Рішення № 90414515, 01.07.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2020 справа № 914/2086/19

місто Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., за участі секретаря судового засідання Прокопів І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом IMEX BIOBODEN GbR, Німеччина

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Глянс», смт.Великий Любінь, Городоцький район, Львівська область

про стягнення 4 205,37 євро, з яких основний борг 2 700,00 євро, три проценти річних 243,00 євро, проценти за користування грошовими коштами 1 262,37 євро.

За участю представників:

від позивача: Яцуляк Т.Р. - представник (довіреність б/н від 24.07.2018 р.);

від відповідача: Праскович І.М. - адвокат (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЛВ №001704 від 18.09.2019 р.; довіреність б/н від 05.11.2019р.).

Процес.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява IMEX BIOBODEN GbR, Німеччина до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глянс" про стягнення 4 205,37 євро, з яких основний борг 2 700,00 євро, три проценти річних 243,00 євро, проценти за користування грошовими коштами 1 262,37 євро.

Ухвалою від 15.10.2019 р. суд залишив без руху позовну заяву IMEX BIOBODEN GbR, Німеччина та надав позивачу строк для усунення недоліків. У зв`язку з усуненням допущених недоліків позовної заяви, 28.10.2019 р. Господарським судом Львівської області постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадженні та призначено підготовче засідання на 19.11.2019 р.

Ухвалою від 19.11.2019 р. суд задовольнив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відклав підготовче засідання на 11.12.2019 р.

Ухвалою від 11.12.2019 р. суд постановив у задоволенні клопотання ТзОВ «Глянс» про об`єднання позовів (справ) №914/2086/19 та №914/2087/19 в одне провадження відмовити, задовольнити клопотання позивача про відкладення розгляду справи, клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду розглянути у судовому засіданні 15.01.2020 р., підготовче засідання відкласти на 15.01.2020 р.

Ухвалою від 18.12.2019 р. суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 27.01.2020 р. включно.

Ухвалою від 15.01.2020 р. суд постановив клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду розглянути у судовому засіданні 27.01.2020 р., клопотання представника відповідача про витребування доказів розглянути у судовому засіданні 27.01.2020 р., підготовче засідання відкласти на 27.01.2020 р.

Ухвалою від 27.01.2020 р. суд постановив задовольнити клопотання ТзОВ «Глянс» про витребування доказів; витребувати у IMEX BIOBODEN GbR оригінал «Договор №2 купли-продажи деревообрабатывающего оборудования (в кредит с отсрочкой платежа) от 02.12.2013»; у задоволенні клопотання ТзОВ «Глянс» про залишення позову без розгляду відмовити; задовольнити усно заявлене представником відповідача клопотання про продовження процесуального строку для подання пояснення на відповідь на відзив; встановити відповідачу строк до 05.02.2020 р. для подання пояснення на відповідь на відзив; закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання для розгляду справи по суті призначити на 19.02.2020 р.

В судовому засіданні від 19.02.2020 р. судом оголошено перерву до 05.03.2020 р. до 10:00 год.

В судовому засіданні від 05.03.2020 р. судом оголошено перерву до 23.03.2020 р. до 15:00 год.

Ухвалою від 23.03.2020 р. суд постановив задовольнити клопотання представників сторін про відкладення розгляду справи по суті, відкласти судове засідання для розгляду справи по суті без визначення дати. При цьому суд керувався постановою Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 року якою з 12 березня 2020 р. до 03 квітня 2020 р. на усій території України було введено карантин.

Ухвалою від 29.05.2020 р. суд постановив призначити розгляд справи по суті на 17.06.2020 р.

Ухвалою від 17.06.2020 р. суд постановив відкласти розгляду справи по суті на 29.06.2020 р.

У зв`язку з тим, що 29 червня 2020 р. (понеділок) є вихідним днем, ухвалою від 19.06.2020 р. суд постановив визначити дату наступного судового засідання по розгляду справи по суті на 01.07.2020 о 15:30 год.

Представник позивача в судове засідання 01.07.2020 р. для розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив стягнути з відповідача 4 205,37 євро, з яких основний борг 2 700,00 євро, три проценти річних 243,00 євро, проценти за користування грошовими коштами 1 262,37 євро.

Представник відповідача в судове засідання 01.07.2020 р. для розгляду справи по суті з`явився, в судовому засіданні подав заяву (вх.№20959/20) в якій просить долучити до матеріалів справи докази на підтвердження понесених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000,00 грн, а саме: акт надання правової допомоги від 19.12.2019 р. та акт надання правової допомоги від 18.03.2020 р. В судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, просив відмовити у задоволенні позову, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Відводів складу суду та секретарю судового засідання сторонами не заявлено.

У судовому засіданні 01.07.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція сторін.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 02.12.2013 р. у м. Львові між IMEX BIOBODEN GbR в особі InhaberFamilieWernik (позивач, згідно з договором - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глянс» в особі директора Товариства - Харчука Мирона Володимировича (відповідач, згідно з договором - покупець) було укладено договір №2 купівлі-продажу деревообробного обладнання в кредит з відстроченням платежу. На виконання умов даного договору відповідачу було передано у власність шліфувальний верстат Вrеitbandshchleifmashine SCM Sandya Uno RCS 2000, заводський номер R 001401 вартістю 2 700,00 євро, що підтверджується митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ № 209120000/2013/007531 від 10.12.2013 року та актом від 12.12.2013 року прийому обладнання по договору №2 від 02.12.2013 року.

Позивач стверджує, що з моменту отримання вказаного товару відповідачем здійснено лише часткову оплату в сумі 1000,00 євро, що підтверджується меморіальними валютними ордерами від 17.11.2016 р. № 648886 та від 15.06.2017 р. № 271444.

З 15.06.2017 року по даний час більше жодних платежів по даному договору №2 відповідач на рахунок позивача не здійснював. Тому позивач вважає, що відповідач грубо порушив умови вказаного договору щодо строків, порядку та розміру платежів, зокрема пункти 1.1., 2.2. та 5.2 договору №2, а саме ним не було проведено оплату вартості поставленого товару в повному обсязі в сумі 2 700 євро до 31.01.2014 року. У зв`язку з цим, у відповідача виникла заборгованість за поставлений товар перед позивачем за договором №2, яку він відмовляється погашати та не погасив по даний час.

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання згідно договору №2 за його ініціативою 01.09.2016 р. між ним та позивачем було укладено договір №2 купівлі - продажу деревообробного обладнання, який нібито мав бути новацією відносно раніше укладеного договору №2 та ще одного договору №1 купівлі - продажу деревообробного обладнання від 17.06.2013 року, який також відповідачем не виконувався. Проте, як вказує позивач, і новий договір № 2 від 01.09.2016 року відповідач не виконував.

Оскільки п.9.1. договору №2 купівлі-продажу деревообробного обладнання від 02.12.2013 р. сторони погодили, що даний договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Як стверджує позивач, відповідно до п. 6.1. договору №2 від 02.12.2013 р. сторони погодили, що в разі порушення своїх зобов`язань по даному договору сторони несуть відповідальність, передбачену даним договором та чинним законодавством України. Тому відповідач, згідно положень ч. 2 ст. 625, ч. 1 ст. 1049, ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.

Також позивач зазначає, що оскільки між позивачем та відповідачем не було передбачено договором №2 від 02.12.2013 р. сплату процентів за користування грошовими коштами (за користування комерційним кредитом), їх розмір і порядок сплати, а також не було передбачено застереження щодо безпроцентного комерційного кредиту, позивач, як суб`єкт, що надав відповідачу комерційний кредит, з підстав передбачених ст. 536, ч. 1 ст. 1048 ЦК України, має право на одержання процентів і їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, що підлягають сплаті за весь час існування заборгованості щомісяця до дня повернення відповідачем боргу за договором №2 від 02.12.2013 р.

Позивач вважає, що здійснюючи часткові проплати 17.11.2016 р. в сумі 500,00 євро та 15.06.2017 р. в сумі 500,00 євро відповідач всього лише погасив частину суми процентів за користування грошовими коштами.

Позивачем нараховано відповідачу три проценти річних за період з 19.07.2016 року по 19.07.2019 року від простроченої суми 2 700,00 євро, що становить 243,00 євро.

Також позивачем нараховано відповідачу суму процентів за користування грошовими коштами за період з 19.07.2016 року по 19.07.2019 року, що становить 1 262 євро 37 євроцентів.

Щодо строків позовної давності позивач зазначає, що договір №2 був укладений сторонами 02.12.2013 р., а 12.12.2013 р. відповідачем був отриманий товар від позивача. Зобов`язання щодо оплати вартості поставленого товару повинно було бути виконане відповідачем протягом січня 2014 року, тобто до 31.01.2014 року. Право пред`явити вимогу до відповідача у зв`язку з невиконанням ним зобов`язання за вказаним договором виникло у позивача на наступний день 01.02.2014 року. Тобто строк позовної давності в даному випадку мав би спливти через три роки 01.02.2017 року. Проте, як зазначає позивач, в подальшому з врахуванням того, що відповідач не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання згідно договору №2 від 02.12.2013 року, за його ж відповідача ініціативою 01 вересня 2016 року між ним та позивачем було укладено договір № 2 купівлі - продажу деревообробного обладнання (копія додається), який нібито мав бути новацією відносно раніше укладеного договору №2 від 02.12.2013 року, про що відповідач постійно запевнював позивача.

Позивач стверджує, що сам факт укладення 01.09.2016 року між сторонами нового договору, предметом якого було те саме обладнання, що і в договорі №2 від 02.12.2013 року, є підтвердженням того, що відповідач вчинив дію, що свідчить про визнання ним свого боргу, у зв`язку з чим строк позовної давності за даною вимогою перервався 01 вересня 2016 року і його перебіг почався заново.

Крім того, позивач вказує, що відповідачем 17.11.2016 р. та 15.06.2017 р. було здійснено часткову оплату по договору №2 від 02.12.2013 р., тому, на переконання позивача строк позовної давності за даною вимогою знову перервався і його перебіг почався заново.

Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача основний борг в сумі 2 700,00 євро, три проценти річних в сумі 243,00 євро, проценти за користування грошовими коштами в сумі 1 262,37 євро, всього 4 205,37 євро.

Позиція відповідача.

Відповідач заперечив проти позовних вимог у повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву (вх.№52237/19 від 11.12.2019 р.).

Зокрема зазначив, що позовна заява складена та подана з порушенням вимог процесуального права, що також зазначені відповідачем у клопотанні про залишення позову без розгляду від 29.11.2019 року. Відповідач вказує на те, що сумнівається в автентичності тексту копії документу («договору №2»), зважаючи на використання в тексті документа інших мов, ніж та, що визначена п. 9.4. договору №2, а також численні помилки та неузгодженості вказаного документа, зокрема, те, що у преамбулі договору №2 сторони описані з використання суміші слів російською, німецькою та українською мовами, що суперечить п. 9.4. цього договору. Також зазначає, що про відсутність підписів сторін на кожній із сторінок договору, що на переконання відповідача вказує на порушення вимог ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України щодо додержання письмової форми правочину.

Відповідач підтверджує, що поставка обладнання відбулася, однак, зазначає, що копія митної декларації типу ІМ 40 ДЕ № 209120000/2013/007531 від 10.12.2013 р. та копія акту від 12.12.2013 р. прийому обладнання по договору №2 від 02.12.2013 р. жодним чином не підтверджують умови, за якими мали б бути здійснені розрахунки між сторонами, оскільки такі умови повинні визначатися відповідним договором поставки (купівлі-продажу).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що копії меморіальних валютних ордерів №648886 від 17.11.2016 р. та № 271444 від 15.06.2017 р. з огляду на ст. 1088 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» не підтверджують виконання зобов`язання з ініціативи відповідача, отже, є неналежними доказами в частині доказування вчинення відповідачем дії, що свідчить про визнання ним свого боргу або іншого обов`язку (а, отже, не є підставою для переривання строку позовної даності відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України).

Щодо твердження позивача про преюдиційне значення судових рішень у справі 914/819/18, відповідач зазначає, що оскільки постановою Верховного Суду у справі № 914/819/18 від 18 квітня 2019 року рішення Господарського суду Львівської області від 21.08.2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.01.2019 року скасовано та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено, отже зазначені рішення не набрали законної сили, а тому не можуть бути джерелом доказів та підставою для звільнення від доказування (не мають сили преюдиції).

Відповідач також зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності, зокрема, вказує, що загальний строк позовної давності щодо зобов`язання відповідача здійснити оплату за поставлений позивачем товар сплив 12.12.2016 року. Позивач не подав жодних доказів наявності підстав для зупинення або переривання перебігу строку позовної давності в період з 12.12.2013 року до 12.12.2016 року (тобто до моменту спливу позовної даності).

Відповідач стверджує, що звукозапис судового засідання підпадає під визначення електронного доказу, що міститься в ч. 1 ст. 96 ГПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 96 ГПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Відповідач вказує, що позивачем не надано відповідного оригіналу звукозапису судового засідання, яке відбулось в Господарському суді Львівської області 20.08.2018 року під час розгляду справи № 914/819/18 або його електронної копії, засвідченої електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Отже, твердження позивача є голослівними та необґрунтованими.

