Рішення № 90454280, 07.07.2020, Вишгородський районний суд Київської області

07.07.2020 Справа № 363/3458/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючого – судді Рудюка О.Д.,

за участю секретаря Клименко В.В.,

представників позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

третя особа ОСОБА_3 ,

представник третьої особи ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_3 , Дарницький районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства,

встановив:

Позивач в серпні 2018 року звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що в грудні 2012 року він познайомився з ОСОБА_7 , зустрілися в м. Києві в березні 2013 року. Впродовж спілкування відвідували один одного, спільно подорожували за кордон, а згодом в жовтні 2013 року ОСОБА_3 переїхала в м. Стамбул для спільного проживання з позивачем. З часом їх стосунки погіршилися і в березні 2014 року ОСОБА_3 повернулася до України та перестала виходити на зв`язок з позивачем. 19.09.2014 року ОСОБА_3 одружилася з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 в даному шлюбі народився син- ОСОБА_8 . Батьком дитини в свідоцтві про народження записано відповідача ОСОБА_6 . На той момент позивачу не було достеменно відомо чи походить ця дитина від нього, можливості підтвердити цей факт у позивача не було, оскільки позивач постійно проживав у Республіці Туреччина, а ОСОБА_3 з дитиною в Україні, доступу до дитини у позивача не було. 27.09.2017 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 розірвано. В серпні 2017 року мати позивача випадково зустріла ОСОБА_3 та запропонувала їй зустрітися з позивачем. Після зустрічі позивач запропонував ОСОБА_3 переїхати до нього разом з дитиною на, що остання погодилася. В той же час позивач з метою підтвердження свого батьківства, замовив відповідне дослідження в Центрі генетичного діагностування «Medgen» в м. Стамбул, результати якого підтвердили біологічну спорідненість між ним та дитиною. У період з січня по травень 2018 року дитина навчалася у закладі дошкільної освіти в м. Стамбул. У травні 2018 року міграційними органами Республіки Туреччина було відмовлено у надання дозволу на отримання візи для дитини та ОСОБА_3 , у зв`язку з цим вона повернулися в Україну. Після повернення в Україну спілкування між позивачем та ОСОБА_3 знову погіршилося та вони перестали спілкуватися. Позивач вважає дитину ОСОБА_3 своїм рідним сином, має намір продовжити спілкування з ним та хоче брати участь у його вихованні. На підставі викладеного, просить суд визнати громадянина Республіки Туреччина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Стамбул батьком малолітньої дитини ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , матір`ю якого є ОСОБА_3 ; внести зміни до актового запису № 4158, складеного Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві 05.11.2014 року про народження ОСОБА_9 , виключивши в графі « ОСОБА_10 » запис « ОСОБА_6 » і записавши в цій графі « ОСОБА_11 », вказавши громадянство батька «Громадянин Республіки Туреччина», а також змінити прізвище дитини, записавши « ОСОБА_12 » замість « ОСОБА_13 » та виключити « ОСОБА_14 » із графи «по батькові».

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 28.09.2018 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.

27.05.2019 року до суду від відповідача ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову в повному обсязі. Обґрунтовує тим, що йому було відомо, що під час їх спілкування з ОСОБА_3 у неї з 2013 року були близькі стосунки із громадянином Туреччини, вона приїздила до нього, проживала з ним в м. Стамбулі, вели спільний побут, мали на меті створення сім`ї. Але з часом їх стосунки погіршилися і ОСОБА_3 повернулася в Україну. Весь час знайомства відповідач відчував почуття любові до ОСОБА_3 , а після її повернення, знаючи про її вагітність від іншого чоловіка, який відмовився від дитини і з яким погіршились стосунки, відповідача запропонував ОСОБА_3 одружитися, а дитину після народження визнати як свою рідну, маючи намір виховувати та приймати участь у її житті як рідний батько. Відповідач зазначає, що ОСОБА_3 ніколи не приховувала від нього інформацію про біологічного батька дитини, його батьків, повідомляла про відвідування медичних закладів країни Туреччина, де проводила обстеження під час вагітності, а також факту підтримування зв`язків з позивачем та його батьками як під час вагітності, так і після народження дитини. Вважає,що біологічний батько знав про факт вагітності ОСОБА_3 , про народження дитини, а також що відповідач записаний в свідоцтві про народження дитини його батьком. Батьки позивача допомагали ОСОБА_15 матеріально, оплачувати медичні обстеження, надсилали грошові перекази, за які ОСОБА_3 придбала дитячу коляску, дитячі речі та інше. Під час перебування у шлюбі, а також після його розірвання відповідач не заперечував проти спілкування біологічного батька з дитиною, дідуся та бабусі, надавав нотаріальні дозволи на виїзд дитини з матір`ю до Республіки Туреччина. В 2016 році ОСОБА_3 повідомила відповідача, що позивач має намір встановити батьківство, наполягає, щоб дитина проживала на території Туреччини і попросила надати дозвіл на виїзд дитини для спроби створення сім`ї з біологічним батьком дитини. Ця обставина і стала підставою для втрати шлюбних стосунків сторін і причиною розлучення. Позивач знав, що він є біологічним батьком дитини, факт про народження дитини, оскільки після народження дитини в листопаді 2014 року прилітав в Україну і бачився з сином. Також в 2015 році прилітала мати позивача для знайомства з онуком. Протягом 2017 року та в 2018 році ОСОБА_3 з дитиною та позивачем проживали в м. Стамбул, втрьох спільно вели побут, взаємне піклування про дитину, спільне виховання дитини. На даний час відповідач спілкується з дитиною, приймає участь у її вихованні, проводить час дозвілля з сином, а натомість позивач, знаючи, що він є біологічним батьком дитини не надає будь-якої допомоги у вихованні дитини, не спілкується з дитиною, попри те, що йому не чиняться перешкоди в цьому. Крім того відповідач 13.08.2019 року до суду надав заяву про застосування строку позовної давності в порядку ст. 267 ЦК України, в якій просить суд застосувати строк позовної давності в даній справі та відмовити у задоволенні позову (т. 1 а.с. 93-99, 176-177).

05.06.2019 року до суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача – ОСОБА_16 , в якій позивач зазначає, що відповідач визнав обставини того, що він не є біологічним батьком дитини, що в силу ст. 82 ЦПК України звільняється від подальшого доказування у справі. За таких умов відсутність кровного споріднення відповідача з дитиною є достатньою правовою підставою для внесення змін та виключення відомостей про відповідача, як батька дитини, із запису про її народження. Вважає, що участь у вихованні дитини, спілкування з нею, проведення дозвілля не спростовують факту відсутності у нього кровного споріднення з дитиною та не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на визнання батьківства. Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку на звернення до суду з даним позовом, зазначає, що згідно ч. 2 ст. 129 СК України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Аргументи відповідача про те, що позивач з самого початку вагітності ОСОБА_3 знав, що він є біологічним батьком дитини, є абсурдними та безпідставними, оскільки біологічна спорідненість може бути встановлена лише в результаті проведення відповідного дослідження (ДНК-тесту). А вступ у шлюб ОСОБА_17 з відповідачем продукували обґрунтовані сумніви у позивача у тому, що саме він є біологічним батьком дитини. Зазначає, що позивач дізнався, що він є біологічним батьком дитини з тесту ДНК лише 06.09.2017 року, а позов поданий до суду 30.08.2018 року, тобто в межах річного строку. Крім того, 15.11.2019 року до суду представником позивача подана заява про відсутність підстав для застосування строків позовної давності (т. 1 а.с. 143-145, т. 2 а.с. 11-14).

26.06.2019 року до суду від представника відповідача – ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив на повну заяву, в яких відповідач заперечує проти фактів, викладених у позовній заяві та у відповіді на відзив. Відповідач заперечує проти позиції позивача про те, що він не знав про зачаття дитини, про її народження, про кровне споріднення між дитиною та ним, оскільки вони спростовуються наданими суду доказами та будуть підтверджені показами свідків. Позивач протягом 2015 року надавав матеріальну допомогу дитині, здійснюючи грошові перекази, оплачував переліт його дитини до м. Стамбул. Вказані кошти були надіслані ОСОБА_3 для придбання речей для дитини. Тобто, позивач знав і вважав себе біологічним батьком дитини. А тому просить суд прийняти запереченні та відмовити у задоволенні позову (т. 1 а.с. 160-164).

