Рішення № 9043862, 02.09.2008, Сарненський районний суд Рівненської області

Справа №2-890 2008 рік

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 вересня 2008 року м. Сарни

Сарненський районний суд Рівненської області - одноособово Суддя Довгий І.І.

при секретареві Пігаль О.В. за участю позивача ОСОБА_1 представника позивача ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України», код ЄДРПОУ 24249750 в особі відокремленого структурного підрозділу «Клесівське кар'єроуправління» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України», код ЄДРПОУ 24249750 в особі відокремленого структурного підрозділу «Клесівське кар'єроуправління» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Вказує що 1 лютого 1997 року вона була прийнята на посаду машиніста насосної установки II розряду у гірничій дільниці Клесівського гранітного кар'єру Львівської залізниці. У 2006 році Клесівський гранкарєр було виділено зі складу Львівської залізниці і приєднано до відповідачів. У 2007 році на базі майна «Клесівського гранкар'єру» створено відокремлений підрозділ відповідача - «Клесівське кар'єроуправління», на якому позивач працювала на посаді машиніста насосних установ II розряду у гірничому цеху №2 до її звільнення 7 травня 2008 року у зв'язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вказує, що її звільнення з роботи є незаконним та таким що вчинене з порушенням трудового законодавства, її трудових прав та соціальних гарантій, встановлених законодавством при вивільнені працівників, у зв'язку з чим просить суд поновити її на роботі.

Позивач вказує, що 03.03.2008 року вона звернулась із заявою на ім'я директора управління ОСОБА_4 та голови профкому ОСОБА_5 з заявою, якою просила залишити її на займаній посаді, як працівника, що має переважне право на залишення на роботі, що передбачене трудовим законодавством. В обґрунтування своєї заяви вона вказувала на те, що весь її трудовий шлях пов'язаний з Клесівським щебеневим заводом з 1978 року по 1997 рік працювала на цьому ж підприємстві ( яке на той час називалась «Клесівський щебеневий завод Львівської залізниці») на посаді бухгалтера, після чого до 2008 року працювала на посаді машиніста насосної установки.

Безперервний стаж роботи на підприємстві на різних посадах складає понад 30 років.

За весь період роботи на підприємстві жодних дисциплінарних стягнень до нею не застосовувались, свої трудові обов'язки виконувала сумлінно.

За таких умов, на підставі п.3 ч.2 ст. 42 КЗпП України просила її залишити на займаній посаді як працівника що має переважне право залишення на роботі.

06 березня 2008 року за її участі відбулося засідання профспілкового комітету, на яке було винесене питання про розгляд подання про надання згоди на її звільнення за скороченням штату, на якому була оголошена її заява з проханням про залишення її на займаній посаді.

Згоди на звільнення на засіданні профкому надано не було, вирішення питання було відкладено для детального вивчення, про дату та час наступного засідання профкому її повідомлено не було.

З листа ВСП «Клесівське кар'єроуправління» від 18 березня 2003 року №300, фактично отриманого нею 21.03.2008 року, вона дізналася, що розгляд подання про надання згоди на її звільнення вирішено відкласти на повторне засідання, про дату якого її мало бути сповіщено.

ОСОБА_5 07.05.2008 року відповідачем було проведено звільнення її із займаної посади. Тоді ж за її клопотанням їй було надано виписки з протоколів засідань з профспілкового комітету, з яких вона дізналась що згода на її звільнення дана на засіданні профкому, яке відбулось 20.03.2008 року без її участі.

Таким чином, вважає, що при звільнені її із займаної посади відповідачем було допущено грубе порушення чинного трудового законодавства, а саме : вимог ст. 49-2 та ст. 42 КЗпП України, в частині обов'язкового врахування переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці; вимог ст. 43 КЗпП України щодо обов'язкової присутності працівника на засіданні профкому, на якому розглядається подання власника про розірвання трудового договору з працівником, чим обмежено її можливості для захисту її прав у досудовому порядку, зокрема щодо використання послуг адвоката.

За вказаних обставин, позивачка вважає, що її було звільнено без законних підстав.

Також позивачка вказує, що у зв'язку з грубим порушень відповідачем законодавства про працю, яке виразилося у нехтуванні її трудових прав, а саме: нехтування її переваженим правом на залишення на роботі, що призвело до незаконного звільнення, завдало їй моральних страждань, пов'язаних з переживаннями щодо незаконного звільнення; моральним пригніченням та роздратуванням у зв'язку із втратою роботи; виникнення з причини звільнення конфліктів та не порозумінь у сім'ї непевністю у завтрашньому дні; необхідністю пошуку нового місця роботи та пов'язаними з цим додатковими зусиллями.

Вказує, що вона є особою передпенсійного віку, що істотно зменшує можливість швидко знайти роботу. Що незаконно була звільнена з роботи з підприємства, на якому пропрацювала все своє трудове життя, є за характером людиною вразливою і боязно переживає незаконне звільнення та втрату постійного джерела доходу.

Позивач пояснила, що на обліку в лікаря кардіолога та невропатолога не перебувала, за медичною допомогою в медичні заклади не зверталась.

У зв'язку з чим просить стягнути з відповідача на її користь завдану їй моральну шкоду у розмірі п'яти тисяч гривень. Просить стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 травня 2008 року до дня постановления рішення суду

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, дали пояснення згідно позовної заяви та просять стягнути 6241 грн. 60 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник відповідача позов не визнала повністю та пояснила, що позивача з підприємства звільнено на законних підставах, оскільки звільнення позивача пройшло після скорочення її посади, а при проведенні конкурсу позивач не мала переважного права перед іншими сімома працівниками, які працюють на аналогічних посадах.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила, що її мама ОСОБА_1 болісно перенесла звільнення з роботи. Після звільнення мами відносини в сім'ї між її членами погіршилась, оскільки виникали сварки. Мама вживала заспокійливі ліки «Барбовал»,

Свідок ОСОБА_4 - директор відокремленого структурного підрозділу «Клесівське кар'єроуправління» пояснив, що позивачка звільнена з займаної посади на законних підставах. Про всі засідання профспілкового комітету позивач повідомлялася. Позивач не мала переважного права на залишення на займаній посаді, така як перевага надалась чоловікам, враховувався сукупний дохід сім'ї кожного з працівників аналогічної посади, безперервний стаж роботи, наявність двох або більше утриманців, кваліфікація та продуктивність праці. Стягнень та заохочень до працівників, які працюють на аналогічних посадах, не застосовувалися.

Свідок ОСОБА_7 - працюючий водієм даного підприємства, пояснив, що він був присутній при врученні ОСОБА_1 повідомлення про пропозицію переведення на іншу посаду, але ОСОБА_1 відмовилась від отримання вказаного повідомлення.

Представник відповідача - ОСОБА_3 та свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні підтвердили, що акт про відмову ОСОБА_1 від отримання повідомлення складався не в присутності ОСОБА_1 , а складався пізніше в конторі підприємства.

В судовому засіданні дослідженні копія трудової книжки позивачки ОСОБА_1 , з якої вбачається, що 03 березня 1978 року вона була прийнята на роботу в якості бухгалтера Клесівського щебеневого заводу Львівської залізної дороги. В подальшому вказане підприємство міняло своїх власників, а позивачка була переведена на посаду машиніста насосної установки II розряду у гірничому цеху. При звільненні з роботи 31 січня 1997 року фактичне місце роботи не було змінене як у неї, так і у інших членів трудового колективу.

Як вбачається з наказу №40 «Про внесення змін до штатного розпису та скорочення чисельності працівників на Клесівському карєроуправлінні» від 21.02.2008 року, у зв'язку із зменшенням обсягу випуску щебеню і потребою скоротити витрати на утримання працівників та апарату управління підприємства вирішено з 07 травня 2008 року скоротити ряд посад та виключити їх. із штатного розпису, в тому числі машиніста насосних установок другого розряду - одного чоловіка.

З виписок з протоколів засідання профспілкового комітету на підприємстві відповідача вбачається, що 06 березня 2008 року на засіданні профспілкового комітету позивач ОСОБА_1 категоричного заперечувала проти свого звільнення, про що подала письмову заяву та пояснила, що має перевагу в залишенні на роботі в порівнянні з іншими працівниками, які працюють на аналогічних посадах у зв'язку, з тим, що має більш тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві. Розгляд питання було перенесено на іншу дату. Профспілковий комітет 20 березня 2008 року дав згоду на звільнення машиніста насосних установок II розряду ОСОБА_1 за скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, на засіданні якого ОСОБА_1 була відсутня.

Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 , відповідно до положень ст. 43 КЗпП України, була повідомлена про час та місце розгляду подання про розірвання з нею трудового договору, суду не надано. Сама ОСОБА_1 категорично стверджує, що про час та місце розгляду подання вона не була повідомлена, у зв'язку з чим суд критично оцінює твердження сторони відповідача про повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду подання про розірвання з нею трудового договору.

З копії наказу про припинення трудового договору вбачається, що ОСОБА_1 була звільнена 07 травня 2008 року з займаної посади у зв'язку із скороченням штату.

Зі штатних розписів робітників «Клесівського кар'єроуправління», затвердженого на підставі наказу Укрзалізниці №555 - Ц від 23.11.2007 року вбачається, що на підприємстві відповідача передбачалось планове скорочення посади машиніста насосних установок II розряду станом на 01 квітня 22008 року.

З наданих відповідачем виписок з журналу обліку вихідної документації та актів вбачається, що позивачу пропонувалось переведення на вакансії грохотника III розряду.

З наданих відповідачем документів вбачається, що підприємстві рахується вісім працівників на посаді машиніста насосних установок, які всі мають II розряд. З них мають двох І більше утриманців двоє працівників, інші п'ятеро працівників працюють на рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації, проте у позивача ОСОБА_1 найбільш тривалий безперервний стаж роботи на даному підприємстві з 03 березня 1978 року.

Таким чином, при звільнені відповідачем позивача ОСОБА_1 з займаної посади було допущено грубе порушення чинного трудового законодавства, а саме: вимог ст. ст. 42, 49-2 КЗпП України в частині обов'язкового врахування переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці; вимог ст. 43 КЗпП України щодо обов'язкової присутності працівника на засідання профкому, на якому розглядається подання власника про розірвання трудового договору з працівником, чим обмежено можливості позивача на захист своїх прав у досудовому порядку та, в тому числі, використання послуг адвоката; тобто звільнення здійснене без законної підстави з порушенням установленого порядку звільнення, у зв'язку з чим на підставі ст. 235 КЗпП України позивач підлягає поновленню на роботі.

Середньоденний заробіток позивача, виходячи з середньомісячного заробітку останніх двох місяців перед звільненням - 1532, 26 грн. становитиме : 1532, 26 х 2 /(21+21) робочих дні за березень-квітень 2008 року = 72, 96 грн.

Відповідно позивач не працювала в період незаконного звільнення в травні-вересні 2008 року 81 робочий день (17+19+23+20+2).

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 5909, 76 грн. (81x72, 96).

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п.п. 7, 9 постанови від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування такої шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Враховуючи винність відповідача у незаконному звільненні позивача, суд приходить до висновку, що позов в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд виходить з того, що порушено її нормальні життєві зв'язки, вона пережила нервовий стрес, було порушено ритм її життя.

Враховуючи масштабність вимушених змін, що відбулися у звичному способі життя ОСОБА_1 , людини передпенсійного віку, які потребують від неї додаткових зусиль фізичного та психологічного характеру для організації її способу життя, суд, враховуючи обсяг заподіяних ОСОБА_1 моральних страждань, втрату душевного спокою, перебування під негативним впливом вчинених відносно неї відповідачем порушенням законних прав працівника, порушення сну, спалахи негативних емоцій; приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню і з відповідача слід стягнути на користь ОСОБА_1 3000 гривень в рахунок відшкодування завданої ним моральної шкоди в результаті неправомірних дій.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволення позовних вимог стягуються документально підтверджені судові витрати - 2377, 71 гривень витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката (3000 х 8909, 76 / 11241, 60); на користь держави 96, 60 грн. судового збору (8909, 76 / 100 + 7, 50) та 37, 50 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду цивільних справ (30+7, 50).

На підставі викладеного, ст. ст. 42, 43, 49-2, 235, 237-1, 240-1 КЗпП України, постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", керуючись ст. ст. 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді машиніста насосних установок II розряду у гірничому цеху № 2 відокремленого структурного підрозділу «Клесівське кар'єроуправління» Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України», код ЄДРПОУ 24249750.

Стягнути з Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України» на користь ОСОБА_1 5909 гривень 76 копійок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України» на користь ОСОБА_1 3000 гривень моральної шкоди.

Стягнути з Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України» 96 гривень 60 копійок судового збору.

Стягнути з Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України» на користь ОСОБА_1 2377, 71 гривень витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката.

Стягнути з Державного підприємства «Управління промислових підприємств державної адміністрації залізничного транспорту України» 37 гривень 50 копійок витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через Сарненський районний суд Рівненської області шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.