Рішення № 90438607, 12.03.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.03.2020 Справа №905/185/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Шилової О.М.

при секретарі судового засідання Любиченко А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго», м.Краматорськ Донецької області

про: стягнення 9449087,83грн пені, 1905545,31грн – 3% річних, 6917285,76грн інфляційних втрат

за участю представників сторін:

від позивача: Верхацький І.В. – за дов.№14-193 від 17.05.2019,

від відповідача: Кравченко Ю.С. – ордер серії ДН №5451 від 27.03.2019.

В судовому засіданні 13.02.2020

оголошувалась перерва

до 12.03.2020 о 14:45год.

Суд перебував у нарадчій кімнаті

12.03.2020 з 16:32год до 16:50год.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго», м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 9449087,83грн пені, 1905545,31грн – 3% річних, 6917285,76грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань за Договором №4774/1617-ТЕ-6 від 10.10.2016 постачання природного газу.

Протягом розгляду справи позивач надав суду:

- відповідь №14/4-549 від 12.04.2019 на відзив (з додатками, вх.№7760/19 від 17.04.2019; т.3, а.с.1-13), у якій зазначив, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» не є енергопостачальною компанією; заперечив проти задоволення клопотань відповідача про надання відстрочки виконання рішення (пославшись на відсутність виняткових обставин, які є підставою для надання відстрочки) і про зупинення провадження у справі (зазначивши, що договір вже виконаний в частині оплати);

- пояснення №14/4-529 від 03.01.2020 (з додатками, вх.№368/20 від 09.01.2020; т.3, а.с.49-56), в яких зазначив, що договір про організацію взаєморозрахунків і платіжні доручення про перерахування коштів лише вказують, що такі розрахунки між сторонами є процедурою погашення зобов`язань відповідача з остаточної оплати вартості поставленого природного газу у визначеному місяці в розмірі отриманих за спільним протокольним рішенням сум пільг і субсидій населенню; вказані розрахунки здійснювались не в межах Договору №4774/1617-ТЕ-6 від 10.10.2016, а відповідно до нього.

Протягом розгляду справи відповідач надав суду:

- відзив №06/213юр від 11.02.2019 на позов (з додатком, вх.№3600/19 від 19.02.2019; т.1, а.с.214-219), у якому представник відповідача визнав позов в частині сум річних та інфляційних, обґрунтувавши визнання тим, що «факт поставки природного газу відповідачу у вказаних позивачем обсягах та подальше погашення основного боргу відповідач не заперечує». У відзиві також зазначено, що на підставі приписів Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств – виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» відсутні підстави для стягнення з відповідача пені. Ухвалою від 28.03.2019 суд відмовив у прийнятті часткового визнання представником відповідача позову у зв`язку із встановленою відсутністю у представника відповідача необхідного обсягу повноважень на вчинення відповідної процесуальної дії (т.2, а.с.215-216);

- заяву №06/214юр від 11.02.2019 про відстрочку на десять місяців виконання рішення суду в частині стягнення 3% річних та інфляційних (з додатками, вх.№4094/19 від 26.02.2019; т.2, а.с.1-67);

- доповнення №06/215юр від 25.02.2019 до заяви про відстрочку виконання рішення (з додатками, вх.№4097/19 від 26.02.2019; т.2, а.с.68-172), в якому навів додаткове обґрунтування необхідності надання відстрочки;

- доповнення №06/515 від 22.03.2019 до відзиву (з додатками, вх.№6166/19 від 26.03.2019; т.2, а.с.181-205), в якому заперечив проти стягнення інфляційних та річних, нарахованих на погашену за рахунок субвенції з державного бюджету заборгованість у сумі 86400000,00грн;

- клопотання б/н від 28.03.2019 про зупинення провадження у справі (вх.№6347/19 від 27.03.2019; т.2, а.с.211-213) до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №826/9665/16. Ухвалою від 17.04.2019 суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання (т.3, а.с.18);

- додаткові пояснення б/н б/д (з додатками, вх.№7019/19 від 08.04.2019; т.2, а.с.234-238), в яких наполягав на безпідставності нарахування інфляційних та річних на 86400000,00грн боргу, сплаченого за рахунок субвенції з державного бюджету;

- заперечення б/н б/д (з додатками, вх.8459/19 від 26.04.2019; т.3, а.с.20-36), в яких не погодився з розрахунками інфляційних та річних, підтримав заяву про відстрочку виконання рішення і надав пояснення до контррозрахунку позовних вимог;

- доповнення №06/48 від 13.01.2020 до заяви про відстрочку виконання рішення (з додатками, вх.№752/20 від 14.01.2020; т.3, а.с.58-64), в яких підтримав раніше подану заяву та зазначив, зокрема, що у відповідача відсутні оборотні кошти.

З 02.05.2019 до 20.12.2019 провадження у справі №905/185/19 було зупинене (т.3, а.с.40-41, 48).

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.2, 7, 13, 14, 74 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази, які мають значення для вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

10.10.2016 Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Постачальник, позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» (Споживач, відповідач) уклали Договір постачання природного газу №4774/1617-ТЕ-6 (далі – Договір, т.1, а.с.20-28).

Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016 – 2017 роках природний газ, а Споживач – оплатити цей газ на умовах Договору.

Згідно з п.1.2. Договору природний газ, що постачається за Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

За Договором може бути поставлений природний газ власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ (за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Постачальником на митну територію України (п.1.4. Договору в редакції Додаткової угоди №1 від 23.01.2017 – т.1, а.с.29-30).

За умовою п.2.1. Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 10.05.2017 (т.1, а.с.31) Постачальник передає Споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 газ обсягом до 26418,333 тис.куб.м.

Відповідно до п.6.1. Договору оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строки та умови розрахунків за Договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і Договором (п.8.1. Договору).

Відповідно до абз.1 п.8.2. Договору у разі прострочення Споживачем оплати згідно з п.6.1. Договору він зобов`язується сплатити Постачальнику пеню у розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Сторони домовились про те, що строк, у межах якого вони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років (п.10.3. Договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п.12. Договору).

Додаткова угода №1 від 23.01.2017 (далі – Додаткова угода №1; т.1, а.с.29-30) набрала чинності з дати її підписання сторонами.

Додаткова угода №2 від 10.05.2017 (далі – Додаткова угода №2; т.1, а.с.31) набрала чинності з моменту її підписання сторонами та скріплення їх підписів печатками сторін і розповсюдила свою дію на правовідносини сторін, що фактично склались з 01.10.2016.

Договір та Додаткові угоди №1 і №2 до нього підписані представниками обох сторін та скріплені їхніми печатками.

Актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, 30.11.2016, 31.12.2016, 31.01.2017, 28.02.2017, 31.03.2017 (т.1, а.с.32-37) підтверджується, що відповідач на підставі Договору прийняв від позивача у жовтні 2016 року – березні 2017 року природний газ в обсязі 26418,333тис.куб.м. загальною вартістю 156671282,01грн.

Акти підписані без зауважень і скріплені печатками Споживача та Постачальника.

Отже, позивач свої зобов`язання за Договором у жовтні 2016 року – березні 2017 року виконав належним чином.

З «Розрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань Товариству з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» за договором №4774/1617-ТЕ-6 від 10.10.2016 станом на дату остаточного розрахунку» (т.1, а.с.10-19) вбачається і доданими до позову копіями банківських виписок (т.1, а.с.46-187) підтверджується, що остаточний розрахунок за поставлений у жовтні 2016 року – березні 2017 року природний газ Споживач здійснив наступним чином:

за жовтень 2016 року:

- 9575883,23грн – за рахунок субвенції (т.1, а.с.85),

- 6461175,61грн – власними коштами (т.1, а.с.46-83);

за листопад 2016 року:

- 35656500,35грн – повна оплата за рахунок субвенції (т.1, а.с.85);

за грудень 2016 року:

- 23086624,12грн – за рахунок субвенцій (т.1, а.с.85, а.с.187),

- 7022419,95грн – власними коштами (т.1, а.с.86-185);

за січень 2017 року:

- 13762673,35грн – повна оплата за рахунок субвенції (т.1, а.с.187);

за лютий 2017 року:

- 37041794,34грн – повна оплата за рахунок субвенції (т.1, а.с.187);

за березень 2017 року:

- 24064211,06грн – повна оплата за рахунок субвенції (т.1, а.с.187).

Відповідно до абз.2 п.8.2. Договору нарахування пені не здійснюється Постачальником на суми оплат, проведені Споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005.

Врахувавши положення абз.2 п.8.2., п.8.3., підп.4 п.11.3. Договору, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе за п.6.1., абз.1 п.8.2. Договору зобов`язань та приписи ст.625 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України, позивач просить суд стягнути з відповідача:

за зобов`язаннями жовтня 2016 року:

- 117857,96грн пені за період 28.11.2016 – 29.01.2017,

- 67135,51грн – 3% річних за період 28.11.2016 – 30.01.2017,

- 106246,41грн інфляційних за період грудень 2016року;

за зобов`язаннями листопада 2016 року:

- 105215,90грн – 3% річних за період 26.12.2016 – 30.01.2017;

за зобов`язаннями грудня 2016 року:

- 1443005,76грн пені за період 26.01.2017 – 25.07.2017,

- 318939,37грн – 3% річних за період 26.01.2017 – 16.11.2017,

- 1308557,32грн інфляційних за період лютий – жовтень 2017 року;

за зобов`язаннями січня 2017 року:

- 1433203,44грн пені за період 28.02.2017 – 27.08.2017;

- 296368,80грн – 3% річних за період 28.02.2017 – 16.11.2017,

- 1270781,37грн інфляційних за період березень – жовтень 2017 року;

за зобов`язаннями лютого 2017 року:

- 3921356,01грн пені за період 28.03.2017 – 27.09.2017;

- 712420,26грн – 3% річних за період 28.03.2017 – 16.11.2017,

- 2704828,13грн інфляційних за період квітень – жовтень 2017 року;

за зобов`язаннями березня 2017 року:

- 2533664,76грн пені за період 26.04.2017 – 25.10.2017,

- 405465,47грн – 3% річних за період 26.04.2017 – 16.11.2017,

- 1526872,53грн інфляційних за період травень – жовтень 2017 року.

Щодо вимоги про стягнення пені.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені (т.1, а.с.10-19), суд встановив, що її нарахування суперечить вимогам ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» (далі – Закон «Про встановлення додаткових гарантій»), якою до завершення антитерористичної операції встановлений мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами – виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Закон набрав чинності 07.02.2015.

Так, предметом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря (підп.2.2.1. Статуту відповідача – т.2, а.с.16), а з п.1.2. Договору (т.1, а.с.20) вбачається, що газ, який постачався за Договором, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Крім того, у матеріалах справи наявні чинні ліцензії відповідача на право провадження відповідної діяльності (т.2, а.с.44, 45). Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» споживало природний газ за Договором як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

З п.13. Договору (т.1, а.с.28) та п.1.5. Статуту відповідача (т.2, а.с.14) вбачається, що відповідач надавав такі послуги в місці свого фактичного розташування – м.Краматорськ Донецької області, яке і на момент укладення Договору, і на дату винесення даного рішення є місцем державної реєстрації відповідача.

Відповідно до Наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України №33/6/а від 07.10.2014 «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» територія Донецької області віднесена до районів проведення антитерористичної операції. Отже, у спірний період відповідач надавав житлово-комунальні послуги у районі проведення антитерористичної операції.

Позивач у відповіді №14/4-549 від 12.04.2019 на відзив (т.3, а.с.1-4) зазначив, що він не має статусу енергопостачальної компанії, тому норми Закону «Про встановлення додаткових гарантій» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Суд відхиляє викладені у відповіді на відзив доводи з огляду на таке.

Відповідно до абз.3 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №705 від 25.07.2012 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» гарантованим постачальником природного газу для підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». В свою чергу, природний газ є енергетичним ресурсом.

В постанові від 18.01.2019 у справі №913/66/18 Об`єднана палата Верховного Суду дійшла наступних висновків щодо застосування норм Закону «Про встановлення додаткових гарантій»:

- в силу приписів чинного законодавства Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією в розумінні ст.2 Закону «Про встановлення додаткових гарантій»;

- положення ч.2 ст.2 названого Закону поширюються на правовідносини між енергопостачальними компаніями і виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг і не містять обмежень щодо виду енергетичних ресурсів.

Отже, на правовідносини між сторонами у справі №905/185/19 розповсюджується дія зазначеного вище мораторію і вимога про стягнення 9449087,83грн пені задоволенню не підлягає.

Щодо вимог про стягнення річних та інфляційних.

В п.8.3. Договору сторони погодили, що з урахуванням п.11.3. Договору укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє Споживача від обов`язку сплатити на користь Постачальника платежі відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за Договором.

Відповідно до підп.4 п.11.3. Договору будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами:

- не можуть бути використані для внесення змін до Договору;

- можуть бути застосовані до відносин за Договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до Договору.

Матеріали цієї справи свідчать, що у спірних відносинах запроваджений механізм розрахунків, визначений постановами Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 «Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (далі – Порядок №20 від 11.01.2005), №332 від 18.05.2017 «Про затвердження порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування» (далі – Порядок №332 від 18.05.2017).

Зі змісту Порядків №20 від 11.01.2005 та №332 від 18.05.2017 слідує, що держава взяла на себе бюджетне зобов`язання з відшкодування частини витрат підприємств-надавачів житлово-комунальних послуг, пов`язаних із теплопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, зокрема, витрат на оплату послуг з централізованого опалення і постачання гарячої води.

Запроваджуючи визначений Порядками №20 від 11.01.2005 та №332 від 18.05.2017 механізм взаємних розрахунків між надавачами житлово-комунальних послуг та оптовими продавцями/власниками спожитого для виробництва теплової енергії природного газу (в тому числі Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»), держава забезпечує відшкодування частини витрат таких підприємств, пов`язаних із теплопостачанням пільговим категоріям населення. Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств-надавачів житлово-комунальних послуг забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами-надавачами житлово-комунальних послуг та приймаючи відповідні нормативно-правові акти, держава змінює характер регулювання правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених ними договорів постачання природного газу.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами спору в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача, а також у розмірі різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води та затвердженими в адміністративному порядку тарифами) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій, соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. На виконання таких законодавчих актів держава в особі уповноважених державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належать Порядки №20 від 11.01.2005 та №332 від 18.05.2020.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами в цій справі виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання за Договором в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства – зокрема адміністративного (бюджетного), застосування і чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у Договорі відповідні умови.

Підписавши Спільне протокольне рішення №240 від 18.01.2017 про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету (т.1, а.с.41-45) та договір №60/332-в від 07.11.2017 про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №332 від 18.05.2017 (т.2, а.с.199-202), сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у Договорі) порядок розрахунків, а отже, відсутні правові підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на суми оплат, здійснених за рахунок коштів Державного бюджету на підставі Спільного протокольного рішення №240 від 18.01.2017 та договору №60/332-в від 07.11.2017 про організацію взаєморозрахунків.

Наведена правова позиція викладена в Постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18.

Суд відхиляє як явно необґрунтовані викладені у поясненнях №14/4-529 від 03.01.2020 (т.3, а.с.49-51) аргументи позивача, що договір про організацію взаєморозрахунків та спільне протокольне рішення укладені на підставі різних нормативних актів, а перераховані на їх підставі субвенції мають різне цільове призначення; у договорі про організацію взаєморозрахунків відсутні умови про зобов`язання сторін не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дії з погашення заборгованості за Договором.

На підставі викладеного не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних, нарахованих на підставі п.8.3. та підп.4 п.11.3. Договору на суми отриманих відповідачем субвенцій на фінансування наданих населенню пільг та субсидій.

Перевіривши здійснені на підставі ст.625 ЦК України нарахування на суми оплат, вчинених за рахунок власних коштів відповідача, суд встановив, що стягненню на користь позивача підлягають:

3% річних в розмірі 49401,91грн, нараховані на заборгованість:

- за жовтень 2016 року – у сумі 16836,81грн за період 28.11.2016 – 29.01.2017;

- за грудень 2016 року – у сумі 32565,10грн за період 26.01.2017 – 29.06.2017;

інфляційні в загальній сумі 129299,89грн, нараховані на заборгованість:

- за жовтень 2016 року в сумі 20063,46грн за період грудень 2016 року;

- за грудень 2016 року в сумі 109236,43грн за період лютий – травень 2017 року.

Щодо заяви відповідача №06/214юр від 11.02.2019 про відстрочку виконання рішення суду.

Як на підстави для надання відстрочки на 10 місяців відповідач посилається, зокрема, на критичний фінансовий стан та роботу підприємства у неповний робочий тиждень, відсутність оборотних коштів, незначний термін прострочення оплат, відсутність у позивача збитків від прострочення відповідачем оплат та на те, що відповідач змушений в черговий раз звертатись до банківських установ для отримання кредитних коштів з метою виплати позивачу інфляційних та річних (т.2, а.с.1-4, 46-67, 68-172; т.3, а.с.58-61).

За приписом ч.3 ст.331 ГПК України підставою для відстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Дослідивши надані на підтвердження викладеного у заяві №06/214юр від 11.02.2019 докази, врахувавши інтереси обох сторін, а також факт задоволення в цій справі позовних вимог у розмірі, значно меншому, ніж заявлено позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви №06/214юр від 11.02.2019 Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» про відстрочку виконання рішення на 10 місяців.

Згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №226 від 06.03.2019 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» змінений тип Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменовано його в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.3, а.с.75-81) вбачається, що на дату винесення цього рішення найменуванням позивача у справі №905/185/19 є: Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (ідентифікаційний код 20077720).

На підставі викладеного суд вирішив змінити найменування позивача у справі №905/185/19.

На підставі приписів п.2 ч.1 ст.129 ГПК України на відповідача покладається судовий збір в сумі 2685,97грн.

Переплачена сума судового збору в розмірі 0,12грн може бути повернена з Державного бюджету ухвалою суду на підставі відповідного клопотання позивача згідно з приписами п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.2, 7, 11, 13, 14, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго», м.Краматорськ Донецької області, про стягнення 9449087,83грн пені, 1905545,31грн – 3% річних, 6917285,76грн інфляційних втрат – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» (84320, Донецька обл., м.Краматорськ, вул.О.Тихого, буд.8-Д; ідентифікаційний код 34657789) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6; ідентифікаційний код 20077720) 49401,91грн – 3% річних, 129299,89грн інфляційних втрат, 2685,97грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» №06/214юр від 11.02.2019 про відстрочку виконання рішення на 10 місяців – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо

його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів підп.17.5 п.17 ч.1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні оголошені і підписані вступна та резолютивна частини рішення. Повний текст рішення складений 23.03.2020.

Суддя О.М. Шилова

надруковано 3 прим.:

1 – до справи, 2 – сторонам