Рішення № 90438618, 07.07.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.07.2020 Справа № 905/1716/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Зекунова Е.В., при секретарі судового засідання Новікової К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом Житлово - будівельного кооперативу “Дарниця-2” до Акціонерного товариства “К.Енерго” про стягнення коштів у розмірі 630 489,85 грн.,-

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Житлово - будівельний кооператив “Дарниця-2” звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства “К.ЕНЕРГО” про стягнення коштів у розмірі 630 489,85 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем обов`язку щодо повернення переплати в розмірі 593 520,63 грн., за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858 від 01.10.2000 року, що стало підставою для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 04.10.2019 розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 15.10.2019.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 15.10.2019 відкладено розгляд справи по суті на 29.10.2019 року.

17.10.2019 до Господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, заява про застосування строків позовної давності та заява про зупинення провадження у справі №905/1716/19 до набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду за наслідками розгляду касаційної скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15.

Зокрема у відзиві на позовну заяву, відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на ті обставини, що:

- всі обов`язки визначені договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858 від 01.10.2000 відповідач виконував сумлінно та в повному обсязі, не допускаючи при цьому порушення умов договору, а позивач станом на 04.04.2015 не розрахувався з відповідачем за теплову енергію на суму 593 037,95 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю, сформованою за період з січня 2015 року по 04.04.2015 та актом звіряння розрахунків, долученим до позовної заяви позивачем;

- відповідачем цілком законно в спірний період застосовано тарифи встановлені постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613 у розмірі 531,10 грн./Гкал “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго”;

- позивачем не доведено факт сплати 1 552 000 грн. саме в рахунок погашення боргу за період з квітня 2015 по серпень 2016. Платіжні доручення, на які посилається позивач в позовній заяві не стосуються спірного періоду так як у призначенні платежу не містять посилання про сплату коштів саме за спірний період. Дані грошові кошти зараховувалися в рахунок погашення боргу, що існував станом на 01.04.2015 в розмірі 593 037,95 грн., а тому не можуть братися до уваги при прийнятті рішення;

- за даними відповідача, станом на 15.10.2019 позивач розрахувався за договором лише частково, несплаченою лишилась сума боргу у розмірі 756 866,82 грн., що підтверджується обліково-сальдовою відомістю;

- позовні вимоги обґрунтовані надлишково сплаченими коштами за договором у зв`язку з прийняттям постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15, однак договір не містить жодного пункту, який би зобов`язував відповідача здійснювати оплату коштів позивачу, у зв`язку з чим у останнього відсутні підстави нарахування інфляційних та 3% річних з 01.04.2015 по 01.08.2016.

Крім того, у відзиві на позовну заяву та заяві про застосування строків позовної давності відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до позовних вимог у справі. В обґрунтування пропуску строку позовної давності відповідачем зазначено, що позивач заявив позов про стягнення з відповідача коштів за договором за період з 01.04.2015 по 01.08.2016 у зв`язку із визнанням постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 нечинною постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго”. Прийняття Київським апеляційним адміністративним судом постанови 06.07.2016 у справі № 826/15733/15 є загальновідомим фактом та позивач мав бути обізнаний у її існуванні. Про порушення своїх прав позивач дізнався 06.07.2016, у зв`язку із чим, відповідач прийшов до висновку, що оскільки позивач звернувся до суду у вересні 2019, то ним пропущений строк позовної давності, а тому відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та заявленими з пропущенням Позивачем строку позовної давності згідно до ст. 267 ЦК України.

У зв`язку з перебуванням судді Огороднік Д.М. у відрядженні з 22.10.2019 року по 23.04.2020 року включно, розпорядженням керівника апарату № 01-01/502 від 28.10.2019 призначено повторний автоматичний розподіл справи №905/1716/19.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2019 для розгляду даної справи визначено суддю Господарського суду Донецької області Бокову Ю.В.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 29.10.2019 прийнято до провадження справу; розгляд справи №905/1716/19 розпочато спочатку за правилами загального позовного провадження – зі стадії підготовчого провадження; відкладено підготовче засідання по справі №905/1716/19 на 14.11.2019 року.

Ухвалами Господарського суду Донецької області від 14.11.2019 відмовлено у задоволенні заяви Акціонерного товариства “К.ЕНЕРГО” б/н від 15.10.2019 про зупинення провадження у справі та оголошено перерву у підготовчому засіданні по справі №905/1716/19 до 28.11.2019.

27.11.2019 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній проти доводів та пояснень відповідача викладених у відзиві заперечив посилаючись на наступне:

- щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог, то така не підлягає задоволенню, адже ще 18.07.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів з підстав набрання чинності постанови Київського апеляційного адміністративного суду 06.07.2016 у справі №826/15733/15, якою було визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 “Про встановлення тарифу на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго”, на підставі якої відповідач здійснював нарахування за теплову енергію у період з 01.04.2015 по 01.08.2016. 07 жовтня 2019 по справі №826/15733/15 Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийнято постанову якою постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року залишено без змін. Зважаючи, що Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається та починається заново, а отже позивачем не порушено строк позовної давності;

- щодо посилань позивача, що грошові кошти зараховувалися в рахунок погашення боргу, що існував станом на 01.04.2015, то оплати платіжними дорученнями від 13.05.2015 на суму 350 000,00 грн., від 15.07.2015 на суму 150 000,00 грн., 04.09.2015 на суму 50 000,00 грн., та від 03.11.2015 на суму 35 000,00 грн. були проведені за позовний період тому не можуть бути віднесені на погашення попередніх періодів оскільки нарахування відповідача не перевищували розміру оплати;

- щодо заперечень позивача відносно нарахування позивачем 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач зазначає, що дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3% річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 28.11.2019 відкладено підготовче засідання на 12.12.2019 року.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 11.12.2019 матеріали справи №905/1716/19 за позовом Житлово - будівельного кооперативу “Дарниця-2” до Акціонерного товариства “К.Енерго” про стягнення коштів у розмірі 630 489,85 грн., надіслано господарському суду, в провадженні якого перебуває справа №905/1965/19 про банкрутство акціонерного товариства “К.Енерго”, для розгляду спору в межах цієї справи.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Донецької області від 18.12.2019 призначено повторний автоматичний розподіл справи у зв`язку з відкриттям суддею Зекуновим Е.В. провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства “К.Енерго”, враховуючи ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 18.12.2019, справа №905/1716/19 передана для розгляду судді Зекунову Е.В.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.12.2019 прийнято до провадження справу № 905/1716/19 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче судове засідання призначено на 20.01.2020.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.01.2020 підготовче засідання відкладено на 20.02.2020 року.

20.01.2020 до Господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечив проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні з підстав пропуску позивачем строків позовної давності.

17.02.2020 до Господарського суду Донецької області від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній заперечив проти посилань відповідача щодо пропуску ним строків позовної давності, та наголосив, що 07 жовтня 2019 по справі №826/15733/15 Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду прийнято постанову якою постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року вирішено залишити без змін. Зважаючи, що Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається та починається заново, а отже позивачем не порушено строк позовної давності.

20.02.2020 до Господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначив про таке:

- щодо доводів позивача, що ще 18.07.2019 він звернувся з вимогою у спірних правовідносинах і позасудовою вимогою, то останні не підтверджені належними доказами, адже зазначену вимогу та докази її направлення та вручення відповідачу позивач не надав суду. Крім того, відповідач звертає увагу, що навіть позасудову вимогу на яку посилається позивач і яку “нібито” він надіслав на адресу відповідача вже було заявлено зі спливом позовної давності, що також свідчить про пропуск позивачем строків позовної давності у зазначеному спорі;

- щодо посилань позивача на прийняття Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постанови 07.10.2019 у справі № 826/15733/15, як на підставу, з якої позивач не звертався до суду з позовом, то таке посилання є неправомірним, оскільки для захисту своїх прав позивач мав керуватися і керувався, як вбачається з доводів позовної заяви, судовим рішенням від 06.07.2016 у справі №826/15733/15, що вже набрало законної сили. Саме з 06.07.2016 року у позивача як зацікавленої особи виникло право на позов, тобто можливість реалізувати своє право в примусовому порядку через суд позивач мав саме з моменту прийняття апеляційною інстанцією постанови у справі № 826/15733/15.

Публічна загальнодоступна інформація з урахуванням оновлення про втрату чинності постанови була доступною для ознайомлення на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень у відповідності до Закону України «Про доступ до судових рішень», на сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг за посиланням: http://www.nerc.gov.ua/index.php?id=l4167, однак позивач, після прийняття відповідного рішення адміністративним судом у справі № 826/15733/15 жодного разу не звертався до Відповідача із заявою про перерахунок заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 20.02.2020 закрито підготовче провадження у справі № 905/1716/19 та призначено розгляд справи по суті на 16.03.2020 року о 14:15 год.

12.03.2020 до Господарського суду Донецької області від представника відповідача надійшли письмові пояснення в яких останній додатково до заяви про застосування строків позовної давності надає докази факту, що скасування тарифів, діючих у період з квітня 2015 по червень 2016 було предметом суспільного обговорення у засобах масової інформації, докази чого викладені у інтернет-ресурсах.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.03.2020 відкладено розгляд справи по суті на 09.04.2020 року о 15:00 год.

Ухвалою суду від 09.04.2020 відкладено розгляд справи та зазначено, що про дату та час проведення судового засідання учасники справи будуть повідомленні додатково ухвалою Господарського суду Донецької області після закінчення дії карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (зі змінами).

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.06.2020 призначено судове засідання на 07.07.2020 року.

06.07.2020 до Господарського суду Донецької області від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю прибути у судове засідання призначене на 07.07.2020. Крім того у своєму клопотанні позивач зазначив, що на даний час представник позивача – адвокат Сенчило В.В. находиться на амбулаторному лікуванні і не має змоги приймати участь у судовому розгляді. Разом з тим, позивач просив суд у випадку неможливості задоволення вказаного клопотання прийняти рішення по справі та задовольнити позовні вимоги.

Представники сторін у судове засідання 07.07.2020 не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи по суті були повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Стосовно заяви відповідача щодо відкладення судового засідання, суд зазначає наступне:

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” з 12 березня до 24 квітня 2020 на усій території України установлено карантин, що на даний час продовжено відповідною Постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020.

Разом з тим постановою Кабінету Міністрів України № 343 від 04 травня 2020 року внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 та послаблено карантинні обмеження, а саме дозволено здійснення професійної діяльності адвокатами та нотаріусами.

Крім того прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" №392 від 20.05.2020 та постанови “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 № 392” №435 від 03.06.2020 послаблено протиепідемічні заходи і, в тому числі, відновлена робота метрополітенів, перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому).

Згідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

“Розумність” строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі “Красношапка проти України”).

Положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд зазначає, що під час дії карантину на всій території України, можливість забезпечення реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, пов`язаних із участю в судовому засіданні, та наданні певних роз`яснень, була дещо обмеженою, однак відповідно до статті 197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи також мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою.

Крім того, за приписами ч.4 ст.197 Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Таким чином, учасники справи мали можливість брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, за умови подання відповідного клопотання та наявності у суді технічної можливості її проведення на дату слухання справи, зокрема, за допомогою системи відеоконференц-зв`язку “EasyCon” або “TrueConf”. Між тим, позивачем не заявлено відповідного клопотання про участь у судовому засіданні призначеному на 07.07.2020 в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 17.06.2020 явка сторін у судове засідання 07.07.2020 не визнавалася обов`язковою.

За висновками суду, заявлене позивачем клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку із хворобою представника позивача – адвоката Сенчила В.В. та неможливістю прибути у судове засідання представника правління ЖБК “Дарниця-2”, не забезпечить реалізацію ним своїх процесуальних прав і спричинить відкладення судового засідання на невизначений термін, що у свою чергу сприятиме затягуванню судового процесу.

Крім того, у своєму клопотанні позивач не навів достатнього обґрунтування неможливості укладення договору про надання правової допомоги з іншим адвокатом для представництва його інтересів під час розгляду даної справи та участі у судовому засіданні призначеному на 07.07.2020 представника від правління ЖБК “Дарниця-2” в порядку само представництва.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що явка представників сторін у судове засідання 07.07.2020 не була визнана судом обов`язковою, приймаючи до уваги закінчення встановлених процесуальним законом строків, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні клопотання позивача про відкладення судового засідання та розглянув справу по суті за наявними в ній матеріалами у визначеному господарським процесуальним кодексом України порядку).

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

01.10.2000 між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (відповідач, постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом “Дарниця-2” (позивач, споживач) було підписано договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858, за умовами якого постачальник зобов`язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов`язався отримати та оплатити відповідно до умов, викладених у цьому договорі.

При цьому, як встановлено судом згідно даних з Єдиного державного реєстру, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач (ЄДРПОУ 00131305) змінив своє найменування та наразі є Акціонерним товариством “К.ЕНЕРГО” (ЄДРПОУ 00131305).

Отже, станом на час розгляду справи найменуванням відповідача є Акціонерне товариство “К.ЕНЕРГО”, що враховується судом при вирішенні спору.

Відповідно до п. 2.1 договору при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Згідно розділу 2.2 договору постачальник зобов`язується безперебійно постачати теплову енергію у гарячої воді на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення – в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку 1 (п. 2.2.1); щомісячно оформляти для споживача: - величину фактично спожитої теплової енергії, визначену в Гігакалоріях (табуляграму) та її вартість по кожному особовому рахунку споживача за розрахунковий період (місяць); - платіжну вимогу-доручення, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця з урахуванням кінцевого сальдо розрахунків на його початок; - акт звірки розрахунків та податкові накладні (платнику податку) по кожній отриманій на свій рахунковий рахунок сумі; - корегування величини спожитої теплової енергії в разі непередбачених перерв в теплопостачанні житлового будинку (при наявності оформленого споживачем акту за підписом повноважного представника постачальника) (п.2.2.2); сповіщати споживача в 5-денний термін про зміну тарифів на теплову енергію та технічне обслуговування (п.2.2.4); на вимогу споживача надавати достовірну інформацію щодо методики розрахунків, режимів тепло споживання тощо, яка стосується предмету договору (п.2.2.4); за вимогою споживача надавати достовірну інформацію щодо методики розрахунків, режимів теплопостачання, тощо, яка стосується договору (п.2.2.5).

Згідно п.п.2.3.1, 2.3.4 договору споживач зобов`язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та по тарифах, зазначеними в додатку 2; забезпечувати своєчасне надходження коштів на транзитний рахунок Головного інформаційного центу КМДА від мешканців за спожиту теплову енергію; забезпечувати своєчасне щомісячне надходження коштів на рахунок постачальника за теплову енергію, спожиту орендарями.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2001 року (п.4.1 договору).

Договір вважається пролонгований на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення (п. 4.3 договору).

Відповідно до п.10 Додатку №2 до Договору відповідач забезпечує не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця, сплачує вартість теплової енергії, яка використовується орендарями, на рахунок постачальника згідно з його розрахунком.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №7560858 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2000 за період з 01.04.2015 по 01.04.2016 поставив теплову енергію, а позивач в свою чергу прийняв вказану продукцію загальним обсягом 2 706,04 Гкал на загальну суму 1 697 545,84 грн., що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції:

- №04/2015-7560858 від 30.04.2015 за квітень 2015 року у кількості 378,22 Гкал на суму 213 979,60 грн.;

- №05/2015-7560858 від 31.05.2015 за травень 2015 року у кількості 135,11 Гкал на суму 86 108,31 грн.;

- №10/2015-7560858 від 31.10.2015 за жовтень 2015 року у кількості 156,01 Гкал на суму 99 428,29 грн.;

- №11/2015-7560858 від 30.11.2015 за листопад 2015 року у кількості 325,54 Гкал на суму 207 473,15 грн.;

- №12/2015-7560858 від 31.12.2015 за грудень 2015 року у кількості 364,4 Гкал на суму 232 239,40 грн.;

- №01/2016-7560858 від 31.01.2016 за січень 2016 року у кількості 518,37 Гкал на суму 330 367,57 грн.;

- №02/2016-7560858 від 29.02.2016 за лютий 2016 року у кількості 413,86 Гкал на суму 263 761,26 грн.;

- №03/2016-7560858 від 31.03.2016 за березень 2016 року у кількості 315,8 Гкал на суму 201 265,66 грн.;

- №04/2016-7560858 від 30.04.2016 за квітень 2016 року у кількості 98,73 Гкал на суму 62 922,60 грн.

На виконання умов договору, позивачем оплачено поставлену відповідачем теплову енергію за період з 01.04.2015 по 01.04.2016 на загальну суму 917 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи:

- №205 від 03.12.2015 за жовтень 2015 року на суму 50 000,00 грн.;

- №215 від 09.12.2015 за жовтень 2015 року на суму 7 000,00 грн.;

- б/н від 27.01.2016 за грудень 2016 року на суму 150 000,00 грн.;

- №225 від 30.12.2015 за листопад 2015 року на суму 110 000,00 грн.;

- №35 від 04.03.2016 за січень 2016 року на суму 150 000,00 грн.;

- б/н від 14.03.2016 за січень 2016 року на суму 150 000,00 грн.;

- №58 від 31.03.2016 за лютий 2016 року на суму 100 000,00 грн.;

- №60 від 06.04.2016 за березень 2016 року на суму 50 000,00 грн.;

- №67 від 26.04.2016 за березень 2016 року на суму 50 000,00 грн.;

- №78 від 11.05.2016 за березень 2016 року на суму 100 000,00 грн.

Разом з тим в матеріалах справи містяться платіжні доручення без зазначення місяця поставки теплової енергії:

- б/н від 13.05.2015 за теплову енергію на підігрів води на суму 250 000,00 грн.;

- б/н від 13.05.2015 за теплову енергію на опалення згідно на суму 100 000,00 грн.;

15.07.2015 – 150 000

- б/н від 15.07.2015 за теплову енергію та опалення на суму 150 000,00 грн.;

- б/н від 04.09.2015 за теплову енергію на суму 50 000 грн.;

- №181 від 03.11.2015 за теплову енергію на суму 35 000 грн.

- б/н від 17.10.2016 за теплову енергію на суму 50 000 грн.;

- №185 від 29.11.2016 за теплову енергію на суму 35 000 грн.

Нарахування вартості теплової енергії у спірний період з 01.04.2015 по 01.04.2016 було здійснено за тарифами, встановленими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго”, а саме у розмірі 531,10 гривень за 1 Гкал без ПДВ (637,32 гривень з ПДВ), що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції та не заперечується відповідачем.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 в частині відмови у задоволені позову про визнання нечинною постанови - скасовано, постановивши в цій частині нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго”, зобов`язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг оприлюднити резолютивну частину даної постанови у 15-деннний термін з моменту її проголошення, в решті постанову суду - залишено без змін.

07.08.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 10 від 07.08.2019 в якій просив провести перерахунок нарахування за спожиту теплову енергію за період з 01.05.2015 по 01.05.2016 згідно тарифу в розмірі 354,20 грн. за Гкал, з ПДВ, оскільки тариф 531,1 грн. за Гкал був визнаний в судовому порядку нечинним і різницю коштів в розмірі 593 520,63 грн. повернути на розрахунковий рахунок ЖБК “Дарниця-2”.

Зазначена вимога була відправлена на адресу відповідача 07.08.2019, що підтверджується накладною поштової установи “Укрпошта” №0205500470322 та описом вкладення до рекомендованого повідомлення.

Однак, відповідачем на момент звернення позивача з даним позовом вказані вимоги залишені без відповіді та задоволення.

Оскільки, відповідач у період з 01.04.2015 по 01.04.2016 проводив нарахування за теплопостачання позивачу, застосовуючи тариф встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613 “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго”, яка була скасована з моменту її прийняття, в зв`язку з чим, за доводами позивача, ним було надмірно сплачено грошові кошти у сумі 593 520,63 грн., які останній і просить стягнути з відповідача.

Відповідач заперечуючи проти позову наголошує на тому, що ним цілком законно в спірний період застосовано тарифи встановлені постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 №613 у розмірі 531,10 грн./Гкал “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго”.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Дослідивши зміст укладеного договору №7560858 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2000, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

У відповідності до ст.16 Закону України “Про теплопостачання” до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, зокрема, належать: розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання; розроблення і затвердження методології (порядку) формування тарифів на теплову енергію у сфері теплопостачання для суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках; встановлення тарифів на теплову енергію суб`єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.20 Закону України “Про теплопостачання” тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб`єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Судом встановлено, що на виконання умов договору №7560858 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2000 за період з 01.04.2015 по 01.04.2016 відповідач поставив теплову енергію, а позивач в свою чергу прийняв вказану продукцію загальним обсягом 2 706,04 Гкал на загальну суму 1 697 545,84 грн., що підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції:

- №04/2015-7560858 від 30.04.2015 за квітень 2015 року у кількості 378,22 Гкал на суму 213 979,60 грн.;

- №05/2015-7560858 від 31.05.2015 за травень 2015 року у кількості 135,11 Гкал на суму 86 108,31 грн.;

- №10/2015-7560858 від 31.10.2015 за жовтень 2015 року у кількості 156,01 Гкал на суму 99 428,29 грн.;

- №11/2015-7560858 від 30.11.2015 за листопад 2015 року у кількості 325,54 Гкал на суму 207 473,15 грн.;

- №12/2015-7560858 від 31.12.2015 за грудень 2015 року у кількості 364,4 Гкал на суму 232 239,40 грн.;

- №01/2016-7560858 від 31.01.2016 за січень 2016 року у кількості 518,37 Гкал на суму 330 367,57 грн.;

- №02/2016-7560858 від 29.02.2016 за лютий 2016 року у кількості 413,86 Гкал на суму 263 761,26 грн.;

- №03/2016-7560858 від 31.03.2016 за березень 2016 року у кількості 315,8 Гкал на суму 201 265,66 грн.;

- №04/2016-7560858 від 30.04.2016 за квітень 2016 року у кількості 98,73 Гкал на суму 62 922,60 грн.

При цьому, зі змісту вказаних актів приймання-передавання товарної продукції вбачається, що вартість поставленої теплової енергії було визначено згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 року.

Постановою від 03.03.2015 року № 613 “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго” відповідно до Закону України “Про державне регулювання у сферах комунальних послуг”, Указу Президента України від 10.09.2014р. №715 “Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг” та постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 “Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги” Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила:

“ 1. Установити ПАТ “Київенерго” тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:

- тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ);

2. Установити ПАТ “Київенерго” структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4;

3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 № 465 “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго”.

Разом з тим, як встановлено судом, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі № 826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго”.

Постановою Верховного Суду від 02.04.2018 року №826/15733/15 було відмовлено у задоволенні заяви Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про зупинення виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року у справі №826/15733/15.

Постановою Верховного Суду від 07.10.2019р касаційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Публічного акціонерного товариства “Київенерго” - залишено без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року - залишено без змін.

Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми ст.129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі “Рябих проти Росії” заява № 52854/99, “Устименко проти України” (заява № 32053/13).

Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі “Совтрансавто-Холдинг” проти України” (заява № 48553/99) зазначено: “Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції (995_004), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.”.

Таким чином, судове рішення у справі №826/15733/15 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт визнанння нечинною з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року №613 “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго” підтверджено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року у справі №826/15733/15, яка набрала законної сили.

Згідно з ч.5 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом на момент прийняття постанови) постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Оскільки, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 визнано нечинною постанову №613 з моменту її прийняття, то суд вважає обґрунтованим доводи позивача про відсутність правових підстав для визначення вартості спожитої позивачем теплової енергії за період з квітня 2015 по квітень 2016 та про наявність підстав для перерахунку вартості спожитої теплової енергії протягом періоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №910/7749/17, від 23.08.2018 у справі №910/16692/17, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15.

При цьому, судом встановлено, що 23.04.2014 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг було прийнято постанову №465, відповідно до якої тариф для ПАТ “Київенерго” на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії становить 295,17 грн./Гкал,; постанова набирає чинності з 01 липня 2014 року.

Строку чинності тарифів, вказаних у постанові Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014р. №465, не встановлено.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визначення вартості спожитої позивачем теплової енергії за період з 01.04.2015 по 01.04.2016 за договором №7560858 від 01.10.2000, який передбачає застосування регульованого тарифу 531,10 грн. за 1 Гкал без ПДВ (637,32 грн. з ПДВ).

У даному випадку до спірних правовідносин за договором №7560858 від 01.10.2000 слід застосовувати тариф, встановлений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг №465 від 23.04.2014 “Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ “Київенерго”, якою було встановлено тариф на теплову енергію у розмірі 295,17 гривень (без ПДВ) за 1 Гкал (354,20 гривень з ПДВ).

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з наведеного, у сторін по справі відсутній обов`язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, які суперечать Конституції та Законам України, з часу прийняття цих рішень. Нарахування ж відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цими рішеннями, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.

З огляду на викладене та на підставі наявних в матеріалах справи документів, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів факт порушення відповідачем його права у вигляді неповернення коштів переплати за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858 від 01.10.2000 року.

Проте, заявою від 15.10.2019 відповідач просив застосувати строк позовної давності до вимог Житлово - будівельного кооперативу “Дарниця-2” до Акціонерного товариства “К.ЕНЕРГО” про стягнення коштів у розмірі 630 489,85 грн. за Договором №7560858 за послуги надані у період з 01.04.2015 по 01.04.2016.

В обґрунтування пропуску строку позовної давності відповідачем зазначено, що з розрахунку ціни позову, з тексту позовної заяви та з первинних документів, наданих позивачем, вбачається, що позивач заявив позов про стягнення з відповідача коштів за договором за період з 01.04.2015 по 01.04.2016. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 визнано нечинною з моменту її прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015, отже саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності. Незважаючи на те, що відомості про визнання нечинною з моменту її прийняття вказаної постанови є загальновідомою інформацією, позивач звернувся до суду лише в вересні 2019 року, тобто більше ніж через 3 роки, як то передбачено ст.257 ЦК України. Тому, керуючись нормами ч.3.4 ст.267 ЦК України відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Разом з цим, обґрунтовуючи своєчасність звернення до суду, позивач зазначав, що строк позовної давності переривався у зв`язку із оскарженням постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15 та почався заново з моменту набрання законної сили постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.10.2019 у справі №826/15733/15, якою постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 залишено без змін.

Розглядаючи вказану заяву про застосування строків позовної давності суд виходить з такого.

Статтею 256 ЦК України передбачена позовна давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України), перебіг якої, відповідно до ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 1, 3 ст.264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ст. 267 Цивільного кодексу України).

У цьому разі суд з посиланням на докази у справі та норми законодавства, має встановити (обрахувати), чи мав місце пропуск строку позовної давності.

Крім того, згідно абз.2 п.п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Судом встановлено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі №826/15733/15, визнано нечинною з моменту прийняття постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015, якою визначалась вартість спожитої позивачем теплової енергії у період з 01.04.2015 по 01.06.2016.

Позовні вимоги заявлені позивачем дійсно стосуються вартості поставленої теплової енергії у гарячій воді у період з 01.04.2015 по 01.04.2016 у зв`язку з чим суд робить висновок щодо наявності факту порушення відповідачем прав позивача у вигляді неповернення коштів переплати за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №7560858 від 01.10.2000 року.

Проте, право на отримання перерахунку у вказаний період виникло у позивача лише з моменту прийняття постанови Київським апеляційним господарським судом від 06.07.2016 у справі №826/15733/15, якою постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015 визнано нечинною з моменту її прийняття.

Інформація про втрату чинності постанови була загальновідомою та доступною для ознайомлення, зокрема: на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень у відповідності до Закону України “Про доступ до судових рішень” (посилання: http://reestr.court.gov.ua/Review/58846460), на сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (посилання: http://www.nerc.gov.ua/index.php?id=14167).

Також, визнання нечинними тарифів вартості спожитої теплової енергії у період з 01.04.2015 по 01.06.2016 стало підставою для публічного обговорення та висвітлювалось в засобах масової інформації, зокрема: на сайті інтернет-ресурсу “UA Info” (посилання: https://uainfo.org/blognews/1501579322-meshkantsi-kieva-rik-platili-za-opalennya-za-nezakonnimi -tarifami.html), на сайті інтернет-ресурсу “Politeka” (посилання: https://politeka.net/ news/526714-shantazh-kiyivenergo-chomu-ne-vsim-kiyanam-uvimknuli-teplo), на сайті інтернет-ресурсу “КИЕVВЛАСТЬ” (посилання: http://kievvlast.com.ua/news/tarifi_kievjenergo_na_ teplo_s_aprelja_2015_po_aprel_2016_gg_priznani_nezakonnimi_dokumenti55007).

Крім того, в актах приймання-передавання товарної продукції в обов`язковому порядку зазначається тариф на поставку теплової енергії та постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на підставі якої вказаний тариф встановлено, тому позивач був обізнаний про зміну тарифу на поставку теплової енергії після визнання нечинною постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №613 від 03.03.2015.

Суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів “довідався” та “міг довідатися”, що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.11.2016 року у справі № 487/10132/14-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява позивачем була подана 13.09.2019, про що свідчить штамп поштового відділення зв`язку на конверті.

Таким чином, на момент подачі позову строк позовної давності сплинув, а позивач не довів суду ані поважності причин її пропущення, ані факту неможливості дізнатися про порушення свого цивільного права.

За таких обставин, в силу положень ч.4 ст.267 ЦК України, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог в частині стягнення переплати в розмірі 593 520,63 грн. слід відмовити.

Крім того, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги позивача про стягнення переплати в розмірі 593 520,63 грн., вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат також не підлягають задоволенню.

Згідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на Житлово – будівельний кооператив “Дарниця-2”.

Керуючись статтями 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р I Ш И В:

У задоволенні позову Житлово - будівельного кооперативу “Дарниця-2” до Акціонерного товариства “К.Енерго” про стягнення коштів у розмірі 630 489,85 грн. - відмовити повністю.

Рішення прийняте у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 07 липня 2020 року.

Повний текст рішення складено та підписано 15 липня 2020 року.

Рішення Господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Е.В. Зекунов