Рішення № 90466197, 20.07.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2020 р. Справа№200/5030/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: вул. Зелинського, буд. 27-а, м. Маруполь, Донецька області, код ЄДРПОУ: 42171861) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , 21 травня 2020 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про:

- визнання протиправним рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 3906 від 19.03.2020 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за списком № 2 період роботи:

з 02.10.1989 по 19.04.1992 на підприємстві ЗАТ «Азовстальбуд»;

з 20.04.1992 по 15.09.2002 на підприємстві ЗАТ «БМФ» «Азовстальбуд»;

- зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити пенсію на пільгових умовах ОСОБА_1 з 17 березня 2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії. Позивачу було відмовлено в призначені пенсії у зв`язку з тим, що надана довідка про пільговий характер роботи не відповідає нормам, затвердженим Додатком № 5 Порядку № 637, а саме не містить підписів уповноважених осіб та печатки підприємства та через те, що в Постанові КМУ від 11.03.1994 № 162 невірно вказаний номер позиції професії (позиція 27 б відсутня).

Позивач вважає дії відповідача щодо не зарахування стажу роботи протиправними та такими, що порушують його конституційні права, оскільки в трудовій книжці позивача наявні всі необхідні записи для призначення пільгової пенсії, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду.

Представник відповідача надав до суду відзив, у якому зазначив, що позивачу не зараховано періоди роботи, оскільки на виконання вимог п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України позивачем надано довідку, яка не відповідає Формі довідки, затвердженої Додатком № 5 Порядку № 637. При цьому зазначає, що зарахувати стаж роботи позивача з 20.04.1992 року по 15.09.2002 року не має можливості у зв`язку з тим, що в Постанові КМУ від 11.03.1994 року № 162 невірно вказаний номер позиції професії - позиція 27б відсутня.

У зв`язку з чим, представник УПФ вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 10 червня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , 17 березня 2020 року звернувся до управління відповідача з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління ПФУ в Донецькій області № 3906 від 19.03.2020 року відмовлено в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Вказана відмова обґрунтована тим, що станом на день звернення, загальний стаж роботи ОСОБА_1 становить 31 рік 03 місяці 10 днів, встановлений пільговий стаж за Списком № 2 відсутній.

Вказано також, що період роботи ОСОБА_1 згідно пільгової довідки від 11.03.2020 року № 07/17, з 02.10.1989 року по 19.04.1992 зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 немає можливості у зв`язку з тим, що пільгова довідки видана на підставі Постанови КМУ від 16.01.2003 року № 36. Підставою видачі довідки за вказаний період роботи має бути Постанова Міністрів СРСР від 26.01.1991 року № 10.

Період роботи з 20.04.1992 року по 15.09.2002 року зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 немає можливості у зв`язку з тим, що в Постанові КМУ від 11.03.1994 № 162 невірно вказаний номер позиції професії (позиція 27б відсутня).

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював:

- з 02.10.1989 року по 19.04.1992 року майстром загально будівних робіт на ЗАТ «Будівно-монтажна фірма «Азовстальстрой»;

- з 20.04.1992 року по 15.09.2002 року виконробом загально будівних робіт на ЗАТ «Будівно-монтажна фірма «Азовстальстрой».

В матеріалах справи наявний наказ ЗАТ «Будівно-монтажна фірма «Азовстальстрой» № 96 від 23 листопада 1994 року про підсумки атестації робочих місць по умовам праці, відповідно до якого у відповідністю з підсумками атестації робочих місць за умовами праці професія, зокрема, майстри будівних та монтажних робіт включено до списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад та показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Вказане продубльовано наказом ЗАТ «Будівно-монтажна фірма «Азовстальстрой» від 24.12.1999 року.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно не зарахування стажу для призначення пенсії позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 N 280 Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом.

Відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Проте, позивачем надано до управління пенсійного фонду копії наказів про атестацію робочих місць від 23 листопада 1994 року № 96, та від 24 грудня 1999 року № 107.

Відповідно до частини 3 статті 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідачем вказано, що ним не може бути прийнято до уваги довідку, що уточнює його пільговий характер роботи, оскільки пільгова довідка видана на підставі Постанови КМУ від 16.01.2003 року № 36. Підставою видачі довідки за вказаний період роботи (з 02.10.1989 року по 19.04.1992 рік) має бути Постанова Міністрів СРСР від 26.01.1991 року № 10.

Період роботи з 20.04.1992 року по 15.09.2002 року зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 немає можливості у зв`язку з тим, що в Постанові КМУ від 11.03.1994 № 162 невірно вказаний номер позиції професії (позиція 27б відсутня).

Суд зазначає, що на підставі частини 3 статті 44 Закону України від 09.07.2003 № 1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Пенсійним фондом може бути проведення перевірка дотримання вимог законодавства у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування з питання достовірності документів поданих для призначення (перерахунку) пенсій.

Управління відповідача не скористалося правом проведення перевірки відомостей, зазначених у довідці та документах, які надані позивачем, та ці довідки не є предметом позову.

Окрім того, суд зазначає, що оскільки до позовної заяви, як і до заяви про призначення пенсії, позивачем надані накази про атестацію робочих місць, у суду достатньо підстав дійти до висновку, що період роботи позивача з 02.10.1989 по 19.04.1992 на підприємстві ЗАТ «Азовстальбуд» та з 20.04.1992 по 15.09.2002 на підприємстві ЗАТ «БМФ» «Азовстальбуд» має бути включений до його пільгового стажу за Списком № 2.

Таким чином, відповідачем при розрахунку пільгового стажу позивача необхідно враховувати вказані періоди роботи позивача до його пільгового стажу, тому рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги вирішити питання про призначення пенсії позивачу з 17 березня 2020 року, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право глави держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "не безпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Матеріали справи свідчать, що відповідачем протиправно не призначено позивачу пенсію, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, з урахуванням положень статті 9 КАС України, з метою повного захисту законних прав позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії від 17 березня 2020 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з управління відповідача судового збору у розмірі 840,80 грн. на користь позивача, як того вимагає ч.2 ст. 4 Закон України "Про судовий збір".

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (місце знаходження: вул. Зелинського, буд. 27-а, м. Маруполь, Донецька області, код ЄДРПОУ: 42171861) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 3906 від 19.03.2020 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за списком № 2 період роботи: з 02.10.1989 по 19.04.1992 на підприємстві ЗАТ «Азовстальбуд»; з 20.04.1992 по 15.09.2002 на підприємстві ЗАТ «БМФ» «Азовстальбуд».

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 березня 2020 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 20 липня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова