Рішення № 90450249, 17.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2020 року Справа № 160/2270/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2019 року № Ф-2745-51У.

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що на підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури № 5 від 14.05.2012 року має право на зайняття адвокатською діяльністю. З 2012 року позивач перебуває на обліку платників єдиного внеску, як само зайнята особа, однак жодного доходу від провадження адвокатської діяльності не отримував. Крім цього, починаючи з серпня 2012 року працює на посаді юрисконсульта ТОВ «Дека Сервіс», яке сплачує за нього єдиний соціальний внесок, як за найманого працівника. Подвійна сплата єдиного соціального внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах, яка має статус само зайнятої особи, але не здійснює діяльність не передбачена чинним законодавством, що свідчить про протиправність оскаржуваної вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2020 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2020 року призначено справу до розгляду у судовому засіданні у порядку загального позовного провадження.

Відповідачем у строки встановлені в ухвалі про відкриття провадження, а також в ухвалі про призначення розгляду справи у порядку загального позовного провадження, відзив на позов не надано.

Позивач у судове засідання позивач не з`явився, надав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання позивач не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до вимог статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, що перешкоди для розгляду справи, передбаченні статтею 205 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовм суд зазначає наступне.

Так, позивач оскаржує вимогу про сплату боргу від 07.02.2019 року, однак з позовною заявою до Дніпропетровського окружного адміністративного суду він звернувся лише 25.02.2020 року, що свідчить про пропуск 10-денного строку звернення до суду.

10.03.2020 року позивачем було подано заяву про поновлення строку звернення до суду з огляду на те, що про оскаржувану постанову він дізнався лише 23.02.2020 року при ознайомлені з матеріалами виконавчого провадження. Копія оскаржуваної вимоги не отримував взагалі.

Враховуючи докази надані на підтвердження зазначеного та вимоги статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, яка перебіг строків пов`язує саме з моментом коли особа дізналась про порушення своїх прав, свобод і інтересів, строк позивача на звернення до суду з даним позовом обліковується з 23.02.2020 року та не є пропущеним.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 15.05.2012 року ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2507 та став на податковий облік як самозайнята особа.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача серії АВ НОМЕР_1 372074, згідно наказу №164-к від 01.08.2012 року, ОСОБА_1 01.08.2012 року був прийнятий на посаду юристконсульта в ТОВ «Дека Сервіс» де працює по даний час.

07.02.2019 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-2745-51У, якою позивачу визначено до сплати недоїмку по єдиному соціальному внеску у сумі 18273,45 грн.

Правомірність вимоги від 07.02.2019 року № Ф-2745-51У є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону/

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям, за якими є застрахована особа – це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

В даному випадку, судом встановлено, що з 01.08.2012 року ОСОБА_1 звітність та будь-які інші документи, які б могли свідчить про ведення підприємницької діяльності до податкового органу не подавав.

У період з 01.08.2012 року по даний час ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з ТОВ «Дека Сервіс», що підтверджується даними трудової книжки позивача АВ №372074.

Згідно наявних у матеріалах справи Індивідуальних відомостей про застраховану особу – ОСОБА_1 (форма ОК-5), у період з 01.08.2012 року по 31.05.2020 року роботодавець позивача щомісячно сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за найманого працівника у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць.

Такими чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави для формування вимоги від 07.02.2019 року № Ф-2745-51У, якою він фактично повторно визначив позивачу зобов`язання і нарахував недоїмку із сплати єдиного внеску на суму 18273,45 грн. за період за який роботодавцем, за позивача сплачувався єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

В силу вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17 А, м. Дніпро, 49000, код ЄДРПОУ 43145015), третя особа - Шевченківський відділ державної виконавчої служби міста Дніпра головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (вул. Старокозацька, 56, м. Дніпро, 49101, код ЄДРПОУ 34984509) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 07.02.2019 року № Ф-2745-51У.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 17 липня 2020 року.

Суддя С.І. Озерянська