Рішення № 90465650, 13.07.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 липня 2020 р. Справа № 120/1918/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Кушніренко О.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Кухрівського О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

в с т а н о в и в :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 19.09.2019, яка залишена без змін ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2020, у задоволенні позовної заяви відмовлено.

Поряд із цим, за наслідками перегляду даних рішень, Верховним судом прийнято постанову від 10.06.2020, якою скасовано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03.04.2017 та ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.03.2020, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

18.06.2020 матеріали справи надійшли на адресу Вінницького окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 22.06.2020 прийнято справу до провадження. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

03.07.2020 позивачем через канцелярію подано відомості в підтвердження сплати Комунальним навчальним закладом "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №2 Козятинської міської ради Вінницької області" за ОСОБА_1 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, у розмірах визначених законодавством, в період з 2017 по 2019 роки, а також докази отримання позивачем ( ОСОБА_1 ) у вказаний період доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Ухвалою від 13.07.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, закрито підготовче судове засідання та за згодою сторін вирішено розпочати розгляд справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити. Натомість представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог.

З`ясувавши фактичні обставини справи, суд встановив наступне.

Позивач, згідно із даними інформаційної системи «Податковий блок», зареєстрований 30.10.2013 за № 21760000000005625 Козятинською районною державною адміністрацією, як фізична особа-підприємець.

31.10.2013 за № 025013173410 позивача взято на податковий облік Козятинським управлінням відповідача.

З 03.09.2012 по теперішній час позивач працює в комунальному навчальному закладі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 Козятинської міської ради Вінницької області».

07.02.2019 відповідачем прийнято вимогу № Ф-134552-53 про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18 276 грн. 72 коп..

10.04.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 21760050001005625 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності позивача.

18.04.2019 позивач звернулась зі скаргою до ДФС України, в якій просила скасувати спірну вимогу. ДФС України за результатами розгляду вказаної скарги залишила її без задоволення, з огляду на те, що позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа-підприємець та на дату формування оскаржуваної вимоги не перебувала в стані припинення підприємницької діяльності. Рішення про припинення підприємницької діяльності позивачем прийнято лише 10.04.2019. Відповідно до даних інформаційної системи органу доходів і зборів позивача, загальна сума заборгованості, станом на 31.01.2019 становить 18 276 грн. 72 коп.. На підставі цих даних відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI).

За змістом ст. 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, у тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

В силу пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно абзацу 3 часини 8 статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 та 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорам;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Однак, системний аналіз наведених норм Закону №2464-VI свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично діяльності не здійснюють, не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

В той же час, у постанові від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 (провадження №К/9901/28514/19) Верховним Судом сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа - підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, на думку суду касаційної інстанції, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному ж випадку, як слідує із матеріалів справи, зокрема індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с. 175-178), в період з 1999 року по травень 2020 року позивач була найманим працівником та за неї роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок.

Обставини того, що позивач в період, за який у неї виникла недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску, була найманим працівником також підтверджуються записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , копія якої наявна у матеріалах справи.

Крім того, у відповідності до положень ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано жодних доказів, які б спростовували інформацію про періоди трудової діяльності позивача, а також щодо сплати відповідним роботодавцем єдиного соціального внеску за найманих працівників, в тому числі за ОСОБА_1 ..

Водночас, на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів відповідачем прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134552-53 від 07.02.2019, згідно якої, за позивачем рахується заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 18 276 грн. 72 коп. за 2017-2019 роки.

Із наведеного вище слідує, що періоди, за які сплачувався за позивача, як найманого працівника, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування роботодавцем, охоплюються періодами нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску.

Відтак, покладення оскаржуваною вимогою на позивача обов`язку із сплати єдиного соціального внеску за спірний період спричинить подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого Державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічного висновку про застосування норм Закону № 2464-VI дійшов Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19) та від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).

Враховуючи наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134552-53 від 07.02.2019, є протиправною та підлягає скасуванню.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, на користь позивача також підлягають стягненню понесені нею витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнання протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-134552-53 від 07.02.2019 у сумі 18 276 грн. 72 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, б. 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 43142454)

Повний текст рішення виготовлено та підписано: 20.07.2020

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна