Рішення № 90414262, 16.07.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1163/20

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6)

до Комунального підприємства “Софія” Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 53-Б)

про стягнення 255795,24 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1539/1617-ТЕ-17 від 12.09.2016 р., у тому числі – 156273,50 грн. пені, 26964,84 грн. 3% річних, 72556,90 грн. інфляційних втрат,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства “Софія” Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (далі – КП «Софія», відповідач) про стягнення 304702,15 грн. заборгованості за договором постачання природного газу № 1539/1617-ТЕ-17 від 12.09.2016 р., у тому числі – 156273,50 грн. пені, 36866,53 грн. 3% річних, 111562,12 грн. інфляційних втрат.

Вимоги позивача обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір постачання природного газу № 1539/1617-ТЕ-17 від 12.09.2016 р., згідно з яким відповідачеві було поставлено природний газ на загальну суму 5303574,52 грн., що підтверджується актами приймання-передачі від 31.10.2016 р. на суму 404382,12 грн., від 30.11.2016 р. на суму 866710,16 грн., від 31.12.2016 р. на суму 1060764,72 грн., від 31.01.2017 р. на суму 1202851,18 грн., від 28.02.2017 р. на суму 988502,80 грн., від 31.03.2017 р. на суму 739651,34 грн. та від 30.04.2017 р. на суму 40712,20 грн. Проте, Комунальним підприємством “Софія” Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області оплата за природний газ здійснювалась несвоєчасно, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 156273,50 грн. пені, 36866,53 грн. 3% річних, 111562,12 грн. інфляційних втрат і судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.05.2020 р. було відкрито провадження у справі та задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без проведення судового засідання.

04.06.2020 р. до господарського суду Київської області від КП “Софія” Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області надійшов відзив-заперечення б/н від 01.06.2020 р. (вх. № 11029/20 від 04.06.2020 р.), відповідно до якого КП «Софія» заперечує проти позову з огляду на таке.

Відповідач є теплогенеруючим підприємством, одним з основних видів діяльності якого є виробництво, транспортування, розподілення та постачання теплової енергії; дане підприємство забезпечує споживачів (населення) послугами з теплопостачання, і покладення на нього додаткових витрат призведе до повної зупинки його діяльності та негативно вплине на розвиток системи теплопостачання села Софіївська Борщагівка та технічний стан мереж; газ, який постачався за договором, використовувався відповідачем для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що споживалась виключно населенням, які із значною затримкою розраховувалися з відповідачем КП «Софія», тобто існувала та існує заборгованість даної категорії споживачів послуг перед відповідачем за спожиту теплову енергію та надані відповідачем послуги, що також є підтвердженням того факту, що в діях відповідача відсутній будь-який умисел щодо несплати заборгованості позивачу; єдиним джерелом розрахунків за спожитий природний газ є отримання коштів від споживачів - населення.

Тому відповідач вважає, що перелічені обставини є винятковими та такими, з якими законодавство пов`язує зменшення розміру штрафних санкцій. Водночас, на підставі повного та об`єктивного розгляду усіх обставин даної справи та оцінки зібраних у справі доказів, правильним, на думку відповідача, буде висновок про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій, що стягуються позивачем із відповідача, оскільки потрібно врахувати обов`язковість виконання зобов`язань, баланс інтересів сторін та значний розмір основного боргу, що потягнув за собою нарахування такого розміру неустойки, а також те, що позивач є підприємством, яке має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а відповідач є комунальним підприємством.

Поряд з цим, відповідач зазначав, що відповідно до Статуту КП "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради підприємство створене з метою надання послуг, у тому числі - з опалення та гарячого водопостачання населенню, підприємствам, установам, організаціям. Отже, відповідач є теплопостачальним підприємством, на яке розповсюджується дія Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Відповідач наголошував, що з матеріалів справи вбачається, що заборгованість була погашена відповідачем у повному обсязі до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії". Зазначений факт також підтверджується представником позивача. Відповідно до приписів зазначеного вище Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Оскільки станом на день набрання чинності вказаним законом була відсутня заборгованість за спожитий газ, то нараховані пеня, інфляційні втрати та 3% річних підлягають списанню з 30.11.2016 р. Таке списання відбувається автоматично, на підставі норми Закону.

Крім того, відповідач зазначав, що оскільки умови з оплати природного газу згідно спірного договору поставки сторонами було змінено, прострочення оплати на вищезазначених умовах відповідачем КП «Софія» не допущено, то у позові про стягнення інфляційних втрат, 3% річних та штрафних санкцій за вищезазначеним договором купівлі-продажу природного газу загалом на суму 304702,15 грн. слід відмовити.

Також відповідач звертав увагу суду, що на даний час на законодавчому рівні запроваджується створення передумов споживачам для отримання розстрочки на оплату послуги з централізованого опалення на підставі постанови КМУ від 19.10.2016 р. № 744 «Про зменшення фінансового навантаження на споживачів щодо оплати послуги з централізованого опалення шляхом створення умов для отримання розстрочки на оплату послуги з централізованого опалення», яким внесено зміни до Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ№ 630 від 21.07.2005 р.

Поряд з цим, враховуючи, що на час подання позовної заяви до суду борг КП «Софія» перед позивачем був відсутній, то у задоволенні позову АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення штрафних санкцій за поставлений природний газ в сумі 304702,15 грн., на переконання відповідача, повинно бути відмовлено.

01.07.2020 р. до господарського суду Київської області від НАК «Нафтогаз України» надійшла заява № 14/4-4150-20 від 25.06.2020 р. (вх. № 13253/20 від 01.07.2020 р.) про зменшення розміру позовних вимог відповідно приписів пункту 2 частини 2 статті 46 ГПК України, мотивована тим, що у постановах Верховного Суду у справах № 908/2648/18, № 912/684/19, № 912/685/19, № 910/1827/19, № 916/2259/18, № 912/690/19 було сформовано правові висновки щодо відсутності правових підстав для нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат на кошти, які держава компенсує за рахунок коштів, сплачених на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків (у тому числі - спільних протокольних рішень). При цьому, Верховним Судом сформовані правові висновки щодо правомірності нарахування пені, 3% річних, інфляційних втрат на заборгованість, яка сплачена власними коштами відповідача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись приписами ст. 46 ГПК України, позивач вважає за необхідне зменшити суму позовних вимог і просить стягнути з КП «Софія» пеню у розмірі 156273,50 грн., 3% річних у розмірі 26964,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 72556,90 грн.

Окрім того, позивач зазначив, що у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір», у разі зменшення розміру позовних вимог, питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до статті 7 цього закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.

Позивачем при зверненні з позовною заявою було сплачено судовий збір у розмірі 4570,53 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0000004254. Відтак, у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог на суму 48906,91 грн., позивач просить суд постановити ухвалу про повернення судового збору у розмірі 733,60 грн.

Згідно з приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до закінчення підготовчого засідання збільшити або зменшити розмір позовних вимог – до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Як зазначено в абз. 1 ч. 3 ст. 252 ГПК України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Поряд з цим, судом враховано, що згідно з приписами ч. 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали позову № 14/4-2683-20 від 21.04.2020 р. (вх. № 1174/20 від 05.05.2020 р.) АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», а також заяви № 14/4-4150-20 від 25.06.2020 р. (вх. № 13253/20 від 01.07.2020 р.) про зменшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку, що вказана заява про зменшення розміру позовних вимог підлягає прийняттю.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

12.09.2016 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник) (на даний час – Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») та Комунальним підприємством “Софія” Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (споживач) було укладено договір № 1539/1617-ТЕ-17 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити газ на умовах договору.

Згідно з п. 2.1 договору постачальник передає споживачу з 01.10.2016 р. по 31.03.2017 р. природний газ обсягом до 980,0 тис.куб.м.

У відповідності з п. 3.4 договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

Регульована ціна на природний газ (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України), який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 р. № 758 (п. 5.1 договору).

Пунктом 5.2 договору визначено, що ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 5930,40 грн.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Згідно з п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20.

Пунктом 10.3 договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором, у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації та проведення розрахунків – до їх повного здійснення (п. 12.1 договору).

23.01.2017 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та КП “Софія” Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області було підписано додаткову угоду № 1 до договору постачання природного газу від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17.

31.03.2017 р. між ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та КП “Софія” Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області було підписано додаткову угоду № 2 до договору постачання природного газу від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, відповідно до п. 1 якої п. 2.1 договору було доповнено наступним: « 2.1 постачальник передає споживачу в період з 01.04.2017 р. до 30.09.2017 р. газ обсягом до 7 тис.куб.м.».

