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ДМС України, третя особа: ГУ ДМСУ в Харківській області про скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.11.2018 року № 388-18 та зобов`язання вчинити певні дії було відмовлено. Рішення набрало законної сили. Вдруге позивач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області 23.09.2019 року, після вивчення якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні, а також раніше вказані позивачем умови не змінилися. Крім того, встановлено відсутність будь - яких нових обставин за його зверненням. У своєму першому зверненні 15.05.2017 позивач стверджував, що існує загроза його життю в разі повернення до його рідного міста Газа ( Палестина ). У своєму наступному зверненні 23.09.2019 зазначив. що не може повернутися до Палестини до свого міста Газа через загрозу його життю. Доказом того, що заявник користується захистом країни своєї громадянської належності свідчить факт отримання ним паспорту № 4234749, виданого 08.06.2017 органом RAMALLAN. Оскільки позивач звернувся до компетентних органів держави та отримав паспорт, він таким чином добровільно прийняв захист він країни громадянської належності, том він підпадає під рекомендації щодо відсутності потреби міжнародного захисту і не може вважатись біженцем. У зв`язку з чим просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 18.06.2020 року, занесеною до протоколу судового засідання від 18.06.2020 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.07.2020 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві та зазначив, що оскаржувані рішення ДМС України та наказ ГУ ДМС України в Харківській області є необґрунтованими та прийняті без повної оцінки основних елементів заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у їх співвідношенні з інформацією про країну походження.

В судовому засіданні представник відповідачів проти задоволення позову заперечував та зазначив, що позивач не довів, що повернення до міста Газа (Палестина) загрожує його життю та здоров`ю, крім того, з аналогічною заявою він вже звертався раніше, нових підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в заяві від 23.09.2019 року не зазначив, тому підстави для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відсутні, отже оскаржувані рішення та наказ винесені відповідно до норм законодавства.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , 23.09.2019 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

24.09.2019 року отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 88 від 23.09.2019 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до вказаного повідомлення, підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є наказ № 473 від 23.09.2019 року Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (а.с. 102).

В наказі № 473 від 23.09.2019 року ГУДМС України в Харківській області зазначено, що 15.05.2017 року позивач звертався до міграційної служби із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в чому йому було відмовлено. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 23.09.2019 року про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з якою він звернувся вдруге, встановлено. що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні, а також, раніше вказані заявником умови, не змінилися та відсутні будь - яких нові обставини за його зверненням. Крім того, доказом того, що заявник (позивач) користується захистом своєї громадянської належності свідчить факт отримання ним паспорту № 4234749, виданого 08.06.2017 року (а.с. 96 - 101).

Не погодившись з вказаним наказом, 02.10.2019 року позивач звернувся до Державної міграційної служби України зі скаргою на відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 103 - 110).

Рішенням Державної міграційної служби України від 25.11.2019 № 201-19 скарга ОСОБА_1 на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відхилена (а.с. 116 - 117).

Підставою для прийняття вказаного рішення став висновок Державної міграційної служби України від 25.11.2019 року о/с № 2019КН/о-139, відповідно до якого обставини, викладені в наказі Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 473 від 23.09.2019 року про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про те, що територіальним органом ДМС допущено порушення або неправильне застосування положень законодавства, яке призвело до невірного прийняття рішення (наказу), у зв`язку з чим ДМС України вважає необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню вимог заявника у частині скасування такого наказу та зобов`язання територіального органу ДМС України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 111 - 115).

04 грудня 2019 року ОСОБА_1 отримав повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.12.2019 року № 108 (а.с. 117).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття спірних наказу ГУДМС України у Харківській області №473 від 23.09.2019 року та рішення ДМС України від 25.11.2019 року №201-19, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011.

Порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, регламентується нормами статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Так, зокрема, частиною 1 зазначеної статті передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Процедура розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, врегульована нормами Правил, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України №649 від 07.09.2011 (далі по тексу Правила).

Відповідно до пункту 2.1 Розділу ІІ Правил, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в тому числі, перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 цього Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; а також протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно пунктом 2.4 Розділу ІІ Правил у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: - видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; - вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.

Нормами частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Таким чином, підставою для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно з нормами частини 6 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" є, в тому числі, повторне звернення особи до уповноваженого органу із заявою з тих самих підстав, з яких раніше їй вже було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як особі, якій раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

З оскаржуваного Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області №473 від 23.09.2019 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вбачається, що при перевірці поданої заяви - анкети від 23.09.2019 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту встановлено, що особа без громадянства ОСОБА_1 вперше звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Харківській області 15.05.2017 року. На підставі пункту 6 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон) наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 15.05.2017 № 75 заявнику було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись з даним рішенням заявник оскаржив його до Державної міграційної служби України. За результатами розгляду особової справи заявника ДМС України прийняте рішення від 30.08.2017 року № 73-17 про задоволення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або, особою яка потребує додаткового захисту.