22.08.2019 року від третьої особи ОСОБА_3 до суду надійшли письмові пояснення на відповідь на відзив позивача, в яких ОСОБА_3 заперечує проти позовних вимог, фактів викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Обґрунтовує тим, що позивач знав про дитину з самого початку вагітності, вважав її своєю, оскільки мав точну інформацію про її вагітність і час народження дитини, був присутній під час проведення УЗД дослідження, при первинному зверненні до медичного центру при заповненні медичної картки була зазначена попередня дата народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_4 та група крові батька, тобто позивача по справі. Після народження дитини позивач прилетів в Україну і бачився з сином, під час спілкування з позивачем жодного разу не виникали у нього сумніви щодо батьківства. Протягом 2015 року він надавав матеріальну допомогу, приїздив зі своєю матір`ю в Україну на побачення з дитиною, бабуся вважала ОСОБА_8 своїм онуком. Відмова позивача і його сім`ї від дитини не була пов`язана із сумнівами в батьківстві, головним аргументом сім`ї була теза, що йому рано мати дітей. Тому вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог (т. 1 а.с. 192-196).

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 11.09.2019 року по даній справі закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду по суті в загальному провадженні (т. 2 а.с. 6).

Представник позивача - адвокат Войцехівський М.Ю. в судовому засіданні позовні вимоги позивача підтримав у повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав викладених у позові та з урахуванням відповіді на відзив.

Представник відповідача - адвокат Соловей С.М. в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 27.05.2019 року та застосувати строк позовної давності.

Третя особа ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому заперечили проти задоволення позовних вимог, просять суд відмовити у задоволенні позову, з підстав викладених у письмових поясненнях третьої особи та застосувати строк позовної давності.

Третя особа - Дарницький районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві у судове засідання свого представника не направили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, до суду надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила суду, що з ОСОБА_3 вони знайомі з 2010 року, а з позивачем з 2013 року. Ігнатова їй розповідала, що з 2013 року у неї з чоловіком із Турції серйозні відносини та він запропонував їй полетіти до нього. Вона полетіла до м. Стамбул, де проживає з позивачем. В 2014 році ОСОБА_3 повернулась із ОСОБА_19 вагітною та розповіла їй про те, що Тевфік проти вагітності та запропонував їй перервати вагітність, також проти вагітності були його родичі. Вони запропонували їй повернутись до України, що вона і зробила, але спілкування з позивачем у них продовжувалось. Він то хотів стати батьком, то ні. Через деякий час ОСОБА_3 було запропоновано знову приїхати до Турції, там вони зробили УЗД, яке показало, що вона дійсно вагітна та дитина це хлопчик. Але Тевфік знову наполягав на перериванні вагітності, але оскільки термін вагітності вже зробити це не дозволяв, їй було повідомлено про те, щоб вона дитину ростила сама і від них нічого не вимагала. В березня 2014 року ОСОБА_3 повернулась до України. Через деякий час ОСОБА_3 одружилась з відповідачем по справі, а через місяць народилась дитина. Після народження дитини ОСОБА_20 прилетів до України та побачивши дитину заявив, що буде допомагати грошима та хоче бачити дитину. Після чого з 2016 року спілкування знову з ним припинилось.

В 2017 році ОСОБА_3 полетіла на відпочинок до Турції і знову зустрілась з позивачем по справі. Після цієї зустрічі їй було запропоновано знову жити разом в м. Стамбул. ОСОБА_3 полетіла туди разом з дитиною, але через декілька місяців повернулась і спілкування знову припинилось до сьогоднішнього часу. Генетичну експертизу проводили у 2014 році в Турції, щодо дитини та ОСОБА_21 .

