Рішення № 90420648, 15.07.2020, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження № 2/235/1398/20

Справа № 235/3612/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого - судді Назаренко Г.В.

за участю секретаря Овчаренко В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди, завданої професійними захворюваннями, -

ВСТАНОВИВ:

В червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (далі - ДП «ВК «Краснолиманська») про відшкодування моральної шкоди, завданої професійними захворюваннями.

В обґрунтування позову позивач послався на те, що з 01.11.1999 року по 07.09.2014 року та з 02.12.2014 року по 09.08.2017 року працював гірничим робочим очисного забою 2 та 5 розряду з повним робочим днем в шахті. 09.08.2017 року був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за ст.38 КЗпП України.

Відповідно до медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії № 23/549 від 25.06.2019 року, державною установою «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва НАМИ України» йому встановлено вперше професійне захворювання: хронічна попереково-крижова радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії загострення із значними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та стійким больовим синдромами, рецидивуючий перебіг, хронічний бронхіт II ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст.

24.07.2019 року після проведення розслідування професійного захворювання, комісією було складено акт (форма П-4) розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затверджений 25.07.2019 року начальником Головного управління Держпраці в Донецькій області Козак А.С.

Відповідно до п.17 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання став тривалий термін роботи в шкідливих умовах праці на підприємстві вугільної промисловості, у тому числі у ДП «ВК «Краснолиманська», в умовах впливу шкідливих факторів, недосконалістю технологічного процесу видобутку вугілля, підпадав під вплив шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу у рівнях та концентрації, параметри яких перевищували допустимі норми.

Загальний стаж його роботи в підземних умовах під впливом шкідливих виробничих факторів у ДП «ВК «Краснолиманська» складає 17 років, 6 місяців 15 днів.

21.01.2020 обласною профпатологічною МСЕК йому встановлено третю групу інвалідності за професійними захворюваннями та 65% втрати працездатності безстроково, в тому числі 35% - за хронічною попереково-крижової радикулопатією, 30% - за хронічним бронхітом. Йому рекомендовано медикаментозне та санаторно-курортне лікування по профзахворюванням, диспансерне спостереження невролога, пульманолога.

Оскільки втрата працездатності спричинила йому фізичні та моральні страждання, призвела до порушення нормальних соціальних зв`язків, необхідності додавання додаткових зусиль для організації життя, необхідності постійно лікуватися, йому заподіяна моральна шкода, яку позивач просить відшкодувати йому за рахунок відповідача шляхом стягнення одноразової грошової компенсації в розмірі 80 000 грн.

У встановлений судом строк відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому послалася на те, що в якості підстав для стягнення моральної шкоди позивачем зазначено той факт, що відповідно до акту розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 24.07.2019 року йому встановлено професійне захворювання та пов`язаними з цим моральними стражданнями, а також той факт, що згідно довідки МСЕК від 21.01.2020р. йому встановлено ступінь втрати працездатності 65% втрати професійної працездатності, ІІІ групу інвалідності безстроково.

У п.19 акту форми П-4 від 24.07.2019 року зазначено, що у зв`язку з тривалим часом роботи на підприємстві вугільної галузі, виявити осіб, які порушили законодавство України з ОП, що привело до даного профзахворювання, неможливо.

Укладаючи з позивачем трудовий договір, відповідно до ст.29 КЗпП України позивачеві було роз`яснено під розпис його права та обов`язки, про умови праці, наявність на робочому місті, де він буде працювати, небезпечних та шкідливих виробничих факторів та можливість їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору. При цьому позивач свідомо приймав запропоновані йому умови праці і усвідомлював можливість ушкодження його здоров`я та його наслідки.

За роботу у шкідливих та небезпечних умовах праці позивач відповідно до ст.7 Закону України «Про охорону праці» користався скороченням тривалості робочого часу, додатковою оплачуваною відпусткою, пільговою пенсією, оплатою праці у підвищеному розмірі та іншими пільгами та компенсаціями, що надаються в порядку, визначеному законодавством. Таким чином, позивач був повідомлений про ті шкідливі фактори роботи та наслідки їх впливу на його організм, але тим не менш продовжував працювати знаючи про те, що подальша трудова діяльність може призвести до погіршення здоров`я та користався тими пільгами й компенсаціями, що передбачені для тих, хто працює в таких умовах,але ще й продовжував трудову діяльність.

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, тобто кожна сторона зобов`язується довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зі змісту позовної заяви вбачається те, що позивач лише зробив припущення про наявність вини відповідача. Однак доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Для настання відповідальності за нанесення моральної шкоди позивачу відповідачем не має об`єктивного безпосереднього причинного зв`язку між діями заподіювана шкоди та наслідками, що настали. Позивач не довів, що саме та які дії стали причиною заподіяння йому моральної шкоди ДП «ВК «Краснолиманська».

Таким чином, весь період роботи на ДП «ВК «Краснолиманська» позивач жодного разу не заявляв про порушення зі сторони відповідача умов його праці. Праця, яку виконував позивач, відповідала функціональним можливостям організму, відповідала загальній і спеціальній підготовці, навичкам та віку позивача. Зі сторони відповідача проводились найважливіші профілактичні заходи з охорони праці та профілактика професійних хвороб: попередній (при вступі на роботі) та періодичні медогляди позивача в процесі виробничої діяльності, ніяких скарг чи заяв на стан здоров`я позивача не було зафіксовано.

Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача, відсутні докази протиправних дій відповідача, що спричинили втрату позивачем працездатності, та могли б бути підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, спричиненої професійним захворюванням.

Позивач в пред`явленому позові посилається на те, що внаслідок професійного захворювання з боку відповідача була заподіяна моральна шкода у розмірі 80 000,00 грн.

В обґрунтування розміру моральної шкоди, позивач в пред`явленому позові посилається на те, що змушений постійно лікуватися для підтримання здоров`я.

Позивач стверджує, що зазнає біль досить тривалий час, але професійне захворювання - захворювання, яке виникає внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлено виключно або переважно тривалим впливом шкідливих речовин. Згідно трудовій книжці чітко зазначено, що відповідач багато років працював на інших підприємствах, тобто не виключається можливість отримання профзахворювання на цих підприємствах та звільнився 09.08.2017 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію.

Позивачем в якості факту спричинення моральних страждань помилково прийнятий висновок МСЕК від 21.01.2020 року про встановлення йому ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 65% по профзахворюванню. Однак, висновок МСЕК про відсоток відшкодування професійної працездатності не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди. Висновком медичних органів як підставою для відшкодування моральної шкоди може бути висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичної установи, або медично-консультаційної або медично-соціальної експертної комісії про стрес, що зазнав потерпілий в результаті трудового каліцтва чи професійного захворювання, або їх наслідків, про депресію чи інші негативні прояви стану постраждалого.

В матеріалах цивільної справи відсутні розрахункові документи (чеки, касові чеки, квитанції) чи інші документи, які б свідчили про витрачення коштів на придбання в період лікування лікарських препаратів, зазначених в довідках лікаря, що є єдиними належними та допустимими доказами, які можуть свідчити про понесення позивачами витрат на лікування та придбання ліків, оскільки розрахунковий документ свідчить про укладання договору роздрібної купівлі-продажу товару, яким є лікарські засоби.

Згідно п.13 акту форми П-4 від 24.07.2019 року висновок про наявність шкідливих умов праці по гігієнічній оцінці умови й характер праці електрослюсаря підземного відноситься до 3 класу 1,2,3 ступеню шкідливих та важких умов праці. Праця позивача по гігієнічним умовам праці відносилася до 3 класу шкідливих умов праці, а це згідно гігієнічній класифікації праці, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08.04.2004 року № 248 це, як правило, відноситься до легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності). Але позивачу наявність професійного характеру захворювання визначена у 2020 році.

Позивач перший раз звернувся за медичною допомогою з приводу на попереково-крижову радикулопатію в 2015 році, з приводу хронічного бронхіту з 2015 року (згідно виписки з амбулаторної картки № 232/2 від 13.06.2019 року, яка долучена до позовної заяви ). Підтверджень, що позивач хворів на профзахворювання, коли працював на ДП «ВК «Краснолиманська», або регулярно звертався за медичною допомогою в медичні заклади у період своєї праці не має. Медичні огляди з 2013 року позивачем в період праці пройдені без зауважень на хронічні захворювання, до роботи придатний, на «Д» обліку не перебував. Позивач дійсно умисно погіршував свій стан здоров`я з 2015 року, а в виписці зазначено, що сам позивач почав себе почувати погано декілька років до першого звернення за медичною допомогою, і лише у 2019 році звернувся за медичною допомогою по встановленню профзахворювання та довів до 65 % втрати працездатності, бо знав про свій стан здоров`я, але продовжував багато років працювати у вугільних підприємствах

Оцінивши дану позицію позивача, відповідач вважав її непослідовною, неспроможною, у зв`язку з чим приходить до висновку, що мотиви, через які позивач не звертається за призначеним лікуванням, викликані іншими причинами, що дозволяє відповідачу розцінити дану поведінку позивача як зловживання правом.

Відповідного підтвердження виписки фахівців профпатологічного відділення та призначеного рекомендованого лікування позивачем до матеріалів справи зовсім не долучено, що визиває сумнів, що позивач дотримується рекомендацій лікарів, немає також і висновку МСЕК або інших медичних органів про спричинення позивачу моральної шкоди, її глибини та негативних наслідків, які мали б бути підставою для відшкодування моральної шкоди позивачем суду не надано.

Таким чином, позивач обґрунтував заподіяну йому моральну шкоди виключно словами, що містяться в позові, не надавши належних та допустимих доказів, які б підтвердили заподіяння йому моральної шкоди та відповідно її розмір компенсації в сумі, яка становить саме 80 000 грн відповідно.

