Рішення № 90451032, 16.07.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2020 р. Справа № 400/1139/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Військової частини А2802, пр-т Героїв України, 60, м. Миколаїв, 54025 третя особа:Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (військова частина А0456), пр-к Штабний 1, м. Одеса, Одеська область, 65012 про:зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А2802 (далі – відповідач), в якому просить суд:

- зобов`язати Військову частину А2802 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 28.02.2019 року по 07.02.2020 року у розмірі 151203,78 грн.;

- зобов`язати Військову частину А2802 виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заподіяну моральну шкоду у розмірі 100000,00 грн.

Ухвалою від 16.03.2020 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що його було незаконно звільнено з військової служби, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутись до суду з позовними вимогами щодо поновлення його на посаді. Після поновлення на службі за рішенням суду відповідачем не здійснено позивачу виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим позивач знов звернувся за судовим захистом.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні вимог позивача просив відмовити. В своєму відзиві відповідач зазначив, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності та господарювання, а перебувають на військовій службі. Отже, норми КЗпП на дані правовідносини не розповсюджуються.

Порядок виплати грошового забезпечення та грошової компенсації військовослужбовцям урегульовано спеціальним законодавством, яким встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпечення. Наказ про поновлення позивача на військовій службі до Військової частини А2802 не надходив. Отже, відповідач не має правових підстав для здійснення виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Третя особа письмових пояснень не надала.

Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за наявними у справі документами.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач проходив військову службу у Військовій частині А2802 за посадою «начальник продовольчої служби тилу».

Наказом Міністра оборони України від 19.12.2018 року № 194 КП позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

Наказом Командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 11.01.2019 року позивача було звільнено з військової служби за пп. «д» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Наказом командира Військової частини А2802 (по стройовій частині) від 27.02.2019 року № 50 позивача з 27.02.2019 року виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення.

Не погоджуючись зі своїм звільненням, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 року по справі № 400/466/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 28.11.2019 року рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.05.2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Міністра оборони України № 194 КП від 19.12.2018 року в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

На виконання рішення суду позивача 07.02.2020 року призначено на посаду начальника продовольчої служби тилу Військової частини А2062.

При цьому, середній заробіток за період з 28.02.2019 року по 07.02.2020 року (час вимушеного прогулу) позивачу виплачено не було, у зв`язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Згідно з ч. 5 ст. 17 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII

у разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

Аналогічні норми містяться у п. п. 231 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.02.2008 року № 1153/2008 (далі – Положення № 1153/2008).

Пункт 9 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, встановлює, що грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні. До розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду. Одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.

В своєму відзиві відповідач посилається на зазначену норму та звертає увагу на те, що позивач на момент розгляду справи перебуває на грошовому обліку Військової частини А2062, а отже відповідач в даній справі визначений невірно, та відповідні грошові розрахунки з позивачем повинна проводили Військова частина А2062.

Суд не приймає доводи відповідача виходячи з того, що вимушений прогул – це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Весь період вимушеного прогулу (з 28.02.2019 року по 07.02.2020 року) позивач фактично перебував на службі у Військовій частини А2802, та лише з 07.02.2020 року, відповідно до наказу командира Військової частини А2062 (по стройовій частині) від 07.02.2020 року № 27, зарахований до списків особового складу вказаної частини та на всі види забезпечення.

Враховуючи викладене, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу позивачу повинна виплачувати саме Військова частина А2802.

Згідно з п. 1.11 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260, військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді), за рішенням повноважного органу, який прийняв рішення про таке поновлення, виплачується грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, що вони недоотримали внаслідок незаконного звільнення (переміщення).

Згідно з пп. «з» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі – Порядок № 100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу.

Поняття «грошове забезпечення» і «заробітна плата», які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовцю за час вимушеного прогулу охоплюється застосованим у ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на

число календарних днів за цей період (п. 8 Порядку № 100).

Період вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 28.02.2020 року по 07.02.2020 року у сукупності складає 234 робочі дні (лютий 2019 року – 1 день, березень 2019 року – 20 днів, квітень 2019 року – 20 днів; травень 2019 року – 21 день, червень 2019 року – 18 днів, липень 2019 року – 23 дні, серпень 2019 року – 23 дні, вересень 2019 року – 21 день, жовтень 2019 року – 22 дні, листопад 2019 року – 21 день, грудень 2019 року – 21 день, січень 2020 року – 21 день та 4 дні лютого 2020 року).

Згідно наявної у матеріалах справи довідки Військової частини А2802 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням ОСОБА_1 № 740/8 від 28.02.2020 року, доходи позивача за два останні місяці роботи (січень 2019 року та лютий 2019 року) дорівнюють 25847,15 грн. (9861,67 грн. за січень 2019 року + 15985,48 грн. за лютий 2019 року).

Кількість робочих днів за вказаний період дорівнює 40 (січень 2019 року – 21 день, лютий 2019 року – 19 днів). Виходячи з цих даних, середньоденний заробіток позивача становить 646,17 грн. (25847,15 грн./40 днів).

Загальна сума грошового забезпечення за час вимушеного прогулу складає 151203,78 грн. (234 днів х 646,17 грн.).

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України судові рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць – виконуються негайно.

Отже, рішення в частині суми 19385,10 грн. (646,17 грн. х 30 днів).

Залишок суми до стягнення – 131818,68 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, з урахуванням встановлення конкретної суми грошового забезпечення, яке позивачу не було сплачено, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги в даній частині шляхом безпосереднього стягнення з відповідача відповідних сум грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, а не зобов`язання нарахувати та виплатити їх.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає, що відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в спорах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 5 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ встановлено, що суд повинен з`ясувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивач, стверджуючи, що йому було завдано моральну шкоду, не довів суду факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з діями відповідача, не обґрунтовав заявлену до стягнення суму моральної шкоди.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн. не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини А2802 (пр-т Героїв України, 60, м. Миколаїв, 54030, код ЄДРПОУ 26613823), за участю третьої особи - Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України (військова частина А0456) (пр-к Штабний 1, м. Одеса, Одеська область, 65012, код ЄДРПОУ 26613823) – задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А2802 (пр-т Героїв України, 60, м. Миколаїв, 54030, код ЄДРПОУ 26613823) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 28.02.2019 року по 07.02.2020 року у розмірі 131818,68 грн. (сто тридцять одна тисяча вісімсот вісімнадцять гривень 68 коп.).

3. Стягнути з Військової частини А2802 (пр-т Героїв України, 60, м. Миколаїв, 54030, код ЄДРПОУ 26613823) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ), грошове забезпечення за один місяць у розмірі 19385,10 грн. (дев`ятнадцять тисяч триста вісімдесят п`ять гривень 10 коп.).

4. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

5. Рішення в частині стягнення з Військової частини А2802 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошового забезпечення за один місяць у розмірі 19385,10 грн. підлягає негайному виконанню.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 16.07.2020 року.

Суддя О.В. Малих