Свідок ОСОБА_22 в судовому засіданні пояснила суду, що ОСОБА_23 є її дочкою. Дочка познайомилась з позивачем по справі у 2013 році, відносини були у неї серйозні. ОСОБА_3 було запропоновано переїхати жити разом з ним в м. Стамбул, на що вона погодилась. В 2014 році вона також літала до ОСОБА_19 там і познайомилась з сім`єю позивача, а з ним познайомилась раніше в 2013 році, як він приїздив до України. В лютому 2014 року дочка повідомила її, що вагітна. Позивач був проти вагітності і сім`я його також. Наполягали на перериванні вагітності, але там зробити УЗД, на якому факт вагітності було підтверджено. Не задовго після цього ОСОБА_3 повернулось в Україну, але спілкування між ними продовжувалось і в травні 2014 року вона знову полетіла до Турції там вони зробили повторне УЗД, де їм повідомили що вони чекають дитину-хлопчика. Однак, Тевфік, знову наполягав на перериванні вагітності, а після відмови це зробити, їх спілкування знову погіршилось та донька повернулась додому. У вересні 2014 року ОСОБА_3 одружилась з відповідачем по справі, а через місяць потому народилась дитина. Ще через місяць прилетів Тевфік та спілкування знову продовжилось, він запропонував свою допомогу грошима та на протязі усього 2015 року дійсно допомагав. В 2016 році позивач знову запропонував їм проживати разом та виховувати дитину. ОСОБА_3 разом із сином полетіли до Турції, а в червні 2016 року повернулись, після чого їх спілкування закінчилось. Генетичну експертизу проводили в 2014 році в Турції. З 2017 року і по сьогоднішній день ніякого спілкування не було.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, третьої особи та її представника, допитавши свідків, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що в грудні 2012 року позивач познайомився з ОСОБА_7 , зустрілися в Києві в березні 2013 року. Впродовж спілкування відвідували один одного, спільно подорожували за кордон, а згодом в жовтні 2013 року ОСОБА_3 переїхала в м. Стамбул для спільного проживання з позивачем. З часом їх стосунки погіршилися і в березні 2014 року ОСОБА_3 повернулася до України та перестала виходити на зв`язок з позивачем.

ОСОБА_9 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками є: Батько- ОСОБА_6 , мати- ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданий Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві 22.12.2017 року (Повторно) (т. 1 а.с. 8).

19.09.2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_24 був укладений шлюб, який рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 27.09.2017 року розірвано (т. 1 а.с. 10-11).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем був проведений в Центрі генетичного діагностування «Medgen» В М. Стамбул Республіки Туреччина 06.09.2017 року аналіз ДНК на батьківство, в результаті дослідження зразків виявлено, що усі ділянки отриманої ДНК співпадають, з генетичного аналізу виходить , що між зразками існує батьківський зв`язок (т. 1 а.с. 20-21).

Встановлено, що відповідач ОСОБА_6 визнає обставину, що біологічним батьком ОСОБА_9 є громадянин Республіки Туреччина ОСОБА_5 і таким чином підтвердив відсутність кровного споріднення між ним та дитиною.

Згідно заяви в письмових поясненнях ОСОБА_3 , яка є матір`ю ОСОБА_9 , вона підтвердила факт батьківства позивача - ОСОБА_5 .

Частиною першою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно ч. 3 ст. 128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 СК України, особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання батьківства.

Згідно п. 6.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», особа, котра вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала в шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до останнього, якщо того записано батьком, позов про визнання свого батьківства. Відповідно до статей 213, 215 ЦПК України рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах РАЦС (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено).

При розгляді спору щодо визнання батьківства суд має виходити зі змісту частини 2 статті 128 СК України, відповідно до якої підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 129 СК України, особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред`явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Відповідачем ОСОБА_6 до суду 13.08.2019 року подана заява про застосування строку позовної давності, оскільки вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом.

Представник позивача вказує, що позивачем не пропущений строк позовної давності, оскільки дізнався про те, що він є батьком дитини з Тесту ДНК, а саме 06.09.2017 року, а позов поданий до суду 30.08.2017 року, тобто в межах річного строку.

