Рішення № 90452037, 16.07.2020, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2020 року справа № 580/1894/20

15 годин 11 хвилин м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 580/1894/20

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [представник позивача адвокат Фещенко М.Л. – за ордером]

до Головного управління ДПС у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43142920) [представник відповідача – не прибув]

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), прийняв рішення.

01.06.2020 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області, просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Черкаській області від 13.08.2019 № Ф-31139-17-У;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Черкаській області на користь позивача судові витрати на правову допомогу у сумі 5000 грн.

Ухвалою від 01.06.2020 відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання на 15.06.2020. Ухвалою від 15.06.2020 відкладено розгляд справи до 23.06.2020. У судовому засіданні 23.06.2020 на клопотання відповідача замінено первинного відповідача – Головне управління ДФС у Черкаській області на правонаступника – Головне управління ДПС у Черкаській області, відкладено розгляд справи до 07.07.2020. Ухвалою від 07.07.2020 відкладено розгляд справи до 16.07.2020.

У обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у період з серпня 2017 року до травня 2020 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Вог ритейл», ТОВ «Фес Укр», ТОВ «Фудком» та ПАТ «Миронівський хлібопродукт», що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (ОК-5) та відомостями трудової книжки. Згідно Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі – Закон №2464) метою запровадження ЄСВ є забезпечення захисту прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, що досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Позивач вважає, що перебування у трудових відносинах та отримання застрахованою особою заробітної плати, на яку нараховується та з якої сплачується ЄСВ виключає обов`язок сплати, як особою, яка зареєстрована як фізична особа – підприємець, якщо підприємницьку діяльність особа фактично не здійснює та доходів не отримує. У обґрунтування заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу зазначено, що на підтвердження надаються: копія договору з адвокатом Фещенко М.Л. про надання правової допомоги від 28.04.2020 № 1/29; копія додаткової угоди від 28.04.2020 №1 до договору №1/29; копія довідки про відкриття рахунку в банку як адвоката; квитанція від 08.05.2020 № МВ55039290 у сумі 5000 грн; ордер адвоката; меморіальний ордер від 08.05.2020 № МВ55039290.. Загальна сума витрат на правову допомогу згідно договору та підтверджуючих документів складає загальну суму 5000,00 грн. Щодо часу, витраченого фахівцем в галузі права, то достатнім є підтвердження кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії, що підтверджується висновком у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17. До правової (правничої) допомоги належать надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, 17.05.2020 подав до суду відзив на позовну заяву, де зазначив, що згідно інформаційних даних Головного управління ДПС у Черкаській області Осадчий Д.М. з 16.03.2017 до 29.04.2020 перебував на обліку в контролюючому органі як фізична особа – підприємець за спрощеною системою оподаткування згідно відомостей з ЄДР, що відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» вважаються достовірними та можуть бути використані у спорі з іншими особами. Заборгованість зі сплати ЄСВ визначена вимогою від 13.08.2019№ Ф-31139-17-У у сумі 15337,08 грн та виникла за період 2018 – 2019 років: 2457,18 за кожен квартал 2018 у сумі 9828,72 грн (2457,18 х 4) та 2754,18 грн за два квартали 2019 року у сумі 5508,36 грн (2754,18 х 2). Станом на 31.01.2020 за позивачем обліковано борг у сумі 20845,44 грн. Згідно зазначених відомостей та на підставі пункту 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі – Інструкція № 449) відповідачем правомірно сформовано вимогу про сплату боргу від 13.08.2019№ Ф-31139-17-У у сумі 15337,08 грн. Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу відповідачем зазначено, що під час визначення суми відшкодування враховуються критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Адвокат Фещенко М.Л. отримав свідоцтво на зайняття адвокатською діяльністю 13.06.2006. Дана справа є справою незначної складності, тому обсяг часу на підготовку документів не міг бути значним як і обсяг юридичної та технічної роботи не може бути врахований під час визначення розміру витрат на правничу допомогу, що (на думку позивача) підтверджується Верховним Судом у додатковій постанові від 12.12.2019 у справі № 2040/6747/18 та від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Відповідач просив відмовити у задоволенні позову та задоволенні витрат на правничу допомогу. Представник відповідача у судове засідання не прибув, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши позицію позивача і аргументи відповідача, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів сукупно, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити з огляду на таке.

У даній справі спірним є питання обліку та правомірності вимоги щодо сплати позивачем ЄСВ за двома підставами, а саме: як фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та найманим працівником.

Конституцією України передбачено (частина 2 статті 19), що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку ЄСВ, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюються Законом №2464. Інструкцією, що визначає процедуру нарахування і сплати ЄСВ страхувальниками, визначеними Законом № 2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів є Інструкція № 449.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстровано як фізичну особу – підприємця 16.03.2017, взято на облік в органах ДПС 16.03.2017. Згідно відомостей з ЄДР припинено 29.04.2020 підприємницьку діяльність ОСОБА_1 .