Також відповідач зазначає, що у позовній заяві позивач застосовує до спірних правовідносин ряд норм матеріального права, які стосуються продажу товару в кредит та правовідносини позики, та які не можуть бути застосовані у правовідносинах між сторонами.

Щодо процентів за користування чужими грошовими коштами відповідач зазначає, що відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Стаття 536 ЦК України передбачає, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідач наголошує, що позивач сам визнає в позовній заяві, що «... Позивачем та Відповідачем не було передбачено Договором №2 сплату процентів за користування грошовими коштами (за користування комерційним кредитом). їх розмір і порядок сплати...». З цього, на переконання відповідача, випливає, що розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не визначено ні ст. 536 ЦК України, ні ст. 692 ЦК України, ні договором №2, тому вважає нарахування позивачем таких процентів безпідставним.

Щодо вимоги про сплату 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідач зазначає, що в силу положень ст. 261 та ст. 266 ЦК України до вказаної вимоги також застосовується позовна давність, оскільки така вимога є додатковою (акцесорною), а не основною вимогою і перебіг такої позовної давності розпочинається з моменту виникнення відповідного права вимоги.

Щодо застосування ст. 1046 ЦК України відповідач вказує, що ст. 1046 ЦК України поширюється на правовідносини позики і не може бути застосована до спірних правовідносин між сторонами, оскільки суперечить фактичним обставинам справи.

Враховуючи наведене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та просить відмовити у задоволенні позову.

Обставини встановлені судом.

02.12.2013 р. між IMEX BIOBODEN GbR в особі InhaberFamilieWernik (позивач, згідно з договором - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Глянс» в особі директора Товариства - Харчука Мирона Володимировича (відповідач, згідно з договором - покупець) було укладено договір №2 купівлі-продажу деревообробного обладнання в кредит з відстроченням платежу (далі по тексту -договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язувався передати у власність покупця шліфувальний верстат Вrеitbandshchleifmashine SCM Sandya Uno RCS 2000, рік випуску 1993 (надалі - товар) на суму 2 700,00 євро, на умовах FCA смт.Великий Любінь в кількості 1 штука, а покупець зобов`язувався та здійснити його післяоплату в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.1. договору продавець бере на себе зобов`язання після підписання цього договору в строк до 31 липня 2013 передати покупцю визначене у пункті 1.1. цього договору обладнання.

Згідно з п. 2.3. договору сторони погодили, що товар доставляється покупцю автомобільним транспортом. Витрати, пов`язані з митним оформленням на території Євросоюзу, несе продавець. Витрати, пов`язані з митним оформленням на території України, несе покупець.

Відповідно до п. 5.1. договору вартість товару, вказаного в п.1.1. даного договору, становить 2 700,00 євро.

Згідно з до п. 5.2. договору оплата вартості товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. В перших числах кожного місяця.

Відповідно до п. 9.1. договору він набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Позивач у повному обсязі виконав свої зобов`язання - поставив відповідачеві передбачений договором товар, що підтверджується митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ № 209120000/2013/007531 від 10.12.2013 року та актом прийому обладнання від 12.12.2013 р. по договору №2 від 02.12.2013 р., відповідно до якого відповідач прийняв шліфувальний верстат Вrеitbandshchleifmashine SCM Sandya Uno RCS 2000, заводський номер R 001401, рік випуску 1993, в кількості 1 штука, вартістю 2 700,00 євро.

Відповідачем здійснено часткові оплати на загальну суму 1 000,00 євро. Відтак, залишок заборгованості по сплаті основного боргу за поставлений товар (шліфувальний верстат Вrеitbandshchleifmashine SCM Sandya Uno RCS 2000, заводський номер R 001401, рік випуску 1993) становить 1 700,00 євро.

Станом на момент прийняття рішення (01.07.2020 року) відповідач доказів оплати 1 700,00 євро не надав, у зв`язку з чим наявна заборгованість по сплаті основного боргу за поставлений товар (шліфувальний верстат Вrеitbandshchleifmashine SCM Sandya Uno RCS 2000, заводський номер R 001401, рік випуску 1993) в сумі 1 700,00 євро.

Позивач стверджує, що здійснюючи часткові проплати 17.11.2016 р. в сумі 500,00 євро та 15.06.2017 р. в сумі 500,00 євро відповідач всього лише погасив частину суми процентів за користування грошовими коштами.

У зв`язку з порушенням зобов`язань, позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глянс» про стягнення 4 205,37 євро, з яких основний борг 2 700,00 євро, три проценти річних 243,00 євро, проценти за користування грошовими коштами 1 262,37 євро.

Висновки суду.

Відповідно до статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Доказів наявності підстав, передбачених ст. 77 Закону «Про міжнародне приватне право», при яких Господарський суд Львівської області не може приймати до свого провадження і розглядати справу, суду не подано, під час розгляду справи судом не встановлено.

Згідно ст. 7 Закону України «Про міжнародне приватне право», при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За умовами ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір №2 купівлі-продажу деревообробного обладнання в кредит з відстроченням платежу від 02.12.2013 р.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 689 ЦК України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

В матеріалах справи відсутні докази вимоги відповідача про заміну прийнятого товару, а також відсутні докази відмови відповідача від договору купівлі-продажу.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 695 ЦК істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів.

Суд звертає увагу на те, що згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Аналіз наведених положень законодавства та умов договору дає підстави дійти висновку, що сторонами не визначено конкретно строків чи термінів оплати товару.

В п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» роз`яснено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Враховуючи викладене, до спірних правовідносин застосовуються положення чинного законодавства про поставку та купівлю-продаж.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Факт виконання позивачем своїх зобов`язань по договору підтверджується митною декларацією типу ІМ 40 ДЕ № 209120000/2013/007531 від 10.12.2013 року та актом прийому обладнання від 12.12.2013 р. по договору №2 від 02.12.2013 р., відповідно до якого відповідач прийняв шліфувальний верстат Вrеitbandshchleifmashine SCM Sandya Uno RCS 2000, заводський номер R 001401, рік випуску 1993, в кількості 1 штука, вартістю 2 700,00 євро.

Відповідно до п. 5.1. договору №2 від 02.12.2013 р. вартість товару, вказаного в п.1.1. даного договору, становить 2 700,00 євро.

Згідно з до п. 5.2. договору №2 від 02.12.2013 р. оплата вартості товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. В перших числах кожного місяця.

Відповідачем здійснено часткові оплати на загальну суму 1 000,00 євро, що підтверджується:

- меморіальним валютним ордером №648886 від 17.11.2016 р. на суму 500,00 євро з призначенням платежу: «PD Payment for eguipment by contract 2 dd 02/12/13 VMD 007531 10/12/2013/ BC/DE63654500700008161628 IMEX BIOBODEN GBR KRUMPFHALDE 20 88448 ATTENWEILER»;

- випискою з банківського рахунку позивача (DE63 6545 0070 0008 1616 28 Paul Wernik O.Ilja Wernik, IMEX BIOBODEN GBR про надходження (переказ грошей з-за кордону) 18.11.2016 р. на рахунок позивача від відповідача коштів в сумі 500,00 євро «IBANUA223252130000026009000012977/TZOV GLYANS з призначенням платежу: «PAYMENT FOR EQUIPMENT BY CONTRACT 2 DD 02/12/13, VMD 007531 10/12/2013/ERST ELECUA2XXXX/GEB OUR/REF 10FFMM1U07672309/ORG 500,00EUR/ADRS LVIVSKA STR.192-E UA/VELYKYI LUBIN/RESIDEN/ (переклад з англійської мови на українську: «ОПЛАТА ЗА ОБЛАДНАННЯ ПО КОНТРАКТУ 2 DD 02/12/2013 VMD 007531 10/12/2013/ERST ELECUA2XXXX/GEB OUR/REF 10FFMM1U07672309/ORG 500,00EUR/ADRS вулиця ЛЬВІВСЬКА 192-Е УКРАЇНА/ЛЮБІНЬ ВЕЛИКИЙ/РЕЗИДЕНТ».

- меморіальним валютним ордером №271444 від 15.06.2017 р. на суму 500,00 євро з призначенням платежу: «PD Payment for eguipment by contract 2 dd 02/12/13 VMD 20912000 0/2013/007531 dd 10/12/2013/ BC/DE63654500700008161628 IMEX BIOBODEN GBR KRUMPFHALDE 20»;

- випискою з банківського рахунку позивача (DE63 6545 0070 0008 1616 28 Paul Wernik O.Ilja Wernik, IMEX BIOBODEN GBR про надходження (переказ грошей з-за кордону) 16.06.2017 р. на рахунок позивача від відповідача коштів в сумі 500,00 євро «IBANUA223252130000026009000012977/TZOV GLYANS з призначенням платежу: «PAYMENT FOR EQUIPMENT BY CONTRACT 2 DD 02/12/13, VMD 209120000/2013/007531 DD 10/12/2013/ERST ELECUA2XXXX/GEB OUR/REF 10FFMM1U08038955/ORG 500,00EUR/ADRS LVIVSKA STR.192-E UA/VELYKYI LUBIN/RESIDEN/ (переклад з англійської мови на українську: «ОПЛАТА ЗА ОБЛАДНАННЯ ПО КОНТРАКТУ 2 DD 02/12/2013 VMD 209120000/2013/007531 DD 10.12.2013 531/ERST ELECUA2XXXX/GEB OUR/REF 10FFMM1U08038955/ORG 500,00EUR/ADRS вулиця ЛЬВІВСЬКА 192-Е УКРАЇНА/ЛЮБІНЬ ВЕЛИКИЙ/РЕЗИДЕНТ».

