Рішення № 90465474, 06.07.2020, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

06 липня 2020 року Справа № 926/45/20

За позовом Чернівецької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СААДЕТ Україна"

про визнання договору укладеним

Суддя Тинок О.С.

Секретар судового засідання Марущак Л.В.

Представники:

від позивача - не з`явився

від відповідача - Попович В.М.

ВСТАНОВИВ:

Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СААДЕТ Україна" про визнання укладеним з 10.12.2019 року між сторонами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівці в редакції, яка викладена у позовній заяві.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідач ухиляється від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців, а укладення такого договору передбачено Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому, позивач вправі вимагати укладення такого договору в судовому порядку на підставі статей 20, 187 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 11 січня 2020 року позовну заяву залишено без руху.

22 січня 2020 року до суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 23 січня 2020 року, якою встановлено, що дану справу слід розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження, яке призначив на 12 лютого 2020 року.

Представником відповідача 10 лютого 2020 року подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "СААДЕТ Україна" відмовити повністю, оскільки вимоги та обставини на які посилається позивач повністю необґрунтовані та такі, що не вмотивовані на правових підставах.

12 лютого 2020 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 26 лютого 2020 року.

Ухвалою суду від 26 лютого 2020 року відкладено підготовче засідання на 18 березня 2020 року.

Ухвалою суду від 18 березня 2020 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено підготовче засідання на 13 квітня 2020 року.

Ухвалою суду від 13 квітня 2020 року відкладено підготовче засідання на 27 квітня 2020 року.

27 квітня 2020 року ухвалою суду відкладено підготовче засідання на 18 травня 2020 року.

Ухвалою суду від 18 травня 2020 року відкладено підготовче засідання на 03 червня 2020 року.

02 червня 2020 року Чернівецькою міською радою подано до суду клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача та призначення справи до судового розгляду.

Ухвалою від 03 червня 2020 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 22 червня 2020 року.

22 червня 2020 року у судовому засіданні було оголошено перерву до 06 липня 2020 року.

Так, позивач явку свого представника у судове засідання 06 липня 2020 року не забезпечив. При цьому, 02 липня 2020 року надіслав суду клопотання, в якому зазначив, що не заперечує проти проведення судових дебатів без участі представника міської ради та просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив суд в позові відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представників сторін, об`єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень відповідач є власником нежитлової будівлі (складу) по вул. Коломийській, 1-Ж в м. Чернівцях.

З метою реалізації права на будівництво вказаного вище нерухомого майна відповідачем 28.05.2019 року отримано містобудівні умови для проектування об`єкта будівництва та 28.05.2019 року зареєстровано Повідомлення про початок виконання будівельних робіт на вказаному об`єкті будівництва, а саме - реконструкцію будівлі складу літ. «Р» під будівлю для розміщення технологічного обладнання існуючої фабрики кондитерських виробів по вул. Коломийській, 1-Ж, в м. Чернівці. Код об`єкта 1251.5 (Будівлі підприємства харчової промисловості).

Листом Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин від 20.11.2019 року за №04/01-08/3-07/3487 було надіслано відповідачу проект договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців, з проханням підписати його у двадцяти денний строк.

На вказану вище пропозицію позивач відповіді не отримав, що зумовило останнього звернутися за захистом порушеного права до суду.

Так, предметом позову є матеріально правова вимога про спонукання до укладення договору.

Згідно зі ст. 143 Конституції України органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Як було передбачено частинами 1-3 статті 40 Закону 3038-VІ (у редакції станом на момент подання даної позовної заяви) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункт) встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Частиною 4 статті 40 Закону 3038-VI (у редакції станом на момент подання даної позовної заяви) визначений перелік випадків, при яких замовник не має обов`язку взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Серед таких випадків, що визначені частиною 4 статі 40 Закону 3038-VI не відноситься будівництво відповідачем об`єкту містобудування, щодо якого виник даний спір, а отже аналізу та застосуванню дана частина статті для регулювання відносин між Чернівецькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «СААДЕТ УКРАЇНА» не застосовується.

Частиною 5 статті 40 Закону 3038-VI (у редакції станом на момент подання даної позовної заяви) встановлено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Відповідно до ч. 6 статті 40 Закону 3038-VI (у редакції станом на момент подання даної позовної заяви) встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

- 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;

- 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Згідно ч. 7 статті 40 Закону 303 8-VI (у редакції станом на момент подання даної позовної заяви) органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Як зазначено ч. 8 статті 40 Закону 3038-VI (у редакції станом на момент подання даної позовної заяви) розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

Відповідно до ч. 9 статті 40 Закону 3038-VI (у редакції станом на момент подання даної позовної заяви) договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору є:

1) розмір пайової участі;

2) строк (графік) сплати пайової участі;

3) відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

З метою вдосконалення механізмів регулювання організаційно-правових відносин, пов`язаних із залученням замовників до пайової участі у розвитку інфраструктури міста, рішенням Чернівецької міської ради VI скликання від 24.14.2015 року №54 затверджено Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівців (надалі - Положення від 24.12.2015р. №54).