Рішенням ДМС України № 388-18 від 12.11.2018 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Не погодившись з даним рішення позивач оскаржив його в судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року по справі №520/10676/18, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ДМС України, третя особа: ГУ ДМСУ в Харківській області про скасування рішення Державної міграційної служби України від 12.11.2018 року № 388-18 та зобов`язання вчинити певні дії було відмовлено. Рішення набрало законної сили. Судами установлено, що позивач (заявник) прибув Україну для навчання у вищому навчальному закладі, однак його було відраховано та у подальшому скасовано посвідку на тимчасове проживання у зв`язку із закінченням терміну перебування в Україні. Вказані обставини не заперечувались заявником у судовому засіданні.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із якою він звернувся вдруге до ГУ ДМС України в Харківській області 23.09.2019 року, ГУ ДМС України в Харківській області встановлено, що раніше вказані заявником умови, не змінилися. Крім того, встановлено відсутність будь яких нових обставин за зверненням. У своєму першому зверненні від 15.05.2017 року заявник стверджував, що існує загроза його життю у разі його повернення до його рідного міста Газа. У своєму зверненні від 23.09.2019 року, заявник зазначає, що не може повернутися до Палестини до свого міста Газа через загрозу його життю.

У висновку ДМС України від 25.11.2019 року о/с №2019КН/о-139 щодо відсутності підстав для скасування наказу Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області №473 від 23.09.2019 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Палестина, м. Газа, Сектор Газа, за національністю араб (палестинець), сповідує іслам (суніт), неодружений, особа без громадянства палестинського походження. Прибув в Україну 13.12.2012 року авіасполученням, на підставі компетентного дозволу. З документів, що посвідчують особу, надав національний паспорт № НОМЕР_1 строком дії до 07.06.2022 та недійсний національний паспорт № 3082218 строком дії до 29.07.2017.

ДМС встановлено, що особа без громадянства ОСОБА_1 у заяві від 23.09.2019 року та скарзі наводить обставини, які вже досліджувалися міграційною службою під час розгляду його попередньої заяви. Як встановлено з матеріалів справи, шукач захисту не тікав із Палестини від небезпеки, рятуючи своє життя, натомість він добровільно покинув країну з метою навчання на території України. Отже, при поверненні заявника до країни громадянської належності, не існує об`єктивних підстав побоювання стати підставою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, та життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, людське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з положеннями статті 40 Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС №2013/32/ЕU від 26.06.2013 "Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту (перероблена)" з метою прийняття рішення щодо прийнятності розгляду повторної заяви про надання міжнародного захисту, таку заяву має бути попередньо вивчено на предмет нових відомостей, що виникли або були подані заявником. Якщо після попереднього вивчення відповідних фактів заявником будуть надані нові відомості, які значно підвищують ймовірність того, що він може кваліфікуватися як біженець відповідно до Директиви 2011/95/ЄС, заява розглядається по суті. При цьому, Директива регламентує, що якщо заявник подає повторну заяву без надання нових доказів або аргументів, недоцільно було б вимагати від держав-членів ЄС проведення нової процедури в повному обсязі. У таких випадках держави-члени повинні мати право відхилити заяву як неприйнятну для розгляду відповідно до принципу неприпустимості повторного розгляду.

На основі проведення порівняльного аналізу положень Директиви Європейського парламенту та Ради ЄС "Про загальні процедури надання і позбавлення міжнародного захисту» №2013/32/ЕU від 26.06.2013 та норм національного законодавства у вказаній сфері можна дійти висновку, що "повторна заява" означає подальшу заяву, подану особою, якій відмовлено у наданні захисту на підставі відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", після прийняття остаточного рішення за попередньою заявою, у зв`язку з виникненням зазначених обставин.

Поняття "нові обставини" може застосовуватись лише за умови коли заявник, у ході проведення попередньої процедури, не з власної вини був не в змозі обґрунтувати факти, зазначені в пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", включаючи процедуру оскарження відповідного рішення.

Судом встановлено, що будь-яких посилань або доказів про обґрунтованість побоювань за особисту небезпеку та переслідувань на батьківщині заявником не наведено. У зв`язку з цим, слід зазначити, що нові умови, які з`явилися у правовій дефініції "додатковий захист" можуть бути застосовані лише у випадку наявності загрози життю, безпеці чи свободі заявника, оскільки вони є похідними від вказаних обставин. Проте наведений елемент (наявність особистої загрози життю, безпеці чи свободі заявника) визнано недостовірним, тому він не може бути взятим до уваги.

Відповідно до пунктів 1 та 13 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з абзацу 4 частини 1 статті 6 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Таким чином, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Згідно пункту 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують додаткового захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільні пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є послідовними та правдоподібними і не протирічать загальній та конкретній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, зобов`язана вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця мають враховуватися всі чотири підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, що визначені ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін.

Як вбачається із матеріалів особової справи, зокрема, з анкети - заяви від 23.09.2019 року, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Джебалія (Палестина, Сектор Газа) у сім`ї палестинців. У грудні 2012 року виїхав з Сектору Газа до України на навчання. В Україні закінчив підготовчий факультет Харківського національного університету сільського господарства ім. О.М. Бекетова, а після цього вирішив продовжити своє навчання на медичному факультеті Харківського національному університеті В.Н Каразіна. Однак у 2016 році позивача було виключено з університету.

