Постанова № 90408649, 14.07.2020, Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 930/1339/20

Провадження №3/930/762/20

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.07.2020 року м. Немирів

Суддя Немирівського районного суду Вінницької області Царапора О.П. розглянувши адміністративний матеріал, який надійшов з Немирівського ВП про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , не працюючого -

За ст. 130 ч.1 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №462362 вбачається, що 12.06.2020 року о 17-20 год. по вул.Центральна с.Гунька водій ОСОБА_2 , керував транспортним засобом, а саме Мопедом Сузукі з явними ознаками алкогольного спяніння, а саме різким запахом алкоголю з ротової порожнини, нестійка хода, почервоніння обличчя, тремтіння рук. Від проходження медичного освідуванняна стан спяніння в медичному закладі відмовився в присутності двох свідків.

Своїми діями ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП, чим порушив вимоги п.2,5 ПДР України.

Адвокат Мельниченко В.В., який захищає особу, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП заявив клопотання про закриття адміністративного провадження відносно ОСОБА_3 у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, оскільки протокол про адміністративне правопорушення складений безпідставно з порушенням вимог КУпАП, в діях ОСОБА_2 відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, а також у зв`язку з скасуванням акта, який встановлює адміністративну відповідальність.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час, день та місце розгляду справи був повідомлений завчасно і належним чином.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України» зазначено, що в силу ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень ст.252 КУпАП, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.

Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає

відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (частина перша статті 9 КУпАП).

На час вчинення адміністративного правопорушення 12 червня 2020 року діяла наступна редакція ч. 1 ст.130КУпАП «керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягнуть за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік і на інших осіб накладення штрафу в розмірі шестисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян.»

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 року № 2617-VIII, який набрав чинності 01 липня 2020 року, внесено зміни до таких законодавчих актів України, а саме у Кодексі України про адміністративні правопорушення статтю 130 викладено в такій редакції: «Стаття 130. Керування суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Керування річковими, морськими або маломірними суднами судноводіями в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само передача керування судном особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а також відмова осіб, які керують річковими, морськими або маломірними суднами від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, з позбавленням права керування всіма видами плавучих засобів на строк від одного до трьох років.

Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особами, які не мають права керування річковими, морськими або маломірними суднами,

-тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Уживання судноводієм після аварійної події за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як судно було зупинено на вимогу поліцейського або іншої уповноваженої законом посадової особи до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду,

-тягне за собою накладення штрафу на судноводіїв у розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування всіма видами плавучих засобів на строк три роки».

У Кримінальному кодексі України доповнено статтею 286-1 такого змісту: « Стаття 286-1. Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції

1. Керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, або відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку медичного освідування на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а так само вживання водієм транспортного засобу після дорожньо-транспортної пригоди за його участю алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного освідування з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого медичного освідування

- караються штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно, -

караються штрафом у розмірі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк від двох до трьох років».

В даному випадку посилюється відповідальність.

Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У пункті 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/1999, справа № 1-7/99, зазначається, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3Цивільного процесуального кодексу України та інші). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і

яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

У Рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп Конституційний Суд України наголосив: «Стаття 58 Конституції України1996року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).

Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України)» (абзаци перший - четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення).

У Рішенні від 5квітня 2001року N3-рп/2001Конституційний Суд України дійшов такого висновку: «Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникни і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи» (абзаци перший і другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення).

У Рішенні від 13березня 2012року N6-рп/2012Конституційний Суд України підкреслив: «... У своїх рішеннях вже висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом» (абзац третій пункту 5 Рішення).

Таким чином, загалом нормативні акти діють після набрання ними чинності на майбутнє, а принцип зворотності закону та іншого нормативно-правового акта пов`язується з послабленням відповідальності. Як зазначив Конституційний Суд України, принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є також гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє нинішнє становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Отже, під час практичного застосування принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів тісно пов`язаний із принципом правової визначеності як основної складової принципу верховенства права.

Так, згідно із частиною першою статті 8 Основного Закону «в Україні визнається й діє принцип верховенства права». Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основою якого є ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22 вересня

2005 року N 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року N 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року N 10-рп/2011).

До події, факту, суд, застосовує той закон під час дії якого вони настали або мали місце.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного суду. Так, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду в своєму листі від 03 липня 2020 року за № 370/0/158-20 зазначив, що суди мають здійснювати розгляд справ про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, які було вчинено до 01 липня 2020 року, відповідно до цієї статті у редакції, чинній на час вчинення таких діянь.

Враховуючи вище викладене слід зазначити, що клопотання захисника Мельниченка В.В. в частині закриття адміністративного правопорушення у зв`язку з скасуванням акту, який встановлює адміністративну відповідальність передбачену ч.1 ст.130 КУпАП не обґрунтоване та таке, що не підлягає до задоволення.

Статтями 251,280 КУпАП, визначено фактичні дані, обставини, на основі яких, у визначеному законом порядку, орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.130 КУпАП повністю доведена, у розумінні ст.251 КУпАП, належними та допустимими доказами.

Відповідно до п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року № 14(із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 року), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст.130 КпАП стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Для притягнення до відповідальності за ч.1ст.130 КпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли останній почав рухатись.

Пунктом 2.5 ПДР передбачено,що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Ця правова норма має імперативний характер і не дозволяє водієві діяти на власний розсуд, а в подальшому останній має право оскаржити такі дії поліцейського в установленому законом порядку.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується матеріалами справи:

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР18 №462362 від 12.06.2020;

-письмовими поясненнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що були зупинені працівниками поліції в якості свідків. На пропозицію працівників поліції ОСОБА_2 пройти тест на стан сп`яніння або пройти огляд в медичному закладі відмовився.

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Захисник особи, яка притягається до адімінстративної відповідальності не надав до матеріалів справи належних доказів того, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом не в стані алкогольного сп`яніння, крім того не було заявлено клопотання на виклик свідків та працівника поліції, яким складено вище вказаний адміністративний матеріал.

З огляду на викладене сукупність вищенаведених доказів є підставою для висновку про винуватість у вчинені правопорушення ОСОБА_2 , передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП в редакції, що була чинною на момент вчинення правопорушення.

Враховуючи особу ОСОБА_2 , характер вчиненого правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки, суд вважає за необхідне притягнути правопорушника до адміністративної відповідальності в межах санкції вказаної статті в редакції, що була чинною на момент вчинення правопорушення, що відповідає меті адміністративного стягнення.

Згідно ст. 40-1 КУпАП, у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, особою, на яку накладено таке стягнення, сплачується судовий збір, тому з правопорушника належить стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Керуючись ст. 130 ч.1, 221, 283, 284, 294 КУпАП, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим в скоєнні правопорушення передбаченого ст. 130 ч.1 КУпАП та піддати його адміністративному стягненню у вигляді штрафу в сумі 10200 (десять тисяч двісті) гривень з позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_1 до Державного бюджету (стягувач Державна судова адміністрація України) отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106; код за ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача: 899998; рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в сумі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Штраф має бути сплачений порушником в установу банку України (отримувач коштів: УК у Нем.р-н/Немирівський р-н/ 21081100; код за ЄДРПОУ: 37336738; банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача: UA 688999980313090106000002380; код класифікації доходів бюджету: 21081100, призначення платежу: адміністративні штрафи, Немиріський районний суд) не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 КУпАП, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова підлягає зверненню до виконання протягом 3 (трьох) місяців з дня її винесення.

Постанова суду у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 КУпАП, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 КУпАП.

Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 цього Кодексу, особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим.

Скарга подається до Вінницького апеляційного суду через Немирівський районний суд Вінницької області протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя: О.П. Царапора