Відповідно до підпункту 1.4.2 пункту 1.4 Положення від 24.12.2015р. №54, дія положення поширюється на всіх замовників, незалежно від форми власності, які здійснили будівництво (реконструкцію, капітальний ремонт) об`єктів, при цьому, не уклавши договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців, або здають (здали) їх в експлуатацію після набрання чинності Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», не надавши своєчасно належним чином у встановленому законодавством порядку заяву (клопотання) до Уповноваженого органу містобудування та архітектури щодо здійснення такого будівництва (самовільно збудовані об`єкти) і при спорудженні яких не було вирішене питання прийняття пайової участі. При цьому розмір пайового внеску рівний розміру, передбаченому цим Положенням.

Відповідно до пункту 2.1 Положення від 24.12.2015р.№54, розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста з урахуванням не заборонених законом інших відрахувань, встановлених міською радою, становить: 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта містобудування - для нежитлових будівель та/або споруд; 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Відповідно до пункту 2.2 Положення від 24.12.2015р.№54, величина пайової участі (внеску) замовника визначається у договорі, укладеному між замовником та міською радою (відповідно до встановленого цим Положенням розміру пайової участі) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Пунктами 3.1 Положення від 24.12.2015р. №54, встановлено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівці (надалі - договір про пайову участь) укладається під час надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки або впродовж тридцяти календарних днів з моменту реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт.

Пунктами 3.2 Положення від 24.12.2015р. №54, регламентовано, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців (надалі - договір про пайову участь) укладається між міською радою та замовником не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, як було вказано вище, положеннями статті 40 Закону 3038-VІ унормовано, що обов`язок відповідача укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Чернівців виникає у нього після його звернення із відповідною заявою до Чернівецької міської ради, а отже посилання позивача на норми п.3.1 Положення № 54 від 24.12.2015 р., крім того суперечать і нормам статті 19 Конституції України, оскільки не відповідають ст. 40 Закону 3038-VІ.

Поряд з цим, слід звернути увагу на те, що з 01.01.2020 року набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", які скасовують ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та відповідно із скасуванням ст.40 Закону Положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Чернівців від 24.12.2015 року №54 не відповідає нормам вказаного Закону.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Отже, за загальним правилом про дію цивільно-правових актів у часі, закріпленим в ч. 1 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відповідні цивільно-правові відносини з дня набрання ними чинності.

Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 5 ЦК України, якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав і обов`язків.

Згідно прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні "№ 132-IX від 20 вересня 2019 року, що набрав законної сили 01.01.2020 року, встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Розділом 2 "Прикінцеві та перехідні положення" визначено порядок залучення замовників будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту на 2020 р.

Абзацом 12 пункту 2 частини 2 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20 вересня 2019 року визначено, що пайова участь не сплачується у разі будівництва об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових.

Як вже зазначалось судом вище, відповідачем 28.05.2019 року отримано містобудівні умови для проектування об`єкта будівництва та 28.05.2019 року зареєстровано Повідомлення про початок виконання будівельних робіт на вказаному об`єкті будівництва, а саме - реконструкцію будівлі складу літ. «Р» під будівлю для розміщення технологічного обладнання існуючої фабрики кондитерських виробів по вул. Коломийській, 1-Ж, в м. Чернівці. Код об`єкта 1251.5 (Будівлі підприємства харчової промисловості).

Отже, з огляду на те, що відповідач не підпадає під категорію забудовників, які зобов`язані сплачувати пайові внески на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури, на нього поширюється дія загальних норм цивільного та господарського законодавства, які визначають свободу волевиявлення сторони при укладенні господарських договорів, а відтак, відсутні правові підстави для задоволення позову щодо визнання укладеним відповідного договору.

Також суд вважає за необхідне зазначити про невідповідність вимогам ч. 2 ст. 187 Господарського кодексу України зазначеної позивачем у позовній заяві позовної вимоги, а саме - «визнати укладеним 10.12.2019 року», оскільки ця дата уже минула.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (ч. 2 ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Пунктами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що задоволенню не підлягають.

Решта доводів учасників процесу, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Судовий збір за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 ГПК України, залишається судом за позивачем.

Керуючись статтями 2, 129, 220, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити в позові повністю.

У судовому засіданні 06 липня 2020 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 16 липня 2020 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Інформацію по справі можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя О.С. Тинок