Враховуючи наведене, беручи до уваги відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати вартості поставленого товару, заборгованість за договором становить 1700 євро, а не 2700 євро як вважає позивач.

Щодо позиції позивача про те, що часткова оплата 1000,00 євро зарахована до суми процентів за користування грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Згідно ст.534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Між тим, слід зазначити, що можливість застосування ст. 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного документу, яким відповідач здійснював платіж позивачу на виконання грошового зобов`язання. Це означає, що якщо платник здійснює переказ коштів з чітким призначенням платежу щодо погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), черговість, встановлена ст. 534 ЦКУ застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до ст. 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження, або платіж буде отриманий без реквізиту «призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості.

Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

В підставі платежу меморіальних валютних ордерів та у виписках з банківського рахунку позивача, які надані останнім на підтвердження сплати відповідачем коштів на загальну суму 1000,00 євро, не вказано про те, що кошти сплачені на погашення процентів за користування коштами.

В укладеному між сторонами договорі не зазначено про черговість виконання зобов`язань зі сплати коштів в порядку передбаченому ст.534 ЦК України. Отже, основний борг відповідача становить 1700 євро.

Щодо тверджень відповідача про сумнів у автентичності копії договору № 2 від 02.12.2013 р. та про порушення вимог ч. 2 ст. 207 ЦК України щодо додержання письмової форми правочину, слід зазначити, що до позовної заяви позивачем долучено офіційний переклад договору № 2 купівлі - продажу деревообробного обладнання від 02.12.2013 р. Також згідно з п. 9.4 вказаного договору цей договір складений російською мовою у 3 примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу. Вказане свідчить, що примірник оригіналу договору також повинен знаходитися у відповідача.

Як зазначив представник відповідача, оригінал договору від 02.12.2013 р. за № 2 у ТзОВ «Глянс» не знаходиться і вважається відповідачем таким, що втрачений з невідомих причин. Проте, доказів на підтвердження вказаних обставин щодо втрати, пошуку та відновлення оригіналу договору купівлі - продажу деревообробного обладнання від 02.12.2013 р. за № 2 ТзОВ «Глянс» не надано.

Крім того, суд звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язкової письмової форми укладення договору поставки, а факт поставки товару за вказаним договором не заперечується відповідачем, про що, зокрема, зазначено у відзиві на позов.

З огляду на викладене, враховуючи підтвердження факту поставки на виконання умов договору № 2 від 02.12.2013 р. позивачем відповідачу товару, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений згідно вказаного договору товар є обґрунтованими.

Разом з тим, відповідачем 11.12.2019 р. подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до спірних правовідносин (вх.№52239/19).

У п.1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р. зазначено, що за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов`язань, визначених ст.1 75 Господарського кодексу України. При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України). Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Відповідно до п. 2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013р. вказано, що за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до ч.1ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до п. 4.2 постанови Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 р. у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Судом встановлено, що умовами договору не визначено конкретний строк чи термін оплати поставленого товару. Тому, як встановлено судом раніше, до спірних правовідносин застосовуються загальні положення чинного законодавства про поставку та купівлю-продаж.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз ст. 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання. При цьому господарському суду слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. (Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 26.10.2018 р. у справі № 922/4099/17 та від 12.02.2020 р. у справі № 917/1421/18).

При цьому при дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу. Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності. (п. 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Відповідно до п. 9.1. договору №2 від 02.12.2013 р. цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, договір був укладений сторонами 02.12.2013 р., а 12.12.2013 р. відповідач отримав товар від позивача. Тобто строк позовної давності в даному випадку мав би спливти через три роки 12.12.2016 року.

Оскільки 17.11.2016 р. відповідач оплатив 500,00 євро отже, строк позовної давності за даною вимогою перервався і його перебіг почався заново.

Також, 15.06.2017 р. відповідач у оплатив 500,00 євро отже, знову відбулось переривання позовної давності і її перебіг почався заново з 15.06.2017 року.

Відтак, залишок заборгованості по сплаті основного боргу за поставлений товар (шліфувальний верстат Вrеitbandshchleifmashine SCM Sandya Uno RCS 2000, заводський номер R 001401, рік випуску 1993) становить 1 700,00 євро.

Станом на момент прийняття рішення (01.07.2020 року) відповідач доказів оплати 1 700,00 євро не надав, у зв`язку з чим наявна заборгованість по сплаті основного боргу за поставлений товар (шліфувальний верстат Вrеitbandshchleifmashine SCM Sandya Uno RCS 2000, заводський номер R 001401, рік випуску 1993) в сумі 1 700,00 євро.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 1 700,00 євро основного боргу.

Щодо заперечення представника відповідача проти належності доказів оплати наданих позивачем меморіальних валютних ордерів та банківських виписок, суд зазначає наступне.

Операція з переказу коштів з рахунку платника-резидента в банку України на рахунок одержувача-нерезидента в банку в іноземній державі складна процедура, яка включає декілька етапів перерахування коштів, при цьому виключно в технічних цілях банки використовують транзитні (кореспондентські) рахунки.

Так, відповідно до п.п. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів. Відкриття кореспондентських рахунків здійснюється шляхом встановлення між банками кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

Відповідно до п. 27.1 ст. 27 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» міжбанківський переказ здійснюється шляхом: 1) проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в Національному банку України; 2) проведення суми переказу через кореспондентські рахунки, що відкриваються банками в інших банках або в розрахунковому банку.

Відповідно до п. 1.19-1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

З аналізу вищевказаних норм слідує, що меморіальний ордер використовується у двох випадках: 1) для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника; 2) внутрішньобанківських операцій.

При цьому відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів. А відповідно до п. п. 22.2, 22.3, 22.4, 22.5, 22.6, 22.7, 22.8, 22.9 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» клієнт банку має право самостійно обирати види розрахункового документа (крім платіжної вимоги), які визначені цим Законом, для ініціювання переказу. Розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися ініціатором до банку, що його обслуговує. Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання. Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором. Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України. Обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і приймати цей документ лише в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність і достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника. Обслуговуючий отримувача банк у розрахунковому документі зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і зараховувати кошти на рахунок отримувача лише в разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов`язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача. У разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення. Розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється банками на договірній основі. Банки виконують розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження (крім випадків, встановлених законом) та виключно в межах залишку коштів на рахунках платників, крім випадків надання платнику обслуговуючим його банком кредиту. Порядок визначення залишку коштів встановлюється Національним банком України. У разі недостатності на рахунку платника коштів для виконання у повному обсязі розрахункового документа стягувача на момент його надходження до банку платника цей банк здійснює часткове виконання цього розрахункового документа шляхом переказу суми коштів, що знаходиться на рахунку платника, на рахунок отримувача.

Також відповідно до ст. 26 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг.

Отже, з аналізу вищеописаного законодавства випливає, що меморіальний ордер - це розрахунковий документ, який в даному випадку відповідач, як клієнт банку - ПАТ «ВіЕс Банк», має право обирати, як платіжний інструмент для ініціювання переказу зі свого поточного чи розрахункового рахунку. В даному випадку саме відповідач ініціював здійснення вказаних платежів зі свого рахунку, оскільки вищевказаними положеннями законодавства чітко передбачено, що розрахункові документи, за винятком платіжної вимоги-доручення, мають подаватися до банку саме особисто платником, а не ким-небудь іншим.

При цьому передбачена можливість подання електронних розрахункових документів, яка може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. При цьому встановлений обов`язок обслуговуючого банку перед здійсненням переказу за розрахунковим документом забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання, а також обслуговуючий платника банк зобов`язаний ретельно перевірити сам розрахунковий документ на його відповідність усім необхідним вимогам щодо повноти, цілісності і достовірності, і у разі невідповідності вказаного розрахункового документа вказаним вимогам обслуговуючий банк повертає його ініціатору без виконання.

Тобто, в даному випадку банком були прийняті меморіальні ордери та здійснені операції зі списання коштів з рахунку відповідача, кошти перераховані в іноземний банк на рахунок позивача.

Відповідач, заперечуючи факт перерахування коштів на загальну суму 1000,00 грн. євро не надав жодних доказів на підтвердження того, що таке перерахування здійснено банком не з ініціативи та поза волею платника (відповідача), що банком були вчинені будь-які порушення законодавства під час здійснення вказаних операцій, не надав доказів звернення в правоохоронні органи для перевірки даних підозр в порядку визначеному КПК України.

Викладені у відзиві заперечення відповідача проти повноважності представника позивача та необхідність залишення позову без розгляду було розглянуто в судовому засіданні 27.01.2020 р., про що суд постановив відповідну ухвалу, якою відмовив у задоволенні клопотання ТзОВ «Глянс» про залишення позову без розгляду.

Щодо нарахованих позивачем 3% річних та процентів за користування грошовими коштами суд зазначає наступне.

Правовою підставою позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами позивачем зазначені норми статей 536, 625, 1046, 1048-1050, 1054-1057 ЦК України, з посиланням на правову позицію, викладену у постановах Вищого господарського суду України в постанові від 05.04.2017 р. в справі №902/75/16; Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 р. в справі №910/10156/17 (провадження №12-14гс18).

Позивач нараховав та заявив до стягнення 3% річних від простроченої суми заборгованості в сумі 243,00 євро за період з 19.07.2016 р. по 19.07.2019 р., проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 262,37 євро за такий же період як і 3% річних.

Положення ст.ст. 1046, 1048-1050, 1054-1057 ЦК України не можуть бути застосовані до правовідносин між сторонами, оскільки поширюються на правовідносини позики, де позичальником є банк або інша фінансова установа. Позивач не є ні банком, ні іншою фінансовою установою.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у ст. 536 ЦК України є платою за користування чужими коштами.

Підставами для застосування до правовідносин сторін ЦК України є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Частиною 2 статті 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами не визначено ні ст. 536 ЦК України, ні ст. 692 ЦК України, ні договором №2 від 02.12.2013 р.

Нараховуючи проценти за користування чужими грошовими коштами, позивач застосовує облікову ставку Національного банку України.

Так, згідно ст.1 Закону України «Про Національний банк України», облікова ствака Національного банку України - це один із монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк України встановлює для банків та інших суб`єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розмішених грошових коштів.

Облікова ставка Національного банку України застосовується до національної валюти - гривні та не може застосовуватись до іноземної валюти.

Відтак, проценти за користування грошовими коштами в сумі 1 262,37 євро не підлягають до стягнення.

Відповідно до п. 6.3. договору №2 від 02.12.2013 р. сторони погодили, що у разі порушення покупцем терміну оплати, зазначеного в п.5.3. цього договору, він зобов`язується сплатити продавцю суму боргу з урахуванням індексу інфляції за час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку позовних вимог позивач просить стягнути 3% річних в сумі 243,00 євро за період з 19.07.2016 р. по 19.07.2019 р.

Аналіз змісту глави 19 ЦК України дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується трьома роками, які передували подачі такого позову. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Великої палати Верховного суду від 08.11.2019 р. у справі № 127/15672/16-ц).

Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

Перевіривши розрахунок 3% річних судом встановлено, що позивачем при розрахунку не враховано проведені відповідачем часткові оплати заборгованості.

Відтак, згідно проведеного судом за допомогою комп`ютерної програми «ЛЗ Підприємство 9.5.3 ТОВ «Інформаційно-аналітичний центр «Ліга» ТОВ «Ліга Закон», 2020» розрахунку до стягнення з відповідача підлягає 153,08 євро 3% річних.

Сума боргу (євро)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів170019.07.2016 - 19.07.201910963 %153,08Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку підставності позовних вимог до задоволення частково. З відповідача підлягає до стягнення 1 700,00 євро основного боргу, три проценти річних 153,08 євро. В решті позову слід відмовити.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Розподіл судових витрат.

При зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в сумі 1 921,00 грн, що підтверджується квитанцією №24 від 07.10.2019 р.

У зв`язку з частковим задоволенням позову та керуючись п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, судовий збір слід покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно до статті 129 ГПК України, з відповідача слід стягнути на користь позивача 864,49 грн судового збору, оскільки позов у даній справі підлягає до задоволення частково.

Керуючись ст. ст. 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 126, 129, 236, 237, 238, 241, 365, 366 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глянс» (81555, Львівська область, Городоцький район, смт. Великий Любінь, вул.Львівська, буд.192-Е; ідентифікаційний код 38246585) на користь IMEX BIOBODEN GbR, Німеччина (88448, Krumpfhalde 20 Attenweiler, Baden-Wurttemberg, Deutschland, Nr.5401119789 UST-INDNR DE 288209505) 1 700,00 євро основного боргу, 153,08 євро три проценти річних, 864,49 грн судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України, після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повне рішення складено 13.07.2020 року.

Суддя Ю.О. Сухович