Рішення № 90445517, 08.07.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/2556/19

Провадження № 2/201/957/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020р. Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді - Ткаченко Н.В.

за участю секретаря - Іващенко Ю.О.

за участю представника позивача - Аркіної Л .О.

за участю представників відповідача - Яценка С.О. , Шумила А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль-Україна» про визнання звільнення незаконним, про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р., оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. та наказу від 10.10.2017р. № 232-к в частині формулювання причин звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з 28.02.2019р. перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_4 до ТОВ «Модуль-Україна» про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. про звільнення з посади президента товариства за п.4 ст. 40 КЗпП України, визнання недійсним наказу від 10.10.2017р. № 232-к про звільнення з посади президента товариства за п.4 ст. 40 КЗпП України, зміну формулювання причини звільнення з посади президента товариства «за прогули без поважної причини» (п.4 ст. 40 КЗпП України) на «у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб п.5 ст. 40 КЗпП України», стягнення вихідної допомоги у розмірі 1 237 402грн.83коп. та середнього заробітку у розмірі 3 673 839грн.41коп. за час затримки виплати вихідної допомоги, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за період з 10.01.2017р. по 10.10.2017р. у розмірі 1 213 333грн.33коп. (а.с. № 3-10 т. № 1).

28.02.2019р. ухвалою судді Ткаченко Н.В. вказану позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою судді Ткаченко Н.В. від 26.04.2019р. було відкрито провадження по справі після усунення недоліків, призначено розгляд справи в загальному позовному провадженні в підготовче засідання (а.с. № 61, 75 т. №1).

13.06.2019р. в.о. директора ТОВ «Модуль-Україна» - Владишевського О.О. подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с. № 79-80 т. № 1).

13.06.2019р. в.о. директора ТОВ «Модуль-Україна» - ОСОБА_5 подано відзив на позов (а.с. № 83-91 т. № 1).

26.06.2019р. від директора ТОВ «Модуль-Україна» - Титова І.О. надійшла заява про залучення у справу в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - «ЮРІА ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД» (а.с. № 26-27 т. № 2).

17.09.2019р. представником позивача - адвокатом Аркіною Л.О. подано заперечення на заяву про застосування строків позовної давності (а.с. № 168-171 т. № 2).

19.09.2019р. представником позивача - адвокатом Аркіною Л.О. подано відповідь на відзив (а.с. № 160-162 т. № 2).

19.09.2019р. представником позивача - адвокатом Аркіною Л.О. подано уточнену позовну заяву, в якій змінено предмет позову (а.с. № 187 т. № 2). Представник позивача доповнила позовні вимоги вимогами про визнання звільнення ОСОБА_4 з посади президента товариства незаконним, а також наполягала на визнанні недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р., оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. та наказу від 10.10.2017р. № 232-к тільки в частині формулювання причин звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Серед позовних вимог ОСОБА_4 залишилися незмінними вимоги про зміну формулювання причини звільнення з посади президента товариства «за прогули без поважної причини» (ч.4 ст. 40 КЗпП України) на «у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб п.5 ст. 40 КЗпП України», стягнення вихідної допомоги у розмірі 1 237 402грн.83коп. та середнього заробітку у розмірі 3 673 839грн.41коп. за час затримки виплати вихідної допомоги, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за період з 10.01.2017р. по 10.10.2017р. у розмірі 1 213 333грн.33коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач по тексту позовної заяви в редакції від 28.02.2019р. та його представник по тексту уточненої редакції позову від 19.09.2019р. посилалися на те, що 10.07.2015р. згідно наказу Голови правління ПАТ «Промінвестбанк» від 09.07.2015р. №1639-К позивача було прийнято на посаду керівника напрямку ПАТ «Промінвестбанк». До функціональних обов`язків керівника напрямку входив, у тому числі, контроль за діяльністю непрофільного активу ПАТ «Промінвестбанк» - ТОВ «Модуль-Україна» (документ, що засвідчує, що ТОВ «Модуль-Україна» є непрофільним активом банку, є розпорядження ПАТ «Промінвестбанк» від 29.11.2016р. № 1394-р.) Для належного виконання позивачем функції контролю та управління ТОВ «Модуль-Україна» він був призначений президентом цього товариства. В статуті товариства (зареєстрований 19.11.2015р.) було внесено відповідні зміни та було введено контролюючий орган - президент. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 08.12.2015р. позивача було обрано президентом товариства строком на 3 роки. Позивач та його представник зазначали, що на той час ще не передбачалося, що ОСОБА_4 буде входити до штатного розкладу ТОВ «Модуль-Україна» і, відповідно, отримувати заробітну платню в ТОВ «Модуль-Україна». Пунктом 21.4 статуту ТОВ «Модуль-Україна» було визначено, що президент є контрольним органом управління товариства, тому його компетенція та посадові обов`язки відповідно до ст. 143 ЦК України були визначені саме статутом товариства (ст. 28.3 статуту). Фактично ОСОБА_4 здійснював стратегічне управління справами ТОВ «Модуль-Україна» з елементами контролю за операційною діяльністю виконавчого органу підприємства (директора): займався налагодженням прозорої процедури закупок ТОВ «Модуль-Україна» з метою недопущення корупції; проводив перемовини зі стратегічними партнерами ТОВ «Модуль-Україна» - групою «Метінвест». За твердженнями позивача та його представника, між ОСОБА_4 та керівництвом ПАТ «Промінвестбанк» була досягнута під час прийому на роботу усна домовленість, що виконання покладених на нього функціональних обов`язків не передбачає обов`язкової щоденної присутності на території ТОВ «Модуль-Україна», тобто його робота буде здійснюватися дистанційно. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 01.06.2016р. було затверджено нову редакцію статуту ТОВ «Модуль-Україна», згідно якої президент був визначений посадовою особою, яка входить до штатного розкладу товариства, та є контрольним органом товариства, що здійснює від імені зборів учасників постійний контроль за діяльністю усіх органів і посадових осіб товариства (реєстрація нової редакції статуту відбулась 03.06.2016р.) У зв`язку з внесенням цих змін до Статуту товариства, з метою належного оформлення трудових відносин з ТОВ «Модуль-Україна» наказом директора товариства Солодкого А.А. з 21.06.2016р. було призначено на посаду президента товариства за сумісництвом з окладом згідно штатного розкладу у розмірі 130 000грн. За твердженнями сторони позивача з 21.06.2016р. ОСОБА_4 перебував в трудових правовідносинах з ТОВ «Модуль-Україна», але фактично умови виконання ним обов`язків президента товариства не змінились та здійснювались ним віддалено (дистанційно).

14.02.2017р. позивач був звільнений з посади керівника напрямку ПАТ «Промінвестбанк» за згодою сторін, про що було внесено відповідний запис до його трудової книжки. Виконання ним обов`язків президента ТОВ «Модуль-Україна», як непрофільного активу ПАТ «Промінвестбанк», було безпосередньо пов`язано з виконанням обов`язків керівника напрямку в цьому банку. Разом з тим, під час оформлення звільнення позивача з банку, жодних повідомлень про майбутнє звільнення з ТОВ «Модуль-Україна» позивач не отримував. 29.08.2017р. позивачем був отриманий лист від 21.07.2017р. б/н, в якому було запропоновано прибути 26.07.2017р. за місцезнаходженням товариства для спільного розгляду подання директора товариства на звільнення з посади у зв`язку із вчиненням ним прогулу. 29.08.2017р. позивачем також був отриманий від ТОВ «Модуль-Україна» лист від 07.08.2017р. № 1761, в якому було повідомлено про фіксування факту відсутності позивача на роботі без поважних причин (прогул) з 03.01.2017р. та відсутності інформації про місце перебування, було запропоновано надати письмові пояснення про причини відсутності його на роботі з 01.03.2017р. На цю вимогу 01.09.2017р. позивач направив на адресу ТОВ «Модуль-Україна» відповідь, в якій зазначив, що умовами укладеного між ним та власником товариства усного трудового договору не було передбачено необхідність виконання ним функціональних обов`язків безпосередньо в офісі або на території ТОВ «Модуль-Україна».

Разом з тим, на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. наказом директора ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. № 232-к його було звільнено з посади президента (за сумісництвом) з 10.10.2017р. у зв`язку з прогулом без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Таке звільнення позивач та його представник вважали незаконним, прогули він не вчиняв, бо працював дистанційно, а після звільнення 14.02.2017р. з посади керівника напрямку ПАТ «Промінвестбанк», йому був заблокований доступ до електронної бази, як ПАТ «Промінвестбанк», так і ТОВ «Модуль-Україна».

Позивач та його представник просили змінити формулювання причини звільнення з «за прогули без поважної причини» (п.4 ст. 40 КЗпП України) на «у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб п.5 ст. 40 КЗпП України» та стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 вихідну допомогу, середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги та заборгованість з виплати заробітної плати у вищезазначених розмірах.

Сторона позивача вважала, що строки для звернення до суду з цим позовом ОСОБА_4 не пропущено, бо строки позовної давності у справі, що розглядається судом, слід застосовувати не на підставі норм КЗпП України, а на підставі норм ЦК України (1 рік та 3 роки). Саме з цих підстав після заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, представник позивача в ході судового розгляду справи (на запитання головуючого під час судового засідання 16.06.2020р.) не просила поновити строки звернення до суду з заявленими позовом.

Будучи незгодними з позовними вимогами представники відповідача зазначали, що перебування позивача у трудових відносинах із ПАТ "Промінвестбанк" (на основному місці роботи) до предмету доказування в цій справі не мають жодного відношення, про розпорядження ПАТ «Промінвестбанк» від 29.11.2016р. № 1394-р. стосовно того, що ТОВ «Модуль-Україна» є непрофільним активом банку, відповідачу нічого невідомо.

На думку представників відповідача, враховуючи положення статуту ТОВ «Модуль-Україна», та законодавства України, посада «президент» не відноситься до категорії керівників підприємства, оскільки згідно його функціональних обов`язків не надає особі, яка на ній перебуває, права укладати угоди, представляти підприємство без доручення, видавати довіреності, укладати правочини тощо, а зводиться лише до погоджувальної - ревізійної функції.

Згідно п.28.1. статуту ТОВ «Модуль-Україна» президент є контрольним органом товариства, що здійснює від імені зборів учасників постійний контроль за діяльністю усіх органів і посадових осіб товариства. Контрольні органи товариства не є органами безпосереднього управління господарською діяльністю товариства, а покликані здійснювати контроль за діяльністю органу управління товариством, яким може бути одноособовий орган управління - директор (генеральний директор) - або колегіальний - дирекція. Отже, на орган контролю не може бути покладено функції, які згідно із законодавством, в тому числі статутом ТОВ «Модуль-Україна», віднесені до компетенції органів управління - загальних зборів учасників та директора (дирекції).

Звільнившись 14.02.2017р. з посади керівника напрямку ПАТ «Промінвестбанк» за згодою сторін, ОСОБА_4 залишався президентом ТОВ «Модуль-Україна», перебував у штаті цього товариства, отже повинен був виконувати покладені на нього ст. 28.3 статуту обов`язки. Втім, з 03.01.2017р. по день звільнення 10.10.2017р. на роботі не з,являвся, чим вчинив прогули, тому був звільнений з посади президента за наказом від 10.10.2017р. № 232-к на підставі п.4 ст.40 КЗпП України. Наказ про звільнення було винесено директором товариства ОСОБА_6 на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р., в цьому рішенні зазначено, що не зважаючи на прогули з самого початку 2017р., ОСОБА_4 звільнено за прогули вчинені у період з 08.09.2017р. по 10.10.2017р. Правилами внутрішнього трудового розпорядку, з якими позивача було ознайомлено під час призначення на посаду президента, про що є посилання в наказі від 17.06.2016р., не передбачено, що обов`язки президента товариства мають (або повинні, або можуть) здійснюватись ОСОБА_4 віддалено (дистанційно). За таких обставин, представники відповідача вважали, що звільнення позивача з посади президента «Модуль-Україна» 10.10.2017р. за п.4 ст.40 КЗпП України відбувалось на законних підставах з дотриманням правил щодо притягнення працівників до дисциплінарної відповідальності встановлених КЗпП України, зокрема шляхом складання актів про відсутність позивача на робочому місті та направлення йому поштою листів № 547 від 30.03.2017р.; № 1494 від 13.07.2017р.; № 1709 від 02.08.2017р.; № 1761 від 07.08.2017р., в яких відповідач вимагав від ОСОБА_4 надати пояснення за весь період його відсутності на роботі, тобто фактично, починаючи з 03.01.2017р. (а не з 01.03.2017р., як помилково вважає позивач). Звільнення відбулось за прогули, вчинені у період з 08.09.2017р. по 10.10.2017р., отже протягом встановленого ст.148 КЗпП України місячного строку з дня виявлення прогулу.

Також, стороною відповідача було заявлено про застосування строків позовної давності, оскільки, наказ про звільнення від 10.10.2017р. позивачем було отримано поштою 28.10.2017р. Отже, з урахуванням приписів ч.1 ст. 233 КЗпП України та позовних вимог позивача, приймаючи до уваги відсутність у сторін цієї справи спору про звільнення, останнім днем звернення до суду, в межах трьох місячного строку слід вважати 29.01.2018р. Втім, позивач звернувся до суду більше, ніж через рік від цього строку, а саме 29.02.2018р.

Представники відповідача, за вищезазначених аргументів, просили відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в редакції від 19.09.2019р.

08.10.2019р. від директора ТОВ «Модуль-Україна» - Титова І.О. надійшли заперечення на відповідь на відзив (а.с. № 203-206 т. № 2).

15.10.2019р. від представника ТОВ «Модуль-Україна» - Шумила А.О. надійшли письмові пояснення щодо заперечень на заяву про застосування строків позовної давності (а.с. № 210-212т. № 2).

15.10.2019р. від представника ТОВ «Модуль-Україна» - адвоката Яценка Є.О. надійшли заперечення проти заяви від 19.09.2019р. про зміну предмету позову (а.с. № 214-215т. № 2).

Уточнена позовна заява прийнята судом ухвалою від 15.10.2019р. (ухвала постановлена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) (а.с. № 219-221 т. № 2, дія № 17) .

В межах підготовчого провадження, а саме 26.06.2019р. та 20.11.2019р. були винесенні ухвали про витребування доказів у справі за клопотаннями представника позивача - ОСОБА_7 , а також частково задоволено клопотання представника позивача про виклик свідків. Також 12.12.2019р. за клопотанням представника відповідача - Шумила А.О. винесена ухвала про витребування доказів.

Ухвалою суду від 20.11.2019р. (постановлена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) директору ТОВ «Модуль-Україна» - Титову І.О. було відмовлено в задоволенні клопотання про залучення у справу в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог - «ЮРІА ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД» (а.с. № 14-15 т. № 3, дія № 35-45).

Підготовче провадження у справі відповідно до вимог ст. 197 та п.3 ч.2 ст. 200 ЦПК України проведено 26.02.2020р. ( а.с. № 177-178 т. № 3).

Представник позивача - адвокат Аркіна Л.О. (діє за довіреністю від 26.02.2019р.- а.с. № 129 т. №3), позовні вимоги в уточненій редакції від 19.09.2019р. підтримала, просила врахувати відповідь на відзив та заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

Представники відповідача - адвокат Яценко Є.О. (діє за довіреностями від 28.09.2018р. та від 16.12.2019р. - а.с. № 181 т. №2, а.с. № 127 т. № 3) та Шумило А.О. (діє за довіреностями від 07.05.2019р. та від 03.10.2019р.- а.с. № 243 т. №1, а.с. № 128 т. № 3) позовні вимоги не визнали. В ході судового розгляду справи просили відмовити у задоволенні позовних вимог в уточненій редакції від 19.09.2019р. в повному обсязі, посилаючись на аргументи, зазначені у відзиві на позов та в запереченнях на відповідь на відзив, а також просили застосувати до позовних вимог строки позовної давності.

Ухвалою суду від 20.11.2019р. (постановлена без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) явка позивача під час допиту свідків була визнана судом обов`язковою (а.с. № 14-15 т. № 3, дія № 46-49), позивачем в судовому засіданні 16.06.2020р. були надані особисті пояснення (а.с. № 15-17 т. № 4).

Ухвалами суду від 08.07.2020р. (постановлені без виходу до нарадчої кімнати з огляду на положення ст. 353 ЦПК України) прийнято рішення про закінчення розгляду справи за відсутності позивача та від представника позивача, прийнята відмова від допиту інших свідків, явку яких не було забезпечено на 16.06.2020р. (а.с. № 20-21 т. № 4, дія № 10, 15).

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухав позивача ОСОБА_4 , представників обох сторін, допитавши свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та зміст заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази принципами ст. 89 ЦПК України у сукупності з нормами чинного законодавства України, вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1. ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 19 ЦПК України справи, що виникають з трудових правовідносин, розглядаються в порядку цивільного судочинства.

Право позивача звернутися з позовними вимогами до суду передбачено положеннями статті 232 КЗпП України.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Частиною 1 ст. 140 КЗпП України передбачено, що трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохочення за сумлінну працю.

Згідно ст.ст. 147, 147-1, 148, 149 КЗпП України керівником установи за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано дисциплінарне стягнення, вид якого визначається з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого проступку і заподіяної шкоди, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Згідно ст. 150 КЗпП України дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

10.07.2015р. згідно наказу Голови правління ПАТ «Промінвестбанк» від 09.07.2015р. №1639-К ОСОБА_4 було прийнято на посаду керівника напрямку ПАТ «Промінвестбанк» (а.с. № 15-16 т. №1).

До функціональних обов`язків ОСОБА_4 , як керівника цього напрямку, входив, у тому числі, контроль за діяльністю непрофільного активу ПАТ «Промінвестбанк» - ТОВ «Модуль-Україна».

Документом підтверджуючим те, що ТОВ «Модуль-Україна» - це непрофільний актив банку, є розпорядження ПАТ «Промінвестбанк» від 29.11.2016р. № 1394-р. (а.с. № 17-18 т. №1, а.с. № 145-148 т. № 2).

В статут ТОВ «Модуль-Україна» (зміни зареєстровані 10.12.2015р.) було внесено відповідні зміни та було введено контролюючий орган - президент (п. 21.4 статуту - а.с. № 202-214 т. № 1).

Для виконання функції контролю та управління ТОВ «Модуль-Україна» Солодкий А.А. був призначений президентом цього товариства. Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 08.12.2015р. позивача було обрано президентом товариства строком на 3 роки (а.с. № 19 т. № 1).

Статут ТОВ «Модуль-Україна» у цей час не передбачав, що президент товариства буде входити до штату товариства і, відповідно, отримувати заробітну платню в ТОВ «Модуль-Україна».

Пунктом 21.4 статуту ТОВ «Модуль-Україна» було визначено, що президент є контрольним органом управління товариства, тому його компетенція та посадові обов`язки відповідно до ст. 143 ЦК України були визначені саме статутом товариства (ст. 28.3 статуту).

Так, за положеннями п. 28.3 статуту до компетенції президента, належали наступні питання:

-затвердження правил, процедур та інших документів Товариства;

-надання попередньої згоди на укладання директором Товариства правочинів, у тому числі шляхом надіслання відповідного електронного повідомлення з електронної пошти Президента на електронну пошту директора;

-відсторонення директора від виконання посадових обов`язків та призначення тимчасово виконуючого обов`язки директора Товариства;

-визначення суттєвих умов та підписання трудового контракту з директором Товариства

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 01.06.2016р. було затверджено нову редакцію статуту ТОВ «Модуль-Україна», згідно якої президент був визначений посадовою особою, яка входить до штатного розкладу товариства, та є контрольним органом товариства, що здійснює від імені зборів учасників постійний контроль за діяльністю усіх органів і посадових осіб товариства (ст. 28.1. та ст. 28.2 статуту - а.с. № 215-227 т. № 2).

У зв`язку з внесенням цих змін до Статуту товариства, з метою належного оформлення трудових відносин з ТОВ «Модуль-Україна» наказом директора Титова І.О. від 17.06.2016р. за № 141-к ОСОБА_4 було призначено на посаду президента товариства за сумісництвом з 21.06.2016р. з окладом згідно штатного розкладу у розмірі 130 000грн. (а.с. № 92 т. № 1, а.с.№ 54-58 т. № 2).

Варто зазначити, що згідно статуту ТОВ «Модуль-Україна» (ст. 9.1.1. першої редакції статуту - а.с. № 205 т. № 1 та ст. 9.1.1. другої редакції статуту - а.а. № 218 т. № 1) та витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с. № 33-37 т. № 1) ТОВ «Модуль-Україна» - є суб`єктом господарювання у формі товариства з обмеженою відповідальністю. Єдиним власником (учасником) відповідача є КОМПАНІЯ "ЮРІА ХОЛДІНГЗ ЛІМІТЕД". Адреса засновника: Дімокріту,15 ПАНАРЕТОС, Еліана Комплекс, квартира/офіс 104 Потамос Гермасогеіас, 4041, Лімасол, Кіпр, КІПР.

Отже, твердження позивача, що власником (учасником) відповідача є ПАТ "Промінвестбанк", суд вважає помилковими.

Відповідно до ст. 2 першої редакції статуту - а.с. № 203 т. № 1 та ст. 2 другої редакції статуту - а.а. № 216 т. № 1), а також витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с. № 33-37 т. № 1) місцем знаходження ТОВ «Модуль-Україна» (юридичної особи) є наступна адреса: Хмельницька обл.,м. Кам`янець-Подільський, проспект Грушевського, буд. 1/14.

Аналізуючи наказ директора ТОВ «Модуль-Україна» Титова І.О. від 17.06.2016р. за № 141-к, яким ОСОБА_4 було призначено на посаду президента товариства за сумісництвом з 21.06.2016р. (а.с. № 92 т. № 1), суд зазначає, що по тексту наказу зазначено, що позивач ознайомлений, в тому числі і з правилами внутрішнього трудового розпорядку та умовами праці на робочому місці у ТОВ «Модуль-Україна». Під текстом наказу є особистий підпис ОСОБА_4 . До речі, свій підпис під цим наказом позивач не оспорював.

Суд, аналізуючи правила внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Модуль-Україна» (а.с. № 93-96 т. № 1), погоджується з позицією представників відповідача стосовно того, що цими правилами не було визначено, що виконання ОСОБА_4 обов`язків президента ТОВ «Модуль-Україна» буде (або може) здійснюватися дистанційно, а саме, як стверджував ОСОБА_4 , з офісу ПАТ "Промінвестбанк", який розташований у м. Києві.

Напроти, п. 3 ст.2 правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Модуль-Україна» визначає робочим місцем працівників товариства: 32300, м. Кам`янець-Подільський, пр. Грушевського,1/14.

За вищезазначеного, суд відхиляє твердження позивача, що він, перебуваючи з 21.06.2016р. в трудових правовідносинах з ТОВ «Модуль-Україна» (як зазначено вище, у цей період посаду президента вже було введено до штатного розкладу товариства), фактично умови виконання ним обов`язків президента товариства не змінились (у порівнянні з редакцією статуту товариства від 08.12.2015р.) та могли здійснювались ним віддалено (дистанційно).

14.02.2017р. позивач був звільнений з посади керівника напрямку ПАТ «Промінвестбанк» за згодою сторін, про що було внесено відповідний запис до його трудової книжки (а.с. № 15-16 т. № 1).

Як, зазначав позивач та підтвердили допитані свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з перших робочих днів січня 2017р., позивач зі свого робочого місця керівника напрямку ПАТ «Промінвестбанк» (офіс розташовано за адресою: м. Київ, пров. Шевченко, 12) не зміг дістатися е/скриньки ані ПАТ «Промінвестбанк», ані його непрофільного активу ТОВ «Модуль-Україна», доступ до електронної бази даних банківської установи та товариства йому було заблоковано.

З погодженням сторін, його було звільнено наказом від 13.02.2017р. на підставі ст. 36 КЗпП України. ПАТ «Промінвестбанк», як зазначав позивач, з ним розрахувалось, отже претензій по звільненню з ПАТ «Промінвестбанк», він не має.

Втім, з 03.01.2017р. позивач перестав виконувати будь-які обов`язки президента ТОВ «Модуль-Україна» (як зазначено вище, вони визначені ст. 28.3 статуту товариства). Період «з перших робочих днів січня 2017р.» зазначав сам позивач під час судового засідання 16.06.2020р., отже в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України ці обставини не потребують доказування.

Стосовно відсутності ОСОБА_4 на робочому місці, що знаходиться на третьому поверсі інженерно-адміністративного корпусу ТОВ «Модуль-Україна» за адресою: Хмельницька обл.,м. Кам`янець-Подільський, проспект Грушевського, буд. 1/14, починаючи з 20.01.2017р., директором товариства ОСОБА_6 (або його заступником) в присутності ще чотирьох осіб (начальник служби безпеки, начальник юридичного відділу, начальник відділу кадрів, секретар-референт, або в.о. цих посад) було складено безліч актів про відсутність працівника на робочому місці (а.с. № 100-182 т. № 1), акти долучені в зворотньому порядку, останній акт складено 10.10.2017р., тобто в день звільнення позивача.

Позивачу з боку керівництва чотири рази направлялися листи з пропозиціями надати письмові пояснення з приводу його відсутності на робочому місці та усування від виконання обов`язків президента ТОВ «Модуль-Україна», а саме листи № 547 від 30.03.2017р.; № 1494 від 13.07.2017р.; № 1709 від 02.08.2017р.; № 1761 від 07.08.2017р., у справі маються підтвердження направлення цих листів (а.с. №193-201 т. №1).

Отримання листів від 21.07.2017р. та від 02.08.2017р. (втім, одночасно в один день 29.08.2017р.), не заперечував і позивач (а.с. № 38-42 т. № 1).

У відповідності до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно із ст.142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).

3гідно п.4 ст.40 КЗпП України підставою для розірвання трудового договору може бути прогул без поважних причин, яким є в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Оскільки, законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за п.4 ст. 40 КЗпП України суд вирішує питання про поважність причини відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа передбачених ст. 76 ЦПК України (в редакції Закону України від 18.03.2004р.).

Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України на працівника покладено обов`язок виконувати роботу, визначену угодою між ним та власником та дотримання внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином, відповідно до чинного законодавства підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення трудової дисципліни, невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків.

Як зазначалось вище пунктом 3 ст.2 правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Модуль-Україна» визначено робочим місцем працівників товариства: 32300, м. Кам`янець-Подільський, пр. Грушевського,1/14 (а.с. № 93 т. №1).

Суд стверджує, що позивач був відсутній на робочому місці, визначеному п.3 ст. 2 правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Модуль-Україна», з 03.01.2017р. до дня звільнення 10.10.2017р.

Період з 03.01.2017р. по 10.10.2017р. визнає сам позивач. Крім того, період з 20.01.2017р. по 10.10.2017р. підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці (а.с. № 100-182 т.№ 1) та табелями обліку робочого часу (а.с. № 183-192 т. № 1).

Твердження позивача, що він не міг виконувати обов`язки президента ТОВ «Модуль-Україна» через те, що з 03.01.2017р. керівництвом ПАТ «Промінвестбанк» йому було заблоковано доступ до електронної бази даних банківської установи та товариства, суд оцінює критично, бо під час особистих пояснень ОСОБА_4 в судовому засіданні 16.06.2020р., останній суду пояснив, що обов`язки президента ТОВ «Модуль-Україна» (непрофільного активу банківської установи), до звільнення його з ПАТ «Промінвестбанк» він виконував, як дистанційно через електронну базу між банківською установою та товариством, так і безпосередньо перебуваючи у відрядженнях на територію заводу ТОВ «Модуль-Україна» у м. Кам`янець-Подільський Хмельницької області.

На запитання головуючого під час судового засідання 16.06.2020р. ОСОБА_4 не зміг пояснити, чому він, після 03.01.2017р., а особливо після 14.02.2017р. (день звільнення з ПАТ «Промінвестбанк»), не виконував обов`язки президента ТОВ «Модуль-Україна», визначені ст. 28.3. статуту товариства, перебуваючи при цьому у штаті товариства, де він отримував заробітну плату, безпосередньо у відрядженнях, як це робив під час роботи керівником напрямку ПАТ «Промінвестбанк». До речі, позивачем ні по тексту позову, ні в ході судового розгляду справи, не заперечувався той факт, що він і після звільнення з ПАТ «Промінвестбанк» мав безперешкодний доступ до території заводу, між тим не намагався туди потрапити.

Отже, суд вважає доведеним факт того, що у ОСОБА_4 у період з 03.01.2017р. до 10.10.2017р. були прогули без поважних причин на робочому місці у ТОВ «Модуль-Україна», яке визначено пунктом 3 ст.2 правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Модуль-Україна» за адресою: 32300, м. Кам`янець-Подільський, пр. Грушевського,1/14 (а.с. № 93 т. № 1).

Твердження позивача та його представника, що між ОСОБА_4 та керівництвом ПАТ «Промінвестбанк» існувала під час прийому на роботу усна домовленість, що виконання покладених на нього функціональних обов`язків не передбачає обов`язкової щоденної присутності на території ТОВ «Модуль-Україна», тобто його робота буде здійснюватися дистанційно, не знайшла свого підтвердження в ході розгляду справи.

При цьому суд не може залишити поза увагою той факт, що будь які домовленості з керівництвом ПАТ «Промінвестбанк» щодо місця виконання обов`язків президента ТОВ «Модуль-Україна» (навіть якщо вони були), після звільнення ОСОБА_4 з посади керівника напрямку ПАТ «Промінвестбанк», не мали жодного правового значення та не звільняли позивача від обов`язків президента ТОВ «Модуль-Україна», де він з 21.06.2016р. перебував у штаті та отримував заробітну плату, до речі у значному розмірі - 130 000 грн.

Показання допитаних свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 стосовно дистанційного виконання позивачем своїх обов`язків керівника напрямку ПАТ «Промінвестбанк», суд оцінює критично, оскільки, по-перше, сам позивач в судовому засіданні пояснював, що він, окрім дистанційного виконання службових обов`язків, раз на два тижні був у відрядженнях на завод ТОВ «Модуль-Україна» у м. Кам`янець-Подільський Хмельницької області, по-друге, ОСОБА_4 звільнено за прогули не під час виконання обов`язків керівника напрямку ПАТ «Промінвестбанк, а його звільнено за прогули з посади президента ТОВ «Модуль-Україна», а як зазначалось вище правилами внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Модуль-Україна», з якими ОСОБА_4 було ознайомлено, не передбачено дистанційного виконання службових обов`язків президента.

За положеннями ч. 3 ст. 147-1 КЗпП України працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

За положеннями п. 23.2.5 Статуту ТОВ «Модуль-України» (в редакції від 01.06.2016р., яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що президент обирається за рішенням загальних зборів учасників.

Отже і рішення щодо припинення трудових правовідносин між ОСОБА_4 (як президентом товариства) та ТОВ «Модуль-Україна» мало прийматися лише вищим органом управління товариства - загальними зборами учасників, що і відбулось на загальних зборах ТОВ «Модуль-Україна» 10.10.2017р.

На підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. (а.с. № 263 т. №1) наказом директора ТОВ «Модуль-Україна» Титова І.О. від 10.10.2017р. № 232-к (а.с. № 44 т. № 1) ОСОБА_4 було звільнено з посади президента (за сумісництвом) з 10.10.2017р. у зв`язку з прогулом без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

В рішенні загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. зазначено, що ОСОБА_4 звільнено за прогули вчинені у період з 08.09.2017р. по 10.10.2017р. (а.с. № 233 т. № 1).

Саме цей період прогулів, дав підстави представникам відповідача вважати, що строк для притягнення до дисціплінарної відповідальності, які визначені статтею 148 КЗпП України, не пропущено, і з цією позицією погоджується і суд.

У відповідності до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Строки накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення по відношенню до ОСОБА_4 не пропущено (1 місяць - з дня виявлення та не пізніше 6 місяців - з дня вчинення).

Не викликають сумнівів у суду і факти прогулів без поважних причин з боку ОСОБА_4 на посаді президента ТОВ «Модуль-Україна» у визначений в рішенні загальних зборів період, за який звільнено позивача, а саме з 08.09.2017р. по 10.10.2017р., оскільки цей період відсутності на робочому місці за місцезнаходженням ТОВ «Модуль-Україна» у м. Кам`янець-Подільський, і навіть більший період (з 03.01.2017р. по 10.10.2017р.), визнає сам позивач, крім того, період з 20.01.2017р. по 10.10.2017р. підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці (а.с. № 100-182 т. № 1) та табелями обліку робочого часу (а.с. № 183-192 т. № 1).

Втім, суд вважає, що звільнення ОСОБА_4 не відповідає вимогам ст. 149 КЗпП України, оскільки відповідачем не були відібрані письмові пояснення від позивача стосовно причин його відсутності на робочому місці за період з 08.09.2017р.

Згідно ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

В матеріали справи відповідачем надані лише листи від № 547 від 30.03.2017р.; № 1494 від 13.07.2017р.; № 1709 від 02.08.2017р.; № 1761 від 07.08.2017р., в яких відповідач вимагав від ОСОБА_4 надати письмові пояснення за прогули з 01.03.2017р. (а.с. № 193-201 т. № 1).

Отже, останнім листом, в якому ОСОБА_4 було запропоновано надати письмові пояснення з приводу причин відсутності на роботі з 01.03.2017р., був лист № 1761 від 07.08.2017р. (а.с. № 199 т. № 1).

Як вже зазначалось вище, в рішенні загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. зазначено, що ОСОБА_4 звільнено за прогули вчинені у період з 08.09.2017р. по 10.10.2017р. (а.с. № 233 т. № 1).

За таких обставин, суд робить висновок, що від ОСОБА_4 з боку керівництва ТОВ «Модуль-Україна» не відбирались пояснення саме за ті дні відсутності на робочому місці без поважних причин (прогули), за які його було звільнено, а саме - з 08.09.2017р. по 10.10.2017р. (а.с. № 233 т. № 1).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст.ст. 147-1, 148, 149 КЗпП України правила та порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувались вже за цей проступок дисциплінарні стягнення, чи враховувались обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняти на роботу даного працівника. Тобто, виключною компетенцією власника або уповноваженого ним органу є видача наказів, визначення підстав, мотивів, обґрунтування та виду дисциплінарного стягнення. В свою чергу, до компетенції суду належить перевірка додержання передбачених законом підстав та порядку застосування до працівників дисциплінарних стягнень, тобто законність наказу.

За вищезазначеного суд вважає, що звільнення позивача з посади з посади президента ТОВ «Модуль-Україна» (за сумісництвом) з 10.10.2017р. у зв`язку з прогулом без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України, відбулось з порушенням вимог ст. 149 КЗпП України, наказ від 10.10.2017р. № 232-к про звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України винесено з порушенням лише порядку застосування до працівників дисциплінарних стягнень.

У справі, що розглядається судом 13.06.2019р. в.о. директора ТОВ «Модуль-Україна» - Владишевського О.О. подано заяву про застосування строків позовної давності (а.с. № 79-80 т. № 1).

Розглядаючи цю заяву, суд виходить з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Так, перебіг строку звернення до суду починається у разі: вирішення трудового спору з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (тримісячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення (місячний строк звернення до суду); розгляду справи про звільнення з дня видачі трудової книжки (місячний строк звернення до суду).

Матеріалами справи підтверджено, що копія наказу від 10.10.2017р. № 232-к про звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України направлена рекомендованим листом з повідомленням від 23.10.2017р. та отримана згідно відмітки на зворотньому повідомленні 28.10.2017р. (а.с. №229-232 т. №1).

Копію цього листа директора ТОВ «Модуль-Україна» та копію конверта з цим наказом (з поштовим штемпелем 23.10.2017р.), копію опису вкладення долучено до позову і самим позивачем (а.с. № 45-48 т. № 1).

Дійсно, з відповіді Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 24.12.2019р. на ухвалу суду від 12.12.2019р. про витребування доказів, а також з копій сторінок паспорту громадянина України для виїзду за кордон вбачається, що з 26.10.2017р. по 07.11.2017р. ОСОБА_4 перебував за кордоном (а.с. № 124, 130-132 т. № 3), отже особисто отримати 28.10.2017р. направлений йому поштою наказ про звільнення від 10.10.2017р. він не міг.

З`ясувати, хто саме з членів родини 28.10.2017р. отримав рекомендованим листом з повідомленням за адресою: м. Дніпро, тупик Морський, буд . 3 наказ від 10.10.2017р. № 232-к про звільнення, суду не вдалось, оскільки термін зберігання відповідної інформації шість місяців, про що судом отримані відповіді Дніпропетровської дирекції АТ «Укрпошта» від 26.12.2019р. та АТ «Укрпошта» від 27.12.2017р. на ухвалу суду від 12.12.2019р. про витребування доказів (а.с. № 118-119, 121 т. № 3).

Втім, в ході судового розгляду справи під час дачі особистих пояснень 16.06.2020р. позивач суду повідомив, що наказ про звільнення від 10.10.2017р. № 232-к він отримав навесні або влітку 2018р., точніше він згадати не може. Отже в силу ч.1 ст. 82 ЦПК України ці обставини не потребують доказування.

Між тим, суд зазначає, що отримання позивачем наказу про звільнення від 10.10.2017р. № 232-к навесні або влітку 2018р. (як зазначав сам позивач) підтверджується і письмовими доказами, які додані ОСОБА_4 до позовної заяви, поданою 28.02.2019р., а саме копією супровідного листа ТОВ «Модуль-Україна» від 23.10.2017р., яким наказ про звільнення був направлений позивачу, де власноруч ОСОБА_4 зроблена підпис на штампі «згідно з оригіналом 08.06.2018р.» (а.с. № 43 т. № 1). Такі самі підписи ОСОБА_4 містяться і на інших документах доданих до позову (а.с. № 4-16, 45-46 т. № 1), на деяких з них рукою представника позивача внесені зміни щодо дати завірення копій, які співпадають з датою подачі позову з додатками до суду з 08.06.2018р. на 28.02.2019р., коли і був поданий позов до суду.

Отже у суду немає сумнівів, що принаймні з 08.06.2018р. позивачу було відомо, що його звільнено наказом від 10.10.2017р. № 232-к на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України

За вищезазначеного, строки звернення до суду з позовними вимогами, які встановлено статтею 233 КЗпП України, ОСОБА_4 пропущено.

Ні позивачем, ні його представником, заяв про поновлення пропущеного строку суду не заявлено, навпроти, представник позивача на запитання головуючого стверджувала, що вона не вважає цей строк пропущеним, оскільки, на думку сторони позивача, строки звернення до суду з позовними вимогами повинні відраховуватись не з дня отримання ОСОБА_4 наказу від 10.10.2017р. № 232-к про звільнення, а з дня отримання протоколу зборів учасників від 10.10.2017р., де й було прийнято рішення про його звільнення, а такий протокол й досі позивачем не отримано. З цього приводу представником позивача адвокатом Аркіною Л.О. 17.09.2019р. подано і заперечення за заяву про застосування строків позовної давності (а.с. № 168-171 т. № 2).

З питань строків звернення до суду з позовними вимогами (крім вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі) суд зазначає наступне.

В наказі про звільнення ОСОБА_4 від 10.10.2017р. № 232-к йде посилання на те, що наказ винесено на підставі табелю обліку робочого часу, актів про відсутність працівника на робочому місці та протоколу зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. (а.с. № 44 т. № 1).

Як передбачено частиною 1 статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Отже, для встановлення початку перебігу строку у справах про звільнення визначальними є такі юридично значимі обставини, як вручення копії наказу про звільнення або день видачі трудової книжки, тобто з моменту, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.

Верховний Суд в постанові від 06.03.2019р. у справі № 450/1886/14-ц (а.с. № 36-41 т. № 2) зазначив, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у § 35 рішення від 07.07.1989р. у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Наявність такої умови дисциплінує учасників правовідносин, запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Крім того, невирішення питання про можливість застосування позовної давності може свідчити про порушення права на справедливий суд, закріпленого у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В той час як ч.1 ст.6 конвенції гарантує справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Як зазначалось вище, Верховний Суд звертав увагу, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин (учасниками трудових відносин, в даному випадку є як ОСОБА_4 , так і ТОВ «Модуль-Україна»). Не застосування строків позовної давності у справі, що розглядається судом, могло б привести до штучного збільшення сум, які підлягали б виплаті ОСОБА_4 у разі задоволення позовних вимог про визнання звільнення незаконним, про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р., оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. та наказу від 10.10.2017р. № 232-к в частині формулювання причин звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, про зміну формулювання причини звільнення.

Констатувавши загальне правило про те, що строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права, норма статті 233 КЗпП України деталізує це правило щодо звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки: в залежності від того, яка з цих подій відбулася раніше.

Таким чином вказана норма КЗпП України дає вичерпний перелік варіантів початку перебігу строків позовної даності.

Зазначена правова позиція викладена також і у постанові Верховного Суду України від 16.03.2016р. у справі № 6-2426цс15.

Отже, розширене тлумачення норм статті 233 КЗпП України, яке намагається здійснювати сторона позивача, що строки позовної давності слід відраховувати від дня отримання протоколу зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р., який ОСОБА_4 не отриманий взагалі, є хибним.

Оскільки суд дійшов до висновку про те, що звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України винесено з порушенням порядку застосування до працівників дисциплінарних стягнень, передбаченого ст. 149 КЗпП України, отже вимоги щодо визнання звільнення незаконним, про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р., оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. та наказу від 10.10.2017р. № 232-к в частині формулювання причин звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, є правомірними, між тим у справі заявлено про застосування строків позовної давності, які пропущені позивачем без поважних причин, строк звернення до суду з цими позовними вимогами з боку ОСОБА_4 пропущено, отже суд вживає наслідки ч.4 ст. 267 ЦК України, та відмовляє в задоволенні цієї частини позовних вимог з підстав пропуску строку позовної давності.

Стосовно позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України на п.5 ст. 41 КЗпП України суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п.5 ст. 41 КЗпП України, крім підстав, визначених ст. 40 КЗпП України, трудовий договір може бути розірвано за ініціативою власника або уповноваженого ним органу у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб (стаття 41 КЗпП України була доповнена пунктом 5 відповідно до Закону від 13.05.2014р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів»).

Думка представника позивача адвоката Аркіної Л.О., що відносини між ОСОБА_4 , як президентом товариства, та ТОВ «Модуль-Україна», є одночасно і трудовими і корпоративними, до президента товариства не може бути застосована модель «роботодавець-працівник» (а.с. № 161-162 т. № 2), судом оцінюється критично, оскільки корпоративними є відносини між учасниками товариства, а в даному випадку позивач не є учасником ТОВ «Модуль-Україна». Як встановлено судом при розгляді справи, ОСОБА_4 було призначено на посаду президента товариства за сумісництвом з 21.06.2016р. з окладом згідно штатного розкладу у розмірі 130 000грн. (а.с. № 92 т. № 1, а.с.№ 54-58 т. № 2). Сам позивач по тексту позову зазначає свої відносини з ТОВ «Модуль-Україна» як трудові (а.с. № 4 т. № 1).

Втім, позивач та представник позивача адвокат Аркіна Л.О., в обґрунтування позовних вимог в частині зміни формулювання причини звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України на п.5 ст. 41 КЗпП України, зазначаючи, що позивача могло бути звільнено лише з підстав п.5 ст. 41 КЗпП України посилалися на те, що рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 01.06.2016р. було затверджено нову редакцію статуту ТОВ «Модуль-Україна», згідно якої президент був визначений посадовою особою, яка входить до штатного розкладу товариства, та є контрольним органом товариства, що здійснює від імені зборів учасників постійний контроль за діяльністю усіх органів і посадових осіб товариства (ст. 28.1. та ст. 28.2 статуту - а.с. № 215-227 т. № 2). На думку позивача, його могло бути звільнено лише за ініціативою власника або уповноваженого ним органу і лише з підстав п.5 ст. 41 КЗпП України.

Суд зазначає, що статтею 41 КЗпП України визначені додаткові підстави розірвання трудового договору за ініціативою власника або уповноваженого ним органу. Отже, хибною є думка, що позивача не могло бути звільнено з підстав, передбачених статтею 40 КЗпП України (в даному випадку з підстав, передбачених 4 ст. 40 КЗпП України, оскільки прогули мали місце).

Поза увагою суду не може залишитися й той факт, що позовні вимоги про зміну формулювання причини звільнення з п. 4 ст. 40 КЗпП України на п.5 ст. 41 КЗпП України, позивач також мав би заявити у передбачені ч.1 ст. 233 КЗпП України строки.

Отже у задоволенні цієї частини позовних вимог позивачу судом також відмовлено.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення вихідної допомоги у розмірі 1 237 402грн. 83коп., стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги у розмірі 3 673 839грн. 41коп., то суд зазначає, що ці вимоги є похідними від вищезазначених позовних вимог, отже і в їх задоволенні слід відмовити.

Позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі наказу від 10.10.2017р. № 232-к за п. 4 ст. 40 КЗпП України (остаточний розрахунок проведено 25.10.2017р. шляхом перерахування компенсації за невикористану відпустку у розмірі 22 668грн.77коп. - а.с. № 234 т. № 1), ОСОБА_4 не заявлено (а.с. № 187т. № 2).

Варто зазначити, що обставинам несвоєчасного розрахунку з позивачем при звільненні була надана належна оцінка при розгляді справи № 560/1560/19 Хмельницьким окружним адміністративним судом та Сьомим апеляційним адміністративним судом (позов ТОВ «Модуль-Україна» до Управління Держпраці України у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування постанови, припису - а.с. № 138-144 т № 3).

Стосовно позовних вимог ОСОБА_4 до ТОВ «Модуль-Україна» про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати суд зазначає.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що разі порушення законодавства про оплату правці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження йому заробітної плати будь-яким строком.

ОСОБА_4 заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості заробітної плати за період з січня 2017р. по жовтень 2017р. (7 днів жовтня 2017р.) у розмірі 1 213 333грн. 33коп. (а.с. № 9,10 т. № 1).

Обґрунтовуючи цю частину позовних вимог, ОСОБА_4 зазначав, що йому з боку ТОВ «Модуль-Україна», не виплачувалась заробітна плата з січня 2017р. по 10 жовтня 2017р. (день звільнення), отже він наполягає на її стягненні, як заборгованості по заробітній платі.

Втім суд зазначає, що розглядаючи цей трудовий спір, судом встановлені факти прогулів ОСОБА_4 без поважних причин на посаді президента ТОВ «Модуль-Україна» у період з 03.01.2017р. до 10.10.2017р. (в тому числі за той період, за який звільнено з додержанням строків накладення дисциплінарного стягнення, а саме - з 08.09.2017р. по 10.10.2017р.).

Як вже зазначалось вище, судом при розгляді справи встановлено, позивач був відсутній на робочому місці, визначеному п.3 ст. 2 правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Модуль-Україна», з 03.01.2017р. до дня звільнення 10.10.2017р.

Період такої відсутності з 03.01.2017р. по 10.10.2017р. визнає і сам позивач.

До матеріалів справи представником відповідача долучено копію листа скерованого 07.02.2017р. е/поштою працівникам ТОВ «Модуль-Україна», в тому числі і від імені ОСОБА_4 , де йдеться мова про припинення «співпраці» з товариством з боку осіб, які підписали лист0 (а.с. № 97-98 т. № 1).

Крім того, період відсутності на робочому місці, а отже і невиконання без поважних причин обов`язків президента товариства з 20.01.2017р. по 10.10.2017р. підтверджується актами про відсутність працівника на робочому місці та табелями обліку робочого часу (а.с. № 100-182, 183-192 т. № 1).

Заробітна плата позивачу за цей період не нараховувалась (а.с. № 234 т. № 1, а.с. № 52 т. № 2).

Статтею 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України «Про оплату праці» (в редакції від 14.01.2020р.) визначено поняття заробітної плати.

Так, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Судом же встановлено, та не заперечувалось і позивачем, що обов`язків президента ТОВ «Модуль-Україна» Солодкий А.А. не виконував з 03.01.2017р. і до дня звільнення 10.10.2017р.

Причинам, за яких обов`язки президента ТОВ «Модуль-Україна», визначені ст. 28.3. статуту товариства, позивачем не виконувались, в цьому рішенні суду дана належна оцінка.

Як зазначалось вище, суд дійшов висновку, що при звільненні ОСОБА_4 були допущені тільки порушення з процедури притягнення до дисціплінарної відповідальності, втім встановлено факти прогулів останнього з 03.01.2017р. до 10.10.2017р., що мали місце без поважних причин, отже відсутні підстави для нарахування заробітної плати за час прогулів та відповідно стягнення цієї суми заборгованості по заробітній платі цим рішенням суду.

За вищезазначеного, суд дійшов висновку про повну відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 .

Обговорюючи питання про розподіл судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України та приймаючи до уваги, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору при подачі позову у розмірі 2 305грн.20коп. (а.с. № 2) покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 94, п.4 ст. 40, ст.ст.139, 142, 148, 149, 232, 233 КЗпП України, ст. 1 Закону України «Про оплату праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», постановою Верховного Суду України від 16.03.2016р. у справі № 6-2426цс15, постановою Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі № 450/1886/14-ц, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, ч.1 ст. 82, ст.ст. 89, 141, ч.1 ст. 247, ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Модуль-Україна» про визнання звільнення незаконним, про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р., оформленого протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Модуль-Україна» від 10.10.2017р. та наказу від 10.10.2017р. № 232-к в частині формулювання причин звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України, про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Ткаченко Н.В.