Рішення № 90451166, 17.07.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4133/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, за наявними матеріалами, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області про:

визнання протиправним та скасування рішення Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області №1233-57/VІІ від 16 квітня 2020 року, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га;

зобов`язання Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області повторно розглянути на черговій сесії заяву від 03 березня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Адміністративний позов мотивовано наступним.

Земельний кодекс України встановлює порядок набуття права власності у межах норм безоплатної приватизації на конкретну земельну ділянку – шляхом подання клопотання із обов`язковим зазначенням місця розташування земельної ділянки, яке є основним критерієм для вирішення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою або відмови в цьому.

На думку ОСОБА_1 ним було дотримано усі вимоги, передбачені частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, щодо порядку звернення з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, змісту такого клопотання, а також необхідних документів та матеріалів, які повинні бути додані до нього.

Проте, на думку позивача, Біляївська міська рада Біляївського району Одеської області своєю протиправною діяльністю незаконно та безпідставно позбавила його права на отримання земельної ділянки у нормах безоплатної приватизації, відмовивши із прийняттям рішення з підстав, які не відповідають вимогам ч.7 статті 118 Земельного кодексу України.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 травня 2020 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі, без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

30 червня 2020 року, через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду від Біляївської міської ради надійшов відзив (вх.№25037/20 від 30.06.2020р. на позовну заяву (а.с.26-33).

Відзив обґрунтований наступним.

Територіальна громада міста, в особі Біляївської міської ради, повинна володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном у публічних інтересах, тобто в інтересах всіх її членів - жителів міста.

Розпорядження землями територіальної громади полягають у обов`язку забезпечити максимально ефективне використання земельних ділянок комунальної власності шляхом їх передачі у власність чи оренду фізичним або юридичним особам.

Діючи в інтересах всіх жителів міста, депутати Біляївської міської ради дійшли висновку, що орендна плата за користування земельними ділянками комунальної форми власності є одним найважливіших джерел наповнення міського бюджету, що дає можливість громаді створювати сприятливий і комфортний життєвий простір шляхом будівництва, реконструкції та ремонту об`єктів соціальної, транспортної та іншої інфраструктури у зв`язку з чим не надавати у власність земельні ділянки в межах населених пунктів для ведення особистого селянського господарства, крім земельних ділянок в межах старої житлової забудови.

ОСОБА_1 звернувся до Біляївського міського голови з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської ОТГ та надав графічні матеріали на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, однак місце розміщення земельної ділянки не відповідає генеральному плану міста Біляївка. З генерального плану вбачається, що на місці вищевказаної земельної ділянки міститься позначка 79. В експлікації до генерального плану під позначкою 79 передбачено «тракторна бригада».

Крім того, як вбачається графічних матеріалів доданих до заяви, на зазначеній території знаходиться будівля яка належить ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Враховуючі вищевикладене Біляївська міська рада діючи від імені та в інтересах жителів м.Біляївка дотримуючись принципів доцільності, економності та ефективності прийняла рішення «Про відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою» №1233-57/VII від 16.04.2020 року, відповідно до п.1 якого відмовила ОСОБА_1 у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства у зв`язку не відповідністю розташування майбутньої земельної ділянки генеральному плану м. Біляївка.

Станом на 17 липня 2020 року, інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

03 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Біляївського міського голови з заявою про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Біляївської ОТГ. До заяви ОСОБА_1 , було додано: акт прийому-передачі межових знаків на зберігання, експлікація земельних угідь, копія паспорту та ідентифікаційного коду (а.с.7-10).

Листом Біляївської міської ради №В-22 від 19 березня 2020 року, ОСОБА_1 повідомлено, що у зв`язку з тим, що у наданих документах відсутні графічні матеріали, на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки, Біляївська міська рада не може розглянути заяву (а.с.11).

03 квітня 2020 року, на виконання листа Біляївської міської №В-22 від 19 березня 2020 року, ОСОБА_1 було додано до заяви від 03 березня 2020 року, графічні матеріали на яких зображено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с.12-16).

