Рішення № 90451260, 17.07.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2154/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

24 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції в Полтавській області про:

- визнання протиправним та скасування рішення комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій, учасником війни №2/V/XVII/3 від 10 липня 2017 року, яким відмовлено позивачу в наданні статусу учасника бойових дій,

- зобов`язання ГУНП в Полтавській області повторно направити до комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій, учасником війни документи ОСОБА_1 для вирішення питання про надання позивачу статусу учасника бойових дій;

- зобов`язання комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасником бойових дій, учасником війни повторно розглянути звернення ОСОБА_1 .

Підставою позову визначено незгоду з рішенням суб`єкта владних повноважень щодо відмови позивачу в наданні статусу учасника бойових дій.

Ухвалою суду від 27 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з невідповідністю її вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження із призначенням судового засідання на 22.06.2020.

15.06.2020 Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області надано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на не порушення прав позивача, оскільки весь період свого відрядження ОСОБА_1 ніс службу на блок-посту, який розташований поблизу населеного пункту м. Ізюм Харківської області, та підпорядковувався начальникові Ізюмського міського відділу ГУМВС України в Харківській області, який безпосередньо здійснював розстановку нарядів та керував приданими силами у складі яких перебував ОСОБА_1 , про що свідчать записи у книзі нарядів та обліку бойових дій в Антитерористичній операції (АТО) особового складу зведеного загону УМВС України в Полтавській області (інв. №1438), яку затвердив начальник Ізюмського МВ ГУМВС України в Харківській області. При цьому будь-яких організаційно-розпорядчих документів, які б засвідчили факт перебування та безпосереднього залучення ОСОБА_1 до завдань антитерористичної операції в м. Слов`янськ Донецької області ГУНП в Полтавській області немає.

07.07.2020 Міністерством внутрішніх справ України надано до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що підставою для надання статусу учасника бойових дій є безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції, що підтверджується наказами антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції. Будь-які інші органи, в т.ч. територіальні органи МВС, не мають повноважень підтверджувати факт безпосередньої участі особи в антитерористичній операції в районах її проведення. Зазначено, що на час відрядження позивача Харківська область не була районом проведення антитерористичної операції. Виконання своїх обов`язків поза межами районів проведення АТО або в районах проведення АТО, але не пов`язаних із заходами з протидії терористичної діяльності, не є підставою вважати, що позивач персонально та безпосередньо залучався до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення. Вважає, що надані на розгляд комісії МВС з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни матеріали не містили достатніх та належних доказів про безпосередню участь позивача у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення, а тому у Комісії були відсутні законні підстави для надання йому статусу учасника бойових дій. З огляду на викладене, відповідач вважає рішення правомірним і таким, що не підлягає скасуванню.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду повідомлялися належним чином. Від позивача, представника позивача та представника ГУНП в Полтавській області надійшли заяви про розгляд справи в порядку письмового провадження, без їх участі.

Згідно з частиною 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вказані норми, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що під час проходження служби в органах внутрішніх справ України майора міліції Юрченка А.А. начальника СБЗПТЛ Полтавського МУ, наказом МВС України від 02.09.2014 № 1751 о/с дск з 03.07.2015 строком на 30 діб відряджено до ГУМВС України у Луганській області та зони проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях.

На підставі наказу УМВС України в Полтавській області від 07.10.2014 № 481 о/с дск майор міліції Юрченко ОСОБА_2 .А. начальник сектору БЗПТЛ Полтавського МУ, з 09.10.2014 строком на тридцять діб був відряджений до ГУМВС України в Харківській області та зони проведення антитерористичної операції з метою належного виконання завдань, визначених Законом України “Про боротьбу з тероризмом” та організації заходів щодо встановлення осіб, причетних до вчинення тяжких і особливо тяжких кримінальних правопорушень, у т.ч. проти державності, а також забезпечення діяльності фільтраційних пунктів і блокпостів на території Харківської області.

На виконання вказаного наказу, позивачу видано посвідчення про відрядження від 07.10.2014 № 361, згідно з яким термін відрядження становив 30 днів з 09.10.2014 до 07.11.2014, і яким ОСОБА_1 відряджено до Харківської області та зони АТО на територію Донецької та Луганської областей.

Наказом першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 14.11.2014 № 69 майора міліції Юрченка А.А. начальника сектору боротьби зі злочинами пов`язаними з торгівлею людьми Полтавського МУ УМВС України в Полтавській області, визнано таким, який у період із 09.10.2014 по 07.11.2014 перебував у складі сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередньо участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, забезпечення її проведення, з метою виконання службових завдань.

07.11.2014 Ізюмським міськвідділом ГУМВС України в Харківській області видано ОСОБА_1 довідку про його безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

14.04.2017 ГУ НП в Полтавській області видано ОСОБА_1 довідку про його безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

В подальшому, подані ОСОБА_3 документи, необхідні для надання статусу учасника бойових дій (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413), були опрацьовані в управлінні кадрового забезпечення та надіслані на розгляд уповноваженої комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни.