Згідно інтегрованої картки платника ГУ ДПС у Черкаській області у 2018 році здійснювало нарахування ЄСВ ОСОБА_1 : 19.04.2018 у сумі 2457,18 грн як ФОП за 1 квартал 2018 року; 19.07.2018 – у сумі 2457,18 грн як ФОП за 2 квартал 2018 року; у сумі 2457,18 грн як ФОП за 3 квартал 2018 року; у сумі 2457,18 грн як ФОП за 4 квартал 2018 року; у сумі 2754,18 грн як ФОП за 1 квартал 2019 року; у сумі 2754,18 грн як ФОП за 2 квартал 2019 року (а.с.78-79).

13.08.2020 Головним управлінням ДФС у Черкаській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-31139-17 за якою обліковано борг зі сплати ЄСВ у сумі 15337,08 грн станом на 31.07.2019 відповідно до статті 25 Закону № 2464. Зазначену вимогу направлено на адресу позивача, проте 20.09.2019 повернуто із відміткою Укрпошти – за закінченням встановленого строку зберігання (а.с.84)

Вважаючи вказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом майнового права.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону № 2464 визначено, що Державний реєстр загальнообов`язкового державного соціального страхування – це організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку ЄСВ, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464 ЄСВ – це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Пунктами 4, 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464 установлено, що платниками ЄСВ є: фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; або особи, які отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464 платник ЄСВ зобов`язаний своєчасно та повно нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацем 1 пункту 1 та пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464 (у редакції, чинній з 01.01.2017) ЄСВ нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. Сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464 ЄСВ для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування ЄСВ не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки ЄСВ.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - Кодексу № 2755) визначено, що працівник – це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Під час нарахування заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2464 обчислення ЄСВ здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення ЄСВ органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з частиною 4 статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. У випадках, передбачених абзацами 3 та/або 4 цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Згідно з абзацем 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Необхідними умовами для сплати особою ЄСВ є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, що і є базою для нарахування ЄСВ. Саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. За відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Зазначене правове регулювання дає підстави дійти висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи підприємці, але фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність і доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору ЄСВ законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Згідно постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (ЄДРСР 86203700), від 02.04.2020 у справі №620/2449/19 (ЄДРСР 88575374) особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору ЄСВ досягається за рахунок сплати ЄСВ роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464 щодо необхідності сплати ЄСВ особами, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє надмірність сплати (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою ЄСВ.

Суд зазначає, що в інтегрованій картці з ЄСВ стосовно позивача (код платежу 71040000) станом на 31.12.2019 за ОСОБА_1 обліковується заборгованість у сумі 15337,08 грн.

Судом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) встановлено, що позивач у 2018 році перебував у трудових відносинах з ТОВ «Вог Ритейл» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 38740702), ТОВ «Фес Укр» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 36774242) та ТОВ «Фудком» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 40982829) отримував заробітну плату та за нього страхувальниками сплачувався ЄСВ (а.с.22). Згідно відомостей за 2019 звітний рік позивач перебував у трудових відносинах з: ТОВ «Фудком» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 40982829) та ПАТ «Миронівський хлібопродукт» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 25412361), отримував заробітну плату та за нього страхувальниками сплачувався ЄСВ (а.с.22). Обставини працевлаштування позивача у період 2018 – 2019 років підтверджуються записами трудової книжки позивача АВ № 359353 (а.с.30-32).

Суд зазначає, що Закон №2464 не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати ЄСВ у разі, коли такою особою фактично не отримано дохід під час підприємницької діяльності. Факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов`язує таку особу до активного її ведення. Законом не визначено обов`язок фізичної особи - підприємця сплачувати ЄСВ за себе самостійно у разі, коли така особа не отримує дохід від здійснення підприємницької діяльності, а одночасно за трудовим договором ЄСВ за найманого працівника сплачує роботодавець.

Наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 (а.с.20-22) підтверджено сплату страхувальником роботодавцями ЄСВ за застраховану особу (позивача).

Позаяк основоположним принципом збору ЄСВ є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Визначальним у контексті саме цього спору є мета сплати єдиного внеску – отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Позивачу таке право гарантоване за рахунок участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи. Суд дійшов висновку про відсутність у позивача подвійного обов`язку зі сплати ЄСВ за спірний період 2018 – 2019 років.

Згідно з Кодексом адміністративного судочинства України (частина 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (частина 2 статті 77) у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Кодексом адміністративного судочинства України (частина 5 статті 242) встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №620/2449/19 зазначено: тлумачення норм Закону № 2464, на якому наполягає ГУ ДПС щодо необхідності сплати ЄСВ фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).