Рішенням Біляївської міської ради №1233-57/VII від 16 квітня 2020 року, ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з таких підстав:

керуючись пунктом 34 частини 1 статті 26 «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, розглянувши заяви громадян та враховуючи висновки постійної комісії з питань екології, земельних відносин, раціонального використання земельних і природних ресурсів, орендна плата за користування земельними ділянками комунальної та державної форми власності є одним з найважливіших джерел наповнення міського бюджету, що дає змогу громаді створювати сприятливий і комфортний життєвий простір шляхом будівництва, реконструкції та ремонту об`єктів соціальної, транспортної та іншої інфраструктури, у зв`язку з чим не надавати у власність земельні ділянки в межах населених пунктів для ведення особистого селянського господарства (крім земельних ділянок в межах старої житлової забудови) (а.с.16-17).

Вважаючи відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства протиправною, а своє право на безоплатну приватизацію земель – порушеним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року (далі – Земельний кодекс України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Пунктом «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У силу пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Виходячи з аналізу зазначених норм, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, проте суд звертає увагу, що якщо земельна ділянка перебуває у користуванні інших осіб – додається погодження землекористувача.

Згідно статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР від 21 травня 1997 року (далі - Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні») виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з вимогами частини другої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надається відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування. При цьому, чинним законодавством передбачено, що рішення про надання дозволу або відмову у наданні такого дозволу орган місцевого самоврядування приймає виключно на пленарних засіданнях відповідної ради.

Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Суд звертає увагу, що Земельним кодексом визначена саме вмотивована відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, суд зазначає, що у статті 118 Земельного кодексу України міститься загальне посилання на те, що місце розташування земельної ділянки повинно відповідати вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган у контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:

- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);

- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України);

- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» №3038-VI від 17.02.2011 року).

Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об`єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.

Наведений у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним. Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, Біляївська міська рада відмовила Вовченко Станіславу ОСОБА_3 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Біляївської ОТГ загальною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: орендна плата за користування земельними ділянками комунальної та державної форми власності є одним з найважливіших джерел наповнення міського бюджету, що дає змогу громаді створювати сприятливий і комфортний життєвий простір шляхом будівництва, реконструкції та ремонту об`єктів соціальної, транспортної та іншої інфраструктури, у зв`язку з чим не надавати у власність земельні ділянки в межах населених пунктів для ведення особистого селянського господарства (крім земельних ділянок в межах старої житлової забудови).

Суд зазначає, що така позиція Біляївської міської ради суперечить положенням Земельного кодексу України, які не містять зазначеної підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність рішення Біляївської міської ради №1233-57/VII від 16 квітня 2020 року, оскільки підстави для його прийняття суперечать ст. 118 Земельного кодексу України.

Крім того, зважаючи на те, що у спірних правовідносинах відповідач не навів належних обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою та не надав достатньо доказів, суд зазначає, що з метою захисту порушених прав позивача, ефективним та належним є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 , про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Під час судового розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору і доказів на підтвердження цих обставин.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що підстава для відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки суперечить статті 118 Земельного кодексу України, а відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається, зважаючи, що належним захистом прав позивача у даному випадку буде саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , від 03 березня 2020 року, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх повного задоволення.

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

З огляду на не наведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів у підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 року по справі №235/7638/16-а.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що під час подання позовної заяви ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 840,80 гривень, згідно квитанції №0.0.1706016873.1 від 15.05.2020 року, який підлягає відшкодуванню.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області (67602, Одеська область, м. Біляївка, проспект Незалежності 9, код ЄДРПОУ 33579244) про визнання протиправним та скасування рішення Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області №1233-57/VІІ від 16 квітня 2020 року, про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га; зобов`язання Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області повторно розглянути на черговій сесії заяву від 03 березня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства – задовольнити.

Рішення Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області №1233-57/VІІ від 16 квітня 2020 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га – визнати протиправним та скасувати.

Зобов`язати Біляївську міську раду Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 33579244) повторно розглянути на черговій сесії заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 03 березня 2020 року, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

У встановленні судового контролю за виконанням рішення суду – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біляївської міської ради Біляївського району Одеської області (код ЄДРПОУ 33579244) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 840,80 (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок) гривень.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Суддя Балан Я.В.

.