В обґрунтування заяви - анкети визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначив, що не може повернутися в Палестину , оскільки боїться стати жертвою переслідування зі сторони угрупування ХАМАС, яке є правлячою організацією у Секторі Газа. Через те, що у Палестині зараз дуже небезпечно та йде війна, майже кожного дня там вбивають невинних людей, а угруповання ХАМАС призиває усіх приєднуватись до них, щоб воювати проти Ізраїлю. Позивач не бажає приймати участь у цій війні, тому що прийдеться вбивати людей, а разі відмови його приймуть за зрадника, посадять до в`язниці, або ж просто вб`ють. Коли він проживав у Палестині , його неодноразово залякували представники терористичного руху ХАМАС.

Суд зазначає, що представник позивача взагалі не повідомив фактів щодо переслідувань позивача на його Батьківщині та не навів фактів, які можуть бути визнані підставою для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні у відповідності до умов, передбачених пунктом 1, пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", через недоведеність позивачем загрози його життю, фізичній цілісності чи свободі в Палестині , а також можливості застосування до неї нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

Також, у висновку ДМС України від 25.11.2019 року о/с №2019КН/о-139 щодо відсутності підстав для скасування наказу Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області №473 від 23.09.2019 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зазначено, що об`єктивне положення в країні громадянської належності позивача в частині дотримання прав людини (політичні, соціальні, особисті, тощо) з часу надання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 15.05.2017 року до надання 23.09.2019 року аналогічної заяви до територіального органу ДМС, не змінилися. ДМС України дійшов висновку, що позивач (заявник) маніпулює ситуацією у країні походження з метою використання процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для легалізації свого перебування в Україні.

Проаналізувавши інформацію з загальнодоступних джерел встановлено, що незважаючи на напружену ситуацію між Палестиною та Ізраїлем, відкрите збройне протистояння відсутнє, ведуться мирні переговори та навіть заявлено про закінчення систематичного конфлікту між відповідними партіями.

Слід зазначити, що будь - яких посилань або доказів про обґрунтованість побоювань за особисту небезпеку та переслідувань на батьківщині позивачем (його представником) не наведено. Актуалізована інформація по країні походження позивача ( Палестина ) не підсилює рівень обґрунтованості тверджень та доводів позивача (його представника) в позовній заяві та доданих до суду документів.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові від 20 травня 2020 року по справі №826/11556/17 (адміністративне провадження №К/9901/33118/19 Верховний Суд зазначив, що заява особи щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту повинна містити елемент обґрунтованості побоювань, що є необхідним для вирішенням питання оформлення його документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Вказана позиція враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.

Проте, інформація, викладена в позовній заяві та доданих до суду документах, ґрунтується виключно на особистих твердженнях позивача і немає ніякого документального підтвердження.

Доказом того, що позивач користується захистом країни своєї громадянської належності свідчить факт отримання ним паспорту № 4234749, виданого 08.06.2017 органом RAMALLAN.

За наведених обставин суд погоджується з твердженнями представника відповідачів про те, що заява позивача від 23.09.2019 року не містить об`єктивного елементу обґрунтованості побоювань, що є необхідним для оформлення його документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, під час розгляду справи судом встановлено відсутність у позивача об`єктивної сторони критерію побоювань стати жертвою переслідувань, який є визначальним критерієм для визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, оскільки позивачем (його представником) не надано, а судом не встановлено, що ці побоювання є реальними.

Крім того, в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 31.01.2019 року (рішення набрало законної сили) та в постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 22.04.2019 року по справі №520/10676/18 зазначено, що ОСОБА_1 не тікав з Палестини від небезпеки, рятуючи своє життя, натомість він добровільно покинув країну з метою навчання на території України. Позивач прибув до України з метою навчання у вищому навчальному закладі, однак його було відраховано та у подальшому скасовано посвідку на тимчасове проживання у зв`язку з закінченням терміну перебування в Україні. Вказані обставини не заперечувались представником позивача в судовому засіданні.

Отже, судом не встановлено фактів, які б свідчили про важку ситуацію у країні походження позивача та наявності підстав для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до пункту 1, пункту 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

З огляду на викладене, оскаржувані наказ Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області №473 від 23.09.2019 року про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення Державної міграційної служби України від 25.11.2019 року №201-19 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є законними та обґрунтованими, тому не підлягають скасуванню в судовому порядку, оскільки представником позивача не доведено їх протиправності.

Таким чином, також відсутні підстави для зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень статті 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13-14, 77, 139, 242-246, 250, 255, 295, пункту 3 Прикінцевих положень, пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення і наказу, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Обчислення строків оскарження рішення суду здійснюється з урахуванням пункту 3 Прикінцевих положень КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 17 липня 2020 року.

Суддя Шевченко О.В.