Рішення № 90413351, 13.07.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 липня 2020 року Справа № 903/323/20

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: Петрова Н.П. - представник, адвокат (Ордер на надання правової допомоги Серія РН-773 №056 від 05.05.2020р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №743 від 16.12.2010р.)

від відповідача: Кузін Є.В. – представник, адвокат (довіреність №5522-К-О від 30.09.2019р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №451 від 07.07.2010р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни, смт. Шацьк Шацького району Волинської області

до відповідача: Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", м. Київ

про стягнення 4 110 095,81 грн.

Встановив: Фізична особа-підприємець Печук Ірина Василівна звернулася до господарського суду з позовом від 05.05.2020р. до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 2 466 057,48 грн. пені за період з 02.04.2019р. по 31.08.2019р.

В правове обґрунтування позовних вимог позивач здійснювала посилання на положення ст. ст. 1066, 1071, 1073, 1074 ЦК України та ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 12.05.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 11.06.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

05.06.2020р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву з обгрунтовуючими відзив документами, в котрому відповідач позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні останнього у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності та з інших підстав, зазначених у даному відзиві, а також просив суд витребувати з Господарського суду Волинської області та дослідити в судовому засіданні матеріали справи №903/618/14 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни про стягнення заборгованості за кредитним договором та матеріали справи №903/590/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення грошових коштів.

При цьому, відповідач засвідчив, що позивач, як на правову підставу для задоволення позовних вимог, посилається на положення абзацу 2 п.п. 32.3.2 п. 32.3 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" відповідно до котрих, у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Положення даного нормативно-правового акту, на думку відповідача, не можуть бути застосовані до правовідносин, які є предметом розгляду у справі № 903/323/20, оскільки на момент списання коштів з поточного рахунка позивача на загальну суму 90 133,68 грн. в період з 02 грудня 2013 року по 17 серпня 2015 року було чинним рішення Господарського суду Волинської області від 11 вересня 2014 року у справі № 903/618/14 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ФОП Печук Ірини ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з неналежним виконанням якого Банк здійснив договірне списання коштів.

Договірне списання коштів здійснювалось з врахуванням відповідних положень Умов та Правил надання банківських послуг, посилання на які наявне у відповіді Банку, долученої до позовної заяви.

Вказаний кредитний договір є чинним по даний час. Факт існування кредитних правовідносин підтверджується постановою Верховного Суду від 17 серпня 2019 року у справі № 903/618/14 (пункт 20 постанови) і позивачем не спростований.

Крім того, позивач тривалий час, починаючи з моменту першого списання коштів з його поточного рахунку (02 грудня 2013 року), не оспорював правомірність такого списання та будь-яких вимог з цього приводу до Банку не пред`являв, хоча був обізнаний про списання коштів, починаючи з 2014 року.

Списання коштів з поточного рахунку позивача № 26002055415040 здійснювалось у зв`язку з виникненням в останнього заборгованості за кредитним договором № б/н від 17.03.2011р., яка станом на 14 травня 2014 року становила 98 242,43 грн. Недоведення Банком факту вчинення оспорюваної в межах розгляду справи №903/618/14 транзакції на суму 95 000,00 грн. не свідчить про те, що ця фінансова операція проведена не ОСОБА_2 , а іншою особою. Крім того, сама ОСОБА_2 не заперечувала того факту, що 21 листопада 2013 року (день, коли була проведена фінансова операція в розмірі 95 000,00 грн.) фінансові операції здійснювались її бухгалтером — ОСОБА_3 .

Вищевказаних висновків дійшов суд першої інстанції у справі № 903/618/14 в рішенні від 20 листопада 2018 року, зазначивши: "Суду не надано доказів, відповідно до яких можливо було б стверджувати про вину будь-якої особи (осіб) щодо неправомірного перерахування коштів в сумі 95 000,00 грн. з рахунку фізичної особи- підприємця Печук І.В. на рахунок ТОВ "ТЕК-ЕТАЛОН", а також навпаки що вказаний платіж ініціювала відповідач". Аналогічних висновків у даній справі дійшов суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 25 лютого 2019 року. Вказані судові рішення на даний час є чинними і в силу положень ч.4 ст. 75 ГПК України зазначені обставини не підлягають доказуванню.

Відсутність доказів щодо неправомірного заволодіння третіми особами кредитними коштами в сумі 95 000,00 грн., на переконання відповідача, свідчить про правомірність дій Банку, пов`язаних із списанням коштів з поточного рахунку № НОМЕР_1 .

19 березня 2019 року позивач звернулась до Банку з листом з приводу перерахування залишків коштів, які обліковувались на рахунках, відкритих у ПАТ КБ "Приватбанк", на рахунок іншої банківської установи. З відповіді Банку вбачається, що залишки коштів на рахунках позивача відсутні, у зв`язку з їх списанням.

З розпорядженням з приводу повернення/перерахування коштів, які надходили на рахунок позивача, в тому числі в розмірі 65 000,00 грн., які згідно даного листа надійшли на рахунок ОСОБА_2 , остання не зверталась.

Отже, Банк не порушив будь-яких грошових зобов`язань перед позивачем, як клієнтом, саме у зв`язку з відсутністю будь-яких залишків на рахунках та відсутністю будь- яких розпоряджень з боку клієнта на повернення/перерахування коштів, які, на його думку, були безпідставно списані.

Поруч з цим, відповідач вказав, що в даному випадку позивач пропустила спеціальний строк позовної давності, передбачений положенням п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, відповідно до котрого позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Так, про існування оспорюваних транзакцій, вчинених за період з 02 грудня 2013 року по 14 травня 2014 року позивачу було відомо станом на 2014 рік, оскільки при розгляді справи № 903/618/14 представником позивача, на виконання вимог ухвали Господарського суду Волинської області від 30 липня 2014 року, винесеної у цій справі, 20 серпня 2014 року направлялась виписка по рахунку № НОМЕР_1 за період з 17 березня 2011 року по 14 травня 2014 року. Дана виписка надійшла на адресу суду 20 серпня 2014 року, що слідує із штампу вхідної кореспонденції господарського суду.

У даній виписці вказані всі транзакції, що наведені в описово-мотивувальній частині позову ОСОБА_2 за період з 02 грудня 2013 року по 14 травня 2014 року включно.

Таким чином, на думку відповідача, ще починаючи з 2014 року ОСОБА_2 була обізнана про те, що з її поточного рахунку № НОМЕР_1 Банк списував кошти в рахунок погашення заборгованості за вказаним вище кредитним договором. За таких обставин, ОСОБА_2 повинна була бути обізнаною і могла довідатись за транзакції, що були проведені Банком 29 травня 2014 року та 17 серпня 2015 року.

З метою підтвердження зазначених обставин, на переконання відповідача, є необхідність у витребуванні з Господарського суду Волинської області матеріалів справи № 903/618/14 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором для їх подальшого дослідження в ході судового розгляду справи № 903/323/20.

Так як з позовними вимогами до Банку про стягнення пені позивач звернулась лише у 2020 році, то наявні підстави клопотати перед судом про застосування до даних правовідносин позовної давності у зв`язку з її спливом.

Крім того, навіть, якщо прийняти до уваги доводи позивача, про те, що вона дізналась про списання коштів в розмірі 65 000,00 грн. в березні 2019 року (наведене вбачається із заяви ОСОБА_2 від 19 березня 2019 року, яка наявна в матеріалах справи № 903/590/19 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ "Приватбанк" про стягнення грошових коштів), то і в даному випадку відповідач пропустив строк позовної давності, що складає один рік, так як звернувся з позовною вимогою про стягнення пені лише в травні 2020 року.

У зв`язку з наведеним, виникли підстави для витребування з Господарського суду Волинської області матеріалів справи № 903/590/19 за позовом ОСОБА_2 до АТ КБ "Приватбанк" про стягнення грошових коштів.

У відповідності до абзацу 2 п.п. 32.3.2 п. 32.3 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", розмір пені дорівнює розміру процентної ставки, що встановлена банком по короткострокових кредитах. Поруч з цим, даний нормативний акт, на відміну від положень ч.2 ст. 625 ЦК України, не місить жодних відомостей про базу нарахування пені, зокрема, про те, що процентна ставка нараховується на залишок незаконно списаних коштів, які не повернуті платнику банківською установою. Вказане, на думку відповідача, унеможливлює здійснення розрахунку пені.

Відтак, позивачем, всупереч ч. 1 ст. 74 ГПК України, не надано доказів звернення на адресу Банку з питань надання інформації про розмір процентної ставки по короткострокових кредитах. Копія відповіді Банку, долучена до позовної заяви, таких відомостей не містить.

Водночас, в зазначених у додатку до позову умовах кредитування відсутня інформація стосовно того, що вказані в цих умовах кредити відносяться до короткострокових. Зокрема, в даній інформації взагалі відсутні будь-які відомості про строк кредитування.

Крім того, розрахунок пені, складений стороною позивача, на думку відповідача, не можна взяти до уваги, оскільки згідно інформації, що розміщена за гіперпосиланням: https://privatbank.ua/business/kreditnij-limit-na-raschetnij-schet (витяг з умов кредитування, отриманий позивачем саме за вищевказаною веб-адресою), Банком застосовується щорічна процентна ставка. Саме щорічну (18 % річних), а не щоденну відсоткову ставку застосовано стороною позивача при складанні розрахунку заборгованості по сплаті пені.

Відповідно до положень ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В даному випадку, розмір списаних Банком коштів становить 90 133,68 грн., а розмір пені, яку позивач просить стягнути з Банку дорівнює 2 466 057,48 грн., що більш ніж, в 27 разів перевищує розмір списаних коштів.

Отже, розмір пені і розмір списаних Банком коштів не є співмірними.

У зв`язку із підтвердженням захворювання працівника Господарського суду Волинської області коронавірусом COVID-19, тимчасовим призупиненням з 09.06.2020р. роботи Господарського суду Волинської області з метою проведення профілактичних заходів та дезінфекції у приміщеннях суду, а також враховуючи введені у зв`язку з цим обмежувальні карантинні заходи, судове засідання у справі №903/323/20, що перебуває у провадженні судді Войціховського В. А. та призначена до розгляду на 11.06.2020р., не відбулося.

Про вказану обставину сторони у даній справі були повідомлені шляхом надіслання судом відповідного повідомлення на електронні адреси сторін та шляхом опублікування повідомлення на офіційному сайті Господарського суду Волинської області.

Ухвалою суду від 16.06.2020р. було повідомлено Фізичну особу-підприємця Печук Ірину Василівну та Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" про те, що розгляд справи в підготовчому засіданні відбудеться 25.06.2020р.

16.06.2020р. на адресу суду від позивача надійшла заява від 11.06.2020р. про збільшення розміру позовних вимог з обгрунтовуючими заяву документами та доказами надіслання останньої на адресу відповідача у справі, в котрій позивач, збільшуючи розмір процентної ставки за користування кредитом до 30%, збільшив розмір позовних вимог, просив суд прийняти дану заяву до розгляду та стягнути з відповідача на користь позивача 4 110 095,81грн. збільшеної суми пені за період з 02.04.2019р. по 31.08.2019р. До відповідної заяви позивачем долучено адвокатський запит Вих.№04/3 від 15.05.2020р., здійснений на адресу АТ КБ "Приватбанк", а також відповідь АТ КБ "Приватбанк" від 27.05.2020р. №20.1.0.0.0/7-200521/4132 на даний запит.

24.06.2020р. на адресу суду від відповідача надійшли письмові пояснення від 24.06.2020р., в котрих відповідач позов заперечив та просив суд відмовити в задоволенні останнього з підстав, викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву та цих поясненнях.

При цьому засвідчив наступне.

Позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, а саме: стягнення пені з врахуванням відповіді Банку щодо розміру відсоткової ставки у випадку користування кредитним лімітом "Підприємницький".

Проте, всупереч положенням ч.1 ст. 74 ГПК України позивачем не надано жодних доказів того, що даний вид кредитування відноситься до короткострокових кредитів.

Необхідність одержання інформації про розмір відсоткової ставки по короткострокових кредитах обумовлена відповідними положеннями абзацу 2 п.п. 32.3.2 п. 32.3 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", на які посилається позивач, як на правову підставу для задоволення своїх позовних вимог.

Крім того, звертаючись до суду із заявою про збільшення позовних вимог, позивачем проведений розрахунок пені, виходячи з щоденної відсоткової ставки, яка дорівнює 30 %, хоча у відповіді банку вказана щорічна відсоткова ставка, яка складає 30 %.

Отже, розрахунок пені, складений стороною позивача, на думку відповідача, не можна приймати до уваги.

Поруч з цим, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В даному випадку розмір списаних Банком коштів становить 90 133,68 грн., а розмір пені, яку позивач просить стягнути Банку, дорівнює 4 110 095,81 грн., тобто, більше ніж в 45 разів перевищує розмір списаних коштів.

Отже, розмір пені і розмір списаних Банком коштів, на думку відповідача, не є співмірними.

До аналогічних висновків дійшов суд касаційної інстанції у складі Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.03.2019р. по справі №761/26293/16- ц.

За таких обставин, підстави для задоволення позовних вимог ФОП Печук І.В., на переконання відповідача, відсутні.

Присутня в судовому засіданні 25.06.2020р. представник позивача позовні вимоги (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.06.2020р.) підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 25.06.2020р. підтримав подане клопотання про витребування з Господарського суду Волинської області та дослідження в судовому засіданні матеріалів справи №903/618/14 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни про стягнення заборгованості за кредитним договором та справи №903/590/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення грошових коштів, яке було судом задоволене.

Відповідно до положень п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України крім прав та обов`язків, визначених у ст. 42 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

За наслідками розгляду в судовому засіданні заяви позивача від 11.06.2020р. про збільшення розміру позовних вимог, судом встановлено, що виходячи із змісту поданої заяви, а також змісту первісно поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, позивач не змінює предмету або підстав позову, а лише збільшує суму пені, у зв`язку із збільшенням розміру процентної ставки за користування кредитом. При цьому, заява позивача про збільшення позовних вимог подана до початку розгляду справи по суті, відповідає вимогам, встановленим ст. 170 ГПК України.

Відтак, оскільки збільшення розміру позовних вимог – це процесуальне право позивача, передбачене п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, судом прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог, про що суд постановив відповідну протокольну ухвалу, а відтак, має місце нова загальна ціна позову – 4 110 095,81 грн., з якої продовжується вирішення спору.

При цьому судом було враховано, що згідно п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов`язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

За наслідками розгляду справи в підготовчому судовому засіданні 25.06.2020р., за участі представників сторін, суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у даній справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.07.2020р., про що представники сторін були повідомлені безпосередньо в судовому засіданні під розписку.

06.07.2020р. відділом документального забезпечення та контролю Господарського суду Волинської області було зареєстровано заяву Адвоката Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" Кузіна Є.В. про ознайомлення з матеріалами справ №903/618/14, №903/590/19, які були витребувані судом в ході розгляду справи №903/323/20. 06.07.2020р. адвокату АТ КБ "Приватбанк" Кузіну Є.В. надано можливість ознайомитися з матеріалами справ №903/618/14 та №903/590/19.

09.07.2020р. на електронну пошту суду від представника відповідача надійшов супровідний лист від 08.07.2020р. з доказами надіслання останнього на електронну пошту представника позивача про приєднання до матеріалів справи довідки Начальника відділу філії ВГРУ АТ КБ "Приватбанк" від 08.07.2020р., згідно котрої щоденна відсоткова ставка за користування кредитом-кредитний ліміт на поточний рахунок ФОП "Підприємницький" в період з 01.04.2019р. до 14.02.2020р. становила 0,0821%.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Частиною 3 визначеної статті ГПК України встановлено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відтак, визначену довідку та супровідний лист АТ КБ "Приватбанк" судом було долучено до матеріалів справи без подальшого надання цим документам та викладеним у них обставинам правової оцінки, в порядку та з підстав, встановлених частиною 8 статті 80 ГПК України.

Присутня в судовому засіданні 09.07.2020р. представник позивача звернулась до суду з клопотанням від 08.07.2020р. про відшкодування позивачу за рахунок відповідача, понесених під час розгляду справи №903/323/20, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00грн.

В судовому засіданні 09.07.2020р., за участі представників сторін, судом були досліджені матеріали справ №903/618/14 та №903/590/19 з долученням, визначених представником відповідача, копій документів останніх до матеріалів справи №903/323/20.

Поруч з цим, судом, на стадії судових дебатів, було постановлено протокольну ухвалу про оголошення в судовому засіданні перерви до 13.07.2020 року, про що сторони були повідомлені безпосередньо в судовому засіданні під розписку.

Присутня в судовому засіданні 13.07.2020р. представник позивача, надавши суду на стадії судових дебатів додаткові письмові пояснення від 13.07.2020р., позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.06.2020р.).

Присутній в судовому засіданні 13.07.2020р. представник відповідача позов заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред`явлений до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов`язана з наступними обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 01 липня 2014 року Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було пред`явлено позов до Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни про стягнення заборгованості за договором б/н від 17 березня 2011 року в розмірі 98 242,43 грн.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 року у справі №903/618/14 вказаний позов було задоволено; стягнуто з ФОП Печук І.В. на користь ПАТ КБ "Приватбанк" 93 775,93 грн. заборгованості за кредитом, 4 366,67 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом, 99,83 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, 1 964,85 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Однак, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2017 року рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2014 року у справі №903/618/14 було скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 20.04.2018 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.12.2017р. та рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2014р. було скасовано, а справу № 903/618/14 направлено на новий розгляд до Господарського суду Волинської області, з підстав вказаних у даній постанові.

За наслідками нового розгляду справи №903/618/14, рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2018р., залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2019р. та Верховного Суду від 17.05.2019р., у позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни про стягнення 98 242, 43 грн. було відмовлено.

При цьому, судами було встановлено, що 17.03.2011р. між Фізичною особою-підприємцем Печук Іриною Василівною та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" було підписано заяву про відкриття поточного рахунку та картку зі зразками підписів і відбитком печатки, згідно якої, сторони погоджуються із Умовами та правилами надання банківських послуг, у тому числі з Умовами та правилами обслуговування за розрахунковими картками (що розміщені в мережі Інтернет на сайті банку www.privatbank.ua, client-bank.privatbank.ua.), тарифами банку, які разом з цією заявою та карткою зі зразками підписів і відбитками печатки складають договір банківського обслуговування. Цим підписом відповідач приєднався і зобов`язався виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, тарифах позивача - договорі банківського обслуговування.

У відповідності до умов укладеного договору від 17.03.2011р., який складається із заяви ФОП Печук І.В. про відкриття поточного рахунку та Умов і правил надання банківських послуг, підприємцю встановлювався кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта, що визначено і врегульовано Умовами та правилами надання банківських послуг.

Згідно п.3.18.1.1 Умов та правил надання банківських послуг (далі - Умов), кредитний ліміт на поточний рахунок надається на поповнення обігових коштів та здійснення поточних платежів клієнта, в межах кредитного ліміту. Про розмір ліміту банк повідомляє клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банка та клієнта.

Відповідно до п.3.18.1.3 Умов кредит надається в обмін на зобов`язання клієнта щодо його повернення, сплати процентів та винагороди.

Пунктом 3.18.1.6 Умов передбачено, що ліміт може бути змінений банком в односторонньому порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг, у разі зниження надходжень грошових коштів на поточний рахунок або настання інших факторів, передбачених внутрішніми нормативними документами банку. Підписавши Угоду, клієнт висловлює свою згоду на те, що зміна ліміту проводиться банком в односторонньому порядку шляхом повідомлення клієнта на свій вибір або в письмовій формі, або через встановлені засоби електронного зв`язку банку і клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших).

Пунктом 3.18.1.8 Умов врегульовано, що проведення платежів клієнта у порядку обслуговування кредитного ліміту проводиться банком протягом одного року з моменту підписання угоди про приєднання клієнта до Умов і правил надання банківських послуг (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі). У разі порушення клієнтом будь-якого зобов`язання, передбаченого Умовами, банк в односторонньому порядку має право змінити умови кредитування, встановив інший строк повернення кредиту.

Пунктом 3.18.1.16 Умов встановлено, що при укладанні договорів і угод, чи вчиненні інших дій, що свідчать про приєднання клієнта до Умов (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/Інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронній інформацією, або в будь-якій іншій формі). Банк і клієнт допускають використання підписів клієнта у вигляді електронно-цифрового підпису та/або підтвердження через пароль, спрямований банком через верифікований номер телефону, який належить уповноваженій особі клієнта з правом "першого" підпису. Підписання договорів і угод таким чином прирівнюється до укладання договорів та угод у письмовій формі.

За приписом п.3.18.2.3.4 Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за кредитом в повному обсязі.

Пунктом 3.18.4.1 Умов визначено, що за час користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка). Порядок розрахунку процентів:

Згідно пункту 3.18.4.1.1 Умов за період користування кредитом з моменту виникнення дебетового сальдо до дати обнулення дебетового сальдо в одну з дат з наступного 20-го до 25-го числа місяця (надалі - період, в який дебетове сальдо підлягає обнуленню), розрахунок процентів здійснюється за процентною ставкою в розмірі 0% річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Пункт 3.18.4.1.2 Умов визначає, що при необнуленні дебетового сальдо в одну з дат періоду, в якому дебетове сальдо підлягає обнуленню, протягом 90 днів з останньої дати періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, клієнт виплачує банку за користування кредитом проценти в розмірі 24% річних, починаючи з останньої дати періоду, в яку дебетове сальдо підлягало обнуленню.

У відповідності до пункту 3.18.4.1.3 Умов у випадку непогашення кредиту протягом 90 днів з дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, починаючи з 91-го дня після дати закінчення періоду, в якому дебетове сальдо підлягало обнуленню, кредит вважається простроченим, а грошові зобов`язання клієнта щодо погашення заборгованості вважаються порушеними. При порушенні клієнтом будь-якого з грошового зобов`язання клієнт сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 48% річних від суми залишку непогашеної заборгованості. У разі порушення клієнтом будь-якого з грошових зобов`язань і при реалізації права банку на встановлення іншого строку повернення кредиту, передбаченого Умовами і правилами надання банківських послуг, клієнт сплачує банку пеню у розмірі 0,1315% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою порушення зобов`язань.

Пунктом 3.18.4.1.4 Умов визначено, що непогашенням кредиту є не виникнення на поточному рахунку нульового дебетового сальдо при закритті банківського дня.

Відповідно до п. 3.18.4.4 Умов клієнт сплачує банку винагороду за користування лімітом у відповідності з п.п.3.18.1.6, 3.18.2.3.2 1-го числа кожного місяця в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо кредиту, що існував на кінець банківського дня за попередній місяць, в порядку, передбаченому Умовами і правилами надання банківських послуг. Клієнт доручає банку здійснювати списання винагороди зі своїх рахунків. Сплата винагороди здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, винагорода сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

При зміні ліміту протягом одного місяця більше одного разу:

- у випадку, якщо заново встановлений ліміт по величині перевищує ліміт, встановлений раніше на поточний місяць згідно з п.п.3.18.1.6, 3.18.2.3.2, то банк може вимагати сплати винагороди від різниці між заново встановленим лімітом і лімітом, що був раніше. Строк сплати винагороди: не пізніше 3-х днів з дати встановлення нового ліміту.

- у випадку, якщо заново встановлений ліміт по величині менше ліміту, встановленого раніше на поточний місяць згідно з п.п.3.18.1.6, 3.18.2.3.2, то винагорода за заново встановлений на поточний місяць ліміт не сплачується.

Згідно п.3.18.4.9 Умов розрахунок відсотків за користування кредитом проводиться щодня, починаючи з моменту утворення на поточному рахунку дебетового сальдо при закритті банківського дня, за кількість днів користування кредитними коштами, виходячи з 360 днів у році. Розрахунок відсотків проводиться до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму залишку заборгованості за кредитом. День повернення кредиту в часовий інтервал нарахування відсотків не включається. Нарахування відсотків здійснюється в дату сплати.

Пункт 3.18.4.10 Умов визначає, що зобов`язання виконуються в наступному порядку: кошти отримані від клієнта, а також від інших уповноважених органів/осіб, для погашення заборгованості, в першу чергу направляються для погашення витрат/збитків банку відповідно п.п.3.18.2.2.16, 3.18.2.3.15, далі для погашення неустойки згідно розділу 5 відповідного розділу "Умов і правил надання банківських послуг", далі простроченої винагороди, далі – винагороди, далі – прострочених процентів, далі – простроченого кредиту, далі – кредиту. Кінцевий розрахунок заборгованості здійснюється не пізніше дати, вказаної у п.3.18.1.8. При несплаті винагороди, відсотків у відповідні їм дати сплати, вони вважаються простроченими. У випадку розрахунку витрат банку у відповідності до п.п.3.18.2.2.16, 3.18.2.3.15 при узгоджені сторін можливі зміни строків погашення кредиту.

У відповідності до п.3.18.5.1 Умов при порушенні клієнтом будь-якого із зобов`язань по сплаті відсотків за користування кредитом, передбачених Умовами п. п. 3.18.2.2.2, 3.18.4.1, 3.18.4.2, 3.18.4.3, термінів повернення кредиту, передбачених п. п. 3.18.1.8, 3.18.2.2.3, 3.18.2.3.4, винагороди, передбаченого п. п. 3.18.2.2.5, 3.18.4.4, 3.18.4.5, 3.18.4.6 клієнт сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. А в разі реалізації банком права на встановлення іншого строку повернення кредиту, клієнт сплачує банку пеню у розмірі, зазначеному в п. 3.18.4.1.3. від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 3.18.5.4 Умов встановлено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань, передбачений п. 3.18.0.5.1, 3.18.5.2, 3.18.5.3, здійснюється протягом 3 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано клієнтом.

В силу п.3.18.6.1 Умов обслуговування кредитного ліміту на поточному рахунку клієнта здійснюється з моменту подачі клієнтом до банку заяви на приєднання до "Умов та Правил надання банківських послуг" (або у формі "Заяви про відкриття поточного рахунку та картки із зразками підписів і відбитка печатки" або у формі авторизації кредитної угоди в системах клієнт-банк/інтернет клієнт-банк, або у формі обміну паперовій або електронною інформацією, або в будь-якій іншій формі) та/або з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання коштів у рамках кредитної ліміту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих засобів до повного виконання зобов`язань сторонами.

На виконання умов договору на поточний рахунок ФОП Печук І.В. №26002055415040, 22.03.2011р. було встановлено кредитний ліміт в розмірі 50 000,00грн., 27.08.2013р. – 52 000,00грн., 09.09.2013р. – 102 000 грн., 01.03.2014р. – 102 000 грн., 02.03.2014р. – 92 939,47 грн., про що свідчить наявна у матеріалах справи довідка ПАТ КБ "Приватбанк" від 10.06.2014р. №08.7.0.0.0/140610112716.

Позивач вважав, що в результаті невиконання відповідачем своїх зобов`язань за укладеним з позивачем договором банківського обслуговування від 17.03.2011р., за підприємцем станом на 14.05.2014р. утворилась перед позивачем заборгованість по кредиту в сумі 93 775,93грн., заборгованість по простроченим відсоткам в сумі 4 366,67грн., заборгованості з пені в сумі 99,83грн., всього – 98 242,43грн.

Відмовляючи ПАТ КБ "Приватбанк" в задоволенні позовних вимог суди засвідчили, що позивачем не доведено обставин, які безспірно вказують, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, зокрема, перерахування коштів в сумі 95 000 грн.(яка в основному утворює заборгованість, що просить стягнути банк), з рахунку фізичної особи-підприємця Печук І.В. на рахунок ТОВ "ТЕК-ЕТАЛОН" згідно платіжного доручення №22111 від 21.11.2013р.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ПАТ КБ "Приватбанк" не заперечений факт, що система "Приват 24" експлуатується Банком, під його технічним та юридичним контролем. Саме Банк забезпечує доступ усіх користувачів до цієї системи і несе ризики несанкціонованого доступу до цієї системи (правова позиція Верховного суду України у постанові від 13.05.2015р. у справі №6-71цс15).

В постанові суду апеляційної інстанції зазначено, що як свідчать матеріали справи, Позивач жодних дій для з`ясування обставин здійснення спірної трансакції не вчинив, будь-якої інформації про результати свого службового розслідування не надав, а весь тягар доведення відсутності своєї вини переклав на Відповідача.

Верховний Суд у своїй постанові від 17.05.2019р. констатував, що суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи № 903/618/14 врахували висновки суду касаційної інстанції, що були викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.04.2018р., у зв`язку з якими було скасовано судові рішення.

Зокрема, суди попередніх інстанцій встановили, що Банком був наданий кредит (в межах кредитного ліміту), оскільки Відповідач підписав заяву про відкриття поточного рахунку, тобто прийняв пропозицію Позивача та приєднався до договору згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг на умовах, викладених у зазначеній заяві, а також останнім тривалий час здійснювалося погашення кредитних зобов`язань.

Також в оскаржуваних рішеннях встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного доведення до Відповідача кредитних лімітів. Сама по собі довідка щодо встановлення кредитних лімітів Відповідачу від 10.06.2014р. №08.7.0.0.0/140610112716, надана Банком, не може бути визнана достатнім доказом щодо зазначених обставин, оскільки не містить відомостей інформування клієнта про встановлення розміру кредитного ліміту. Довідка є похідним документом, який складається на підставі первинних. Вказана довідка складена 10.06.2014р., відтак не може бути доказом погодження, доведення до відповідача кредитних лімітів в період з 22.03.2011р. - 02.03.2014р., згідно з наданою позивачем випискою.

В рішенні суду першої інстанції встановлено, що згідно висновку експертів від 30.10.2017р. №158/15-35 за результатами проведення судової експертизи комп`ютерної техніки та програмних продуктів, згідно п.12 якого: "З теоретичної точки зору, не виключена така ситуація, що треті особи шляхом несанкціонованих дій, без відома ФОП Печук І.В., заволоділи персональними даними для входу в систему інтернет-банку "Приват 24" (логін, пароль, цифровий підпис) та здійснили формування та відправку платіжного доручення №2211 від 21.11.2013р., яке згідно матеріалів справи було виконано Банком".

Як з`ясовано судом першої інстанції, слідство щодо неправомірного перерахування коштів в сумі 95 000,00 грн. з рахунку Фізичної особи-підприємця Печук І.В. на рахунок ТОВ "ТЕК-Еталон" згідно з платіжним дорученням №22111 від 21.11.2013р. триває та проводиться Шацьким відділенням поліції ГУНП у Волинській обл. (ст. 185 ч. 1 КК України (кримінальне провадження 12013020210000298) та Солом`янським управлінням поліції ГУНП у м. Києві ( ст. 190 ч.2. КК України (кримінальне провадження 42018101090000089), винних осіб співробітниками поліції не знайдено, грошові кошти Відповідачу не повернуті.

Господарським судом Волинської області встановлено, що станом на день розгляду справи № 903/323/20 рішення Господарського суду Волинської області від 20.11.2018р., постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019р., Верховного Суду від 17.05.2019р. у справі №903/618/14 набрали законної сили.

Вищезазначені встановлені обставини, з урахуванням висновків Верховного Суду, які наведені у постанові від 20 квітня 2018 року в справі №903/618/14 підтверджують обставини, що ФОП Печук І.В. не доведено вчинення Банком дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за поточним рахунком. Натомість судами встановлено обставини, щодо безпідставного списання коштів про яке невідкладно повідомив Банк ОСОБА_4 .

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, преюдиціальністю є обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Зі змісту частини 4 статті 75 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

В силу наведеної норми, обставини, встановлені рішенням Господарського суду Волинської області від 20.11.2018р., залишеним без змін постановами Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2019р., Верховного Суду від 17.05.2019р., зокрема, стосовно укладення між ПАТ КБ "Приватбанк" та підприємцем ОСОБА_2 договору банківського рахунку від 17.03.2011р., а також факт безпідставного списання банком з рахунку підприємця коштів, повторного доказування при розгляді справи №903/323/20 не потребують.

Поруч з цим, суд засвідчує, що постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020р., за наслідками перегляду в апеляційному порядку рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2019р. у справі №903/590/19 за позовом Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 90 133,68 грн., рішення Господарського суду Волинської області від 19.11.2019 року у справі №903/590/19 було скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог в сумі 21942,18 грн. та часткового задоволення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а також змінено в частині розподілу судового збору, викладено резолютивну частину рішення в редакції наступного змісту:"1) Позов задовольнити. 2) Стягнути з АТ КБ "Приватбанк" на користь ФОП Печук Ірини Василівни 90 133,68 грн. безпідставно списаних коштів, 1 921 грн. витрат по судовому збору та 5 000 грн витрат на професійну правову допомогу адвоката".

При цьому апеляційним судом були встановлені та викладені у постанові суду наступні обставини:

"20 червня 2003 року між Позивачем та Відповідачем було укладено договір №VO02315 на здійснення розрахунково-касового обслуговування.

Згідно Додатку 5 до Договору, розпорядженням № 1 від 20 червня 2003 року (Позивач доручила Волинському ГРУ Відповідача списувати кошти з рахунку № НОМЕР_1 в сумі, яка належить до сплати за надані послуги, даний рахунок відкрито згідно заяви Позивача.

За умовами даного Договору, а саме підпункту 2.1.2 Відповідач зобов`язався надавати Позивачу послуги з розрахунково-касового обслуговування, які пов`язані із переказом коштів на рахунок (з рахунку Позивача, в тому числі з урахуванням надходжень сум на його рахунок протягом операційного дня) Позивача, видачею грошей у готівковій формі, а також здійснювати інші операції згідно з Додатком 1 протягом операційного дня Відповідача.

Окрім того, підпунктом 2.1.12 Договору визначено, що Відповідач взяв на себе зобов`язання забезпечити схоронність коштів Позивача.

Як слідує з виписки Відповідача за період з 01 листопада 2013 року по 14 червня 2019 року, наданої на запит Позивача від 19 березня 2019 року, Відповідачем 21 листопада 2013 року було перераховано з розрахункового рахунку Позивача на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Еталон" 95 000 грн за сировину, згідно рахунку № 44/2 від 20 листопада 2013 року, а в подальшому починаючи з 21 листопада 2013 року по 17 серпня 2015 року Відповідачем було списано з рахунку Позивача № НОМЕР_1 кошти в сумі 90 133,68 грн.

За твердженням Відповідача, у відзиві на позов, списання коштів з поточного рахунку Позивача здійснювалось у зв`язку з виникненням заборгованості за кредитним договором б/н від 17 березня 2011 року, яка станом на 14 травня 2014 року становила 98 242,43 грн. та підтверджена матеріалами по справі № 903/618/14.

Позивач посилаючись на те, що таке списання коштів є безпідставним та неправомірним, звернувся до суду за захистом порушеного, на його думку, права з позовом до Відповідача про стягнення безпідставно списаних коштів.

….Згідно із пунктом 6.3 Договору, у разі безпідставного або помилкового переказу грошей з рахунку Відповідача, Позивач зобов`язався переказати (повернути) Позивачу списану суму коштів і сплатити Позивачу пеню у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний випадок порушення.

Відповідач списав з рахунку Позивача кошти в сумі 90 133,68 грн. на погашення заборгованості по кредитному договору, в стягненні якої судами було відмовлено з огляду на її безпідставність (справа №903/618/14), згідно виписки Відповідача списання проводилось в період з 02 грудня 2013 року по 17 серпня 2015 року.

В той же час апеляційний господарський суд наголошує на тому, що кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті) або на підставі розрахункових документів стягувачів.

Враховуючи усі вищеописані обставини, Відповідачем не доведено право на списання коштів з рахунку Позивача без його доручення (розпорядження). Водночас колегією суддів встановлено відсутність будь-яких доказів про наявність заборгованості Позивача перед Відповідачем (що й було спростовано судовими рішення по справі №903/618/14) у зв`язку з чим доводи Відповідача на договірне списання коштів в рахунок погашення заборгованості не заслуговують на увагу.

Відтак, зважаючи на те, що матеріалами справи №903/618/14 доведено неправомірність перерахування Відповідачем з рахунку Позивача коштів в сумі 95 000 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕК-Еталон", згідно платіжного доручення № 2211 від 21 листопада 2013 року, то на переконання колегії суду всі наступні транзакції Відповідача починаючи з 21 листопада 2013 року по 29 травня 2014 року на погашення даної заборгованості проводились безпідставно, що в свою чергу свідчить про підставність та обгрунтованість позовних вимог Позивача.

Отже, на підставі усього вищевстановленого в даному судовому рішенні, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні кошти підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача як безпідставно перераховані".

Відтак, в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020р. у справі №903/590/19, яка набрала законної сили, зокрема, стосовно безпідставного списання АТ КБ "Приватбанк" з рахунку ФОП Печук Ірини Василівни № НОМЕР_1 коштів в сумі 90 133,68грн., повторного доказування при розгляді справи №903/323/20 не потребують.

Безпідставне списання відповідачем з рахунку позивача коштів в сумі 90 133,68грн. стало підставою для нарахування ФОП Печук І.В. до стягнення з АТ КБ "Приватбанк" 4 110 095,81грн. пені за період з 02.04.2019р. по 31.08.2019р. та подальшого звернення позивача з відповідним позовом до суду (з врахуванням позовної заяви та заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Згідно зі ст. 1066 Цивільного кодексу України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Положенням ст. 1068 ЦК передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку (стаття 1071 ЦК України).

Відповідно до ст. 1073 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, замороження активів, що пов`язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням, передбачених законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Згідно п.1.24 ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою. Помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб`єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Згідно підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" у разі переказу з рахунка платника без законних підстав, за ініціативою неналежного стягувача, з порушенням умов доручення платника на здійснення договірного списання або внаслідок інших помилок банку повернення платнику цієї суми здійснюється у встановленому законом судовому порядку. При цьому банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Як вбачається з листа АТ КБ "Приватбанк" від 27.05.2020р. №20.1.0.0.0/7-200521/4132, наданого у відповідь на запит Адвоката Петрової Н.П., розмір відсотків за користування кредитом "Підприємницький" за період з 01.04.2019р. по 01.04.2020р. становив 30% за рік.

Як вже зазначалось судом, відповідач здійснив безпідставне списання коштів у розмірі 90 133,68 грн. з рахунку позивача.

Позивачем, в свою чергу, нараховано до стягнення з відповідача пеню в розмірі 4 110 095,81 грн. (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.06.2020р.) за період з 02.04.2019р. по 31.08.2019р. (включно) за безпідставне списання грошових коштів з рахунку позивача.

У зв`язку із викладеним, на переконання суду, у відповідача виник обов`язок сплатити позивачу пеню, у відповідності до положень підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

В аспекті викладеного суд засвідчує, що пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.

Судом встановлено, що позивач при розрахунку пені застосовує формулу 90 133,68*30%*152=4 110 095,81грн., де 90 133,68грн. - сума безпідставно списаних грошових коштів з рахунку позивача, яка встановлена в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020р. у справі №903/590/19, 30%- розмір відсотків за користування кредитом за період з 01.04.2019р. по 01.04.2020р. (згідно листа АТ КБ "Приватбанк" від 27.05.2020р. №20.1.0.0.0/7-200521/4132), 152-кількість днів прострочення (за період з 02.04.2019р. по 31.08.2019р.).

Згідно із п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 № 14, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В даному випадку суд не погоджується з розрахунком позивача у даній справі, оскільки як вбачається з листа АТ КБ "Приватбанк" від 27.05.2020р. №20.1.0.0.0/7-200521/4132, розмір відсотків за користування кредитом за період з 01.04.2019р. по 01.04.2020р. становив 30% за рік, а в силу положень підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

Так, на переконання суду, розмір щоденної відсоткової ставки пені необхідно розраховувати, виходячи з 365 днів у році за методом "факт/365".

Як вбачається з листа АТ КБ "Приватбанк" від 27.05.2020р. №20.1.0.0.0/7-200521/4132, наданого у відповідь на запит Адвоката Петрової Н.П., розмір відсотків за користування кредитом "Підприємницький" за період з 01.04.2019р. по 01.04.2020р. становив 30% за рік.

Відтак, щоденний розмір пені, виходячи з періоду нарахування 365 днів у році, на думку суду, повинен становити 0,0821 % (30% : 365 днів = 0,0821 %).

З огляду на викладене, в даному випадку, розрахунок пені слід здійснювати за формулою: 90 133,68*0,0821%*152, де 90 133,68грн. - сума безпідставно списаних грошових коштів з рахунку позивача, 0,0821%-розмір щоденної відсоткової ставки за користування кредитом, 152- кількість днів прострочення згідно розрахунку позивача (за період з 02.04.2019р. по 31.08.2019р.).

Визначене нарахування, на думку суду, відповідатиме положенням Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону), є правомірним з урахуванням специфіки банківської діяльності у відповідній сфері, відповідає загальноприйнятим визначенням:

- відсоткової ставки (норма процента), як кількісного вираження відсотків в якості економічної категорії, які розраховуються як відношення річного доходу, отриманого на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помноженого на 100 відсотків;

- процентної ставки, як суми, зазначеної в процентному вираженні до суми проценту, яку платить одержувач кредиту за користування ним в розрахунку за певний період (місяць, квартал, рік);

- позикового капіталу, як грошового капіталу, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики;

- відсотку (процента), як сотої частини того чи іншого числа.

