Рішення № 90439051, 09.07.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" липня 2020 р. м. Київ Справа № 911/333/20

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В.

за участю секретаря судового засідання Абраменко М.К, дослідивши матеріали справи

За позовом Дочірнього підприємства Комерційне підприємство “АТААС” ВАТ

“Автотранспортна акціонерна співдружність “Славутич”

до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради

Київської області

про стягнення 240 433,78 грн.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство Комерційне підприємство “АТААС” ВАТ “Автотранспортна акціонерна співдружність “Славутич” звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області про стягнення 240 433,78 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він надав послуги з перевезення пільгових категорій пасажирів, у зв`язку з чим поніс витрати в розмірі заявленої до стягнення суми, котрі відповідач зобов`язаний відшкодувати відповідно до умов договору № 26 від 26.12.2014 про порядок відшкодування витрат за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом за рахунок субвенцій з державного бюджету. У зв`язку із цим позивачем подано зазначену позовну заяву до відповідача про стягнення 240 433,78 грн. витрат.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.03.2020 відкрито провадження по справі № 911/333/20 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; призначено підготовче засідання у справі на 08.04.2020.

30.03.2020 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, посилаючись на наступне.

Як стверджує відповідач, державним бюджетом на 2017 рік не передбачено фінансування видатків місцевих бюджетів на відшкодування витрат на перевезення пільгових категорій громадян за 2017 рік, а також, відповідача не було визначено головним розпорядником коштів по видатках на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Також, відповідач вважає, що між сторонами відсутній укладений договір про порядок відшкодування витрат за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом за рахунок субвенцій з державного бюджету. Крім того, на переконання відповідача, оскільки позивач отримав ліцензію на право перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах, а законодавством не передбачено укладення договорів та виплати компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян при здійсненні міжобласних перевезень, тому у відповідача відсутній обов`язок на відшкодування понесених позивачем витрат на перевезення пільгових категорій громадян.

В свою чергу, 03.04.2020 позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій позивачем наголошено на наступному.

Щодо відсутності укладеного між сторонами договору, то позивачем підтверджено факт надсилання відповідачем до нього листа про розірвання договору № 07-12/331 від 01.02.2017, відповідно до якого відповідач повідомив позивача про розірвання договору № 26 від 26.12.2014 у зв`язку із внесенням змін до Бюджетного кодексу України та відсутністю кошторисних призначень на 2016-2017 роки. Разом із тим, позивач вважає, що договір не було розірвано і він є дійсним, оскільки відповідачем не дотримано вимог п. 5.2. договору, яким передбачено, що договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну однією із сторін не буде виявлено бажання про відмову від цього договору. Оскільки відповідачем направлено лист про розірвання договору не за місяць до закінчення дії договору, а вже під час другого місяця 2017 року, тому договір є дійсним.

08.04.2020 в судове засідання сторони не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.04.2020 було відкладено підготовче судове засідання.

Відповідно до статті 29 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.03.2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 та від 25.03.2020, якою встановлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин та заборонено, зокрема, проведення всіх масових заходів, а також регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському внутрішньообласному і міжобласному сполученні (крім перевезення легковими автомобілями), перевезення пасажирів метрополітенами м. Києва, Харкова і Дніпра та залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому) тощо.

Згідно з рекомендаціями Ради суддів України, затвердженими рішенням від 17.03.2020 №19, громадянам та сторонам, які є учасниками судових процесів рекомендовано утриматися від участі в судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової їх присутності.

З матеріалів справи слідує, що явка учасників справи у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а тому суд вбачає за можливе подальший розгляд справи здійснювати за відсутності представників учасників справи, у разі наявності відповідного клопотання.

Необхідні матеріали, заяви по суті справи та з процесуальних питань можуть надаватися із використанням підсистеми “Електронний суд”.

Враховуючи вищенаведене, ухвалою суду від 14.05.2020 підготовче судове засідання у справі № 911/333/20 призначено на 17.06.2020 о 14:30.

01.06.2020 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без присутності його представника

17.06.2019 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без присутності його представника.

17.06.2020 в судове засідання представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

В судовому засіданні судом вирішено закрити підготовче провадження у справі та призначити її до розгляду по суті на 09.07.2020.

З метою повідомлення учасників судового процесу, судом складено та направлено на адреси сторін ухвалу-повідомлення від 18.06.2020.

07.07.2020 на електронну адресу суду від позивача надійшла заява, в якій останній просив суд розглядати справу без присутності його представника у зв`язку із скрутним майновим становищем.

09.07.2020 в судове засідання представники сторін не з`явились, про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Щодо неявки учасників судового процесу суд зазначає наступне.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що сторони скористалися наданими їм процесуальними правами щодо подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив, а також, беручи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 09.07.2020 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі - Дочірнє підприємство Комерційне підприємство “АТААС” ВАТ “Автотранспортна акціонерна співдружність “Славутич” здійснює, на підставі відповідної ліцензії, діяльність у сфері пасажирських перевезень автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування.

Згідно ст. 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Приписами ст. 1, ст. 29, ч. ч. 1, 2 ст. 37 Закону України “Про автомобільний транспорт” визначено, що автобусний маршрут міжміський - автобусний маршрут, який з`єднує населені пункти і протяжність якого перевищує 50 км; автобусний маршрут загального користування - автобусний маршрут, на якому здійснюють регулярні пасажирські перевезення; внутрішні перевезення - перевезення пасажирів і вантажів між населеними пунктами, розташованими на території однієї держави.

Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

На виконання вищенаведеного законодавства України, 26.12.2014 між Управлінням соціального захисту населення Виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області (далі – платник, відповідач) та Дочірнім підприємством ДП “ПРП” “АТАСС” (далі – виконавець, позивач) укладено договір про порядок відшкодування витрат за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом за рахунок субвенцій з державного бюджету №25 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, цей договір регламентує взаємовідносини сторін щодо перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом, яке здійснюється виконавцем, та відшкодування платником витрат пов`язаних з пільговим перевезенням громадян, з урахуванням ПДВ, у межах затверджених бюджетних призначень на 2015 рік в сумі 100000,00 грн. за рахунок субвенції з державного бюджету місцевому бюджету відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету” (із змінами) та від 29.01.2003 року №117 “Про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги” (із змінами) за видами пільг відповідних категорій громадян (далі – пільговики) визначених вищезазначеними постановами Кабінету Міністрів України.

Згідно пп. 2.2.1. п. 2.2. договору, виконавець зобов`язується здійснювати надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян, які мають право на відповідні пільги.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року (включно) Дочірнім підприємством ДП “ПРП” “АТАСС” (позивачем) були надані послуги щодо перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом на пільгових умовах категоріям осіб, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та мають право пільги з їх оплати згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 240 433,78 грн.

Відповідно до пп.2.4.1. п. 2.4. договору, платник зобов`язується перераховувати виконавцю кошти, передбачені для відшкодування витрат, пов`язаних з пільговим перевезенням громадян після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк.

Відповідно до п. 3.1. договору, виконавець щомісяця до 5 робочого дня наступного за звітним, подає платнику наступні документи: на паперових та електронних носіях форму 2-Пільга “Розрахунок на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян”, з підписами уповноважених осіб та печаткою виконавця. Формат форми визначається виключно нормативними документами Міністерства соціальної політики України; на паперових носіях форму 3-Пільга “Акт звіряння розрахунків”, у якій виділяти в тому числі суму ПДВ, з підписами уповноважених осіб та печаткою виконавця. Формат форми визначається виключно нормативними документами Міністерства соціальної політики України.

На виконання умов договору та п. 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 117(надалі - Положення № 117), позивач подавав на паперових носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці.

Розрахунки за формою "2-пільга" та "3-пільга" щомісячно надсилались позивачем на адресу відповідача, що підтверджується повідомленнями про вручення та описами вкладення (копії містяться у матеріалах справи).

Платник на підставі розрахунків та актів звіряння про надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян, забезпечує перерахування сум відшкодування по пільговому наданню послуг виконавцю після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк (п. 3.2. договору).

Пунктом 5.1. договору визначено, що даний договір набуває законної сили з 01.01.2015 року і діє до 31.12.2015 року. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну однією із сторін не буде виявлено бажання про відмову від цього договору (п. 5.2. договору).

Як зазначає позивач, у встановленому договором порядку сторони не виявили бажання розірвати даний договір, у зв`язку із чим дію договору було автоматично продовжено на 2016 та 2017 рік.

При цьому, судом враховано наявність у матеріалах справи копії листа відповідача про розірвання договору № 07-12/331 від 01.02.2017, відповідно до якого відповідач повідомив позивача про розірвання договору № 26 від 26.12.2014 у зв`язку із внесенням змін до Бюджетного кодексу України та відсутністю кошторисних призначень на 2016-2017 роки.

Як визначено частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, у п. 5.3 договору сторони закріпили чітку умову щодо розірвання договору, яка передбачає можливість виключно за погодженням сторін змінити чи розірвати договір достроково.

Оскільки, в матеріалах справи відсутні докази погодження розірвання договору позивачем, тому заява відповідача щодо розірвання договору не була погоджена позивачем, і, в свою чергу, спірний договір не було розірвано.

Також, суд зауважує, що у відповідності до п. 5.2 договору, а також, з урахуванням відсутності звернення відповідача із заявою щодо відмови від договору до позивача за місяць до закінчення терміну дії договору, спірний договір був автоматично продовженим на наступні 2016 та 2017 роки.

Протилежного суду не доведено, доказів на спростування зазначених обставин відповідачем до суду не подано.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про порядок відшкодування витрат за надані послуги з перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом за рахунок субвенцій з державного бюджету №25 від 26.12.2014, як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року (включно) Дочірнім підприємством ДП “ПРП” “АТАСС” (позивачем) були надані послуги щодо перевезення пільгових категорій громадян автомобільним транспортом на пільгових умовах категоріям осіб, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та мають право встановлені законодавством України пільги з їх оплати згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 240 433,78 грн.

В той же час, згідно ст. 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, виключно законами України визначаються, зокрема, пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Приписами ст. 1, ст. 29, ч. ч. 1, 2 ст. 37 Закону України “Про автомобільний транспорт” визначено, що автобусний маршрут міжміський - автобусний маршрут, який з`єднує населені пункти і протяжність якого перевищує 50 км; автобусний маршрут загального користування - автобусний маршрут, на якому здійснюють регулярні пасажирські перевезення; внутрішні перевезення - перевезення пасажирів і вантажів між населеними пунктами, розташованими на території однієї держави.

Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб`єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.

Пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.

Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.

Пунктом 4 ч. 6 ст. 13 Закону України “Про охорону дитинства” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що дітям з багатодітних сімей надаються такі пільги: безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.

За приписами п. 7 ч. 1 ст. 12, пп. 7, 21 ч. 1 ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), учасникам бойових дій (ст. 5, 6), інвалідам війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування в сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських і міжміських маршрутів, у тому числі внутрірайонних, внутрі- та міжобласних незалежно від відстані та місця проживання.

Інвалідам I і II груп надається право безплатного проїзду один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом, а особам, які супроводжують інвалідів I групи (не більше одного супроводжуючого), - 50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту.

Інвалідам III групи надається право безплатного проїзду один раз на два роки (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом незалежно від наявності залізничного сполучення або проїзду один раз на рік (туди і назад) зазначеними видами транспорту з 50-процентною знижкою вартості проїзду.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом.

Згідно ч. 2, 3 ст. 381 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), інваліди, діти-інваліди та особи, які супроводжують інвалідів першої групи або дітей-інвалідів (не більше однієї особи, яка супроводжує інваліда або дитину-інваліда), мають право на 50-відсоткову знижку вартості проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) повітряного, залізничного, річкового та автомобільного транспорту в період з 1 жовтня по 15 травня.

Пільгове перевезення інвалідів здійснюють усі підприємства транспорту незалежно від форми власності та підпорядкування відповідно до Закону України “Про транспорт”.

З системного аналізу вказаних вище положень законодавства, якими закріплено державні соціальні гарантії певним категоріям громадян та їх реалізація, слідує, що імперативно визначеному законодавчо обов`язку автомобільного перевізника надавати послуги перевезення тим категоріям громадян, які мають установлені законодавством пільги з їх оплати, відповідає обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб`єкту господарювання, який їх надає.

Згідно ч. 6 ст. 48, підпункту “б” п. 4 ч. 1 ст. 89, п. 204 ч. 1 ст. 90, ч. 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетні зобов`язання щодо, зокрема, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

До видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення - державні програми соціального захисту, а саме: пільги окремим категоріям громадян, що надаються: ветеранам війни; особам, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; багатодітним сім`ям, дитячим будинкам сімейного типу та прийомним сім`ям, в яких не менше року проживають відповідно троє або більше дітей, а також сім`ям (крім багатодітних сімей), в яких не менше року проживають троє і більше дітей, враховуючи тих, над якими встановлено опіку чи піклування.

До видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, належать видатки на: інші передбачені законодавством пільги, що надаються, зокрема, особам, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”; особам з інвалідністю, дітям з інвалідністю та особам, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше одного супроводжуючого); громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

Видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пп. 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, (далі - Порядок) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цей Порядок визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання, зокрема, компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Водночас, згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117 “Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги”, а також, здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Пунктами 3, 10 та 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 №117 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи), зокрема, організовують збирання, систематизацію і зберігання зазначеної у пункті 2 цього Положення інформації та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги.

Підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Уповноважений орган щомісяця, зокрема: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Судом встановлено, що відповідач, як розпорядник коштів місцевого бюджету, відповідно до законодавчих приписів зобов`язаний відшкодувати ДП “ПРП “АТАСС” витрати, понесені внаслідок надання послуг з перевезення автомобільним транспортом на пільгових умовах, згідно складених позивачем розрахунків за формою № 2-пільга та актів за формою №3-пільга.

За умовами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Платник на підставі розрахунків та актів звіряння про надання послуг з перевезення пільгових категорій громадян, забезпечує перерахування сум відшкодування по пільговому наданню послуг виконавцю після надходження їх на власні рахунки у п`ятиденний строк (п. 3.2. договору).

На виконання п. 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 р. № 117(надалі - Положення № 117), позивач подавав на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці.

Розрахунки за формою "2-пільга" та "3-пільга" щомісячно надсилались позивачем на поштову адресу відповідача, що підтверджується повідомленнями про вручення та описами вкладення (копії містяться у матеріалах справи).

Також, списки за формою "2-пільга" та "3-пільга" щомісячно надавались відповідачу у паперовому вигляді(копії містяться у матеріалах справи).

Відповідно до п. 11 Положення № 117 та п. 2 Постанови № 256, відповідач був зобов`язаний щомісяця звіряти інформацію, що міститься в реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з ним на підставі поданих позивачем щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріали справи не містять доказів відшкодування відповідачем позивачу грошових коштів у сумі 240 433,78 грн. за надані послуги перевезення пільгових категорій громадян.

При цьому, твердження відповідача щодо відсутності у нього обов`язку по сплаті понесених позивачем витрат за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 з огляду на відсутність бюджетних асигнувань судом відхиляються, оскільки, Закон України “Про автомобільний транспорт” та закони, якими встановлено право певних категорій громадян на отримання пільг щодо проїзду на внутрішніх лініях (маршрутах) автомобільного транспорту, у тому числі на міжміських та міжобласних маршрутах, не передбачають жодного обмеження щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі, а тому, відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки в 2017 році не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов`язання.

Інші посилання відповідача стосовно неможливості укладення договорів та виплати компенсації за пільговий проїзд окремих категорій громадян при здійсненні міжобласних перевезень спростовуються висновками, викладеними судом вище.

Судом наголошується, що право позивача на отримання компенсації вартості послуг з автомобільного перевезення, наданих пільговим категоріям громадян, підлягає реалізації і захисту незважаючи на обставини наявності/відсутності укладеного між сторонами договору та відповідних видатків на ці потреби, оскільки, відповідні зобов`язання держави по відшкодуванню пільг виникають не з закону про Державний бюджет на відповідний рік, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також, з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків, зокрема, з автомобільним перевізником за послуги з перевезення певних категорій громадян, які мають право на пільги.

Відсутність у боржника необхідних для погашення заборгованості коштів не є підставою для звільнення від відповідальності та обов`язку виконати грошове зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі №911/4249/16.

В порушення вимог Бюджетного кодексу України, Постанов Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. № 256 та від 29.01.2003р. №117, відповідач не відшкодував позивачу вартість наданих послуг з перевезення пільгових категорій населення, в результаті чого станом, як на дату звернення позивачем із даним позовом так і на дату прийняття судом рішення, заборгованість Дочірнього підприємства Комерційне підприємство “АТААС” ВАТ “Автотранспортна акціонерна співдружність “Славутич” склала 240 433,78 грн.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 222 Господарського Кодексу України, учасники господарських відносин, які порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії або звернення до суду.

Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Господарський суд констатує, що неналежне фінансування заходів соціального захисту окремих категорій громадян не є підставою для звільнення відповідача від відшкодування вказаних вище витрат, понесених позивачем, та не може бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення такого зобов`язання шляхом примусового стягнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р., відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Питання погашення існуючої заборгованості за транспортні послуги, надані на пільгових умовах за період з 01.01.2017 по 31.12.2017, відповідачем не вирішено до теперішнього часу, чим порушено законні права та інтереси позивача.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Слід зазначити, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що всі твердження відповідача у відзиві спростовуються вищенаведеним, а також наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку, позовні вимоги нормативно обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню судом і сума невідшкодованої заборгованості у розмірі 240 433,78 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Приймаючи до уваги висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3 606,51 грн.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Славутицької міської ради Київської області (місцезнаходження: 07101, Київська обл., м. Славутич, Центральна площа, 7; код ЄДРПОУ 22208706) на користь Дочірнього підприємства Комерційне підприємство “АТААС” ВАТ “Автотранспортна акціонерна співдружність “Славутич” (місцезнаходження: 07101, Київська обл., м. Славутич, вул. Ентузіастів, б. 6; код ЄДРПОУ 24223526) 240 433,78 грн. основного боргу та 3 606,51 грн. судового збору.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2020.

Суддя Л.В. Сокуренко