Рішення № 90451590, 17.07.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

17 липня 2020 р. справа № 520/7604/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків ,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просить суд:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області протиправними і скасувати Рішення Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 08.05.2020 про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо призначення пенсії в разі втрати годувальника, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яким відмовлено ОСОБА_1 в переведенні на інший вид пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 на інший вид пенсії по втраті годувальника та виплатити пенсію у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_2 з моменту звернення з заявою 03 грудня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що померлий чоловік позивачки, незалежно від того, де він народився, є однією і тією ж особою, позивачка є дійсно членом сім`ї померлого пенсіонера, належними документами підтверджено її право на отримання пенсії у разі втрати годувальника, відтак вона право на таку пенсію, незважаючи на розбіжності у написанні місця народження в свідоцтві про шлюб та свідоцтві про смерть померлого пенсіонера. Надмірний формалізм при прийнятті рішення про відмову в призначенні пенсії по втраті годувальника призвів до несприятливих наслідків для її прав, свобод та інтересів, а тому рішення від 18.05.2020 позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 15.07.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

Відповідач надав до суду відзив, яким просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що управління діяло відповідно до чинного законодавства, не порушуючи норм права, що діють в системі пенсійного забезпечення, вказав, що оскільки в тримісячний термін розбіжності у свідоцтві про укладення шлюбу та у свідоцтві про смерть ОСОБА_2 не були усунуті, тому 08.05.2020 року управлінням застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято рішення, де вказано, що призначити пенсію в разі втраати годувальника ОСОБА_1 не виявляється можливим.

Відповідно до приписів ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є дружиною померлого ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Жовтневим Рай РАГС 26 січня 1952 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловік позивачки, ОСОБА_3 , помер, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції

у Харківській області 20 листопада 2019 року.

13 грудня 2019 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про перехід на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

28.12.2019 відповідач листом вих. № 38049/03.2.20 повідомив позивача про наявність розбіжностей у документах, доданих до заяви, а саме в свідоцтві про шлюб та свідоцтві про смерть ОСОБА_2 не співпадають місце народження померлого.

Відповідно до висновку Московського районного у місті Харкові відділу державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 04.03.2020 відмовлено у внесенні змін до актового запису про шлюб № 53 від 26.01.1952 року, а саме: змінити місце народження померлого з «Харківська область. Сахновщинський район, селище Лукашевка» на «Полтавська область. Нехворощанський район, село Канави».

Рішенням відповідача від 08.05.2020 за результатами розгляду заяви позивача відмовлено в переведенні ОСОБА_1 на інший вид пенсії в разі втрати годувальника, оскільки серед документів, які були надані для призначення пенсії за померлого чоловіка ОСОБА_2 було виявлено розбіжності в свідоцтві про укладання шлюбу та у свідоцтві про смерть, а саме не співпадає місце народження.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

За змістом частини першої статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Згідно ч. 1 ст. 10 Закону № 1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначені умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону. Члени сім`ї, які вважаються непрацездатними і утриманцями, визначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону. Відтак позивач, як дружина померлого годувальника, досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що не заперечувалось учасниками справи, а отже має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

З огляду на положення статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" позивач у зв`язку з втратою годувальника має право на даний вид пенсії, оскільки є непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника, для якої його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, адже зі слів позивача розмір пенсії померлого годувальника був більшим розміру пенсії позивача.

Вказані обставини відповідачем не заперечувались.

При цьому судом встановлено, що єдиною підставою, що слугувала для прийняття оскаржуваного рішення, є розбіжності у відомостях про місце народження померлого чоловіка позивачки, вказані у свідоцтві про смерть та у свідоцтві про шлюб.

Суд зазначає, що відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Так, відповідачем зафіксовано наявність розбіжностей у відомостях про місце народження померлого чоловіка позивачки, вказані у свідоцтві про смерть та у свідоцтві про шлюб, про що поінформовано позивачку.

Однак відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не враховано, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист (правова позиція Верховного Суду, викладена у рішенні від 30 вересня 2019 року, справа №638/18467/15-а).

Відповідачем не наведено в ані в оскаржуваному рішенні, ні у відзиві на позовну заяву правове обґрунтування того, як розбіжності у відомостях про місце народження померлого чоловіка позивачки, вказані у свідоцтві про смерть та у свідоцтві про шлюб, впливають на наявність підстав для відмови позивачці реалізувати своє право на перехід на інший вид пенсії.

Керуючись принципом верховенства права, гарантованим ст.8 Конституції України та ст.6 КАС України, суд на підставі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону», Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» 9№ 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1) 6538/74 пункти 48-49); «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), № 8691/79, пункт 66); «Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), заява № 12963/87, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку про те, що відповідач надто формально підійшов до вирішення питання про призначення позивачці іншого виду пенсії, що мало наслідком порушення її права на соціальне забезпечення, а тому суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування такого рішення.

Позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача поглинається вимогою про скасування акту індивідуальної дії, винесеного у межах спірних правовідносин.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Так, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивачки є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 на інший вид пенсії по втраті годувальника та виплатити пенсію у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_2 з моменту звернення з заявою.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності вчинених ним дій та прийнятих рішень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 5-10, 19, 77, 139, 241-246, 250, 255, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків ,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати Рішення Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області від 08.05.2020 про розгляд заяви ОСОБА_1 щодо призначення пенсії в разі втрати годувальника, передбаченої Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яким відмовлено ОСОБА_1 в переведенні на інший вид пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перевести ОСОБА_1 на інший вид пенсії по втраті годувальника та виплатити пенсію у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_2 з моменту звернення з заявою 13 грудня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків ,61022, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 17 липня 2020 року.

Суддя О.Г. Котеньов