Рішення № 90412302, 10.07.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2020 року Справа № 160/2730/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу(недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

11.03.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця, адвоката Князєва Григорія Марковича до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8226-50/67-У від 14.11.2018 року, якою визначено заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 7371,54 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем протиправно винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-8226-50/67-У від 14.11.2018 року, оскільки позивач не здійснював адвокатської діяльності з 21.03.2018 року, право на зайняття адвокатською діяльністю щодо позивача було зупинено. Позивачем було подано до ДПІ у Новокодацькому районі м. Дніпра заяву про ліквідацію платника податків та заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску. Вказані заяви були прийняті податковим органом без зауважень. До заяв було надано довідку про відсутність заборгованості по ЄСВ, а також витяг з Єдиного реєстру адвокатів за підписом голови Ради адвокатів Дніпропетровської області про зупинення адвокатської діяльності від 23.03.2018 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.05.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Розгляд справи по суті вирішено розпочати з 13.06.2020 року.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), що підтверджується матеріалами справи.

16.06.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому Головне управління ДПС у Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні, з огляду на таке: позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позивачем протягом 2018 року сплата єдиного соціального внеску самостійно не здійснювалась, що підтверджується ІКП платника податків. Відповідач зазначає, що згідно даних Єдиного реєстру адвокатів України Князєв Григорій Маркович був зареєстрований як адвокат 08.05.2003 року та на теперішній час реєстрацію підприємницької діяльності не припинено.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

На підставі рішення Дніпропетровської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 14.12.2000 року, позивач отримав свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю №0976 від 14.12.2000 року.

21.03.2018 року на підставі особистої заяви позивача до Єдиного реєстру адвокатів України внесено запис про зупинення адвокатської діяльності позивача.

30.03.2018 року позивач звернувся до ДПІ у Новокодацькому районі м. Дніпра із заявою про ліквідацію або реорганізацію платника податків (Форма №8-ОПП) з посиланням на зупинення адвокатської діяльності та заявою про зняття з обліку платника єдиного внеску (Форма №7 ЄСВ), також з посиланням на зупинення адвокатської діяльності.

14.11.2018 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8226-50/67У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 7371,54 грн.

Заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску ОСОБА_1 станом на складається з наступних нарахувань за 2018 рік в сумі 7371,54 грн.:

- за другий квартал 2018 року - 2757,18 грн. (918,06 грн. * 3 місяці як самозайнята особа). Термін сплати 19.07.2018р.;

- за третій квартал 2018 року - 2757,18 грн. (918,06 грн. * 3 місяці як самозайнята особа). Термін сплати 19.10.2018р.;

- за четвертий квартал 2018 року - 2757,18 грн. (918,06 грн. * 3 місяці як самозайнята особа). Термін сплати 21.01.2019р.

Отже, вказана вимога включає суму боргу у розмірі 7371,54 грн. за 2018 рік.

Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2019 року №Ф-8226-50/67У, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI в редакції, що діяла на момент винесення оскаржуваної вимоги) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини 8 названої статті Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини 1 статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону № 2464-VІ.

Так, у відповідності до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності віднесені до платників єдиного внеску.

Аналіз наведених норм діючого законодавства України дозволяє суду дійти висновку про те, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання або не отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення такої діяльності.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2018 року у справі № 820/1538/17, який в силу вимог частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Як зазначено вище, позивач мав право на зайняття адвокатською діяльністю, що підтверджується свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 14.12.2000 року №0976.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Частиною 1 статті 13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до положень п. 178.1, п. 178.2 ст. 178 Податкового кодексу України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 05.11.2018 року у справі №820/1538/17.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до частин 1, 4 статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.

Тобто, підтвердженням здійснення позивачем адвокатської діяльності може бути наявність відомостей у Єдиному реєстрі адвокатів України. Відомості про зупинення або припинення адвокатської діяльності також вносяться до Реєстру.

При цьому, правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

Судом встановлено, що адвокатська діяльність позивача зупинена на підставі особистої заяви з 21.03.2018 року, про що внесені відповідні відомості до Єдиного реєстру адвокатів України, відтак з 21.03.2018 року позивач позбавлений права здійснювати адвокатську діяльність та отримувати дохід від такої діяльності, що виключає зобов`язання нараховувати та сплачувати суми єдиного внеску за період зупинення адвокатської діяльності. Крім того судом враховано повідомлення належним чином позивачем відповідача про зазначене.

З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу від 14.11.2019 року №Ф-8226-50/67У, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що вимога Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 14.11.2019 року №Ф-8226-50/67У є такою, що прийнята за відсутності правових підстав для її прийняття, а тому підлягає скасуванню судом.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду 840,80 грн. та за подання заяви про забезпечення адміністративного позову 630,61 грн. в загальному розмірі 1471,41 грн., що документально підтверджується квитанцією 0.0.1643375756.1 від 10.03.2020 року та інформацією з автоматизованої системи документообігу суду КП «ДСС» щодо квитанції 0.0.1638298235.1 від 04.03.2020 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, сплачений судовий збір за подачу позову та за подання заяви про забезпечення адміністративного позову до суду в сумі 1471,41 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 14.11.2018 року №Ф-8226-50/67У.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1471 грн. 41 коп. (одна тисяча чотириста сімдесят одна гривня сорок одна копійка).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Юхно