З огляду на викладене, на переконання суду, підставною та такою, що підлягатиме до задоволення буде вимога позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 11 247,95грн. (з розрахунку: 90 133,68*0,0821%*152), а в позові в частині стягнення з відповідача 4 098 847,86 грн. пені позивачу слід відмовити, як нарахованої безпідставно.

Стосовно клопотання відповідача, яке міститься у відзиві на позовну заяву від 04.06.2020р., про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності, суд засвідчує наступне:

У відповідності до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права –позовна давність, встановлюється тривалістю у три роки.

Водночас, згідно ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У відповідності до частин 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі права чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності – за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013р.)

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 ЦК України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього – у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Судом встановлено, що в даному випадку підстави для розгляду заяви відповідача про застосування позовної давності та наслідків її спливу до спірних правовідносин в частині стягнення з відповідача 11 247,95 грн. наявні, оскільки позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення, про що засвідчено судом за наслідками розгляду даної справи.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, позовні вимоги заявлені поза межами строків позовної давності не підлягають задоволенню у зв`язку із спливом цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову (частина 4 статті 267 ЦК України).

В аспекті викладеного суд засвідчує, що в постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020р. у справі №903/590/18 за позовом Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни до Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 90 133,68 грн. були встановлені наступні обставини:

"З матеріалів справи вбачається, що в березні 2019 КП "Волинський обласний санаторій "Лісова пісня" повідомлено Позивача, що в серпні 2015 на рахунок відкритий у Відповідача було перераховано за товар кошти в сумі 65000 грн.

Позивач 19 березня 2019 року, зважаючи на ту обставину, що з грудня 2013 він не користувався послугами банку та не використовувала даний рахунок, звернувся із запитом до Відповідача щодо надання відомостей про рух грошових коштів по всіх рахунках у Відповідача за період з 1 листопада 2013 року по 19 березня 2019 року.

Відповідач своїм листом від 22 квітня 2019 року повідомив Позивача, що на підставі підпункту 1.1.3.2.12 Умов і правил надання банківських послуг грошові кошти були списані в рахунок погашення заборгованості, що виникла на підставі невиконання Позивачем взятих на себе зобов`язань по погашенню кредиту.

А саме, Позивач зазначає, що, згідно виписки Відповідача на запит Позивача в період з 01 грудня 2013 року по 29 травня 2014 року Позивачем списано 25 133,68 грн., всього списано коштів в сумі 90 133,68 грн.

При цьому, Позивач акцентує увагу (що й в свою чергу не доведено Відповідачем), що з огляду на відсутність будь-якої заборгованості перед Відповідачем (що й в свою чергу було підставою для відмови у задоволенні позовних вимог відповідача до Позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором по справі №903/618/14) він не міг знати, тай не знав про те, що Відповідач може здійснити будь-яке списання коштів з рахунку Позивача без його згоди в разі надходження на нього коштів.

В той же час, доводи Відповідача щодо обрахунку позовної давності саме станом на 2014 рік (20 серпня 2014 року – день надходження відповідної виписки до суду), коли Відповідачем було надано виписку по справі № 903/618/14 про рух коштів за період з 17 березня 2011 року по 14 травня 2014 року, а відтак на переконання Відповідача (та й місцевого господарського суду) Позивачу було відомо про рух коштів за цей період, а саме про їх безпідставне списання, не заслуговують на увагу, зважаючи на таке.

Проаналізувавши судові рішення по справі №903/618/14 вбачається, що Відповідачем не доведено факт існування заборгованості Позивача за кредитним договором, а відтак і відсутні підстави для стягнення коштів з Відповідача на користь Позивача в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору.

Суд наголошує на тому, що рішення по справі №903/618/14 набрало законної сили після винесення апеляційним господарським судом постанови від 25 лютого 2019 року.

Причому згідно положення статті 1073 ЦК України після виявлення банком факту безпідставного списання коштів, останній негайно зобов`язаний зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта.

Відтак, з набранням законної сили вказаним судовим рішенням (тим більше після залишення його без змін постановою Верховного Суду від 7 травня 2019 року) у відповідача в силу дії статті 1073 ЦК України виник обов`язок повернути вказані кошти, чого (як встановлено судом) Відповідач не зробив.

При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що всі дії Позивача щодо доведення обставин відсутності в нього заборгованості по кредитному договору (справа №903/618/14) свідчать про те, що Позивач розраховував та бажав досягти результату доведеності відсутності у нього будь-якої заборгованості перед Відповідачем.

Як уже було зазначено, Позивачем до матеріалів справи було долучено лист від 22 квітня 2019 року адресований Позивачу зі змісту котрого вбачається, що Відповідач не заперечує, що ним було здійснено списання коштів з рахунку Позивача в рахунок невиконання Позивачем взятих на себе зобов`язань по погашенню кредиту, що по-суті ще раз вказує на небажання Відповідача повернути кошти, а відтак вказало на необхідність захисту свого права.

З огляду на все вищевстановлене колегія суду прийшла до висновку, що зважаючи на порушення права Позивача з огляду на безпідставне списання таких коштів та відмову повернення вказаних коштів, у Позивача виникло право на захист порушеного, на його думку права, а відтак саме з цього розпочався строк позовної давності (тобто саме з цього часу Позивач став обізнаним про порушення свого права) на звернення з даним позовом в судовому порядку за захистом своїх порушених прав та інтересів (з моменту невиконання Відповідачем обов`язку щодо повернення коштів за статтею 1073 ЦК України з моменту набрання рішенням в справі №903/618/14 законної сили (25 лютого 2019 року)".

Відтак, в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.02.2020р. у справі №903/590/19, яка набрала законної сили, зокрема, стосовно початку відліку строку позовної давності у спірних правовідносинах з 25 лютого 2019 року, повторного доказування не потребують.

Суд засвідчує, що у справі №903/323/20 на вимоги про стягнення пені поширюється спеціальна позовна давність тривалістю у один рік.

Положення глави 19 ЦК України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини другої статті 258 ЦК про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-1217гс-16 від 08.02.2017 року.

В той же час, як було засвідчено судом вище, в силу положень підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк, що списав кошти з рахунка платника без законних підстав, має сплатити платнику пеню у розмірі процентної ставки, що встановлена цим банком по короткострокових кредитах, за кожний день починаючи від дня переказу до дня повернення суми переказу на рахунок платника, якщо інша відповідальність не передбачена договором.

В даному випадку, судом встановлено, що відповідна позовна заява Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни у справі №903/323/20 була подана до Господарського суду Волинської області 06 травня 2020 року шляхом направлення позовних матеріалів поштовим зв`язком, про що свідчить відмітка штемпеля поштового відділення зв`язку на конверті кореспонденції.

Поруч з цим, суд засвідчує, що Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 04 травня 2020 року №392, на всій території України з 12.03.2020р. до 22.05.2020р. встановлено карантин.

