Рішення № 90450255, 17.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року Справа № 160/4631/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови, оформленої листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

22.04.2020р. (згідно відмітки Укрпошта Експрес) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та просить:

- визнати протиправною відмову відповідача, оформлену листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. "Про розгляд заяви", у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.);

- зобов`язати відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 05.09.2019р., у якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 гектари для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182700:03:000:0168, проте, листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. «Про розгляд заяви» Головне управління Держгеокадастру у Харківській області було відмовлено, зокрема, позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства посилаючись на те, що за інформацією відповідача земельна ділянка, яка зазначена на доданих до клопотанні графічних матеріалах, перебуває у постійному користуванні третіх осіб згідно з державними актами на право постійного користування землею. Позивач вважає таку відмову відповідача незаконною, безпідставною та такою, що порушує права позивача, оскільки вона не містить жодної з підстав для відмови у наданні дозволу, вичерпний перелік яких передбачено ч.7 ст.118 Земельного кодексу України; до клопотання позивачем додано повний пакет документів, передбачений ч.6 ст.118 Земельного кодексу України; на момент направлення клопотання позивачем у Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323182700:03:000:0168 відсутня будь-яка інформація щодо реєстрації за третіми особами права власності чи права користування. Також і позивач зазначає, що зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є перебиранням функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій та вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на численні постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 25.05.2020р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується змістом відповідної ухвали суду (а.с.65).

22.06.2020р. засобами поштового зв`язку, на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі посилаючись на те, що Головне управління відмовило позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, оскільки земельна ділянка зазначена на доданих до клопотання позивача графічних матеріалах знаходиться на інвентаризованій земельній ділянці з кадастровим номером 6323182700:03:000:0168 (яка поділена на 24 земельні ділянки), частина якої перебуває у постійному користуванні фізичних осіб – мешканців с. Медведівка Кегичівського району відповідно до державних актів на право постійного користування землею та відомості щодо припинення права постійного користування або визнання наведених державних актів недійсними у відділі відсутні. За викладеного, відповідач вважає, що посилання позивача на порушення вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, а також на відсутність підстав у відповідача для відмови у наданні дозволу позивачеві є необґрунтованими та безпідставними. Окрім того, відповідач зазначає, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в порядку безоплатної приватизації відповідно до вимог ст.ст. 15-1, 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України віднесено до його дискреційних повноважень (а.с.69-71).

Також і 22.06.2020р. засобами поштового зв`язку на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про залучення третіх осіб, у якому відповідач просив залучити до участі у цій справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 посилаючись на те, що земельна ділянка, за рахунок якої позивач бажає отримати у власність земельну ділянку, перебуває у постійному користуванні таких фізичних осіб на підставі державних актів на право постійного користування землею, а тому рішення суду у даній справі може безпосередньо вплинути на їхні права згідно до вимог ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.83-84).

Розглянувши наведене клопотання відповідача про залучення третіх осіб та надані на його підтвердження докази, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для його задоволення, оскільки, як встановлено судом зі змісту позовної заяви позивача, звернення позивача до суду обґрунтовується процедурними порушеннями з боку відповідача при розгляді його клопотання від 05.09.2019р., а отже, вирішення даного спору щодо процедурних порушень відповідача, які є предметом цього спору та стосуються лише прав й обов`язків позивача, ніяким чином не можуть вплинути на права та обов`язки наведених фізичних осіб, а тому у суду відсутні підстави для їх залучення до участі у цій справі в порядку ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 17.07.2020р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 , через свого представника за довіреністю, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 05.09.2019р., у якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 гектари для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323182700:03:000:0168, до якого надав, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, що підтверджується його копією (а.с.4).

Листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. «Про розгляд заяви» Головне управління Держгеокадастру у Харківській області було відмовлено, зокрема, позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства посилаючись на те, що за інформацією відповідача земельна ділянка, яка зазначена на доданих до клопотанні графічних матеріалах, перебуває у постійному користуванні третіх осіб згідно з державними актами на право постійного користування землею, що підтверджується копією відповідного листа (а.с.12).

Відмова відповідача, оформлена листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. "Про розгляд заяви", у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства є предметом розгляду даної справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За приписами ч.1 ст.118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної або комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, Земельним кодексом України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, зі змісту статті 118 Земельного кодексу України випливає обов`язок суб`єкта владних повноважень розглянути клопотання у місячний строк і прийняти одне з відповідних рішень, або дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні.

З огляду на положення статті 123 Земельного кодексу України вбачається, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом.

Щодо форми рішення уповноваженого органу слід зазначити, що правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення №333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521.

Пунктом 8 Положення №333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Згідно з п.84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року №600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому, пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що клопотання громадян про одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства подаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної або комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, при цьому, приписами чинного законодавства встановлено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ, а листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у його постанові від 13.12.2019р. у справі №822/1383/17, яка підлягає обов`язковому врахуванню судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, як встановлено судом із наявних матеріалів справи, Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відмовило позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. «Про розгляд заяви» (а.с.12), а, відповідно, розпорядчий індивідуальний правовий акт у формі наказу відповідачем не приймався, в порушення вимог вищенаведених норм матеріального права, таких доказів відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у його постанові від 13.12.2019р. у справі №822/1383/17, яка підлягає обов`язковому врахуванню судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність відмови відповідача, оформленої листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. "Про розгляд заяви", у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.) з урахуванням вищенаведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Верховного Суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність відмови відповідача, оформленої листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. "Про розгляд заяви", у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), суд приходить до висновку, що, не прийнявши належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його наданні у формі наказу, відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено порушення відповідачем такою відмовою прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною відмову відповідача, оформлену листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. "Про розгляд заяви", у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

При цьому, у даному випадку, з метою повного захисту порушеного права позивача слід вийти за межі позовних вимог та не лише визнати протиправною оспорювану відмову, оформлену листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р., а ще й скасувати її, оскільки саме скасування акту індивідуальної дії є належним способом захисту порушеного права позивача з урахуванням вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Медведівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів, оскільки у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправною та скасування відмови відповідача, оформленої листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. "Про розгляд заяви", у наданні позивачеві дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.) є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 05.09.2019р. та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні та вимог Земельного кодексу України.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи та з урахуванням того, що позивач не сплачував судовий збір, так як звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 194, 205, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправною відмови, оформленої листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, оформлену листом №Г-12278/0-6129/0/95-19 від 02.10.2019р. "Про розгляд заяви", у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.).

Зобов`язати Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, 8-9 поверх; код ЄДРПОУ 39792822) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 05.09.2019р. та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні та вимог Земельного кодексу України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

На період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк подання апеляційної скарги на рішення суду продовжується на строк дії такого карантину згідно до п.3 розділу VІ Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва