Ухвала суду № 90432280, 06.07.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/3254/18

Провадження № 2/487/53/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2020 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого судді Карташевої Т.А.,

за участю секретаря Бурятинської В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "АРТЕМ-БАНК" до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину та витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "АРТЕМ-БАНК" звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило застосувати наслідки нікчемного правочину - договору про співробітництво б/н від 01.04.2016, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ПАТ "АРТЕМ-БАНК" кошти в сумі 1068 445,52 грн.

В обгрунтування позову зазначено, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 15.12.2016 №492-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "АРТЕМ-БАНК" 15.12.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення за №2857 "Про початок процедури ліквідації АТ "АРТЕМ-БАНК" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким з 16.12.2016 запроваджено процедуру ліквідації АТ "АРТЕМ-БАНК".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №2229 від 31.05.2017 "Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію АТ "АРТЕМ-БАНК" з 07.06.2017 призначено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "АРТЕМ-БАНК" Шевченка А.М. та делеговано йому всі повноваження ліквідатора АТ "АРТЕМ-БАНК", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема ст.ст. 37, 38, 47-52, 52-1, 53 цього Закону.

Здійснюючи на підставі ст. 38 Закону перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку, Уповноваженою особою Фонду було виявлено, що 01.04.2016 між ПАТ "АРТЕМ-БАНК" та фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір про співробітництво б/н, за яким фізична особа підприємець ОСОБА_1 зобов`язувався надавати ПАТ "АРТЕМ-БАНК" послуги з пошуку інформації про потенційних клієнтів. За вчиненим правочином на корить ФОП ОСОБА_1 сплачено 1 068 445, 52 грн., що підтверджується меморіальними ордерами. Було встановлено, що ФОП ОСОБА_1 послуги фактично не надавались, а всі дії вчинялись працівниками відокремлених підрозділів Банку та структурних підрозділів Головного офісу Банку.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення, яке оформлено наказом №50 від 03.05.2017 про встановлення ознак нікчемності договору, передбаченими ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Про вказане рішення було повідомлено ФОП ОСОБА_1 шляхом направлення йому письмового повідомлення за вих. №1347 від 03.05.2017.

Письмове повідомлення Уповноваженої особи Фонду про встановлення ознак нікчемності правочину отримано ФОП ОСОБА_1 06.06.2017. Проте відповідач в межах шестимісячного строку до суду не звертався, проти прийнятого рішення не заперечував.

ФОП ОСОБА_1 , отримавши письмове повідомлення, яке містило вимогу про повернення коштів, не вчинив дій щодо їх перерахування чи сплати цих коштів в будь-який спосіб на користь позивача, що є підставою для звернення до суду.

Також позивач зазначив, що правовідносини між позивачем та ФОП ОСОБА_1 виникли із нікчемного правочину, який укладався між ПАТ "АРТЕМ-БАНК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Натомість, з інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 18.01.2018 внесено запис за №25220060003069248 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

За вказаною позовною заявою було відкрито провадження у цивільній справі і призначений розгляд у відкритому судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Встановлено, що 01.04.2016 між публічним акціонерним товариством "АРТЕМ-БАНК" та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір про співробітництво б/н, за яким фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зобов`язувався надавати ПАТ "АРТЕМ-БАНК" послуги з пошуку інформації про потенційних клієнтів.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення, яке оформлено наказом №50 від 03.05.2017 про встановлення ознак нікчемності вказаного договору, передбаченими ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Предметом позову є застосування наслідків нікчемного правочину - договору про співробітництво б/н від 01.04.2016, укладеного між ПАТ "АРТЕМ-БАНК" та ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем, зі стягненням з ОСОБА_1 коштів в сумі 1068 445, 52 грн.

З інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 18.01.2018 внесено запис за №25220060003069248 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Позивач, посилаючись на таку обставину, як припинення фізичної особи підприємця, вважав, що позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив застосувати наслідки нікчемного правочину - договору, укладений між ним та ФОП ОСОБА_1 .

Суд вважає, що спір виник щодо нікчемності правочину, саме з господарської діяльності відповідача ОСОБА_1 як фізичної особи підприємця.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Наведене вдповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 27 березня 2020 року по справі №№817/928/17.

Отже, спір між ПАТ "АРТЕМ-БАНК" та ОСОБА_1 належить до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд свою ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ст. 256 ЦПК України).

З огляду на викладене, а також враховуючи положення чинного законодавства України, зміст правовідносин, спір, що виник між сторонами, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а має вирішуватись господарським судом.

Керуючись ст. 255, 256 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства "АРТЕМ-БАНК" до ОСОБА_1 про застосування наслідків нікчемного правочину та витребування майна.

Роз`яснити позивачу, що розгляд такої справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Т.А. Карташева