Ухвала суду № 90455847, 16.07.2020, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 1-кп/537/165/2020

Справа № 537/1606/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2020 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді - Хіневича В.І., за участю секретаря судового засідання – Гавриш А.Ю., за участю прокурора – Задирієнко Д.О., обвинуваченого ОСОБА_1 , захисника обвинуваченого - Кононенко В.А., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Кременчуці, кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020170110000473 від 26.03.2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кременчука, Полтавської області, українця, громадянина України, з неповною середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 185 КК України,

встановив:

В провадженні Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

В судовому засіданні головуючим поставлено на обговорення питання про доцільність продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строк дії якого закінчується 19.07.2020 року.

Прокурор вказав на необхідність продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою запобігання спробам останнього переховуватися від суду та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, впливати на свідків та потерпілу, а також продовжувати свою злочинну діяльність, так, як вказані ризики не змінилися, при цьому інші більш м`які запобіжні заходи не зможуть забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого – адвокат Кононенко В.А., заперечував проти продовження виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносного його підзахисного, оскільки прокурором в судовому засіданні не доведено ризики визначенні ст. 177 КПК України, прохав застосувати до обвинуваченого більш м`який запобіжний захід запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. Прохав суд врахувати, що обвинувачений має на утриманні двох дітей, має постійне місце проживання.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти продовження йому виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з підстав зазначених його захисником, прохав застосувати домашній арешт.

Потерпіла ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, однак в матеріалах справи мається заява про розгляд справи за її відсутності.

Суд заслухавши прокурора, обвинуваченого та його захисника, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно реєстру матеріалів досудового розслідування ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука від 27.03.2020 року обвинуваченому ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб.

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21.05.2020 року ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, строк дії якого закінчується 19.07.2020 року.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 331 КПК України суд під час судового розгляду за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно зі статтею 177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першої цієї статті.

Відповідно до ч. 1 статті 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Вирішуючи питання щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд виходить із вимог статті 29 Конституції України, якими передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

Наведені Конституційні гарантії права на свободу та особисту недоторканість поєднується з такими ж вимогами статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), яка відповідно до вимог частини 1 статті 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположним свобод людини (1950 року), Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

У пункті 1 статті 1 цього Закону зазначено, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а статтями 13, 17 Закону України «Про визнання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права» та змінюють практику застосування національного закону відповідно до Рішення цього Суду.

Європейський суд з прав людини у справі "Ілійков проти Болгарії" закріпив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим моментом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. У справі "Летельє проти Франції" від 26.06.1991 року вказано, що особлива якість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Щодо доводів захисника та обвинуваченого про відсутність вказаних ризиків, суд вважає необхідним зазначити, наступне.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для застосування запобіжного заходу, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не застосувавши запобіжний захід. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 25.07.2001 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».

Тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватим, з огляду на вірогідність переховування від суду, незаконний вплив на потерпілу, свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення, спростовують доводи захисту про відсутність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Всі інші питання – фактичні обставини кримінального провадження, питання винуватості чи не винуватості в скоєні кримінального правопорушення, а також питання відносності та допустимості доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу – судового провадження під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції. Встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.

Обвинувачений раніше неодноразово судимий, в тому числі і за аналогічні злочини, обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти власності, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 6 років позбавлення волі. Також, суд враховує, що обвинувачений на момент затримання не працював, не мав і не має наданий час офіційного доходу, не має у власності цінного майна, а також відсутні дані, що у нього є засоби для існування.

Вказані обставини вказують на ризик продовження ним злочинної діяльності та спроб ухилення від явки до суду для уникнення покарання.

Щодо незаконного впливу на свідків та потерпілу, для уникнення покарання, то в ході кримінального розслідування встановлено свідків вказаних злочинів, які своїми показами викривають злочину діяльність обвинуваченого, тому останній з метою уникнення покарання, може вчиняти дії з метою зміни показань свідків, а також вчиняти тиск на потерпілу з метою зміни її показань.