Суд зазначає, що у рішенні Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 20.01.2012 у справі Rysovskyy проти України від 20.10.2011 (заява №29979/04) зазначено про особливу важливість принципу «належного урядування», що передбачає в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, що посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

ЄСПЛ зазначає, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків необхідно віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа Serkov проти України, заява № 39766/05, параграф 43). Існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання порушує принцип правової визначеності у зв`язку з чим у даній справі застосуванню належать висновки ЄСПЛ викладені у справі Серков проти України (цитовані у пункті 65 цієї постанови), позаяк принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі ЄСВ.

Оцінюючи оскаржувану вимогу за критеріями згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що оскаржувану вимогу прийнято не у спосіб, що визначений законами України, необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку з чим позов належить задовольнити, визнавши дії протиправними та скасувавши вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Черкаській області від 13.08.2019 № Ф-31139-17-У про сплату недоїмки у сумі 15337,08 грн.

Оцінюючи дії відповідача щодо оскаржуваної вимоги за критеріями частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що оскаржувану вимогу прийнято за період не здійснення позивачем підприємницької діяльності та не отримання доходу без подвійного обов`язку сплати ЄСВ, будучи у цей час найманим працівником за якого роботодавцем сплачувались страхові внески, прийнято не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), непропорційно, у зв`язку з чим позов належить задовольнити повністю, скасувавши вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС в Черкаській області від 13.08.2019 № Ф-31139-17-У про сплату недоїмки у сумі 15337,08 грн.

Розглянувши клопотання позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн, суд зазначає про таке.

Згідно частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Враховуючи, що позов особи, звільненої від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» задоволено повністю, а доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вирішення питання розподілу судових витрат із сплати судового збору.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, під час задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, що належать відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно меморіального ордеру від 08.05.2020 № МВ55039290 позивачем сплачено на користь ОСОБА_2 5000 грн.

Відповідно до положень частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката належать розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката належать компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі 200/14113/18-а зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Під час визначення суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Європейським судом з прав людини у рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України та від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інші проти України зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У додатковій угоді від 28.04.2020 № 1 до договору від 28.04.2020 № 1/29 зазначено, що адвокат на виконання умов договору зобов`язується надати клієнту послуги з розрахунку оплати гонорару за почасовою ставкою 1 година – 1000 грн: консультація, збирання доказів, підготовка та аналіз законодавства з перспективи подання до суду позовної заяви щодо скасування вимоги ГУ ДФС у Черкаській області від – 1,5 год – 1500 грн; написання та оформлення позовної заяви, додатків, сплата судового збору – 2 год – 2000 грн; підготовка, написання та оформлення відповіді на відзив відповідача, подання до суду – 1,5 год – 1500 грн.

Враховуючи наведені обставини, а також зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги необґрунтованим/завищеним та таким, що належить зменшенню.

Суд критично оцінює співмірність розміру судових витрат, пов`язаних із наданням адвокатом послуги із збирання доказів, позаяк із доказів, що підтверджують протиправність оскаржуваної вимоги надано індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Викликає сумнів необхідність тривалої консультації клієнта у нескладній справі (1,5 год.) та часу на написання та оформлення відповіді на відзив (1,5 год), а тому, на переконання суду, розмір, заявлений позивачем до відшкодування за надання такої послуги, так само є необґрунтованим. У постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (ЄДРСР 86333445) зазначено, що розмір витрат обумовлений об`єктивною тривалістю часу, яку мав витратити адвокат під час супроводу справи, якістю та об`ємом підготовлених матеріалів, а також складністю питань.

Надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що: справа відноситься до справ незначної складності; у даній категорії справ наявні рішення Верховного Суду.

Дослідивши надані документи на підтвердження обґрунтованості розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розмір витрат сплачених адвокату ОСОБА_2 , у заявленому розмірі 5000 грн не є співмірним із складністю справи та об`єктивно витраченим часом на виконання адвокатом робіт (наданих послуг) за наведеним у додатковій угоді переліком, стороною позивача не надано акту приймання – передачі виконаних робіт.

Суд дійшов висновку, що обґрунтованим, об`єктивним і таким, що найімовірніше підпадає під критерій розумності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 2500,00 грн, тому за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області на користь позивача належать стягненню такі витрати на правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Черкаській області від 13.08.2019 № Ф-31139-17-У.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18002, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43142920) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати із оплати правничої допомоги у сумі 2500 грн (дві тисячі п`ятсот гривень).

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень та з урахуванням пункту 3 розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 [ АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ];

відповідач: Головне управління ДПС у Черкаській області [вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18002, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 43142920].

Повне судове рішення складено 17.07.2020.

Суддя Л.В. Трофімова