Пункт 5.1 договору було викладено в наступній редакції: « 5.1 ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року № 187».

На виконання договору постачальник передав, а споживач отримав природний газ. Факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016 р. на суму 404382,12 грн.; від 30.11.2016 р. на суму 866710,16 грн.; від 31.12.2016 р. на суму 1060764,72 грн.; від 31.01.2017 р. на суму 1202851,18 грн.; від 28.02.2017 р. на суму 988502,80 грн.; від 31.03.2017 р. на суму 739651,34 грн.; від 30.04.2017 р. на суму 40712,20 грн., які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками. Факт отримання від позивача наведених обсягів природного газу відповідачем не заперечується.

19.01.2017 р. між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області (сторона № 1), Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації (сторона № 2), Комунальним підприємством «Софія» Софіївсько-Борщагівської сільської ради (сторона № 3) та Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” (сторона остання) було підписано Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 334 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, відповідно до п. 1 якого предметом цього спільного протокольного рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».

У відповідності з п. 2.1 Спільного протокольного рішення сторони погоджують перелік підприємств (установ, організацій), що беруть участь у проведенні взаєморозрахунку, та послідовність виконання сторонами Спільного протокольного рішення.

Згідно з п. 2.2 Спільного протокольного рішення Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України стороні № 1 у сумі 257800,00 грн. з приміткою “Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20”.

Пунктом 2.3 Спільного протокольного рішення передбачено, що сторона № 1 перераховує на рахунок сторони № 2 кошти у сумі 257800,00 грн. із записом у графі “призначення платежу”: “за грудень місяць 2016 року “П” 51900,00 грн."; за грудень місяць 2016 року “С” 205900,00 грн.” Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20”.

Сторона № 2 перераховує стороні № 3 через рахунки з обліку доходів районних/міських бюджетів та реєстраційні рахунки управлінь соціального захисту населення РДА/МВК пільги та субсидії у сумі 257800,00 грн. із записом у графі «призначення платежу»: «за грудень місяць 2016 року «П» 51900,00 грн. за грудень місяць 2016 року «С» 205900,00 грн.» Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20 (п. 2.4 Спільного протокольного рішення).

Відповідно до п. 2.5 Спільного протокольного рішення сторона № 3 перераховує стороні останній кошти у сумі 257800,00 грн., у тому числі - ПДВ 42966,67 грн., за природний газ за 2016 рік згідно з договором від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, із записом в графі “призначення платежу": "Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20, за природний газ за 2016 рік, договір від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, у тому числі - ПДВ 42966,67 грн.”

За умовами п. 2.6 Спільного протокольного рішення сторона остання перераховує кошти в сумі 257800,00 грн. до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Згідно з п. 3 Спільного протокольного рішення, з метою реалізації цього Спільного протокольного рішення сторони зобов`язуються: забезпечити подання до органів Державної казначейської служби України належним чином оформлених спільних протокольних рішень та платіжних доручень згідно з Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання та електроенергію, затвердженим наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерстві фінансів України від 03 серпня 2015 року № 493/688 (далі - Порядок проведення розрахунків); перерахувати кошти наступній стороні, а сторона остання - до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість не пізніше наступного дня після їх зарахування на рахунок; оперативно обмінюватись наявною інформацією, виходячи з принципів задоволення взаємних інтересів, у процесі реалізації цього Спільного протокольного рішення; забезпечити проведення розрахунків відповідно до цього Спільного протокольного рішення та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання учасниками розрахунків платіжних документів органи Державної казначейської служби України своїм платіжним дорученням можуть самостійно перераховувати кошти за схемою, передбаченою Спільним протокольним рішенням.

У відповідності з п. 4 Спільного протокольного рішення сторони, що підписали Спільне протокольне рішення, несуть відповідальність за недотримання вимог Постанови Уряду від 11.01.2005 р. № 20 та Порядку проведення розрахунків і невиконання своїх зобов`язань за цим Спільним протокольним рішенням про організацію взаєморозрахунків відповідно до законодавства України.

Це Спільне протокольне рішення є чинним лише у разі проведення відповідного фінансування (п. 5.3 Спільного протокольного рішення).

15.02.2017 р. між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області (сторона № 1), Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації (сторона № 2), Комунальним підприємством «Софія» Софіївсько-Борщагівської сільської ради (сторона № 3) та Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” (сторона остання) було підписано Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 1000 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, відповідно до п. 1 якого предметом цього спільного протокольного рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».

Згідно з п. 2.2 Спільного протокольного рішення Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України стороні № 1 у сумі 307500,00 грн. з приміткою “Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20”.

Пунктом 2.3 Спільного протокольного рішення передбачено, що сторона № 1 перераховує на рахунок сторони № 2 кошти у сумі 307500,00 грн. із записом у графі “призначення платежу”: “за січень місяць 2017 року “П” 61400,00 грн."; за січень місяць 2017 року “С” 246100,00 грн.” Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20”.

Сторона № 2 перераховує стороні № 3 через рахунки з обліку доходів районних/міських бюджетів та реєстраційні рахунки управлінь соціального захисту населення РДА/МВК пільги та субсидії у сумі 307500,00 грн. із записом у графі «призначення платежу»: «за січень місяць 2017 року «П» 61400,00 грн. за січень місяць 2017 року «С» 246100,00 грн.» Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20 (п. 2.4 Спільного протокольного рішення).

Відповідно до п. 2.5 Спільного протокольного рішення сторона № 3 перераховує стороні останній кошти у сумі 307500,00 грн., у тому числі - ПДВ 307500,00 грн., за природний газ за 2016 рік згідно з договором від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, із записом в графі “призначення платежу": "Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20, за природний газ за 2016 рік, договір від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, у тому числі - ПДВ 51250,00 грн.”

За умовами п. 2.6 Спільного протокольного рішення сторона остання перераховує кошти в сумі 307500,00 грн. до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Пункти 2.1, 3, 4 та п. 5.3 Спільного протокольного рішення є аналогічними наведеним вище пунктам Спільного протокольного рішення від 19.01.2017 р.

16.03.2017 р. між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області (сторона № 1), Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації (сторона № 2), Комунальним підприємством «Софія» Софіївсько-Борщагівської сільської ради (сторона № 3) та Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” (сторона остання) було підписано Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 1748 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, відповідно до п. 1 якого предметом цього спільного протокольного рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».

Згідно з п. 2.2 Спільного протокольного рішення Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України стороні № 1 у сумі 444500,00 грн. з приміткою “Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20”.

Пунктом 2.3 Спільного протокольного рішення передбачено, що сторона № 1 перераховує на рахунок сторони № 2 кошти у сумі 444500,00 грн. із записом у графі “призначення платежу”: “за лютий місяць 2017 року “П” 71200,00 грн."; за лютий місяць 2017 року “С” 373300,00 грн.” Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20”.

Сторона № 2 перераховує стороні № 3 через рахунки з обліку доходів районних/міських бюджетів та реєстраційні рахунки управлінь соціального захисту населення РДА/МВК пільги та субсидії у сумі 444500,00 грн. із записом у графі «призначення платежу»: «за лютий місяць 2017 року «П» 71200,00 грн. за лютий місяць 2017 року «С» 373300,00 грн.» Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20 (п. 2.4 Спільного протокольного рішення).

Відповідно до п. 2.5 Спільного протокольного рішення сторона № 3 перераховує стороні останній кошти у сумі 444500,00 грн., 216557,00 грн. за природний газ за 2016 рік згідно з договором від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, із записом в графі “призначення платежу": "Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20, за природний газ за 2016 рік, договір від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, у тому числі - ПДВ 36092,83 грн.”; 227943,00 грн. за природний газ за 2017 рік згідно з договором від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, із записом в графі “призначення платежу": "Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20, за природний газ за 2017 рік, договір від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, у тому числі - ПДВ 37990,50 грн.”.

За умовами п. 2.6 Спільного протокольного рішення сторона остання перераховує кошти в сумі 444500,00 грн. до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Пункти 2.1, 3, 4 та п. 5.3 Спільного протокольного рішення є аналогічними наведеним вище пунктам Спільного протокольного рішення від 19.01.2017 р.

19.04.2017 р. між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області (сторона № 1), Департаментом фінансів Київської обласної держадміністрації (сторона № 2), Комунальним підприємством «Софія» Софіївсько-Борщагівської сільської ради (сторона № 3) та Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” (сторона остання) було підписано Спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу № 2267 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, відповідно до п. 1 якого предметом цього спільного протокольного рішення є організація проведення сторонами взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій».

Згідно з п. 2.2 Спільного протокольного рішення Державна казначейська служба України перераховує кошти загального фонду Державного бюджету України стороні № 1 у сумі 360900,00 грн. з приміткою “Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20”.