Однак, як встановлено судом з письмових пояснень третьої особи ОСОБА_3 та наданих в суді пояснень позивач знав про дитину з самого початку вагітності, вважав її своєю, оскільки мав точну інформацію про її вагітність і час народження дитини, був присутній під час проведення УЗД дослідження, при первинному зверненні до медичного центру при заповненні медичної картки була зазначена попередня дата народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_4 та група крові батька, тобто позивача по справі. Після народження дитини позивач прилетів в Україну і бачився з сином, під час спілкування з позивачем жодного разу не виникали у нього сумніви щодо батьківства. Протягом 2015 року він надавав матеріальну допомогу, приїздив зі своєю матір`ю в Україну на побачення з дитиною, бабуся вважала ОСОБА_8 своїм онуком. Дані обставини підтверджені доказами в справі, а саме копією довідки ТОВ «Служба здоров`я» м. Стамбул Республіки Туреччина від 10.04.2019 року про стан вагітності ОСОБА_24 ); копія довідки видана лікарем акушерства і гінекології Аркуг Іхсан ОСОБА_25 від 15.05.2014 року м. Стамбул Туреччина; копія паспорта дитини ОСОБА_9 з візами Республіки Туреччина на перетинання кордону та перебування в цій країни з 03.01.2018 по 05.06.2018 року; копії заяви про надання дозволу на виїзд дитини за кордон до Туреччини на період 22.08.2017 по 06.09.2017, з 20.10.2017 по 20.11.2017, з 02.01.2018 по 02.01.2018 по 02.01 2019 у супровідної його матері ОСОБА_3 ; копії електронних білетів придбані на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_9 до м. Стамбул Туреччина; копії рахунку № 38529 від 31.05.2015 року ДП «Готель «Україна», копії рахунку № НОМЕР_2 з готелю «Partner Guest House» (т. 1 а.с. 104-139, 200-239).

Крім того, позивач протягом 2015 року надавав ОСОБА_3 матеріальну допомогу для дитини, здійснюючи грошові перекази, оплачував витрати на переліт його дитини до м. Стамбул Республіки Туреччина, що підтверджується електронними білетами на літак до м. Стамбула, та інформаційною довідкою про проведені операції в АТ КБ «Приватбанк» за грошовими переказами за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року (т. 1 а.с. 165-168).

Також дані обставини були підтверджені в судовому засіданні свідками ОСОБА_18 та ОСОБА_22 .

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 5 СК України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї.

Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

ОСОБА_3 суду пояснила, що після повернення її з дитиною в Україну 05.06.2018 року позивач жодного разу не бачив дитини, не надавав допомоги на її утримання, будь яких перешкод у здійсненні позивачем реалізації батьківських прав вона не здійснювала.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів спростування даних тверджень відповідача та третьої особи ОСОБА_3 щодо обізнаності про батьківство дитини.

Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ч. 1 ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно п. 9 ППВСУ «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15.05.2006 року № 3,відповідно до статей 213, 215 ЦПК рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.

Судом встановлено та підтверджено, що позивач знав про своє батьківство з моменту зачаття та народження дитини, що є початком перебігу строку позовної давності для звернення з позовом про визнання батьківства, а з даним позовом звернувся в серпні 2018 року та, враховуючи, що відповідачем під час розгляду справи заявлено про застосування позовної давності, відповідно до наведених норм матеріального права, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість, яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності для пред`явлення вимог щодо визнання батьківства, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 251, 256, 267, ЦК України, ст.ст. 128, 129, СК України, ст.ст. 3, 4, 13, 15, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273-279 ЦПК України, суд, -

вирішив:

В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , третя особа: ОСОБА_3 , Дарницький районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання батьківства відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_5 (і.к. 44005431124 в ОСОБА_26 Республіки, АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_6 (РНОПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )

Третя особа: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 );

Дарницький районний у м. Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві (і.к. 26089084, 02099, м. Київ, вул. Заслонова, 16).

Дата складення повного судового рішення 17 липня 2020 року.

Суддя О.Д. Рудюк