Рішення № 9041961, 04.03.2010, Господарський суд Чернігівської області

04.03.10

Господарський суд Чернігівської області

_____________________

14000, м. Чернігів, проспект Миру, 20 Тел. 698-166, факс 77-44-62

Іменем України

РІШЕННЯ

"04" березня 2010 р. Справа № 21/34

Позивач:Закрите акціонерне товариство „ЕМКО”,

вул. Виборзька, 99, м. Київ, 03680

Відповідач:Фізична особа - підприємець ОСОБА_1,

АДРЕСА_1,

Чернігівська область, 17000

Предмет спору: про стягнення заборгованості 8366,02 грн.

Суддя Белов С.В.

Представники сторін:

Від позивача: Шкуратов О.С., довіреність № 122 від 28.05.2008 року, інженер, заступник голови правління.

Від відповідача: ОСОБА_1

В судовому засіданні оголошувалась перерва згідно ст. 77 ГПК України.

Закритим акціонерним товариством „ЕМКО” подано позов до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 8366,02 грн. (1294,74 грн. основного боргу, 6991,60 грн. пені, 79,68 грн. інфляційних нарахувань).

Представником позивача подано додаткові документи по справі.

Представник позивача в судовому засіданні 09 лютого 2010 року виклав позовні вимоги та просив задовольнити позов в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 09 лютого 2010 року заперечила стосовно позовних вимог.

В судовому засіданні 23 лютого 2010 року представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач зменшує суму пені, відповідно до якої загальна сума стягнення становить 4000,00 грн., а саме 1294,74 грн. основного боргу, 2625,58 грн. пені, 79,68 грн. інфляційних нарахувань.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважного представника позивача та відповідача, зясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд встановив наступне.

Клопотання про залучення документів від позивача до матеріалів справи суд задовольнив оскільки це передбачено ст. 22 ГПК України.

14 січня 2009 року між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством „ЕМКО” було укладено договір оренди № 18, у відповідності до якого ЗАТ „ЕМКО” зобовязалось передати ФОП ОСОБА_1 в оренду майно /офісні приміщення, площею 7,2 кв. м./ /акт передачі майна в оренду від 19.01.2009 року /а.с. 25//.

Зазначений вище договір є договором оренди.

У відповідності до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до п.п. 2.3. укладеного договору, відповідач зобовязався здійснювати розрахунки на умовах попередньої оплати до першого числа поточного місяця оренди (вартість відповідно до додатку № 1 до договору становить 648,00 грн. на місяць (а.с. 16)).

На виконання умов договору оренди № 18 від 14 січня 2009 року, позивачем було передано відповідачу в оренду передбачене договором приміщення. Факт передачі приміщення відповідачу в оренду підтверджується актом передачі майна від 19.01.2009 року /а.с. 25/.

Відповідач взяті на себе зобовязання по сплаті орендної плати не виконав, не здійснивши оплату за користування орендованого приміщення за березень 2009 року та квітень 2009 року.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу № 192 від 17.08.2009 року з проханням погашення заборгованості. Про направлення відповідачу 17.08.2009 року вимоги свідчить копія фіскального чеку в матеріалах справи /а.с. 17-18/. Відповіді від відповідача не надійшло, заборгованість не погашено, у звязку з чим, станом на дату подачі позовної заяви до суду, у відповідності до картки рахунку та розрахунку в матеріалах справи /а.с. 13-14/, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 1294,74 грн. Будь-які документи, які б спростовували зазначений факт, відповідачем суду не надано.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 1294,74 грн. є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в своїй позовній заяві, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 6991,60 грн. за період з 02.03.2009 року по 02.10.2009 року /а.с. 14/, нараховану у відповідності до п. 5.2 Договору, згідно якого, в разі порушення строків оплати орендної плати, відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 3 % від суми місячної орендної плати за кожен день прострочення оплати.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені на 4366,02 грн., в якій позивач просить стягнути 2625,58 грн. пені, підлягає розгляду по суті, оскільки такі дії не суперечать законодавству та не порушують чиї небудь права та охоронювані законом інтереси.

Згідно ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобовязань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Виходячи зі змісту п. 1 ст. 230 та п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання учасник господарських відносин зобовязаний сплатити господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), розмір якої може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання.

Статтею першою Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Але, у відповідності до статті третьої вищевказаного закону, розмір пені, передбачений статтею першою, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Також, зазначені вище приписи передбачені частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, відповідно до якої, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, Постановою Вищого господарського суду України № 48/294 від 28.12.2005 року, було скасовано рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2005 року у справі № 48/294, яким господарський суд міста Києва відмовив в позові, а саме у визнанні недійсним в частині договору поставки від 09 лютого 2004 року № АН2-1338 (пунктом 11.3. вищезазначеного договору було передбачено пеню у розмірі 0,5 %, що перевищувала розмір подвійної облікової ставки Національного банку України). Вищезазначеною постановою ВГСУ скасовано вказане вище рішення господарського суду міста Києва та визнано недійсним пункт 11.3. Договору поставки № АН2-1338 від 09 лютого 2004 року між ТОВ „Анід” та ЗАТ „Фармацевтична фірма „Дарниця”.

Крім того, згідно п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З огляду на вищевикладене, суд не вбачає законних підстав для задоволення вимоги позивача щодо стягнення 2625,58 грн. пені, у звязку з чим, вимога щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 2625,58 грн. підлягає частковому задоволенню за період з 02.03.2009 року по 02.10.2009 року в сумі 147,50 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні нарахування у розмірі 79,68 грн. за період з березня 2009 року по листопад 2009 року /згідно розрахунку в матеріалах справи /а.с. 14//.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Враховуючи наведене, вимога позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 79,68 грн. є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

У відповідності зі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати по справі пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, ст.ст. 193, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, 551, 759, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (17000, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 Райффайзен Банк Аваль, МФО 380805) на користь Закритого акціонерного товариства „ЕМКО” (03680, м. Київ, вул. Виборзька, 99, код 01412785, п/р 26007301232162 у Філії „Жовтневе відділення ПІБ в м. Київ”, МФО 322067) 1294,74 грн. боргу, 147,50 грн. пені, 79,68 грн. інфляційних нарахувань, 18,55 грн. державного мита, 42,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Белов С.В.