В силу положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019) " (№540-ІХ від 30.03.2020р.) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В той же час, постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020р. № 392 " Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2020р. №500 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" постановлено: установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що прострочення з оплати виконання зобов`язання по поверненню безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 90 133,68грн. у відповідача розпочалось з 25.02.2019р. (з прийняттям постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2019р. у справі №903/618/14), та в той же день і розпочався період, за який позивач мав право нарахувати відповідачу пеню (а саме з 25.02.2019р. і триває до дня повернення суми переказу на рахунок платника, в розумінні приписів підпункту 32.3.2 пункту 32.3 статті 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (хоча позивача здійснює розрахунок пені за період з 02.04.2019р. по 31.08.2019р., що є його правом)); при цьому, строк позовної давності (щодо вимог про стягнення з відповідача пені) в силу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019) " є продовженим на строк дії карантину; з позовом до суду позивач звернувся 06.05.2019р. Відтак, суд дійшов висновку про те, що позивач не пропустив річний строк позовної давності щодо вимог про стягнення з відповідача пені за період з 02.04.2019р. по 31.08.2019р.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для застосовуання наслідків збігу строків позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача пені за період з 02.04.2019р. по 31.08.2019р. в розмірі 11 247,95 грн.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача 4 098 847,86грн. пені підстави для застосування до спірних правовідносин строків позовної давності та наслідків її спливу, на думку суду, відсутні, оскільки позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення, у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю, про що засвідчено судом за наслідками розгляду даної справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

За таких обставин, інші доводи та заперечення сторін судом розглянуті та відхилені як такі, що на результат вирішення спору – часткове задоволення позову з наведених вище підстав, впливу не мають.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір до суду було доведено з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов`язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" пропорційно розміру задоволених вимог.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В клопотанні про відшкодування судових витрат від 08.07.2020р. представник позивача, адвокат Петрова Н.П. (Ордер на надання правової допомоги Серія РН-773 №056 від 05.05.2020р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №743 від 16.12.2010р.) засвідчила, що стороною позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00грн., які остання просила відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою ст. 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат – це доволі суб`єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається із клопотання позивача від 08.07.2020р., останній просить стягнути з відповідача 17 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені Фізичною особою-підприємцем Печук Іриною Василівною в зв`язку з розглядом в господарському суді справи №903/323/20.

В підтвердження надання адвокатом Петровою Наталією Петрівною Фізичній особі-підприємцю Печук Ірині Василівні послуг з професійної правничої допомоги в суді під час розгляду справи № 903/323/20 позивачем надано: копію договору про надання правової допомоги від 24.03.2020р., акту виконаних робіт від 24.04.2020р. до договору про надання правової допомоги №3 від 27.04.2020р., детальний опис наданих адвокатом послуг у справі №903/323/20 від 08.07.2020р., копії рахунку на оплату послуг №3/06-20 від 06.07.2020р., розрахунку суми гонорару за правничу допомогу від 27.04.2020р. та платіжне доручення №343 від 06.07.2020р. на суму 17 000,00грн. з призначенням платежу: "Оплата послуг за договором про надання правової допомоги від 27.04.2020р. Печук І.В.".

Дослідивши надані позивачем докази, суд бере до уваги, що 27.04.2020р. між Фізичною особою-підприємцем Печук Іриною Василівною (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "ДІЯ" в особі старшого партнера Петрової Наталі Петрівни було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №3, згідно умов п. п. 1.1. котрого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати клієнту юридичну допомогу у справі за позовом до АТ КБ "Приватбанк" про стягнення грошових коштів (пені), в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Оплата гонорару здійснюється упродовж 3-х днів за виставленим рахунком, в якому зазначаються вчинені дії та інші витрати (п. 4.3. договору).

З Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Адвокатського об`єднанням "ДІЯ" вбачається, що ОСОБА_5 є засновником (учасником) вказаного Адвокатського об`єднання.

Згідно детального опису наданих адвокатом послуг у справі №903/323/20 від 08.07.2020р. відповідно до умов договору Адвокатським об`єднанням надано професійну правничу допомогу пов`язану з розглядом справи №903/323/20, а саме: ознайомлення з наявними у клієнта документами щодо списання коштів, їх правова експертиза та аналіз, надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з питань застосування законодавства, узгодження правової позиції та обрання належного способу захисту прав- 1500 грн. (1,5 год. роботи адвоката); підготовка та направлення адвокатських запитів щодо процентної ставки, встановленої банком по короткострокових кредитах до Волинського ГРУ АТ КБ "Приватбанк" та НБУ-2 000 грн. (2 год. роботи адвоката); складання та направлення на електронну адресу клієнта позовної заяви про стягнення грошових коштів – 7 500 грн. (4,5 год. роботи адвоката); підготовка та направлення заяви про збільшення розміру позовних вимог – 1 000 грн. (1 год. роботи адвоката); підготовка та подання до суду письмових пояснень – 1 000 грн. (1 год. роботи адвоката); представництво інтересів клієнта в судовому засіданні 25.06.2020р. – 2 000 грн. (0,5 год. роботи адвоката) відрядження до Господарського суду Волинської області для участі в судовому засіданні з урахуванням часу на дорогу (1,5 год. роботи адвоката); а також планується представництво інтересів клієнта в судовому засіданні 09.07.2020р. – 2 000 грн. (орієнтовно 1 год. роботи адвоката), відрядження до Господарського суду Волинської області для участі в судовому засіданні з урахуванням часу на дорогу (1,5 год. роботи адвоката).

06.07.2020р. Адвокатським об`єднанням "ДІЯ" було виставлено ФОП Печук І.В. рахунок на оплату послуг №3/06-20 на суму 17 000,00грн.

Згідно платіжного доручення №343 від 06.07.2020р. ФОП Печук І.В. здійснила оплату Адвокатському об`єднанню "ДІЯ" наданих послуг в розмірі 17 000,00грн. з призначенням платежу: "Оплата послуг за договором про надання правової допомоги від 27.04.2020р. Печук ОСОБА_6 .В.".

Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено понесення ним витрат в розмірі 17 000,00 грн. на надання адвокатом Петровою Н.П. послуг з професійної правничої допомоги.

Разом з тим, суд засвідчує, що у відповідності до п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, з огляду на те, що позивачем при зверненні з позовом до суду було заявлено до стягнення з відповідача загалом 4 110 095,81 грн. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 11.06.2020р.), а судом визначено суму, що підлягає задоволенню в розмірі 11 247,95 грн., тобто 0,27 % від заявленої позивачем, з огляду на положення ч.2 ст.126, ч. 4 ст. 129 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на користь Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни підлягає стягненню 46,52 грн. витрат на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Наведена правова позиція узгоджується з численною практикою Верховного Суду, відображеною, зокрема, у постановах від 03.04.2020р. у справі №910/17626/18, від 06.04.2020р. у справі №910/4783/19.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 126, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця Печук Ірини Василівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , рахунок № НОМЕР_3 в Філія – Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк", МФО 303398) 11 247,95 грн. пені, а також 168,72 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору та 46,52 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. В частині стягнення 4 098 847,86 грн. пені в позові відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж строку, встановленого ст. 256 ГПК України, та пункту 4 розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК України, в порядку, передбаченому розділом IV ГПК України, з урахуванням приписів розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Повне судове рішення

складено 16.07.2020р.

Суддя В. А. Войціховський