Ухвала суду № 90415479, 15.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

15 липня 2020 року Справа 216/6780/17

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Озерянської С.І.

за участі секретаря судового засідання Закопай А.Р.

за участі:

представника позивача Хайла Р.В.

представника відповідача Страха Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по справі за адміністративним позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

30.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу, згідно ухвали Дніпровського апеляційного суду, надійшла адміністративна справа за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 175666,04 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.04.2020 року було прийнято до провадження адміністративну справу №216/6780/17 та ухвалено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження.

05.06.2020 року відповідачем було подано відзив на позов та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування клопотання, відповідачем зазначено, що відповідно до редакції Кодексу адміністративного судочинства України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, адміністративний позов мав бути пред`явлений в межах шестимісячного строку, який обраховується з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення передбачених законом вимог. Оскільки дорожньо-транспортна пригода трапилась 11.12.2016 року, протокол про адміністративне правопорушення складено 11.12.2016 року, то підстави для звернення до адміністративного суду виникли саме 11.12.2016 року. Оскільки позивач до суду звернувся лише 29.12.2017 року, з пропуском шестимісячного строку на звернення до адміністративного суду, наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду.

07.07.2020 року Департаментом патрульної поліції подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

В обґрунтування заяви позивачем зазначено, що оскільки на момент звернення до суду не існувало сталої єдиної практики щодо юрисдикції розгляду даної категорії справ Департаментом патрульної поліції 29.12.2017 року був поданий цивільний позов до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. До Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа надійшла 30.03.2020 року згідно ухвали Дніпровського апеляційного суду від 17.03.2020 року. Враховуючи відсутність сталої єдиної практики щодо юрисдикції розгляду даної категорії справ та звернення Департаментом патрульної поліції з цивільним позовом до суду без пропущення річного строку, позивач просить суд визнати причини пропуску строку на звернення з адміністративним позовом поважними та поновити йому строк звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Вирішуючи заяву позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду та заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд зазначає наступне.

Так, на час звернення позивача з позовною заявою про стягнення матеріальної шкоди до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області діяла нова редакція Кодексу адміністративного судочинства України (редакція 15.12.2017 року).

Так, відповідно пунктів 2 та 5 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби та за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

Частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, ля звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Встановлення адміністративним процесуальним законодавством часових меж реалізації особою її права на судове оскарження обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на захист.

При цьому, підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення з адміністративним позовом є виключно обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення особи, що звернулась до суду, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасної реалізації нею свого права та підтверджені належним чином. Тобто такі обставини повинні виключати будь-яку практичну можливість особи бути обізнаною з існуванням певних фактів, щоб вона не повинна була і не могла дізнатися про порушення свої прав, свобод чи інтересів до певного моменту.

Разом з тим, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справи «Стаббігс на інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії»).

У свою чергу, в рішенні Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року по справі «Смірнова проти України» визначено, що нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція та практика ЄСПЛ є джерелом права.

Аналіз вказаних вище правових норм та практики ЄСПЛ вказує про те, що початок перебігу строку звернення до суду пов`язаний з наявністю факту обізнаності учасника справи з підставами звернення до суду.

В свою чергу, згідно частини 3 статті 233 Кодексу законів про працю України, для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Отже, позивачеві, як особі, якій заподіяно матеріальну шкоду власним працівником, встановлюється річний строк для звернення до суду з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

В даному випадку, судом встановлено, що ОСОБА_1 є працівником поліції відповідно до наказу № 142 о/с від 25.05.2016 року. Під час виконання відповідачем службових обов`язків 11.12.2016 року з його вини сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої службовий автомобіль, яким він керував отримав механічні пошкодження.

Зазначені обставини встановлені постановою Центрального районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.01.2017 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

При цьому, розмір матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП вчиненого відповідачем та заявленої до стягнення було визначено лише 22.09.2017 року висновком експертного дослідження №19/12.2/79.

Отже, позивач звертаючись до суду для стягнення матеріальної шкоди з свого працівника повинен не лише мати докази його вини у вчиненні ДТП, а і докази розміру такої матеріальної шкоди.

29.12.2017 року Департамент патрульної поліції звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з цивільним позовом про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 175666,04 грн.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19.01.2018 року було відкрито провадження у цивільній справі № 216/6780/17.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11.10.2019 року у справі № 216/6780/17, в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 19.02.2020 року у справі № 216/6780/17 провадження у справі було закрито, із посиланням на висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16.

В подальшому, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17.03.2020 року справу № 216/6780/17 передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

30.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 17.03.2020 року, надійшла адміністративна справа за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 175666,04 грн.

Отже, Департамент патрульної поліції звернувся із позовом до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в межах строку визначеного частиною 3 статті 233 Кодексу законів про працю України в порядку цивільного судочинства.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо різної практики розгляду даної категорії справ в частині їх підсудності, що зумовило звернення з позовною заявою саме до місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

Зазначене, зокрема, підтверджується позицією Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №818/1688/16, в якій вона відійшла від правового висновку сформованого Верховним Судом раніше та зазначила, що вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/ збитків.

За таких обставин суд дійшов висновку, що пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду був зумовлений поданням позову в порядку цивільного судочинства, зміною судової практики щодо підсудності цієї категорії справ, відповідно підстави пропуску такого строку, вказані позивачем у заяві, визнаються судом поважними.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для Суду природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.

Відповідно до частини 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Разом з цим право на суд, одним з аспектів, якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Однак, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.

Обмеження позивачу у доступі до правосуддя шляхом застосування до нього негативних наслідків частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України призведе до диспропорційності між застосуванням норм процесуального права та захистом порушеного права позивача.

Враховуючи зазначене, визнання судом поважними причин пропуску строку звернення позивачем до адміністративного суду, суд приходить до висновку про наявність законодавчо встановлених підстав для поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, та відповідно відмову в задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 121, 122, 123, 240, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Задовольнити заяву Департаменту патрульної поліції про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Поновити Департаменту патрульної поліції пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди.

В задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - відмовити.

Копію ухвали направити сторонам по справі.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складений 16 липня 2020 року.

Суддя С.І. Озерянська