Рішення № 90465900, 26.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2019 року Справа № 160/11583/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тулянцевої І.В. розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 суму нарахованого боргу за період з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року у розмірі 7497,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсю по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 09.12.2014 року. У зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місті Голубівка Луганської області, позивач була змушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Дніпро. У місті Дніпро позивач стала на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджено довідкою № 1205-5000103125 від 08.04.2019 року. 01.05.2019 року відповідач без попередження припинив виплату пенсії позивачу. 24.05.2019 року Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпропетровської міської ради було винесено рішення про відновлення соціальних виплат з 01.05.2019 року, між тим, нарахований борг за період з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року в сумі 7497,58 грн. виплачений не був, що на думку позивача, є протиправним.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

19.12.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою і перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 2015 року та їй виплачується пенсія по втраті годувальника. Виплату пенсії було призупинено та поновлено з 01.05.2019 року на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпропетровської міської ради (Протокол № 1 від 24.05.2019 року) і фактично сплачено в липні 2019 року. Щодо заборгованості зі сплати пенсійних виплат за період з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року в розмірі 7497,58 грн., то вона може бути виплачена на підставі окремого порядку затвердженого Кабінетом Міністрів України, однак на даний час такий порядок не прийнятий. За таких обставин, з боку відповідача не було допущено протиправної бездіяльності у зв`язку із чим, відсутні підстави для задоволення позову.

За правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України)

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив (частини 2, 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України).

Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (частина 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 , 1949 року народження, є пенсіонером та отримує пенсі по втраті годувальника, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 2015 року як внутрішньо переміщена особа (довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 1205-5000103125 від 08.04.2019 року).

17.04.2019 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Лівобережний відділ обслуговування громадян (сервісний центр)) із заявою про оформлення запиту до Павлоградського ОУПФУ Дніпропетровської області про надіслання пенсійної справи у зв`язку із зміною місця проживання ( АДРЕСА_1 ).

На опрацювання заяви позивача пенсійним органом було зроблено запит про надіслання паперової та електронної пенсійної справи до Відділу з питань призначення та перерахунку пенсій №18 Головного управління Пенсійного фонду України (м. Павлоград Дніпропетровської області) № 128 від 17.04.2019 року та від 25.04.2019 року.

Матеріалами пенсійної справи підтверджено, що 29.05.2019 року електронна пенсійна справа надійшла до Лівобережного відділу обслуговування громадян (сервісний центр) та була поставлена на облік з 04.06.2019 року. Пенсія позивачу виплачена включно по 30.04.2019 року.

Судом також встановлено, що виплату пенсії позивачу поновлено з 01.05.2019 року, однак фактично виплата у розмірі 3748,79 грн. була здійснена лише в липні 2019 року.

Поновлення виплати пенсії відбулось на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпропетровської міської ради, що підтверджується протоколом № 1 від 24.05.2019 року, копія якого наявна в матеріалах пенсійної справи.

Відповідач листом за вих. № 4316/Г-09 від 13.06.2019 року повідомив позивача про те, що сума доплат за минулий період обліковується та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Нарахований борг за період з 01.05.2019 по 30.06.2019 року в розмірі 7497,58 грн., який обліковується в Пенсійному фонді України, згідно п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 буде виплачений за умови прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати пенсії в період з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року в розмірі 7497,58 грн., позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, за своїм внутрішнім переконанням, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України, визначено, що Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування залежно від страхового випадку є такі види загальнообов`язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування.

Частиною 2 ст. 4 Основ визначено, що відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Відповідно до ст. 27 Основ виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Отже, основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною 2 ст. 7 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу норм ст. 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що "інші випадки" для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Відповідно до ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, позиція відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу в період з 01.05.2019 по 30.06.2019 року та необхідності прийняття порядку Кабінетом Міністрів України, якими буде визначений порядок щодо виплати невиплаченої частини пенсії внутрішньо переміщеним особам є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є, саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Зазначене узгоджується із правовою позицією викладеною у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі №805/402/18.

Окрім того, суд зазначає, що сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбаченою діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати. Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки "на умовах передбачених законом" і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів неможливості виплати пенсії позивачу за період з 01.05.2019 по 30.06.2019 року в розмірі 7497,58 грн., тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням наведеного, приймаючи до уваги той факт, що відповідачем не доведено правомірність дій щодо не виплати заборгованості по пенсії у розмірі 7497,58 грн., позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.2, 9, 73-78, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги буд. 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними дій зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 в період з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року у розмірі 7497,58 грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.05.2019 року по 30.06.2019 року у розмірі 7497,58 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені статтею 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Тулянцева