Комісією Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни розглянуто матеріали щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій та 10 липня 2017 року прийнято рішення №2/V/XVІІ/3 від 10 липня 2017 року про відмову у наданні статусу учасника бойових дій.

У вказаному рішенні зазначено наступні підстави для його прийняття:

1. Абзац 3 пункту 4 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413;

2. Пункти 2, 4 розділу ІІ Положення про комісію МВС з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.08.2016 № 868, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 20.09.2016 за № 1271/29401.

Не погоджуюсь із такою відмовою та вважаючи своє право на отримання статусу учасника бойових дій порушеним, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить із такого.

У відповідності до пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов`язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.

Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі (забезпечення проведення) в антитерористичній операції, а також райони антитерористичної операції визначає Кабінет Міністрів України.

Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначено Порядком надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. N 413

Абзацом 2 пункту 2 Порядку №413 встановлено, що статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов`язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

При цьому, пунктом 3 Порядку № 413 визначено, що райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення визначаються Антитерористичним центром при СБУ.

Згідно із пунктом 4 Порядку № 413 підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).

Пунктом 6 Порядку № 413 передбачено, що для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзацах другому та третьому пункту 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники установ, закладів у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.

За змістом пункту 5 Порядку № 413 рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається, зокрема: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, ДСНС, ДПтС.

Відповідно до пункту 2 розділу І Положення про комісію Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 26 серпня 2016 року N 868 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 вересня 2016 р. за N 1271/29401 /надалі - Положення N 868/, Комісія Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (далі - Комісія) утворюється в апараті МВС наказом МВС з метою реалізації заходів, пов`язаних із наданням статусу учасника бойових дій, учасника війни працівникам МВС.

Розділом ІІ Положення №868 визначено основні завдання та права Комісії, зокрема, з метою забезпечення виконання покладених на неї завдань Комісія має право: 1) вивчати довідки, документи та інші докази, надіслані керівниками структурних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України та керівниками територіальних органів, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України, іншими особами, визначеними чинним законодавством (далі - керівники підрозділів), чи подані особисто; 2) заслуховувати у разі потреби працівників МВС, свідків, представників органів державної влади, громадських організацій, рад ветеранів; 3) подавати на розгляд міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), документи зі спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання; 4) брати до уваги докази, пропозиції та рекомендації комісій, створених в центральних органах виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністерство внутрішніх справ України, під час вивчення матеріалів щодо надання статусу учасника війни працівникам МВС; 5) повертати документи керівникам підрозділів для подальшого доопрацювання; 6) приймати рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни; 7) приймати рішення про позбавлення статусу учасника бойових дій, учасника війни; 8) повторно розглядати за рішенням Міністра внутрішніх справ України (особи, яка виконує його обов`язки) питання про надання статусу учасника бойових дій, учасника війни особам, яким було відмовлено в наданні такого статусу раніше.

Отже, основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішення щодо надання працівникам МВС статусу учасника бойових дій, розгляд питань, пов`язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до пунктів 6 і 13 статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Комісія приймає рішення щодо надання статусу учасника бойових дій, учасника війни в місячний строк з дня надходження документів (уточненої інформації) (пункт 3 Розділу ІІ Положення №868).

Також, пунктом 4 Положення №868 передбачено, що Комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни у разі:

відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази і є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни;

надання недостовірних даних про осіб, зазначених у пункті 1 розділу І цього Положення;

виявлення факту підроблення документів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни;

наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.

При цьому, Розділом ІІІ Положення №868 врегульовано особливості надання працівникам МВС статусу учасника бойових дій, учасника війни за участь в антитерористичній операції, а саме, Комісія приймає рішення щодо надання статусу учасника бойових дій на підставі документів про: 1) безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення; 2) направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції; 3) перебування у районах проведення антитерористичної операції з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.

Підтвердними документами для прийняття рішення про надання статусу учасника бойових дій є витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення.

Комісія приймає рішення щодо надання статусу учасника війни на підставі документів про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України), а також документів про направлення (прибуття) у відрядження для безпосередньої участі в антитерористичній операції в районах її проведення (витяги з наказів, розпоряджень, посвідчень про відрядження, книг нарядів, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень).

З аналізу наведених норм слідує, що діючим законодавством України визначено чіткий та послідовний порядок вирішення Комісією Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни питання щодо надання особі статусу учасника бойових дій або статусу учасника війни, у зв`язку з його участю у проведенні антитерористичної операції.