Пунктом 2.3 Спільного протокольного рішення передбачено, що сторона № 1 перераховує на рахунок сторони № 2 кошти у сумі 360900,00 грн. із записом у графі “призначення платежу”: “за березень місяць 2017 року “П” 66900,00 грн."; за березень місяць 2017 року “С” 294000,00 грн.” Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20”.

Сторона № 2 перераховує стороні № 3 через рахунки з обліку доходів районних/міських бюджетів та реєстраційні рахунки управлінь соціального захисту населення РДА/МВК пільги та субсидії у сумі 360900,00 грн. із записом у графі «призначення платежу»: «за березень місяць 2017 року «П» 66900,00 грн. за березень місяць 2017 року «С» 294000,00 грн.» Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20 (п. 2.4 Спільного протокольного рішення).

Відповідно до п. 2.5 Спільного протокольного рішення сторона № 3 перераховує стороні останній кошти у сумі 360900,00 грн., у тому числі - ПДВ 60150,00 грн. за природний газ за 2017 рік згідно з договором від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, із записом в графі “призначення платежу": "Постанова Уряду від 11.01.2005 р. № 20, за природний газ за 2017 рік, договір від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, у тому числі - ПДВ 60150,00 грн.”.

За умовами п. 2.6 Спільного протокольного рішення сторона остання перераховує кошти в сумі 360900,00 грн. до загального фонду Державного бюджету України або на рахунки в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Пункти 2.1, 3, 4 та п. 5.3 Спільного протокольного рішення є аналогічними наведеним вище пунктам Спільного протокольного рішення від 19.01.2017 р.

У решті, як зазначає позивач, відповідач, в порушення умов договору, за отриманий природний газ розраховувався несвоєчасно.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за спожитий природний газ, позивач і звернувся до суду з даним позовом про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення оплати.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Твердження відповідача, викладені у відзиві, щодо погашення заборгованості відповідачем у повному обсязі до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» відхиляються судом з огляду на таке.

З матеріалів справи слідує, що заборгованість за актами приймання-передачі природного газу: від 31.10.2016 р. на суму 404382,12 грн. повністю погашена 27.12.2016 р.; від 30.11.2016 р. на суму 866710,16 грн. повністю погашена 31.01.2017 р.; від 31.12.2016 р. на суму 1060764,72 грн. повністю погашена 27.03.2017 р.; від 31.01.2017 р. на суму 1202851,18 грн. повністю погашена 31.08.2017 р.; від 28.02.2017 р. на суму 988502,80 грн. повністю погашена 31.08.2017 р.; від 31.03.2017 р. на суму 739651,34 грн. повністю погашена 31.08.2017 р.; від 30.04.2017 р. на суму 40712,20 грн. повністю погашена 31.08.2017 р.

Слід зазначити, що 30.11.2016 р. набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” (далі – Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості – заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості – державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону.

Згідно зі ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону, на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 1.2 договору від 12.09.2016 р. № 1539/1617-ТЕ-17, укладеного між сторонами у даній справі, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Зі змісту ст.ст. 4, 5, 6 вказаного Закону вбачається, що до реєстру включаються вимоги саме за заборгованістю, у той час як ч. 3 ст. 7 вказаного Закону визначає, що на заборгованість за природний газ, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Відтак до заборгованості, що виникла і погашена до набрання чинності відповідним Законом, не можуть бути застосовані передбачені таким Законом правила і вимоги щодо необхідності включення до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що на суму боргу, яка існувала після 30.11.2016 р. та остаточно погашена лише 26.12.2016 р. (за зобов`язаннями з неоплаченої поставки природного газу у жовтні 2016 року) Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” не поширюється, а тому нарахування пені, річних та інфляційних є правомірним. При цьому, всі інші оплати були здійснені відповідачем після 30.11.2016 р.

Таким чином, на всю заборгованість відповідача, за якою позивачем заявлено до стягнення у даній справі штрафні санкції, та, відповідно, на вказані штрафні санкції дія Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” не поширюється.

Як вбачається з матеріалів справи, борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору № 1539/1617-ТЕ-17 від 12.09.2016 р. природний газ, станом на момент подання позову до суду було погашено повністю.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, з урахуванням заяви № 14/4-4150-20 від 25.06.2020 р. (вх. № 13253/20 від 01.07.2020 р.) про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 156273,50 грн., 3% річних у розмірі 26964,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 72556,90 грн. за несвоєчасне виконання останнім зобов`язань з оплати отриманого природного газу за договором № 1539/1617-ТЕ-17 від 12.09.2016 р.

При цьому, за наданими позивачем розрахунками, на кошти, сплачені на виконання Спільних протокольних рішень від 19.01.2017 р., від 15.02.2017 р., від 16.03.2017 р., від 19.04.2017 р., пеня, 3% річних та інфляційні втрати позивачем не нараховувались.

Як зазначалося вище, згідно з п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що заявлений до стягнення розмір пені було визначено позивачем в сумі 156273,50 грн., з урахуванням постанови КМУ № 20 від 11.01.2005 р. та проведених відповідачем часткових оплат, у тому числі – за період з 26.11.2016 р. до 27.11.2016 р. на суму 404382,12 грн. в сумі 464,05 грн., з 28.11.2016 р. до 26.12.2016 р. на суму 354382,12 грн. в сумі 5896,69 грн., з 27.12.2016 р. до 18.01.2017 р. на суму 463292,28 грн. в сумі 6127,05 грн., з 19.01.2017 р. до 30.01.2017 р. на суму 363292,28 грн. в сумі 2508,21 грн., з 26.01.2017 р. до 30.01.2017 р. на суму 753264,72 грн. в сумі 2166,93 грн., з 31.01.2017 р. до 22.02.2017 р. на суму 716557,00 грн. в сумі 9482,11 грн., з 23.02.2017 р. до 27.02.2017 р. на суму 416557,00 грн. в сумі 1198,31 грн., з 28.02.2017 р. до 26.03.2017 р. на суму 216557,00 грн. в сумі 3364,05 грн., з 28.02.2017 р. до 26.03.2017 р. на суму 397451,18 грн. в сумі 6174,10 грн., з 27.03.2017 р. до 23.04.2017 р. на суму 314008,18 грн. в сумі 4148,35 грн., з 24.04.2017 р. до 26.04.2017 р. на суму 164008,18 грн. в сумі 221,07 грн., з 27.04.2017 р. до 27.08.2017 р. на суму 14008,18 грн. в сумі 774,17 грн., з 28.03.2017 р. до 30.08.2017 р. на суму 988502,80 грн. в сумі 69785,59 грн., з 26.04.2017 р. до 30.08.2017 р. на суму 739651,34 грн. в сумі 42206,73 грн., з 27.05.2017 р. до 30.08.2017 р. на суму 40712,20 грн. в сумі 1756,09 грн.

Вказаний розмір пені є арифметично вірним та обгрунтованим.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 26964,84 грн. 3% річних та 72556,90 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що розмір 3% річних було визначено позивачем у сумі 26964,84 грн., з урахуванням постанови КМУ № 20 від 11.01.2005 р. та здійснених часткових оплат, у тому числі – за період з 26.11.2016 р. до 27.11.2016 р. на суму 404382,12 грн. в сумі 66,29 грн., з 28.11.2016 р. до 26.12.2016 р. на суму 354382,12 грн. в сумі 842,38 грн., з 27.12.2016 р. до 18.01.2017 р. на суму 463292,28 грн. в сумі 875,29 грн., з 19.01.2017 р. до 30.01.2017 р. на суму 363292,28 грн. в сумі 358,32 грн., з 26.01.2017 р. до 30.01.2017 р. на суму 753264,72 грн. в сумі 309,56 грн., з 31.01.2017 р. до 22.02.2017 р. на суму 716557,00 грн. в сумі 1354,59 грн., з 23.02.2017 р. до 27.02.2017 р. на суму 416557,00 грн. в сумі 171,19 грн., з 28.02.2017 р. до 26.03.2017 р. на суму 216557,00 грн. в сумі 480,58 грн., з 28.02.2017 р. до 26.03.2017 р. на суму 397451,18 грн. в сумі 882,01 грн., з 27.03.2017 р. до 23.04.2017 р. на суму 314008,18 грн. в сумі 722,64 грн., з 24.04.2017 р. до 26.04.2017 р. на суму 164008,18 грн. в сумі 40,44 грн., з 27.04.2017 р. до 30.08.2017 р. на суму 14008,18 грн. в сумі 145,07 грн., з 28.03.2017 р. до 30.08.2017 р. на суму 988502,80 грн. в сумі 12349,51 грн., з 26.04.2017 р. до 30.08.2017 р. на суму 739651,34 грн. в сумі 7720,74 грн., з 27.05.2017 р. до 30.08.2017 р. на суму 40712,20 грн. в сумі 321,24 грн.

Вказаний розмір 3% річних є арифметично вірним та обгрунтованим.

Розмір інфляційних втрат, визначений позивачем, становить 72556,90 грн., з урахуванням постанови КМУ № 20 від 11.01.2005 р. та здійснених часткових оплат, у тому числі – за лютий 2017 року на суму 216557,00 грн. в сумі 2165,57 грн., за березень 2017 року на суму 314008,18 грн. в сумі 5652,15 грн., за квітень-липень 2017 року на суму 14008,18 грн. в сумі 797,18 грн., за квітень-липень 2017 року на суму 988502,80 грн. в сумі 40081,63 грн., за травень-липень 2017 року на суму 739651,34 грн. в сумі 23126,25 грн., за червень-липень 2017 року на суму 40712,20 грн. в сумі 734,12 грн., і також є обгрунтованим та арифметично вірним.

Отже, за результатами перевірки судом розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат, наданих позивачем, суд встановив, що вони є арифметично вірними. Водночас, відповідачем вірність розрахунків не заперечено, власних контррозрахунків не надано.

Натомість, відповідач у своєму відзиві, серед іншого, просив суд зменшити розмір штрафних санкцій у даній справі та відмовити позивачу у їх стягненні.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін.

Водночас обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2019 р. у справі 914/2252/18 від 11.09.2019 р. у справі № 905/2149/18, від 12.09.2019 р. у справі № 910/10427/18, від 27.09.2019 р. у справі № 923/760/16, від 03.10.2019 р. у справі № 914/2202/18.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як слідує з матеріалів справи, в обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій та відмову у задоволенні вимог позивача про їх стягнення відповідач вказував, що договірні зобов`язання були виконані ним у повному обсязі, однак з пропущенням встановленого строку, у зв`язку з незадовільним фінансовим станом, спричиненим несвоєчасністю розрахунків споживачів (населення).

Проте, суд зазначає, що вказані відповідачем обставини у даному випадку не можуть виступати в якості підстави для зменшення розміру відповідальності за несвоєчасне виконання взятих на себе господарських зобов`язань, оскільки будь-яких доказів на підтвердження неможливості погашення заборгованості перед позивачем через наявність перед відповідачем боргу споживачів за теплопостачання та гаряче водопостачання відповідачем не надано.

Натомість, за приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи викладене та той факт, що позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу штрафні санкції за несвоєчасне погашення останнім сум заборгованості, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Щодо клопотання відповідача про відмову судом у задоволенні позовних вимог НАК «Нафтогаз України» про стягнення штрафних санкцій у повному обсязі суд вважає за необхідне відзначити, що за приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Поряд з цим, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд констатує, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено наявності жодних підстав для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за договором постачання природного газу № 1539/1617-ТЕ-17 від 12.09.2016 р.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Водночас, у заяві про зменшення розміру позовних вимог № 14/4-4150-20 від 25.06.2020 р. (вх. № 13253/20 від 01.07.2020 р.) НАК «Нафтогаз України» просила суд повернути 733,60 грн. судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Отже, беручи до уваги прийняття господарським судом заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, а також подану НАК «Нафтогаз України» заяву про повернення судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про повернення позивачу суми судового збору в розмірі 733,60 грн., сплаченого на підставі платіжного доручення № 0000004254 від 22.04.2020 р. на суму 4570,53 грн., шляхом винесення відповідної ухвали.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства “Софія” Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 53-Б, код 32611763) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) – 156273 (сто п`ятдесят шість тисяч двісті сімдесят три) грн. 50 коп. пені, 26964 (двадцять шість тисяч дев`ятсот шістдесят чотири) грн. 84 коп. 3% річних, 72556 (сімдесят дві тисячі п`ятсот п`ятдесят шість) грн. 90 коп. інфляційних втрат, 3836 (три тисячі вісімсот тридцять шість) грн. 93 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України, з урахуванням приписів, встановлених п. 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України, підпунктом 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складене 16.07.2020 р.

Суддя В.М. Бабкіна