Ухвала суду № 90438993, 16.07.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

16.07.2020Справа № 910/9760/19

Суддя Господарського суду міста Києва Привалов А.І., розглянувши за участю секретаря судового засідання Мазура В.М. у відкритому судовому засіданні

заяву Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України"

про відстрочку виконання судового рішення

у справі № 910/9760/19

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України"

про стягнення 731 350,16 грн.

Представники сторін: не з`явились.

УСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач, АК "НАК "Нафтогаз України") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" (далі - відповідач, ДП "Групова котельня МВС України") про стягнення 731 350,16 грн., з яких: 518 764,05 грн. - основна заборгованість, 55 885,16 грн. - пеня, 32 851,48 грн. - 3% річних та 123 849,47 грн. - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 414 732,15 грн. Стягнуто з Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основну заборгованість у розмірі 104 031 грн. 90 коп., пеню у розмірі 55 885 грн. 16 коп., 3% річних у розмірі 32 851 грн. 48 коп., інфляційні витрати у розмірі 111 854 грн. 54 коп. та судовий збір у розмірі 10 790 грн. 33 коп.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19 залишено без змін.

Після набранням рішення законної сили 16.06.2020 видано відповідний наказ.

07.07.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшла заява про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19 на п`ять місяців. Також, у своїй заяві заявник просить зупинити виконання вказаного рішення до завершення розгляду заяви про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19.

Приписами статті 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2020 розгляд заяви Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" про відстрочку виконання судового рішення призначено на 16.07.2020.

Представники сторін в засідання суду не з`явились. Будь-яких заяв або клопотань про відкладення розгляду заяви на адресу суду не надходило.

Розглянувши заяву про відстрочку виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з наступних підстав.

Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 237 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов`язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Судом враховано, що пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд".

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду".

При цьому, в рішенні Європейського суду з прав людини від 15.01.2010 у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України" зазначено, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, було ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті Першого протоколу до Конвенції.

Виконання судового рішення має бути захищене як складова частина доступу до суду в світлі вимог ст. 6 Конвенції (Справа "Горнсбі проти Греції" (Case of Hornsby v. Greece) від 19.03.1997.

Частиною 1 статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає. Проте, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В зв`язку з тим, що відстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Так, у п. 40 рішення від 17.05.2005 року у справі "Чіжов проти України" Суд зазначив, що затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції. На державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Обґрунтовуючи подану заяву про відстрочення виконання рішення заявник вказує на те, що на підприємстві працює близько 100 осіб і фонд оплати праці складає близько 200000 грн, а також у зв`язку із важким фінансовим становищем відповідача є необхідність відстрочити виконання судового рішення до початку опалювального сезону, а саме з 01.11.2020, оскільки наявних коштів недостатньо для погашення боргу, що підтверджується довідкою AT «ДЕРЖАВНИЙ ОЩАДНИЙ БАНК УКРАЇНИ» від 02.06.2020 №100.40/0123-97 та довідкою AT «ОТП БАНК» від 02.06.2020 №017-1-3-0/211.

Проте, суд вважає, що сам по собі важкий фінансовий стан заявника, в розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, не є тією виключною обставиною, яка б давала підстави для відстрочення виконання рішення суду, адже її наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб`єкта господарювання - заявника.

Аналогічну правову позицію викладено Вищим господарським судом України у постанові від 02.03.2016 у справі № 905/1516/14, в який зазначено, що відсутність у боржника грошових коштів не може свідчити про неможливість виконання рішення суду з огляду на існування інших, крім звернення стягнення на грошові кошти, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", способів виконання рішення суду.

При цьому, суд наголошує, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 44 Господарського кодексу України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, на виконання судового рішення у справі заявник (боржник) повинен повернути стягувачу належне останньому майно (грошові кошти), тому подальше невиконання остаточного судового рішення буде прямим порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Одночасно, суд вважає за необхідне зазначити, що протягом зазначеного заявником строку відстрочення виконання рішення кредитор не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації, оскільки за практикою Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2016 у справі № 3-1276гс15, "невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення".

З огляду на вищевикладене, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін та приймаючи до уваги, що заявником (боржником) всупереч приписів частини 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України не надано беззаперечних, неспростовних доказів неможливості чи утруднення на даний час виконання рішення суду, відсутності активів та реальної загрози зупинення господарської діяльності у зв`язку з виконанням рішення суду, винятковості випадку, з наявністю якого процесуальний закон пов`язує можливість надання відстрочки виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Відмовити в задоволенні заяви Державного підприємства "Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України" про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 у справі № 910/9760/19.

2. Згідно ч. 2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано: 17.07.2020.

Суддя А.І. Привалов