Матеріалами справи підтверджено, що рішення №2/V/XVІІ/3 від 10 липня 2017 року прийнято Комісією МВС за результатами розгляду, зокрема, наступних документів: наказу УМВС України в Полтавській області від 07.10.2014 №481 о/с, витягу з наказу Першого заступника керівника АТЦ при СБУ (по стройовій частині) від 14.11.2014 №69, посвідчення про відрядження №361.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 під час проходження служби в УМВС України в Полтавській області на підставі наказу УМВС України в Полтавській області від 07.10.2014 № 481 о/с дск, посвідчення про відрядження № 361, з 09.10.2014 по 07.11.2014 (30 діб) відряджався до ГУМВС України в Харківській області та зони проведення антитерористичної операції.

Згідно посвідчення про відрядження № 361 позивач прибув до м. Ізюм 09.10.2014, а з 06.11.2014 вибув з м. Ізюм, та з 09.10.2014 по 06.11.2014 перебував на території міста Слов`янськ Донецької області.

Вказані обставини підтверджуються також книгою нарядів та обліку бойових дій в Антитерористичній операції (АТО) особового складу зведеного загону УМВС України в Полтавській області, копію якої долучено до матеріалів справи, із якої вбачається перебування позивача у нарядах на блокпостах у місті Слов`янськ Донецької області.

Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 № 33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення" визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року; Харківська область - з 07 квітня 2014 року до 14 вересня 2014 року.

Таким чином позивач 29 днів перебував у службовому відрядженні безпосередньо в районах антитерористичної операції.

Суд зазначає, що чинне на момент виникнення спірних правовідносин законодавство України не містило обов`язкових вимог щодо тривалості періоду перебування особи в зоні АТО, необхідної для надання такій особі статусу учасника бойових дій.

Наказом першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 14.11.2014 № 69 майора міліції Юрченка ОСОБА_2 .А. визнано таким, який у період із 09.10.2014 по 07.11.2014 перебував у складі сил та засобів, що залучаються та беруть безпосередньо участь в Антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з метою виконання службових завдань.

Довідкою Головного управління Національної поліції в Полтавській області про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 14.04.2017 №1533/115/01/12-2017 підтверджено безпосередню участь ОСОБА_1 в антитерористичній операції відповідно до пункту 6 Порядку № 413.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що позивач перебував в зоні проведення АТО та брав безпосередньо участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей у період її проведення і подані на розгляд Комісії МВС документи містили достатні докази про безпосередню участь позивача у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення.

Суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність підстав для надання позивачу статусу учасника бойових дій з посиланням на те, що на час відрядження позивача Харківська область не була районом проведення антитерористичної операції, оскільки на розгляд Комісії надавалися документи про направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, які за приписами пункту 4 Порядку № 413 є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій, а саме: витяг з наказу Управління Міністерства внутрішніх справ у Полтавській області від 07.10.2014 № 481 о/с дск "Про відрядження працівників УМВС України в Полтавській області для участі в проведенні антитерористичної операції", довідка Головного управління Національної поліції в Полтавській області про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 14.04.2017 № 1533/115/01/12-2017; посвідчення про відрядження № 361, видане ОСОБА_1 ; витяг з наказу Першого заступника керівника Антитерористичного Центру при Службі безпеки України (по стройовій частині) від 14.11.2014 № 69.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Всупереч вимог даної статті, відповідач не довів та не обґрунтував суду правомірність прийнятого відносно позивача оскаржуваного рішення.

Інших порушень законодавства, які б могли перешкодити у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій в оскаржуваній відмові, окрім тих, яким судом надана правова оцінка вище відповідачем не наведено.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність у спірних відносинах порушеного права позивача у сфері публічно-правових відносин.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмова відповідача у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, викладена у рішенні №2/V/XVІІ/3 від 10 липня 2017 року, не ґрунтується на вимогах законодавства, а також повно та всебічно встановлених обставинах, які мали значення для прийняття такого рішення.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, суд прийшов до висновку, що рішення Комісії МВС №2/V/XVІІ/3 від 10 липня 2017 року є протиправним.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Суд зазначає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст. 77 КАС України, не довів законність та обґрунтованість рішення, що є предметом оскарження позивачем.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст.77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Таким чином, належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування, не довів правомірності власних дій.

Згідно ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Розкриваючи критерій ефективності способу захисту порушеного права платника, Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аскоп-Україна" до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів зазначив, що "спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення".

З метою захисту та недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення №2/V/XVІІ/3 від 10 липня 2017 року про відмову в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 , зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути документи щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 частково.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, суд, з огляду на часткове задоволення позовних вимог та відсутність доказів про понесені відповідачем судові витрати, вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань МВС України належні судові витрати у розмірі 420,40 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (вул. Академіка Богомольця, 10, м.Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00032684), Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, 83, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 40108630) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни від 10 липня 2017 року №2/V/XVII/3 про відмову в наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 .

Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути документи щодо надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Ю. Алєксєєва