Просив врахувати і той факт, що позивач, на його думку давно хворів (звільнився з ДП ВК«Краснолиманська» 09.08.2017 році), в період праці на підприємстві медичні огляди пройдені без зауважень, до роботи був придатний на «Д» обліку, не перебував. Відповідач наполягає прийняти до уваги, що Акт П-4 від 24.07.2019 року складений компетентною комісією із зауваженням, що виявити осіб, які порушили законодавство України з ОП, що призвело до даного професійного захворювання, немає можливості, тобто комісія не визнає профзахворювання, що воно отримане на ДП «ВК «Краснолиманська». Позивач звільнився з ДП «ВК «Краснолиманська» 09.08.2017 року за власним бажанням, а не за станом здоров`я. Позивачу втрата працездатності визначена лише у 2019 році.

Посилання позивача на зміну режиму та стану життя є безпідставними, не відповідають обставинам справи. Приймаючи до уваги той факт, що позивачем не доведено існування на час розгляду справи повної втрати ним у зв`язку з цим працездатності, що спричиняють йому моральну шкоду та перешкоджають звичайній організації його життя, на думку відповідача відсутні жодні правові підстави для задоволення позову, оскільки відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково.

Судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносини.

Позивач працював в ДП ВК «Краснолиманська» з 01.11.1999р. по 07.09.2014р., з 02.12.2014р. до 09.08.2017р. в якості гірничого робітника підземного 2 розряду з повним робочим днем в шахті, гірничим робітником очисного забою підземним 5 розряду з повним підземним робочим днем у шахті, звільнений з роботи за ст.38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію (а.с.6-8).

Згідно медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного захворювання від 25 червня 2019 року № 23/549 позивачу вперше встановлено професійні захворювання - хронічна попереково-крижова радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії загострення із значними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним та стійким больовим синдромами, рецидивуючий перебіг, хронічний бронхіт II ст., фаза затихаючого загострення, дифузний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст. (а.с.14).

Як зазначене в акті розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 24 липня 2019 року, затвердженого начальником Головного управління Держпраці у Донецькій області Козаком А.С. 25 липня 2019 року, професійне захворювання у позивача виникло у зв`язку з тривалим періодом роботи в шкідливих умовах на підприємствах вугільної промисловості України, обумовленої впливом шкідливого промислового фактору - пил (а.с.10-13).

Згідно довідки МСЕК серії 12 ААА № 087773 від 21.01.2020 року позивачу первинно встановлено 65% втрати професійної працездатності за сукупністю з 14.01.2020 року безстроково, з яких 35% - за хронічним попереково-крижовим радикулітом, 30% - за хронічним бронхітом, ІІІ групу інвалідності, визначено потребу в медикаментозному, санітарно-курортному лікуванні (а.с.17).

Згідно довідки МСЕК серії 12 ААБ № 416735 від 21.01.2020 року позивачу первинно встановлено ІІІ групу інвалідності з 14.01.2020 року безстроково, рекомендовано «Д» огляд у невролога, пульмонолога, протипоказана важка фізична праця, робота в підземних умовах (а.с.16).

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Правовідносини сторін регулюються статтею 273-1 КЗпП України, за якою відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Згідно з роз`ясненнями, даними в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5, відповідно до ст.273-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ч.1 ст.153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 указаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

Судом установлено, що позивач працював у ДП «ВК «Краснолиманська», яке створене для підземного видобутку вугілля, і умови праці під землею є небезпечними та шкідливими. Втрата професійної працездатності позивача настала внаслідок професійного захворювання, отже роботодавець не забезпечив створення нешкідливих не небезпечних умов праці.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав і зазнає у зв`язку з ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням трудових обов`язків, неможливість його відновлення, порушенні нормальних життєвих зв`язків внаслідок неможливості продовжувати активне життя, обмеженням умов праці, у судовому засіданні доведений дослідженими письмовими доказами по справі: копіями трудової книжки, акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, медичного висновку ЦЛЕК про наявність професійних захворювань, виписок з медичної карти стаціонарного хворого, епікризів, довідки МСЕК.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року за наявності у потерпілого стійкої втрати професійної працездатності висновок МСЕК про факт спричинення моральної шкоди не потребується.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: тяжкість ушкодження здоров`я, глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін у його життєвих стосунках, потребу в медикаментозному та санаторно-курортному лікуванні, вік позивача, а також роботу позивача на інших підприємствах вугільної промисловості.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивач, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду в 33 000 грн.

Згідно ст.141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Відповідно до ст.23 ЦК України, ст. ст.153, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст. 13, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» (м. Родинське Донецької області, вулиця Перемоги, будинок 9, ЄДРПОУ 31599557) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на відшкодування моральної шкоди, завданої професійними захворюваннями та їх наслідками, 33 000 (тридцять три тисячі) гривень.

Стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» в дохід держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорока) гривень 80 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду, але не раніше дати закінчення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Згідно п.3 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30.03.2020 року строки визначені, зокрема, статтями 284, 354 ЦПК України, продовжуються на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Г.В. Назаренко