Рішення № 90467893, 20.07.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

20 липня 2020 р. справа № 520/7646/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) осіб справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 15.06.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 16.06.2020р. Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 17.07.2020р.

Позивач, громадянин Федеративної Демократичної Республіки Ефіопія ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, позивач, іноземець), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій з приводу відмови Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області у правильному написанні імені в посвідці на постійне проживання на України; 2) зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області вказати у посвідці на постійне проживання ім`я іноземця як ОСОБА_1 / Мескел .

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що зміни порядку написання імені в національному паспорті іноземця призводять до необхідності внесення змін до відомостей посвідки на право постійного проживання іноземця в Україні.

Відповідач, Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі за текстом - адміністративний орган, владний суб`єкт, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що підстав для обміну посвідки у спірних правовідносинах немає, оскільки твердження заявника-іноземця про зміну наявної в посвідці інформації у ході розгляду звернення не підтвердилася.

Відзив на позов надійшов до суду 01.07.2020 р.

За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже учасниками справи у прийнятні поза розумним сумнівом строки були реалізовані права на подачу відповідних процесуальних документів.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Федеративної Демократичної Республіки Ефіопія.

10.03.2003р. заявника було документовано посвідкою на постійне проживання в України серії НОМЕР_1 на повне ім`я фізичної особи-громадянина " ОСОБА_1 " у послідовному розташуванні написання прізвища, ім`я та по батькові.

Створенню цього письмового документа передувала подія подання заявником - іноземцем до тероргану міграційної служби перекладу національного паспорту, де ім`я власника було написано як " ОСОБА_1 ".

13.12.2010р. заявника у зв`язку із досягненням 45-річного віку було документовано новою посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , виданої на ім`я "ОСОБА_1 ".

У подальшому іноземцем було отримано національний паспорт, де повне ім`я фізичної особи - громадянина " ОСОБА_1 " у послідовному розташуванні написання прізвища, ім`я та по батькові

28.01.2020 р. заявник звернувся до територіального органу ДМС України із заявою-анкетою про обмін посвідки на постійне проживання в Україні із зазначенням даних заявника: прізвище - ОСОБА_1 , ім`я - ОСОБА_1 .

31.01.2020 р. відповідачем було видано рішення №63012300002655, яким відмовлено заявнику в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання в Україні.

У якості юридичної підстави для прийняття вказаного рішення владний суб`єкт обрав положення п.п. 3 п. 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. №321 (далі за текстом - Порядок №321).

Жодних фактичних обставин, які послугували підставою для відмови, у тексті рішення не зазначено.

Не погоджуючись із відповідністю закону вчиненого адміністративним органом владного управлінського волевиявлення, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, і перевіряючи відповідність закону владного управлінського волевиявлення тероргану державної міграційної служби, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 26 Конституції України проголошено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Відповідно до ст.28 Цивільного кодексу України фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. При здійсненні окремих цивільних прав фізична особа відповідно до закону може використовувати псевдонім (вигадане ім`я) або діяти без зазначення імені. Ім`я фізичній особі надається відповідно до закону.

Статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, встановлено, зокрема, Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", де указано, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Окрім того, ч.1 ст.5 означеного закону містить положення про те, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (ч.1 ст.5 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання передбачений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018р. №321 (далі за текстом - Порядок №321).

Відповідно до п.7 Порядку №321 обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Згідно з п.16 Порядку №321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Пунктом 21 Порядку №321 передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування (п.22 Порядку №321).

Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету (п.25 Порядку №321).

Прийняті уповноваженим суб`єктом заява-анкета та скановані документи (у тому числі отримані біометричні дані, параметри) із застосуванням засобів Реєстру автоматично розподіляються та надсилаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який обслуговує відповідного уповноваженого суб`єкта, що здійснив прийняття документів від іноземця або особи без громадянства (п. 27 Порядку №321).

Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження для розгляду документів, прийнятих уповноваженим суб`єктом, перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 і 33 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства (п. 29 Порядку №321).

Після прийняття до розгляду заяви-анкети та доданих до неї документів працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС здійснює заходи з ідентифікації особи, на ім`я якої оформляється посвідка, та перевірку поданих нею документів (п. 36 Порядку №321).

Пунктом 37 Порядку №321 передбачено, що ідентифікація особи здійснюється на підставі даних, отриманих з баз даних Реєстру, та відомчої інформаційної системи ДМС.

У разі необхідності підтвердження інших відомостей про іноземця або особу без громадянства або дійсності поданих ними документів надсилаються запити до відповідних державних органів або їх територіальних органів (підрозділів), які надають відповідь протягом трьох робочих днів з дня надходження таких запитів.

У силу абз.3 п.42 Порядку №321 у редакції постанови КМУ від 15.11.2019р. №1120 у разі коли обмін посвідки здійснюється на підставі документа, зазначеного в підпункті 4 пункту 40 цього Порядку, що підтверджує зміну персональних даних іноземця або особи без громадянства, зокрема зміну порядку написання слів у повному імені, зміну літер у складових частинах повного імені, збільшення або зменшення кількості складових слів повного імені, зміну дати народження, за умови встановлення тотожності особи за фотозображенням проводяться додаткові перевірки актуальних і попередніх персональних даних іноземця або особи без громадянства за автоматизованими інформаційними та довідковими системами, реєстрами та базами МВС, Національної поліції, Інтерполу.

Підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки передбачені п.62 Порядку №321.

Так, вказаним пунктом Порядку №321 визначено, що територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: 1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення; 2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду; 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію; 4) встановлено належність особи до громадянства України; 5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання; 6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 і 18 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки; 7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився; 9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію; 10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну; 11) в інших випадках, передбачених законом.

Як з`ясовано, судом у спірних правовідносинах адміністративний орган керувався п.п.3 п.62 Порядку №321, де указано, що підставою для вчинення відмови є дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію.

Відомості про реальність змін, що відбулись у написанні повного імені іноземця, котрі полягають виключно у послідовності зазначення прізвища, ім`я, по батькові громадянина, підтверджені копією довідки посольства Федеративної Демократичної Республіки Ефіопія від 09.08.2017р. №245/17.

Цей документ легалізований Департаментом консульської служби Міністерства закордонних справ України 08.09.2017р.

Тому до даного випадку належить застосувати ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06), рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) та правовий підхід, висловлений Європейським Судом з прав людини у справа «Гарнага проти України» (заява № 20390/07), в якому Суд зазначає, що "...навіть якщо існує суперечність стосовно правильного тлумачення закону, безперечним є те, що право особи на збереження свого імені, як і право на його зміну, визнається законодавством України".

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб`єктів.

Зміст рішення владного суб`єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.

Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб`єкта норми КАС України не містять.

Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, наведені у п.п.1, 2 і 3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України, згідно з якими рішення владного суб`єкта - це письмовий акт, дія владного суб`єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб`єкта, бездіяльність владного суб`єкта - це невиконання обов`язку.

При цьому, суд зважає, що відмова владного суб`єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб`єкта, так і в дії владного суб`єкта, котра має певну документальну фіксацію.

Тому, належним і ефективним способом захисту є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб`єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом, зокрема, і листом.

Суд також вважає, що адміністративному органу при вчиненні оскарженого управлінського волевиявлення належало забезпечити дотримання принципу пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів заявника і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення і взяти до уваги, що порушене заявником питання за умови підтвердження ідентичності особи мало виключно формальний характер і зміні послідовності викладення одних і тих же графічних символів у межах параметрів - прізвище, ім`я, по батькові.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України" зазначено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Зміст категорії «ефективність» розкрито, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії", де указано, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Також зміст цієї ж категорії розкрито і у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", у якому зазначено, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту має бути ефективним та повинен забезпечити реальне відновлення порушеного суб`єктивного права чи захист ущемленого інтересу.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 20.10.2011р. по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine; заява № 29979/04) принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах ефективним та дієвим способом захисту права на належне написання повного імені громадянина в офіційному письмовому документі є обтяження адміністративного органу обов`язком видати новий документ.

Тому решта вимог задоволенню не підлягає.

Продовжуючи розгляд справи у частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що у розумінні ч.1 ст.132 та п.1 ч.3 ст.132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу є витратами, пов`язаними із розглядом справи, і тому входять до складу судових витрат.

Частиною 4 ст.132 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Окрім вимоги про підтвердження витрат належно оформленими письмовими документами, згідно з ч.5 ст.132 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи; а відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги правову позицію постанови Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №К/9901/11333/19, №К/9901/12479/19), де указано, що за положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16».

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася заявнику адвокатом Поповою М.М.

На підтвердження вказаної обставини до матеріалів позову додано квитанцію від 12.06.2020р, згідно з якою адвокатом Поповою М.М. від гр. ОСОБА_1 прийнято 2000,00 грн. за надання юридичних послуг.

Між тим, договір про надання правової допомоги у матеріалах справи відсутній, як відсутні детальний опис послуг, які були надані заявнику, та акт приймання виконаних робіт, у зв`язку із чим обставина надання позивачу правничої допомоги у межах даної справи визнається судом недоведеною.

З огляду на викладене, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку підстав для стягнення з владного суб`єкта заявленої суми як витрат на правничу допомогу немає.

Окрім того, суд зважає і на те, що у спірному випадку спір склався значною мірою саме унаслідок власних дій заявника, який подавав до адміністративного органу письмові документи різного змісту в частині написання повного імені громадянина.

Тому у силу ч.8 ст.139 КАС України тягар несення усіх судових витрат належить покласти на заявника.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.241-243, 255,295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області видати громадянину Федеративної Демократичної Республіки Ефіопія на повне ім`я " ОСОБА_1 - Мескел " згідно з паспортом НОМЕР_3 посвідку на постійне проживання в України із написанням повного імені іноземця у послідовному розташуванні написання прізвища, ім`я та по батькові як " ОСОБА_1 - Мескел ".

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Судові витрати покласти на позивача.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко