Рішення № 90448800, 09.07.2020, Радомишльський районний суд Житомирської області

Справа № 289/2419/18

Номер провадження 2/289/35/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2020 м. Радомишль

Радомишльський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого – судді Сіренко Н.С.,

за участю: секретаря судового засідання – Галькевич Ю.В.,

позивача за первісним позовом і відповідача за позовом третьої особи – ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

третьої особи з самостійними вимогами директора СТОВ «Нива» Осики М.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської об`єднаної ради, третя особа з самостійними вимогами Сільськогосподарське Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива» про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» Осики М.П. до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Радомишльська міська об`єднана територіальна громада про визнання ордеру таким, що втратив чинність, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстраційного обліку, -

ВСТАНОВИВ:

17.12.2018 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що вона разом із сім`єю вселилася в зазначену квартиру в 1983 році на підставі ордеру № 222 згідно рішення виконавчого комітету Радомишльської ради народних депутатів від 13.09.1983 № 166. Будинок АДРЕСА_2 , в якому знаходиться квартира АДРЕСА_3 , перебуває на балансі сільськогосподарського підприємства «Нива», а позивач як колишній працівник цього підприємства отримала право в ньому проживати. Протоколом № 3 загальних зборів засновників СТОВ «Нива» м. Радомишль від 15.04.2003 було вирішено продати позивачу квартиру АДРЕСА_1 за 20000 грн., однак, до теперішнього часу керівництво СТОВ «Нива» не надає правовстановлюючі документи на квартиру. На даний час позивач більше 35 років проживає в даній квартирі і користується нею, проте, в позасудовому порядку захистити своє право на квартиру не має можливості через відсутність правовстановлюючих документів на квартиру, тому вона вимушена звернутися до суду з зазначеним позовом.

Ухвалою від 01.07.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання (а.с.23).

31.07.2019 від третьої особи директора СТОВ «Нива» ОСОБА_4 через канцелярію суду надійшов відзив, в якому зазначає, що спірну квартиру АДРЕСА_1 було виділено ОСОБА_3 , який впродовж багатьох років у зазначеній квартирі не проживає, з дружиною ОСОБА_1 розлучився, остання не сплачує податок за користування цією квартирою, відмовляється укласти договір оренди квартири, тобто вона не є добросовісним набувачем спірної квартири, тому просить відмовити в задоволенні її позовних вимог за безпідставністю (а.с.33-35).

31.07.2019 від третьої особи директора СТОВ «Нива» Осики М. ОСОБА_5 через канцелярію суду подано позовну заяву, в якій просить суд визнати ордер № 222 від 29.09.1983, виданий ОСОБА_3 таким, що втратив чинність, визнати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 втратившими право користування жилим приміщенням – квартирою АДРЕСА_1 та зобов`язати Радомишльську міську територіальну громаду Житомирської області зняти ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з реєстраційного обліку у вказаному житловому приміщенні, стягнути з відповідачів судовий збір. Посилається в обґрунтування позову на те, що згідно контрольного талону ордера № 222 від 29.09.1983, виданого на підставі рішення виконавчого комітету від 13.09.1983 № 166, надано зазначену спірну квартиру в користування в період працевлаштування в СТОВ «Нива» ОСОБА_3 , який разом із ОСОБА_1 вселився та проживали як подружжя, перебуваючи в той час в трудових відносинах з позивачем. Однак, в подальшому шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано. Під час проведення інвентаризації житлового фонду СТОВ «Нива» було виявлено, що впродовж багатьох років ОСОБА_3 в спірній квартирі АДРЕСА_1 не проживає, квартплату та комунальні послуги не сплачує, як і не сплачує його колишня дружина ОСОБА_1 . Посилаючись на вказані обставини та те, що ОСОБА_3 разом із родиною без поважних причин не проживає в спірній квартирі більше 6 місяців, із заявою про збереження за ним вказаної квартири не звертався, вважаючи, що ОСОБА_1 не являється добросовісним набувачем цієї квартири, а її бувший чоловік ОСОБА_3 втратив право на цю квартиру, директор СТОВ «Нива» і звернувся до суду із зазначеним позовом (а.с.72-74).

Ухвалою суду від 30.08.2019 позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» Осики М.П ОСОБА_6 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Радомишльська міська об`єднана територіальна громада про визнання ордеру таким, що втратив чинність, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстраційного обліку, яка зареєстрована за № 289/1263/19 об`єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до Радомишльської міської об`єднаної ради, третя особа з самостійними вимогами Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Нива» про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, який зареєстрований за № 289/2419/18, присвоївши їм спільний номер № 289/2419/18.

11.10.2019 від позивача за первісним позовом ОСОБА_1 надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій вона заперечує проти задоволення заявлених директором СТОВ «Нива» позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні за безпідставністю, посилаючись на те, що згідно рішення виконавчого комітету від 13.09.1983 № 166 та виданого ордеру вона як член сім`ї ОСОБА_3 вселилася в квартиру АДРЕСА_1 , у виданому ордері зазначене її прізвище, тобто вона на законних підставах вселилася у вказану квартиру. На час укладення договору про здачу-найом цієї квартири між колгоспом ім. Леніна (нині СТОВ «Нива»), вона також працювала в цьому колгоспі. Після розірвання шлюбу з ОСОБА_3 останній залишив квартиру, створив іншу сім`ю і не проживає в квартирі з 1991 року, разом з тим, станом на сьогодні, договір про здачу-найом житла залишається діючим, не розірваним, не визнаний в судовому порядку недійсним, тобто титульним володільцем зазначеної квартири є ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що ОСОБА_1 понад 35 років зареєстрована та проживає у спірній квартирі, користується нею, просить суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю, а у задоволенні позову СТОВ «Нива» - відмовити за безпідставністю (а.с.112-115).

13.11.2019 від відповідача за позовом СТОВ «Нива» Пастушенка А.В ОСОБА_6 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 просить суд задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити (а.с.153).

Ухвалою судді Сіренко Н.С. від 20.01.2020 цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено проведення підготовчого засідання на 11.03.2020 (а.с.197).

Ухвалою від 11.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (а.с.217).

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала та просить задовольнити із наведених в позовній заяві підстав. Крім того повідомила суду, що прожила у спірній квартирі близько 35 років з мамою, дітьми, неодноразово зверталася до ОСОБА_4 щодо вирішення питання оформлення права власності, однак, останній відмовляв.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначав, що ОСОБА_1 вселилася в спірну квартиру в 1983 році на законних підставах згідно виданого ордеру, весь цей час проживає в квартирі, сплачує комунальні послуги. Договір найму спірної квартири, на який посилається третя особа з самостійними вимогами, укладався з її чоловіком. Правовстановлюючих документів на квартиру немає, відсутні докази того, що ця квартира знаходиться на балансі СТОВ «Нива». Також зазначив, що ОСОБА_1 також працювала в СТОВ «Нива», має майновий пай на майно вказаного підприємства, а в 2004 році було прийнято рішення про продаж їй спірної квартири за 20000,00 грн., тому позивач ОСОБА_1 має право викупити квартиру за вказану в рішенні суму з врахуванням вартості майнового паю СТОВ «Нива», однак, ОСОБА_4 відмовляється від укладення цієї угоди за вказану суму, вважаючи дійсною ціною квартири 20000,00 доларів.

Відповідач за первісним позовом та третя особа без самостійних вимог за позовом СТОВ «Нива» - Радомишльська міська рада свого представника в судове засідання не направила, надіславши заяву про розгляд справи без участі її представника на підставі наявних у справі доказів (а.с.238).

Третя особа за первісним позовом СТОВ «Нива», в особі директора Осики М.П., він же позивач за позовом третьої особи із самостійними вимогами, в судовому засіданні заявлені вимоги позивача вважає безпідставними та просить відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що будинок АДРЕСА_2 , в якому знаходитьсяспірна квартира АДРЕСА_3 СТОВ « АДРЕСА_4 » АДРЕСА_3 була видана ОСОБА_3 , який працював в той час у вказаному підприємстві, для проживання разом із родиною, однак, до теперішнього часу ОСОБА_1 право власності на цю квартиру не оформила, хоча він неодноразово пропонував вирішити це питання законним шляхом. Зазначив, що на даний час неможливо оформити квартиру за майнові сертифікати. На даний час СТОВ «Нива» сплачує податок на нерухомість за вказану квартиру, тому що ОСОБА_1 відмовляється укласти договір оренди квартири. Не заперечував, що відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_1 деякий час працювали на підприємстві, після звільнення ОСОБА_3 написав заяву, що квартира переходить до жінки та дітей, СТОВ «Нива» як балансоутримувач квартири не заперечували проти цього, однак, ОСОБА_1 не оформляє квартиру на себе. Просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, так як неможливо застосувати набувальну давність до квартири, яка стоїть на балансі підприємства, а його позовні вимоги просить задовольнити, так як відповідачі не працюють в СТОВ «Нива», ОСОБА_3 не проживає в спірній квартирі, ОСОБА_1 не сплачує квартплату, а СТОВ «Нива» сплачує податок на нерухомість за вказану спірну квартиру, тому і виник спір.

Відповідач за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи знаходиться його заява про розгляд справи без його участі, позовні вимоги ОСОБА_1 просить задовольнити в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову – відмовити (а.с.153).

Заслухавши пояснення позивача за первісним позовом та відповідача за позовом третьої особи із самостійними вимогами ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , третю особу із самостійними вимогами директора СТОВ «Нива» Осику М.П. та дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 41 Конституції України, главою 24 ЦК України встановлено, що право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Отже, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).

По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги.

По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч. 2 ст. 344 ЦК, особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, згідно ордеру за № 222 на підставі рішення виконкому від 13.09.83 № 166 ОСОБА_3 отримав для проживання квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , разом із ОСОБА_1 – жінка, ОСОБА_7 – дочка (а.с.11).

18.08.1983 було укладено договір про здачу-найом жилого приміщення колгоспу ім. Леніна м. Радомишль між колгоспом ім. Леніна в особі голови колгоспу ОСОБА_4 – наймодавець, та ОСОБА_3 – наймачем, про те, що наймодавець здає на тимчасове проживання службову жилу площу, а наймачі її приймають для тимчасового користування в колгоспному жилому будинку за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.121).

Згідно штампу у паспорті позивача ОСОБА_1 у спірній квартирі в АДРЕСА_5 остання була зареєстрована з 27.12.1983, що підтверджується також копією довідки ПП «Житлоремсервіс-9» від 11.12.2018 за № 1308 (а.с.5-6,8).

Із копії трудової книжки ОСОБА_1 вбачається, що остання працювала в колгоспі ім. Леніна з 06.12.1982 по 01.12.1986 (а.с.122-123), 06.10.2008 отримала свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серії НОМЕР_1 , як особа, яка має право на пайовий фонд майна КСП СТОВ «Нива» відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 26.05.2001, частка ОСОБА_1 визначена в розмірі 8641 грн., або 0,150 відсотків (а.с.15).

21.11.1991 Радомишльським районним народним судом Житомирської області було розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.120).

Як вбачається із витягу з протоколу № 3 зборів засновників СТОВ «Нива» від 15.04.2003, було розглянуто заяву ОСОБА_1 про продаж їй будинку, в якому вона проживає по АДРЕСА_5 , постановлено продати зазначене майно вартістю 20000 грн. та заключити договір купівлі-продажу (а.с.12).

Сторони підтвердили, що до теперішнього часу договір купівлі-продажу чи інші угоди щодо зазначеного нерухомого майна між сторонами не укладено.

09.10.2019 депутатом Радомишльської міської ради ОСОБА_8 складені акти обстеження житла, в яких зазначено, що з січня 1991 року в кв АДРЕСА_3 житлового будинку АДРЕСА_2 не проживає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а з вересня 1983 року проживає ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її дочка ОСОБА_9 , 2003 року народження. До ІНФОРМАЦІЯ_3 з ними проживала мати ОСОБА_1 – ОСОБА_10 , яка у вказану дату померла. Зазначені обставини підтверджуються поясненнями сусідів: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 (а.с.118,119).

Звертаючись до суду позивач указує на те, що більше 35 років відкрито користується та проживає у спірній квартирі, а тому просить визнати за нею право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Відповідно до ст. 9 ЖК УРСР, громадяни мають право на 1) приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад; 2) придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах; 3) шляхом індивідуального житлового будівництва; 4) одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до п. 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, відповідно до частини першої статті 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. Виняток прямо передбачено законом - це наявність між набувачем і власником договору, строк дії якого закінчився, а власник не заявив позову про витребування цього майна.

Ураховуючи положення статей 335 і 344 ЦК України, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (стаття 264 ЦПК України).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.13,14).

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Посилання на те, що підставою для вселення ОСОБА_1 з сім`єю у спірну квартиру було рішення виконкому від 13.09.83 № 166 та ордер за № 222, підтверджує, що вона знала і знає, що користується чужим майном.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що спірна квартира не має власника, вибула із комунальної власності або ж вона є безхазяйною.

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

Законодавець визначив, що набувальна давність поширюється на випадки фактичного володіння чужим майном. Наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном, наприклад, договору оренди, наймання, зберігання, виключає застосування набувальної давності, але не позбавляє особу можливості набути право власності на таке майно у визначеному позасудовому порядку.

За таких обставин твердження позивача щодо добросовісного, безперервного та відкритого проживання у спірній квартирі з 1983 року, не підтверджує встановлення факту безтитульного володіння чужим майном, а відкритість і безперервність користування цим майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд із урахуванням вказаних норм матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов висновку про те, що підстави, встановлені ст. 344 ЦПК України, для визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 відсутні, а томупозов ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю задоволенню не підлягає.

З урахуванням ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у справі суд врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 31.01.2019 по справі № 225/2258/17.

Щодо позовної вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги директора Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» Осики М.П. до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог Радомишльська міська об`єднана територіальна громада про визнання ордеру таким, що втратив чинність, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстраційного обліку, суд зазначає наступне.

За змістом до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 61 ЖК УРСР, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ст. 71, 72 ЖК УРСР, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. У разі не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців, така особа може бути визнана як така, що втратила право користування житлом.

П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 N 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" роз`яснює застосування ст. 71 ЖК: «У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк… Коли відсутній повернувся на жилу площу за згодою членів сім`ї, його не можна вважати таким, що втратив право на жилу площу... Коли в жилому приміщенні не залишалися члени сім`ї особи, яка була відсутня, його повернення в це приміщення до часу розгляду спору в суді є істотною обставиною, але вона не може бути безспірною підставою до відмови в позові, а повинна оцінюватись у сукупності з іншими обставинами».

Судом встановлено та було вже зазначено вище, згідно ордеру за № 222 на підставі рішення виконкому від 13.09.83 № 166 ОСОБА_3 отримав для проживання квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , разом із ОСОБА_1 – жінка, ОСОБА_7 - дочка (а.с.11).

Згідно положень статей 58 та 59 ЖК УРСР, який є чинним на час розгляду справи в суді, єдиною підставою для вселення в жиле приміщення являється ордер, який видається на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. Ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень. Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.

Згідно до п. 69 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Кабінету Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 N 470, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів.

Відповідно до п. 72 вказаних вище Правил, при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.

Отже, відповідно до вимог законодавства, ордер дійсний протягом 30 днів, практичне значення даного строку полягає у тому, що не заселення у зазначений термін в ордері приміщення, припиняє дію ордеру та не потребує визнання його таким, що втратив чинності.

Крім цього, слід зазначити, що єдиною підставою для вселення громадян у надане житлове приміщення є ордер, який видається уповноваженим на це органом, а тому відповідач ОСОБА_1 разом із родиною вселилась в спірне житлове приміщення на підставі ордеру та постійно там проживають, що свідчить про те, що ордер виконав свою функцію щодо вселення родини відповідача у квартиру.

Враховуючи викладене, вимога СТОВ «Нива» про визнання ордеру таким, що втратив чинність являється безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їхні діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в ч. 2 цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному житловому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з положеннями ст. 65 ЖК УРСР, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним житлове приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в житлове приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування житловим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім'ї наймача в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або які законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У п. 44 рішення від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція житла має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

У справі «Садов'як проти України» ЄСПЛ зазначив, що втрата житла є крайньою формою втручання у право на повагу до житла, а рішення про виселення становитиме порушення ст. 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у п. 2 ст. 8, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, а й стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини, суд прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вселилися спірної квартири АДРЕСА_1 у відповідності до норм ЖК УРСР, тому відсутні підстави вважати, що останні зайняли відповідне приміщення з порушенням встановленого порядку, беручи також до уваги тривале проживання у ньому ОСОБА_1 з родиною, несення протягом всього часу проживання витрат на обслуговування свого житла та сплату комунальних послуг (а.с.129,130,131).

Таким чином, враховуючи досліджені в судовому засіданні обставини та зазначені вище положення законодавства, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги директора СТОВ «Нива» ОСОБА_4 не знайшли своє підтвердження та не підлягають задоволенню.

Жодною нормою ЖК УРСР не передбачено позбавлення громадянина права на житлове приміщення, у зв`язку з тим, що організація чи підприємство, що є балансоутримувачем будівлі, несе збитки з утримання спірної будівлі.

Згідно наявного в матеріалах справи звіту про оцінку майна, квартира АДРЕСА_1 , станом на 06.12.2019 ринкова загальна вартість квартири становить 590583,00 грн. (а.с.173-191), враховуючи вимоги Закону України «Про судовий збір» та те, що при поданні позову ОСОБА_1 ціну позову визначила в 20000,00 грн. та сплатила судовий збір в сумі 705,00 грн., з останньої підлягає стягненню на користь держави недоплачена сума судового збору у розмірі 5200,83 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 259, 264-268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Радомишльської міської об`єднаної ради (місцезнаходження: 12201, Житомирська обл., м. Радомишль, вул. Соборний майдан, 12, код ЄДРПОУ 25923935), третя особа з самостійними вимогами Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Нива» (місцезнаходження: 12201, Житомирська обл., м. Радомишль, вул. Міськради, 46/51, код ЄДРПОУ 03744327) про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю - відмовити.

У задоволенні позовних вимог Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива» (місцезнаходження: 12201, Житомирська обл., м. Радомишль, вул. Міськради, 46/51, код ЄДРПОУ 03744327) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_6 , рнокпп НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_6 ), третя особа без самостійних вимог Радомишльська міська об`єднана територіальна громада (місцезнаходження: 12201, Житомирська обл., м. Радомишль, вул. Соборний майдан, 12, код ЄДРПОУ 25923935) про визнання ордеру таким, що втратив чинність, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстраційного обліку - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави суму недоплаченого судового збору в розмірі 5200,83 грн.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 17.07.2020.

Суддя Н. С. Сіренко