Доказів які б вказували на зміну обставин та відсутності вказаних ризиків суду стороною захисту не надано.

Доводи сторони захисту щодо наявності постійного місця проживання, не знаходять свого підтвердження, так, як на праві власності за обвинуваченим житло не рахується, зареєстрованим обвинувачений не значиться, також останній не працює, тобто немає доходу.

При цьому, вказані життєві обставини обвинуваченого, не усувають такі ризики, як можливість продовження злочинної діяльності, незаконного впливу на потерпілу та свідків, переховування від суду.

Медичних висновків які б обґрунтовано давали суду підстави вважати, що за станом здоров`я обвинувачений не може утримуватися в умовах установи виконання покарань суду не подані.

При цьому, виходячи із встановлених обставин справи, суд вважає, що запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до обвинуваченого застосувати неможливо у зв`язку з відсутністю наявності особливої довіри до обвинуваченого в підтвердження можливості дотримання ним процесуальних обов`язків, відсутністю письмових звернень конкретних фізичних осіб, які б поручалися за виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та яких би суд, за наявності відповідних доказів, міг би визнати такими, що заслуговують на довіру чи особливу довіру.

З огляду на наведене, суд вважає обґрунтованими наявність зазначених прокурором підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, передбачених ст. 177, ст. 178, ст. 197, ст. 199 КПК України, оскільки менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

За викладених обставин, оцінюючи суспільну небезпечність та тяжкість кримінальних правопорушень, які інкримінуються обвинуваченому, з метою запобігання ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, а саме запобігання спробам переховуватися від суду, вчиняти повторно кримінальні правопорушення, впливати на свідків та потерпілу, суд вважає за необхідне продовжити відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В ухвалі слідчого судді, зазначаються, які обов`язки з передбачених статтею 194 цього Кодексу будуть покладені на підозрюваного, обвинуваченого у разі внесення застави, наслідки їх невиконання, обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування, якщо таке рішення прийнято у кримінальному провадженні, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

При цьому, згідно з положеннями п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Беручи до уваги характер кримінального правопорушення у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що в даному випадку необхідно визначити заставу в розмірі 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить – 84 080 грн. 00 коп..

Керуючись ст.ст. 177, 178, 182, 183,194, 199, 331, 371, 372 КПК України, суд –

постановив:

Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме: з 16 липня 2020 року до 13 вересня 2020 року до 24 години.

Встановити ОСОБА_1 заставу в сумі 84 080 грн. 00 коп., які необхідно внести на депозитний рахунок ТУ ДСА України в Полтавській області (ЗКПО 26304855, р/р UA398201720355289002000015950 в ДКСУ м. Київ, МФО 821072, отримувач: ТУ ДСА України в Полтавській області, призначення платежу – запобіжний захід) до спливу терміну тримання під вартою.

При внесенні визначеної суми, ОСОБА_1 з-під варти звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_1 наступні обов`язки:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися за межі міста Кременчук без дозволу суду;

- повідомляти суд, про зміну місця свого проживання або перебування.

Відповідно до вимог ст. 182 КПК України роз`яснити обвинуваченому, що в разі не виконання покладених на нього обов`язків, застава буде звернена в дохід держави та зарахована до спеціального фонду державного бюджету України.

Роз`яснити заставодавцю, що обвинувачений ОСОБА_1 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене законом покарання до 6 років позбавлення волі, та попередити його про обов`язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а також про наслідки не виконання цих обов`язків.

Покласти на заставодавця наступні обов`язки: забезпечити належну поведінку обвинуваченого; забезпечити явку, належно повідомленого обвинуваченого до суду; повідомлення суд про причини неявки обвинуваченого.

Зобов`язати заставодавця забезпечити виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків щодо повідомлення суду про зміну свого місця проживання або перебування, обов`язки не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду.

Попередити заставодавця, що в разі невиконання покладених на нього та самого обвинуваченого обов`язків, застава буде звернена в дохід держави та зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя: В.І. Хіневич

Повний текст ухвали складено та проголошено 17.07.2020 року о 08.00 год.